Польсько-литовські унії та їх наслідки для укр.народу

Основні тенденції соцівльно-економічного,політичного та релігійного життя в українських знмлях у складі Великого князівства Литовського.

Наприкінці 14 ст. низка зовн. та внутрішніх обставин змусило литов ських і польських феодалів розпочати процес об’єднання 2 держав. Спроби частини польських шляхтичів створити політ. блок з Угорщиною провалились, зростав тиск на Польщу із заходу – з боку Тевтонського ордену. З 1382 р. ВКЛ переживало громадянську війну. 15 серпня 1385 р. – м. Крево – лит. князь Ягайло та польська королева Ядвіга уклали династичний шлюб. Цей союз – початок військ-політ. блоку 2 держав. 1386 р. – Ягайло(Владислав І) став королем Польщі. Умови Кревського договору: 1) ВКЛ зобов’язувалося навернути на католицизму населення Литви; 2) передати Польщі свою казну; 3) сплатити 200 тис. флоринів Вільгельму Австрійському за відмову від руки Ядвіги; 4) навічно приєднати литовські, білоруські та укр. землі до Польщі. В1392 р. опозиціонери домоглися проголошення Вітовта довічним Великим князем Литви, що фактично означало анулювання договору в Креві. Впродовж 1300 – 1400 рр. хрестоносці здійснили понад 70 походів на землі Литви, а литовці 50 вторгнень у володіння ордена. В 1413 р. на сеймі в Городлі Польща і Литва підписали нову унію, за умовами якої білорусько-укр. аристократія ще більше відсторонилася від джерел збагачення та інших адміністративних посад. Новий великий князь литовський Болеслав Ольгердович-Свидригайло з 1430 р. намагався повністю відновити незалежність Литви; вирішив відірвати від Польщі Волинь та Поділля. Незадоволена католицька знать влаштувала 1432 р. палацовий переворот, усунувши Свидригайла від влади. 1 вересня 1435 р. його війська були розгромлені Великим князем Литовським Сигізмундом та польськими військами. 1440 р. новий литовський князь Казимир 4-й визнав Волинське та Київське князівства. Осттаннє проіснувало 12 років, а в Київському почав прави ти воєвода лише в 1470 р. Втрата 1452 р. Волинню, а 1470 р. Київщиною внутрішньої автономії посилила прагнення удільних лит.- руських князів перейти під владу московського царя. У війнах Московського князівства з Литвою 1486-1492 рр. («прикордонна війна») та 1500-1503 рр. головним питанням були територіальні конфлікти між князями. У кожної зі сторін, що прагнули володіти землями колишньої КР,були свої переваги. Литва приваблювала толерантністю московське православ’я спонукало об’єднатися з одновірцями; Польща пропонувала західну культуру та нові технології державності й ос віти. Але в У. була відсутня конкретна концепція власного розвитку, тому її територія – погляду політичного, соціального та побутового нагадувала мозаїку.

В серпні 1385 р. у м. Крево було підписано угоду про об'єднання між Великим князівством Литовським і Польським королівством. Литовський князь Ягайло одружується з польською королівною Ядвигою, переходить в католицьку віру, проголошує католицтво єдиною релігією для населення Литви і стає польським королем. Кревська унія створила реальні передумови для боротьби з тевтонською агресією. Але разом із тим вона забезпечила посилення польської експансії на територію Великого князівства Литовського. Це не могло не викликати відсіч литовських феодалів на чолі з князем Вітовтом. Тому в 1392 р. у м. Острові підписується компромісна угода, за якою Польща визнавала Вітовта довічним правителем Литви. Тим самим фактично було відмінено Кревську унію. Вітовт ліквідує Волинське, Подільське та Київське князівства, тим самим фактично скасувавши колишню автономію українських земель.

У 1413 р. було підписано Городельську унію, яка зберігала вплив Польщі над формально незалежним Великим князівством Литовським. Литовські феодали-католики зрівнювалися в правах з польською шляхтою, діставши можливість брати участь у великокняжій раді. Унія посилила дискримінацію православного населення, обмеживши його участь у державному управлінні. В Литві вводився польський взірець адміністративно-територіального поділу, при цьому українські землі роздавалися католицькій церкві.

Вже на середину XVI ст. були здійснені перші спроби підписання нової унії. Але реальних результатів сторони домоглися лише в 1569 р. на засіданні об'єднаного сейму у Любліні. Це означало створення держави Річ Посполита. В ній мали бути король, який обирається, сейм, єдина зовнішня політика, загальна скарбниця. Автономія Литви зберігалася лише у питаннях місцевого самоврядування, організації збройних сил і у правничій сфері. Українські землі навіть не входили до литовської автономії, а були віднесені до складу польських воєводств.

Люблінська унія 1569 р сприяла посиленню польської соціальної, національної, релігійної, культурної експансії. Визнавалися необмежена панщина і заборона переходу селян в інше місце без дозволу поміщика. Але вона ж возз'єднала українські землі, забезпечила зростання культурно-освітнього руху, знайомство з західноєвропейською культурою. Окрім цього, саме Люблінська унія викликала рух опору, соціальну активність різних верств українського населення в боротьбі за національне виживання.

22. Берестейська церковна унія:зміст та наслідки

Берестейська унія - рішення Київської митрополії Руської православної церкви на території Речі Посполитої розірвати стосунки з Константинопольським патріархатом та об'єднатися з Апостольською Столицею у 1596 за умов підлеглості православних Папі Римському, визнання основних католицьких догматів і збереження православної обрядності. Унію формально й офіційно проголошено на церковному соборі в Бересті 1596 року. Безпосередніми приводами до унії були: невдоволення українських православних єпископів тим, що у церковні справи дедалі більше втручалося міщанство, організоване у братства; бажання єпископів звільнитися від підлеглості східним патріархам, які підтримували братства; намагання верхівки українського православного духовенства добитися рівності з католицькими єпископами. Проти унії протестувала значна частина православної шляхти, деякі магнати, більшість духовенства Народна визвольна війна 1648—1654 років привела до цілковитої ліквідації унії на Лівобережжі. Берестейська унія: з моменту розколу християнства1054р. На православну і катол.гілку. намагаючись підняти престиж православного духовенства,подолати дискримінацію православних,львський єпископ Гедеон на зїзді в Белзі(1590) став ініціатором підписаня уніїЮридичне оформлення мало відб.(1596)у м Бересті. Однак собор розколовся на дві частини%уніатська і православна.Уніатська затвердила акт обєднання церкрв та утв. Греко-катол. Церкви.яка підпоряд папі РимськомуЦерковні обряди зал.православними,а церковно-словянську мову- мова богослужіння.. Король сигізмунд3 підтримував унію.Греко-католицьке духовенство,як і католицьке звільнилося від сплати податків,уніатська шляхтанарівні з католицькою могла претендувати на державні посади.Крім того,греко-католицьким єпископам було обіцяно місце в сенат,але цю домовленість лишилась не здійсненою.А Укр.Православна церква,попри велику кількість прихильників залишилась поза законом.. Навколо ідеї обєднання церков розгорнулася гостра і дуже цікава суперечка(полеміка).До Берестейського собору готувалося не лише прихильники унії,за пришвидшення ідеї унії в життя виступало двоє православних єпископи-Іпатій Потій та Кирило Терлецький. а і її противники.(так змінили свою позицію щодо обєднання церков,відмовившись від унії,єпископ Гедеон Балабан.Заперечували унію братства та монастирі.Антиунівську боротьбу очолив князь Василь-Констянтин Острозький.Численні протести православних свідчили,що про добровільне зєднання церков і годі було й думати.. 1637 р., а далі смерть самого Могили (1 січня 1647 р.) і початок козацької революції зробили з проекту універсальної унії свого роду музейний експонат, покликаний засвідчити, що обидві сторони зрештою усвідомили розкол руської церкви як зло, якого можна позбутися, лише йдучи на взаємні поступки.

Дата добавления: 2014-12-24