Передісторія України: археологічна періодизація, еволюція людини та людського суспільства

Контрольные вопросы

1. Каким образом происходит расщепление энергетических уровней на зоны в кристаллическом твердом теле?

2. Как образуется валентная зона?

3. Как образуется зона проводимости (свободная зона)?

4. Как возникает собственная проводимость полупроводников?

5. Какому закону подчиняется распределение электронов по энергетическим уровням?

6. Каков физический смысл функции Ферми — Дирака?

7. Как изменяется сопротивление полупроводника с ростом темпера­туры? (Построить график этой функции). Сравнить с металлами.

8. Что такое температурный коэффициент сопротивления? Какова его зависимость от температуры? Сравнить температурный коэффициент сопротивления полупроводников и металлов.

Археологічна періодизація (і не тільки на території України) має свою більш-менш усталену схему, за винятком хіба що хронологічних вимірів, йдеться про періоди:
а) кам'яний вік, який поділяється на палеоліт (давній кам'яний вік), мезоліт (середній кам'яний вік) та неоліт (новий кам'яний вік);
б) енеоліт — міднокам'яний вік або перехідний від каменю до бронзи;
в) бронзовий вік, що дістав назву від нового матеріалу — бронзи, з якої почали виробляти знаряддя та зброю;
г) залізний вік — останній в археологічній періодизації. Починається він з рубежу II та І тисячоліть до н. є.
В основі визначення хронологічних рамок кожного періоду лежить домінуюча роль того чи іншого матеріалу у виготовленні знарядь праці — каменю, міді, бронзи та заліза.
У першій половині кам'яного віку — палеоліту, за так званої ашельської доби, що датується часом від 1,5 млн. до 150 тис. років тому, відбулося заселення територій сучасної України первісною людиною.
Безперечно, що археологія, яку по праву називають матір'ю історії, не може дати абсолютно точного уявлення про стародавні часи. Нові дослідження, відкриття, часто сенсаційні, постійно змінюють і вдосконалюють картину народів в доісторичний період. Так, ще зовсім недавно найдавнішою пам'яткою перебування людей на території України вважалися матеріали палеолітичної стоянки, яка існувала 200 тис. років тому поблизу с Лука-Врублівець на Дністрі (тепер Хмельницької обл.). Та от нещодавно українські археологи поблизу с Королеве на Закарпатті виявили кам'яні знаряддя праці, виготовлені людиною, які датуються значно раніше — одним мільйоном років тому. Це найдавніша відома палеолітична пам'ятка Європи. Отже, територія України була заселена першими людьми ще в праісторичну добу.
Щодо розвитку людини на території України, то він проходив, як засвідчує археологія, напевно, ті самі стадії, що і в інших регіонах Землі. Унаслідок цього у ранньому палеоліті на землях України з'явилася найдавніша людина — пітекантроп (архантроп). Кам'яні знаряддя праці та сліди виробництва цієї людини виявили археологи в Закарпатті. Вік цих знахідок визначається майже одним мільйоном років.
Подальша тривала еволюція людини привела до появи нового типу доісторичної людини — неандертальця (палеантропа). Вона, як показують археологічні дослідження, проживала майже на всій території сучасної України 150 тис. років тому. В епоху пізнього палеоліту, яка охоплює більш як 25 тис. років тому, відбулося остаточне становлення людини сучасного фізичного типу — Homo sapiens, або людини розумної. її ще називають кроманьйонцем (неоантропом). У межах України відомо близько 800 стоянок цієї людини, яка за фізичною будовою нічим істотно не відрізнялася від сучасної людини.
Відповідні зміни відбуваються і в суспільній організації. Первісне людське стадо, яке неподільно панувало сотні тисяч років, у пізньому палеоліті поступається місцем більш високій формі організації людей — родовій громаді. З появою племен завершується тривалий процес формування родоплемінного ладу, що базувався на власності громади на засоби виробництва та на зрівняльному розподілі продуктів серед членів роду, племені.
З розвитком матеріальної культури, зростанням колективної праці зароджувались основи духовної культури, зокрема мислення, мова, релігія, ідеологічні уявлення, елементи мистецтва і магії*.
Розквіт родоплемінного ладу припадає на добу неоліту, який почався в Україні близько 7 тис. років тому. У цей час вдосконалюються знаряддя праці й вся господарська діяльність людини. На зміну загостреному каменю та палиці приходять різання, шліфування і свердління. Це дало можливість виготовляти більш досконалі кам'яні сокири: насаджені на рукоять, вони перетворилися на основне знаряддя праці.
Такі сокири допомагали людям освоювати лісові простори, будувати житла, виготовляти човни — перший транспортний засіб людини. Крім того, на добу неоліту припадає поява принципово нових матеріалів — ліпної кераміки, обпаленої глини, глиняного посуду і тканин.
Порівняно високий рівень виготовлення знарядь праці й нагромаджений досвід дали змогу людині перейти від збирання плодів та полювання до продуктивного господарства — до землеробства і скотарства. Цей перехід від привласнюючих форм господарювання до відтворюючих учені називають неолітичною революцією.
Вважають, що землеробство в Україні виникло вперше в межиріччі Бугу та Дністра. Замість того, щоб блукати в пошуках здобичі, люди осідали на певних ділянках землі. Так виникли перші поселення людини.

2. Трипільська культура на українських землях. Трипільска культура є найяскравішою археологічною культурою епохи енеоліту (мідно-кам'яний вік - 2,5 тис. рр. до н.е.), пам'ятки якої виявлені в лісостеповій зоні на величезних територіях від Пруту і Дунаю до Дніпра. Назва її походить від однойменного села на Київщині, де її залишки вперше були досліджені ще на початку 90-х років минулого століття українським археологом чеського походження В. Хвойкою. Вона була поширена від південне-східного Прикарпаття до Дніпра переважно на територі лісостепової смуги Правобережної України та Молдавії на площі приблизно 190 тис. кв. км.. Особливістю трипільської культури був досить тривалий період (1500-2000 рр.) поступового розвитку. Походження цієї культури остаточно не з'ясовано. Одні вчені вважають, що її залишили місцеві неолітичні племена буго-дністровської культури, інші стверджують, що її носіями були прийшлі племена із Балкан чи Східного Середземномор'я Трипільська культура належала найбільш розвиненій групі племен того часу. Ці племена були обізнані з обробітком заліза, міді,вміли виготовляти знаряддя праці, зброю, оздоби, будувати прямокутні наземні житла з дерев'яним каркасом, ліпити досконалий гончарний посуд, прикрашений поліхромною або промальованою орнаментацією у формі спіралей, стрічок та інших композицій. Знахідки трипільсько культури досліджено в селах Луці - Врублівецькій і Ленківцях над середнім Дністром, в урочищі Коломийщина на Київщині, в селах Володимирівні у Степовій Україні, Шишшцях на Буковині, у могильнику на Червоному хуторі біля Києва. Провідними галузями господарства цих племен були орне землеробство, рільництво та скотарство. Вирощували всі основні хлібні злаки. Трипільці вирощували абрикоси, сливу, аличу, тобто ті культури, які дійшли до наших днів. Знаряддями обробітку грунту спочатку була мотика з кам'яним або роговим кінцем, а згодом - рало, плуг і тяглова сила тварин: биків і коней. Урожай зернових збирали крем'яними серпами, мололи зерно кам'яними жорнами. Це різко підвищило загальну культуру землеробства, виникла можливість переходу до перелогової системи землекористування. Розводили велику й дрібну рогату худобу. Полювання та риболовля перетворились на допоміжні види діяльності. Проживали трипільці в поселеннях, розташованих поблизу рік на першій і другій надзаплавних терасах. На ранньому етапі існування цієї культури поселення мали з кілька десятків жител та господарських будівель, розміщених рядами або по колу. Число мешканців досягало кількасот. Найтшювіпшм житлом було глинобитна одно та двоповерхова будівля прямокутної форми з кількома приміщеннями, з глиняними підлогами, оштукатуреними і пофарбованими, переважно в червоний колір стінами і мали вікна, призьби, печі з припічками й коминами назовні, глиняні долівки. Перший поверх призначався, як правило, для печі, зберігання інвентаря, помолу зерна, а верхній - для житла. Покрівля була двосхила, крита соломою і,мабуть, знизу обмазана глиною. У кожному будинку проживали, як правило, дві - три споріднені парні сім'ї. Такі поселення розташовувались біля річок і складалися з кількох десятків наземних жител, зведених рядами або колом одне біля одного. До них прилягали господарські приміщення. Основні знаряддя праці - ножі, мотики, різці, свердла, предмети побуту і прираси, тесла - виготовлялися з каменю, кременю, кістки, рогу, глини. Були й металеві вироби. Наприклад, з міді. При виробленні знарядь праці використовували дриль з кам'яним свердлом. Трипільські племена, які не мали на своїй території покладів міді, шляхом торгового обміну з населенням Середземномор'я і Балканського півострова, одержували мідні сокири, ножі, кинджали, рибальські гачки, шину, побутові речі і прикраси. Розвивалося прядіння і ткацтво. За рівнем соціальне-економічного розвитку племена трипільської, культури наблизилися до рівня цивілізаці Єгипту та Близького Сходу, але з різних причин не мали державних утворень. Однією з них та одночасно досить вірогідною причиною зникнення цієї культури стала навала скотарських племен з Північного Причорномор'я. Фахівці висловлюють також гіпотези, що грунтуються також на клімато- екологічних, антропологічних засадах. Характер господарське діяльності трипільців зумовив дальший розвиток територіальних зв'язків у формах соціального життя. На основі теоретичних общин формуються племена, зарод жуються міжплемінні об'єднання, складається ієрархічна структура родів, виділяються найзнатніші з них на чолі з визнаними главами - патріархами.

3. Перші етноси на території України

Кіммерійці почали населяти територію України близько 10000 р. до н. е. Теорії походження – 1) автохтонна – вони утворились біля Чорного моря внаслідок змішування племен; 2) прийшли племена – прийшли з Ірану. Вперше згадує Геродот. Вели осілий спосіб життя. Внаслідок зміни клімату почали мігрувати. Мали вождя, потужне військо. Досконалою була кінська збруя та зброя. При похованні чоловіка клали зброю, знаряддя праці, продукти. При похованні жінки клали посуд, продукти, прикраси. Вели активну торгівлю з сусідніми племенами. Скіфи - у 7 ст. до н. е. У 6 ст. до н. е. формують протодержаву. Відбили наступ величезного війська персидського царя Дарія I, що намагався їх завоювати. Атей – скіфський цар, карбував монети. У 3 ст. до н. е. на півдні утворюється нова Скіфія.Скіфи добре обробляли грунт, вирощували пшеницю, яка конкурувала на грецькому ринку з єгипетською. Високо цінилися скіфські коні. У свою чергу греки ввозили в Скифію вино, кераміку, ювелірні вироби. Торгівля йшла через грецькі колонії: Ольвію (поблизу сучасного Миколаєва), Херсонес (Севастополь), Пантікапей (Керч) і інші. Зазнають удару від сарматів. Сармати були подібними до скіфів, але були більш агресивними. Також вели торгівлю з грецькими колоніями. Існую думка що Сармати походять від шлюбу скіфів з амазонками. Жінки воювали на рівні з чоловіками.В могилу жінки клали не тільки прикраси але і зброю. Активно впроваджується військова тактика. Протримались до 3 ст. до н. е.

4.Антична колонізація Північного Причорномор*я

Греки (в основному вихідцями з Мілета) з кінця VII в. до н.е. почали створювати колонії на Північному узбережжі Чорного моря й в устях рік, що впадають у Чорне море, були засновані торгові факторії, що виросли згодом у міста: Тиру (устя Дністра), Ольвія (устя Юж. Бугу), Пантікапей (на місці м. Керч), Феодосія, Херсонес (на місці Севастополя) та Найбільшої з міст-республік була Ольвія, єдиною монархією - Боспорське царство. Економіка держав-республік була багатоплановою. Торгівля велася по 2-х напрямках: із Грецією і зі скіфами (сів. сусідами). У Грецію вивозилися: хліб, худоба, шкіра, хутровина, раби й ін. З Греції ввозилися товари для жителів міст і для перепродажу скіфам; віно, оливкова олія, озброєння, тканини, мармур, предмети мистецтва й ін. Скіфам продавали: вино, ювелірні вироби, кераміку і т.п.; імпортували - худоба, хліб, хутра і рабів. Ремесло - досягло високого рівня і славилося виготовленням металевих виробів (дзеркал, статуеток, прикрас і т.п.), керамічним виробництвом (глиняні судини, черепиця, посуд і т.п.), ткацтвом, ювелірним і каменерізним виробництвом і ін. Землеробство -розроблялися пшениця, ячмінь, просо, виноград, яблуко, груша, гранати і м. п. Тваринництво у господарстві утримувалися: коня, корови, вівця, свині й ін. Рибальство - у ріках і на море. Політичний розвиток. Існувало дві форми правління: а) Міста-республіки (Ольвія, Тиру, Херсонес і ін.), у яких законодавча влада належала народним зборам. У нього входили всі вільні городянини-чоловіки. Виконавча влада належала архонтам, що обиралися з рабовласницької знаті міста. б) Монархія - Боспорське царство, що виникнуло в 5 в. до н.е. у результаті об'єднання ряду міст на чолі з Пантікапеєм. Законодавча і виконавча влада концентрувалася в руках царя (династії Перепадів, Митридатів і ін.). У 107 р. до н.е. Перепад був убитий повсталими рабами під проводом Савмака, що захопив царський трон і початків чеканити власну монету. Ідеологія - антична релігія; у містах відправляли культ того бога, у залежності від того, із якої частини Греції були переселенці (у Боспорському царстві - культ Аполлона, через мелетського походження його жителів). Причини спаду: а) із 3 в. н. 9. починається загальна криза античного товариства (праця рабів стала невигідна, відбувається натуралізація господарського життя, різке скорочення внутрішньої і зовнішньої торгівлі), що спричинило за собою ослаблення причорноморських держав; б) набіги кочівників. У результаті: у 3 в. н.е. під тиском готовий загинула Ольвія й ін. міста-республіки, у IV в. н. е. під набігами гуннів - Боспорське царство.

Дата добавления: 2014-12-24