Як категорія сучасного державознавства 1 страница

Місцеве самоврядування

Проголошення незалежності України сприяло активізаціі' про-цесудемократизаціїсуспільства йдержави, пошукам такої органі-заціїпублічноївлади, яка відповідала б європейським стандартам і була спрямована на забезпечення прав і свобод людини. Важливим складником цьогопроцесу є побудова оптимальноїсистеми місце-вого самоврядування, яка в сучасному світі сприймається як едино можлива демократична й раціональна модель влади на місцях.

Дослідження інституту місцевого самоврядування варто роз-починати насамперед з аналізу його поняття. У науковій літера-турі радянської доби широко вивчалося національне, професійне та громадське самоврядування. Наприкінці XX ст. активізувався розгляд самоврядування як форми державної влади на рівні ад-міністративно-територіальних одиниць. У найбільш загальному вигляді під терміном «самоврядування» розуміють відносно ав-тономне функціонування певного колективу (організації) людей, що забезпечується самостійним прийняттям його членами норм і рішень, які стосуються його життєдіяльності, а також відсутністю в колективі розриву між суб'єктом та об'єктом управління'.

Більш докладне визначення: «самоврядування - це спосіб со-ціального управління загальними справами певної спільноти (ут-ворення) людей, який грунтується на їх сумісній діяльності з при-йняття рішень та їх здійснення». При цьому йому притаманні такі риси: 1) наявність соціального управління; 2) належність повноти всієї влади певній спільноті (колективу) людей, члени якої визна-ють владу тільки власного об'єднання (тут мае місце єдність, збіг суб'єкта й об'єкта управління); 3) саморегуляція, яка виявляєть-

' Институты самоуправления: историко-правовое исследование [Текст] / [отв. ред. Л. С. Мамут]. - М.: Наука, 1995. - С. 5.

Муніципапьне право України

ся в тому, що всі члени об'єднання спільно виробляють загаль-ні рішення (правила поведінки) - статута, положения, інструкції; 4) самоорганізація - проведения організаційних заходів із метою задоволення й захисту спільних інтересів; 5) здійснення влади без-посередньо об'єднаними суб'єктами або через засновані ними ор-гани; 6) спільна діяльність із реалізації прийнятих рішень»¹.

На найвищому рівні теоретичного узагальнення поняття само­врядування може застосовуватися для позначення будь-яких про-явів соціальної самоорганізації, саморегуляції, що відбуваються в суспільстві, а тому цей термін уміщує і поняття соціального управ-ління, різновидом якого є державне управління, що здійснюєть-ся від імені держави, яка є формою самоорганізації суспільства. Таким чином, термін «самоврядування» є родовим поняттям, що може застосовуватися для позначення будь-яких видів (форм) са-моорганізації суспільства як багаторівневої соціальної системи.

Самоврядування в межах адміністративно-територіальних оди-ниць, тобто організованим за територіальною ознакою, як прави­ло, називають місцевим. Місцеве самоврядування — це багатог-ранне, комплексне політико-правове явище, науковий потенціал якого розкривається в сукупності теоретичних конструкцій, базо-вих юридичних понять і категорій, що сприяють оформлению від-повідних теорій місцевого самоврядування. Останнім часом поряд із нормативним підходом у дослідженні сутності місцевого самов­рядування значного розвитку отримали соціологічний, системний, аксіологічний, гносеологічний, функціональний підходи. Плю-ралізм стосовно розуміння місцевого самоврядування зумовлений тим, що воно тісно пов'язано з іншими явищами - державою, полі-тикою, економікою, культурою, психологією, ментальністю².

В Україні місцеве самоврядування визнається й гарантується на конституційному рівні. Аналіз конституційних норм дозволяв

¹ Ткаченко В. Д. Демократія і самоврядування (деякі аспекта співвідношен-
ня) / В. Д. Ткаченко // Проблеми удосконалення правового регулювання місце-
вого самоврядування в Україні: матеріали міжнар. наук-прак. конф. (м. Харків,
25 травня 2004 р.) / за ред. проф. Ю.П. Битяка. - Харків: Інститут державного
будівництва та місцевого самоврядування АПрН України. - 2004. - С. 79.

² Хоменець Р. «Анатомія» місцевого самоврядування. Над чим задумуються
теоретики / Р. Хоменець // Віче. - 2002. -№ 3. - С. 51.

П ава 3. Становления а розвиток місцевого самоврядування в Україні

зробити висновок, що місцеве самоврядування треба розглядати, як (а) один із фундаментальних принципів конституційного ладу, (б) одну з форм народовладдя, (в) специфічну підсистему публіч-ної влади, (г) форму залучення громадян до участі в розв'язанні питань місцевого значения, (г) право, (д) системну організацію, (е) різновид суспільного управління.

1. Визнаючи місцеве самоврядування як один із принципів конс-титуціиного ладу, сутність якого полягає передусім у забезпечен-ні прав та свобод людини і громадянина, Основний Закон гаран-тує стадий розвиток цього інстиіуту. В ст. 2 Європейської хартії про місцеве самоврядування зазкачається, що принцип місцево-го самоврядування повинен бути визнаний у законодавстві і, по можливості, в конституції країни'. Иого визнання й гарантування виявляється в тому, що Конституція України встановлює межі для законодавця: визначає параметри для подалыыого нормативного регулювання й унеможливлює необґрунтоване втручання держави у сферу компетенції місцевого самоврядування. 3 огляду на важ-ливість цього інституту для становления й розвитку громадянсь-кого суспільства порядок визначення його засад віднесено ст. 92 Конституції України до виключної сфери законодавчого регулю­вання.

Більшість учених-правників сприймає місцеве самоврядування як підґрунтя конституційного ладу країни, однак нормативного закріплення цього положения в українському законодавстві не-має. Для порівняння: у ст. 1 Федерального закону «Про загальні принципи організації місцевого самоврядування в Російській Фе-дерації» від 06 жовтня 2003 р. закріплено, що місцеве самовря­дування як формою здійснення народом влади становить одну з основ конституційного ладу². Розвиток місцевого самоврядування європейським співтовариством розглядається як суттєвий внесок у побудову суспільств, що грунтуються на принципах демократії та децентралізації.

¹ Європейська хартія про місцеве самоврядування. Офіційний переклад //
Бюл. законодавства і юрид. практики України. — 2002. - № 10.- С. 10-17.

² Об общих принципах организации местного самоуправления в Российской
Федерации: Федеральный закон от 06.10.2003 г. // СЗ РФ (Собрание законода­
тельства Российской Федерации). - 2003. - № 40. - Ст. 3822.

Муніципальне право України

2. Як форма народовладдя місцеве самоврядування отримало свое закріплення в ст. 5 Конституції України, згідно з якою саме народ мае виключне право визначати і змінювати конституційний лад, яке не може бути узурповано державою, ЇЇ органами й посадо-вими особами.

Самоврядування, на думку Ю. О. Тихомирова - це основний спосіб здійснення народовладдя, насамперед у масштабах сус-пільства. втілення інтересів народу та інших соціальних спільнот'. Місцеве самоврядування зумовлюється об'єктивною заінтересо-ваністю груп людей, людських колективів, об'єднаних за тери-торіальною ознакою для вирішення спільно і під свою відпові-дальність важливих питань і проблем місцевого значения. У своїй реалізації воно спирається на інститути безпосередньої демократ (місцеві референдуми, вибори тощо), а також органи і посадових осіб місцевого самоврядування. Активізація обох головних форм участі населения в здійсненні народовладдя - представницької і безпосередньоі - сприятиме розвитку самоврядування ². На думку В. Є. Чиркіна, місцеве самоврядування - це владатериторіального колективу, об'єднання громадян на певній території, влада народу цієї території, у її межах та з питань, визначених правовими акта­ми держави³. Вагомим аргументом на користь визнання місцевого самоврядування формою народовладдя є право його органів у ме­жах, установлених Констиіуцією, володіти, користуватися, розпо-ряджатися об'єктами права власності українського народу.

3. Місцеве самоврядування — особливий різновид публічної вла-дг(*. Уже сама назва «самоврядування», «самоуправління» вказує

¹ Тихомиров Ю. А. Диалектика управления и самоуправления / Ю. А. Тихо­
миров // Вопросы философии. - 1983. - № 8. - С. 26.

² Загальна теорія держави і права [Текст]: [підручник] / за ред. М. В. Цвіка,
В. Д. Ткаченка, О. В. Петришина. - Харків: Право, 2002. - С. 111.

³ Чиркин В. Е. Конституционное право в Российской Федерации [Текст]:
[учебник] / В. Е. Чиркин. - М.: Юристь, 2002. - С. 453.

⁴ Чиркин В. Е. Государственное и муниципальное управление [Текст]:
[учебник] / В. Е. Чиркин. - М.: Юристь, 2003. - С. 249-254.; Баймуратов М. А.
Муниципальная власть: актуальные проблемы становления и развития в Украине
[Текст]: монография / М. А. Баймуратов, В. А. Григорьев. - Одесса: Юрид. л-ра,
2003. - 248 с; Чапала Г. В. Місцеве самоврядування в системі публічної влади:

Глава 3. Становления та розвиток місцевого самоврядування в Україні

на наявність у ньому управлінських взаємовідносин, які є одним із видів відносин влади. Аналізуючи місцеве самоврядування, ми розрізняємо спєціальний суб'єкт - територіальну громаду, спе-ціальний об'єкт- питания місцевого значения - і самостійність - ключову категорію, що харакгеризує його як самостійну підсис-тему публічної влади, що конституційно гарантується державою¹.

Разом із тим, необхідно зазначити, що місцеве самоврядуван­ня і муніципальна влада не € тотожними поняттями. Виникнення, організація і функціонування муніципальної влади неможливі без місцевого самоврядування, але не будь-яке місцеве самовряду­вання с проявом муніципальної влади. Місцеве самоврядування е більш широким явищем, ніж муніципальна влада².

Дійсно муніципальна влада може розглядатися лише як одна з найважливіших характерних ознак місцевого самоврядування. Загальні збори, громадські слухання, місцеві ініціативи, самоопо-даткування хоч і € самостійними й важливими формами участі громадян у вирішенні питань місцевого значения, проте ознак муніципальної влади вони не мають. Отже, місцеве самоврядуван­ня не можна зводити лише до муніципальної влади, тому що це явище набагато складніше й різнобічніше.

Як різновид організації публічної влади місцеве самовряду­вання, на думку Ю. М. Тодики, повинно забезпечити передусім належний рівень керованості соціальної системи певного рівня, тобто місцевого співтовариства, яке проживав на відповідній тери-торії¹. У процесі його здійснення забезпечується розв'язання пи-

теоретико-правовий аналіз [Текст]: монографія / Г. В. Чапала. - Харків: Право, 2006. - 224с.

¹ Крусян А. Местное управление и самоуправление: к постановке вопроса
о содержании и понятии / А. Крусян // Юридический вестник. - 1998. - № 1.
-С. 86.

² Бондарь Н. С. Гражданин и публичная власть: Конституционное обеспече­
ние прав и свобод в местном самоуправлении [Текст]: [учеб. пособие] / Н. С. Бон­
дарь. - М.: Городец, 2004. - С. 52; Гавришев А. Е. Муниципальное правотвор­
чество в Российской Федерации: автореф. дис. на соискание науч. степени канд.
юрид. наук / А. Е. Гавришев. - Ростов- на-Д., 2004. - С. 12-14.

³ Тодика Ю. М. Місцеве самоврядування в аспекті конституційної реформи /
Ю. М. Тодика // Проблеми удосконалення правового регулювання місцевого са-

Муніципальне право України

тань місцевого значения, що, безумовно, поєднано з виникненням владних відносин. Визначення органів місцевого самоврядування як суб'єктів публічної влади ґрунтується на положениях ст. 5 Ос­новного Закону.

Місцеве самоврядування структурно й організаційно відо-кремлене від державної влади й діє в межах Конституції й законів України автономно. За свою діяльність органи й посадові особи місцевого самоврядування відповідальні передусім перед тери-торіальною громадою і лише за реалізацію делегованих повнова-жень - перед органами державно'Г влади. Місцеве самоврядування не існує ізольовано від держави, бо в них спільне джерело влади -народ. Простежується функціональна близькість місцевого самов­рядування й держави. адже їх органи й посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень і в спосіб, що перед-бачені Констшуцією й законами України. Гармонійне поєднання зусиль держави й місцевого самоврядування (по суті, рівноправних суб'єктів публічної влади) є однією з необхідних передумов опти­мально!' організації публічно-владного механізму суспільства.

4. Місцеве самоврядування - tie форма самоорганізації населения на місцях, що виявляється в таких соціальних характеристиках, як самоуправління, самодіяльність, саморегулювання, самоконтроль. Як найпростіша природна форма організації управління будь-якої со-ціальної спільноти, самоврядування знаходить вияв і втілення у від-повідних інституційних формах на всіх етапах еволюції суспільства й може розглядатися як внутрішньо іманентний останньому спосіб ко-ординації соціальних зв'язків, що мае на меті реалізацію тих чи інших групових потреб, яка можлива завдяки об'єднанню спільних зусиль.

Для самоврядування характерні нові зв'язки суб'єктів та об'єктів: суб'єкт стає об'єктом, а об'єкт набуває властивостей суб'єкта. Соціальні норми створюються шляхом прямого волеви-явлення людей і служать їх самозобов'язанням, участь населения у громадських справах г найбільшою'. Функціонально й органі-заційно місцеве самоврядування є певною соціальною системою

моврялування в Україні: матеріали міжнар. наук-прак. конф. (м. Харків, 25 трав-ня 2004 р.) / за ред. проф. Ю. П. Битяка. - С. 4.

¹ Тихомиров Ю. А. Публичное право: падения и взлеты / Ю. А. Тихомиров // Государство и право. - 1996. - № 1. - С. 7.

Глава 3. Становления а розвиток місцевого самоврядування в україні

або тим організаційно-правовим механізмом, завдяки якому те-риторіальні фомади безпосередньо або через обрані ними органи здійснюють функції та повноваження місцевого самоврядування¹.

Як форма громадянської самоорганізації соціуму місцеве само­врядування об'єктивно підвищує рівень керованості в суспільстві та престиж влади. На методологічну обмеженість аналізу місцево-го самоврядування лише як публічно-правового інституту звертав увагу Ю. М. Тодика, оскільки такий погляд спрямований виключ-но напублічні інтереси й не завжди враховує самостійне значения особи в його системі. Водночас громадянин, житель місцевого по­селения не просто бере участь у самоврядуванні, а разом з іншими його мешканцями здійснює його, реалізуючи свої права і свободи. Тому інститути місцевого самоврядування і всю його організацій-ну структуру, як і структуру громадянського суспільства в цілому, потрібно розглядати в органічній єдності з інститутами прав і сво­бод громадян, із правовим статусом особи як суб'єкта самовряд-них відносин за місцем проживания².

Правознавці Заходу розглядають самоврядування як інстру-мент розвитку місцевого співтовариства, як найбільш вдалу форму участі громадян в управлінні за межами парламенту³. Оптимальне поєднання на рівні місцевого самоврядування влади і свободи, зов-нішнього управління й самоорганізації населения дає можливість подолати традиційні, авторитарні за своею суттю уявлення про демократію як виключно державної форми організації влади, яка начебто є единим джерелом і головним гарантом прав особи⁴.

¹ Муніципальне право України: [підручник] / [В. Ф. Погорілко, О. Ф. Фри-
цький, М. О. Баймуратов та ін.]; за ред. В. Ф. Погорілка, О. Ф. Фрицького. - К.:
Юрінком Інтер, 2001. - С. 89.

² Тодика Ю. М. Місцеве самоврядування в аспекті конституційної реформи /
Ю. М. Тодика // Проблеми удосконалення правового регулювання місцевого са­
моврядування в Україні: матеріали міжнар. наук-прак. конф. (м. Харків, 25 трав-
ня 2004 р.) / за ред. проф. Ю. П. Битяка. - С. 5.

³ Мирошниченко Е. Шаги к самоуправлению / Е. Мирошниченко // Народ­
ный депутат. - 1992. - № 17. - С. 48.

⁴ Бондарь Н. С. Гражданин и публичная власть: Конституционное обеспече­
ние прав и свобод в местном самоуправлении [Текст]: [учеб. пособие] /Н. С. Бон­
дарь. - М.: Городец, 2004. - С. 50.

Муніципапьнв право України

Місцеве самоврядування в Україні являє собою систему, яка складається із сукупності демократичных організаційних форм (виборів) та інститутів прямої безпосередньої демократії (рефе-рендумів), інших форм волевиявлення населения відповідної ад-міністратнвно-територіальної одиниці й виборних та інших ор-ганів, що реалізують його цілі, завдання та функції¹.

У Конституції України закріплено лише найважливіші форми участі громадян у вирішенні питань місцевого значения - вибо-ри й референдуми; інші ж форми (загальні збори громадян за ию­нем проживания, місцеві ініціативи, громадські слухання тощо) є предметом законодавчого регулювання. Розвинуте, з усталеними традиціями місцеве самоврядування сприятиме забезпеченню зба-лансованості відносин людини і держави, недопущению повороту назад, до авторитаризму й тоталітаризму.

5. Місцеве самоврядування трактуешься як право. В. Шапо-вал уважає, що місцеве самоврядування є «правом і спроможніс-тю» (тобто компетенцією і водночас дієздатністю) відповідних органів². У ст. НО Конституції України місцеве самоврядуван­ня визначається як право територіальної громади самостійно розв'язувати питания місцевого значения. Відповідно до ст. 3 Європейської хартії про місцеве самоврядування це не лише пра­во, а й спроможність (але не територіальної громади, а органів місцевого самоврядування) у межах закону здійснювати регла-ментування й управління суттєвою часткою суспільних справ. які належать до їх компетенції, в інтересах місцевого населения. У Законі «Про місцеве самоврядування в Україні» враховано по­ложения і КонституціїУкраїни, і Європейської хартії про місцеве самоврядування, а тому місцеве самоврядування формулюється як гарантоване державою право й реальна здатність територіаль-ної громади самостійно або під відповідальність органів і поса-дових осіб місцевого самоврядування вирішувати питания місце-вого значения.

¹ Тодыка Ю. Н. Выборы органов местного самоуправления: конституцион­
но-правовой аспект [Текст] / Ю. Н. Тодыка, В. Д. Яворский. - X.: Факг, 1998.
-С. 3.

² Шаповал В. Сутнісні характеристики місцевого самоврядування /В. Шапо-
вал // Право України. - 2002. - № 3. - С. 49.

Глава 3. Становления ■• а розвиток місцевого самоврядування в Україні

Відсутність ч іткої законодавчої дефініції категорії «місцеве са­моврядування» призводить до виникнення на практиці проблем, пов'язаних із браком автентичності понять, що закріплені в Кон-ституції України, Європейській хартії про місцеве самоврядуван­ня, атакож у Законі «Про місцеве самоврядування в Україні». Ви-никає плутанина при визначенні суб'єкта, в інтересах якого має здійснюватися місцеве самоврядування, і в ході розроблення пра-вових засад функціонування механізму підзвітності, підконтроль-ності йвідповідальності в цій системі. Недосконалість, пригаман-на наявним нормативним трактуванням, спричиняє неоднозначне розуміння поняття «місцеве самоврядування» на практиці й пот-ребує нагального усунення вказаних недоліків на законодавчому рівні'.

Аналізуючи конституційне визначення досліджуваної кате-горії, можемо зробити висновок, що однією з ключових харак­теристик місцевого самоврядування є самостійність його фун-кціонування. Під самостійністю треба розуміти не лише право територіальної громади безпосередньо або через органи місцево-го самоврядування вирішувати питания місцевого значения без втручання інших владних структур, а й необхідність їх вирішен-ня згідно з Конституцією і законами України. Іншими словами, йдеться про єдність прав та обов'язків, самостійності й відпові-дальності територіального колективу при розв'язанні питань місцевого значения. У свою чергу діяльність органів і посадових осіб місцевого самоврядування означає, що вони несуть потрій-ну відповідальність за наслідки вирішення питань, віднесених до компетенції місцевого самоврядування, — перед територіальною громадою, державою, фізичними та юридичними особами. Ок-ремі правники пропонують місцеве самоврядування сприішати як одне з політичних прав - відповідне право громадянина, який проживає в «самоврядній» адміністративно-територіальній оди-ниці².

¹ Яворський В. Д. Основні напрямки удосконалення законодавства про міс-
цеві вибори в Україні / В. Д. Яворський // Державне будівництво та місцеве са­
моврядування: зб. наук. пр. - 2001. - Вип. 1. - С. 119-124.

² Шаповал В. Сутнісні характеристики місцевого самоврядування / В. Шапо-
вал // Право України. - 2002. - № 3. - С. 51.

Муніципальне право України

6. Аналіз чинного законодавства України дає підстави дія тлумачення місцевого самоврядування як системної організщії з чітким внутрішнім взаємним підпорядкуванням, яка включіє (а) територіальну громаду; (б) сільську, селищну, міську ради; (в) сільського, селищного, міського голову; (г) виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; (ґ) районні й обласні ради, то представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; (д) органи самоорганізації населения. Водночас кожне село, селище, місто має свою систему місцевого самоврядування, яка хі-рактеризується як єдністю, так і диференціацією й певною субор-динацією. У містах із районним поділом його система е найбільш складною: за рішенням територіальної громади міста або місь-кої ради згідно із законодавством можуть утворюватися районні в місті ради, які мають свої виконавчі органи й обирають голову ради, який одночасно є і головою ії виконавчого комітету. Проект нової редакції закону про місцеве самоврядування в Україні міс-тить більш широкий перелік суб'єктів системи місцевого самов­рядування, до якого додатково включаються голови районних та обласних рад і їх виконавчі апарати. Крім того, пропонується на-дати право на об'єднання не лише територіальним громадам сіл, а й територіальним громадам селищ і міст для спільного розв'язання проблем місцевого значения.

7. Місцеве самоврядування - це різновид оуспільного управлін-ня. На думку В. В. Цвєткова, процеси управління властиві лише складним динамічним системам, іманентним атрибутом яких є самоуправління, тобто здатність до впорядкування системи, при­ведения ії до відповідності з об'єктивною закономірністю даного середовища, до оптимізації й функціонування. Управління - це со­циальна функція владно-організаційної діяльності, що забезпечує цілеспрямованість та узгодженість спільної праці й життя людей¹. У процесі розвитку суспільства змінювалася лише питома вага са­моврядування щодо державної влади. Принцип самоврядування є універсальним, одним із найдавніших серед тих, що застосову-ються в управлінні, починаючи з ранніх стадій еволюції людсько-

¹ Цветков В. В. Адміністративна реформа - ефективність державного управ-ління / В. В. Цветков // Часопис Київського університету права. - 2002. - № 2. -С. 10.

Глава 3. Становления а розвиток місцевого самоврядування в Украіні

го суспільства'. Управління суспільними справами здійснюється органами державної влади та органами місцевого самоврядування відповідно до вимог Конституції й законів України, що потребує чіткогорозмежування їх повноважень і максимально!'узгодженості дій між ними. М.В. Цвік зазначає, що самоврядування - це різно-вид соціального управління (врядування), в основу якого покладе-но спільне вирішення учасниками суспільних відносин суспільних справ, що поєднується зі спільною діяльністю у виконанні при-йнятих рішень². О. В. Константин місцеве самоврядування роз-глядає як спосіб соціального управління, провідну організаційну форму здійснення влади українським народом, яка функціонує на місцевому рівні в межах положень законів України автономно від органів державної влади, наділена для реалізації своїх завдань і функцій відповідним рухомим та нерухомим майном, правом фор-мувати місцеві бюджети й забезпечена обов'язком держави спри-яти їй у цьому³. 3 погляду В. С Куйбіди, місцеве самоврядування - це різновид управління складними територіальними суспільни-ми системами⁴.

Наведені сутнісні характеристики дозволяють виявити достат-ньо глибокий зріз організаційно-управлінського аспекту реаліза-ції місцевого самоврядування як владної функції з налагодження спільної діяльності місцевого співтовариства. Але виконання цієї функції в умовах формально наявних інститутів самоврядування може здійснюватися по-різному: від адміністративно-авторитар-них, бюрократичних методів владарювання (в тому числі тих, що

¹ Конституційне право України [Текст]: [підручник] / за ред. акад. АПрН
України, докт. юрид. наук Ю. М. Тодики, докт. юрид. і політичн. наук В. С. Жу-
равського. - К.: 1н Юре, 2002. - С. 485.

² Загальна теорія держави і права [Текст]: [підручник] / за ред. М. В. Цвіка,
В. Д. Ткаченка, О. В. Петришина. - Харків: Право, 2002. - С. 110.

³ Константин О. В. Діяльність Конституційного Суду України як гарантія
реалізації прав місцевого самоврядування в Україні / О. В. Константин // Пробле-
ми удосконалення правового регулювання місцевого самоврядування в Україні:
матеріали міжнар. наук-прак. конф. (м. Харків, 25 травня 2004 р.) / за ред. проф.
Ю. П. Битяка. - С. 65.

⁴ Куйбіда В. С. Принципи і методи діяльності органів місцевого самовряду­
вання [Текст]: монографія / В. С. Куйбіда. - К.: МАУП, 2004. - С. 24.

Муніципальне право України

ґрунтуються на принципах етнічної чи релігійної винятковості, земляцьких привілеїв, сімейності й т. ін., що деколи й проявляєть-ся на місцевому рівні) до справжніх демократичних. які повною мірою відповідають самій природі самоврядування. I хоча в ор-ганізаційно-управлінському й функціональному аспектах у всіх цих випадках можуть бути формальні підстави для характеристи­ки влади на місцевому рівні як системи самоврядування (місцеві референдуми, збори, виборні органи), реально може відбутися - і це відомо з історії- відчуження особи від місцевої влади, своєрід-не делегування населениям прав на самоврядування, на вирішення місцевих питань авторитарним місцевим керівникам'.

Представники політичних наук, зокрема О. О. Яцунська, обґрунтовує доцільність інтерпретації поняття «місцеве самов­рядування» через категорію інтенсивності, що дозволяє уявити межі його практичного застосування, пов'язати реальність самов­рядування з його часовим та просторовим поширенням та виявити закономірність: інтенсивність можливого самоврядування перебу-ває у зворотній залежності від необхідного поширення самовряду­вання і у зворотному відношенні до тривалості необхідного само­врядування². Термін «інтенсивності» був уведений до наукового обігу американським політологом Дж. Сарторі. Використовуючи такий підхід, О.О. Яцунська приходить до висновку, що ця кате-горія дозволяє фіксувати межу тотожності терміна своему прак­тичному втіленню.

Дата добавления: 2014-12-24