Захист перша допомога та профілактика в зоні радіоактивного забруднення

Зазвичай час перебування людей у схованках залежить від ступеню радіоактивного ураження місцевості. Якщо в зоні місцезнаходження схованки рівень радіаційного забруднення не перевищує 80 Р/ч, то час перебування у ні може складати не більше однієї доби. У рази обсягів уражень від 80 до 240 Р/ч знаходженяя людей у захисній споруді збільшується до трьох діб, у зоні ураження з рівнем радіації більше за 240 Р/ч час перебування складатиме більше за три доби. При цьому очевидна необхідність наявності припасів продуктів харчування та медикаментів у таких схованках.

Якщо внаслідок ядерного вибуху схованка опиниться пошкодженою та подальше перебування у ній – небезпечним, то приймають міри по швидкому звільненню приміщеннчя, заздалегідь надівши всі засоби індивідуального захисту. Знаходячись у завалених захисних спорудах, необхідно робити все для попередження виникнення паніки.

При знаходженні людей під час ядерного вибуху поза межами заїхисних споруд, наприклад, на відкритій місцевості чи на вулиці, в якості укриття потрібно використовувати найближчі природні укриття. Якщо таких укриттів знайти не вдалося, необхідно повернутися до вибуху спиною, лягти на землю лицем униз, сховавши руки під себе, а після того, яко пройде ударна хвиля, негайно надіти протигаз чи респіратор, чи хочаб якимось іншим чином захистити дихальні шляхи. Після цього – стряхнути пил, що осів на одяг та взуття, надягти наявні засоби захисту шкіри чи використати у цій якості одяг, не залишаючи при цьому відкритих ділянок шкіри, а за цим – якнайшвидше полишити очаг радіаційного ураження або укритися у найближчії захистній споруді.

З метою зменшення можловості ураження радіоактивними речовинами, на території очага ураження забороняється приймати їжу, пити та палити. У крайніх випадках дозволяється приймати їжу в укриттях на ділянках, де рівень радіації не перевишчує 5 Р/ч, а готувати – на ділянках, де рівень радіації не перевишчує 1 Р/ч.

При виході з очагів ураження необхідно пам’ятати, що, особливо в містах, руйнування будівель може продовжуватися і після припинення дії ударної хвилі: окремі елементи будинків можуть впасти після вибуху. Тому необхідно це враховувати не тільки при переміщенні а й при зупинках: пересуватися треба посередині вулиці. Також треба поводитися дуже обережно та увахно при появі на шляху будь-яких дротів, проводів.

Напрямок пересування треба розраховувати з урахуванням знаків огородження, що розсталені розвідкої цивільної оборони, – у бік зниження рівней радіації. пересуваючись по зараженій території необхідно намагатися не підіймати пилу, а у дощову погоду – обходити калюжі та не підіймати бризк.

На шляху слідування з очагу можуть траплятися люди, що потрапили під уламки. Їм необхідно надати посильну допомогу, спираючись на знання та навички надання першої допомоги. Необхідно прийняти необхідні заходи по відверненню подальшого потрапляння іонізованих часток до ран.

У населених пунктах для людей велику небезпеку становлять пожари, що їх викликало світлове опромінення ядерного вибуху. Необхідно вміти вести боротьбу із вогнем, правильно діяти при їх гасінні, аби не отримати уражень.

Після виходу з зони радіаційного ураження необхідно якомога швидше провести дезактивацію та санітарну обробку, тобто видалити радіоактивний пил: при дезактивації – з одягу, взуття, засобів індивідуального захисту, при санобробці – з відкритих ділянок тіла, слизковин очей, носа та рота.

Позаяк одноразова часткова дезактивація та санітарна обробка не завжди гарантуе повного видалення радіоактивного пилу, то після їх проведення обов’язково здійснюється дозиметричний контроль. Якщо при цьому виявиться, що зараження одягу та тіла перевищує норму, то часткову дезактивацію та санітарну обробку треба повторити.

17. Осередок хімічного ураження — це територія, в межах якої в результаті впливу хімічної зброї або аварійного викидання в навколишнє середовище СДЯР виникли масові ураження людей, сільськогосподарських тварин і рослин.

Розміри осередку хімічного ураження залежать від масштабу застосування отруйних речовин чи кількості потрапляння в атмосферу СДЯР, їх типу, метеорологічних умов, рельєфу місцевості; щільності забудови населених пунктів, наявності та характеру лісових насаджень.

Всю територію осередку хімічного ураження можна умовно розділити на дві зони: зону безпосереднього потрапляння в навколишнє середовище отруйних речовин, токсинів, фітотоксикантів чи СДЯР і зону поширення парів і аерозолів цих речовин.

У зоні безпосереднього потрапляння небезпечних речовин виділяються пари та аерозолі, утворюючи первинну хмару зараженого повітря. Поширюючись у напрямку вітру, вона здатна уражати людей, тварин і рослини на території в кілька разів більшій, ніж безпосередньо уражена хімічною речовиною. Частина небезпечних хімічних речовин осідає на місцевості у вигляді крапель і під час випаровування утворює повторну хмару зараженого повітря, яка переміщується за вітром і створює зону поширення парів отруйних або сильнодіючих ядучих речовин. Тривалість уражаючої дії первинної хмари зараженого повітря відносно невелика, але на місцевості можуть створюватися ділянки застою зараженого повітря. У таких випадках тривалість вражаючої дії зберігається більш тривалий час.

Осередок хімічного ураження характеризують концентрація, щільність зараження і стійкість.

Концентрація — це кількість хімічної речовини в одиниці об'єму повітря. Вимірюється в міліграмах хімічної речовини, яка знаходиться в літрі повітря (мг/л). Концентрацію, за якої виявляються уражаючі властивості отруйної речовини, називають бойовою концентрацією, величина її залежить від токсичності хімічної речовини.

Щільність зараження — це кількість небезпечної хімічної речовини, яка припадає на одиницю площі. Вимірюється в грамах хімічної речовини на квадратний метр поверхні (г/м). Щільність зараження характеризується зараженістю території, ґрунту, будов, споруд. Таке зараження нерівномірне, залежить від умов застосування чи аварійного потрапляння хімічної речовини і може бути від кількох до десятків грамів на 1 м².

Поведінка небезпечних хімічних речовин у повітрі на місцевості характеризується їх стійкістю.

Стійкість хімічної речовини на місцевості — це тривалість уражаючої дії на людей, сільськогосподарських тварин, рослини і лісові насадження, які знаходяться на зараженій території.

Стійкість визначається часом (хвилини, години, доби), що минув з моменту надходження хімічної речовини, після закінчення якого ця речовина вже не є небезпечною для рослин, тварин, а люди можуть перебувати в осередку хімічного зараження без засобів захисту.

Стійкість хімічних речовин залежить від температури повітря, наявності атмосферних опадів, фізичних і хімічних властивостей речовини.

На стан хімічного осередку зараження і стійкість небезпечних хімічних речовин дуже впливають метеорологічні умови (температура, вітер, опади).

Від температури залежить швидкість випаровування отруйних речовин із зараженої території. З підвищенням температури швидкість випаровування краплинно-рідинних хімічних речовин збільшується і, відповідно, тривалість дії їх на місцевості зменшується. Внаслідок зниження температури випаровування відбувається повільніше і, відповідно, стійкість хімічної речовини на забруднений дільниці збільшується.

Тривалість осередку хімічного зараження також залежить від фізичних властивостей хімічних речовин і, зокрема, від температури їх кипіння. Чим вища температура кипіння хімічної речовини, тим повільніше вона випаровується і, відповідно, тим вища її стійкість на місцевості. Чим вища леткість хімічної речовини, тим вища концентрація її пари в повітрі. Але хмара зараженого повітря під впливом тих же температурних умов швидко розсіюється, початкова концентрація небезпечної речовини в ній весь час знижується, і з часом вона втрачає свої уражаючі властивості.

На процес розсіювання зараженої хмари дуже впливає вертикальний стан атмосфери. У сонячний день за наявності конвекції йде інтенсивне переміщення повітря у вертикальному напрямку, в результаті чого хмара зараженого повітря швидко розсіюється. Вночі при інверсії виникає стійкий стан атмосфери, і розсіювання зараженої хмари відбувається повільніше.

Напрямок і швидкість вітру значно впливають на тривалість збереження і дальність поширення зараженого повітря.

18. При поширені у навколишньому середовищі отруйних речовин (ОР) або сильнодіючих ядучих речовин (СДЯР) утворюються зони хімічного зараження й осередки хімічного ураження.

Зона хімічного зараження — це територія, яка безпосередньо перебуває під впливом хімічної зброї або сильнодіючих ядучих речовин і над якою поширилася заражена хмара з вражаючими концентраціями.

Зона хімічного зараження ОР характеризується типом застосованої ОР, довжиною і глибиною. Довжина зони хімічного зараження — це розміри фронту виливання ОР (за допомогою авіації) або діаметр розбризкування ОР під час вибуху (бомб чи ракет). Глибина зони хімічного зараження — це відстань від навітряної сторони регіону застосування у бік руху вітру, тієї межі, де концентрація ОР стає неуражаючою.

Зона хімічного зараження, яка утворилася в результаті застосування авіацією отруйної речовини, включає район застосування хімічної зброї ЗОР, довжиною Д, шириною ДГ, територію поширення хмари, зараженої отруйною речовиною Зі і глибиною Г (рис. 10).

Зона хімічного зараження, яка утворилася в результаті аварії зі СДЯР, складається з ділянки Р розливу СДЯР і території поширення парів 3₂ з глибиною Г і шириною Ш.

Поширюючись за вітром, заражена хмара може уражати людей, тварин і рослини на значній відстані від безпосереднього місця потрапляння небезпечних хімічних речовин у навколишнє середовище. Відстань від підвітряної межі площі безпосереднього зараження до межі, на якій перебування незахищених людей, тварин в атмосфері зараженого повітря залишається небезпечним, називається глибиною небезпечного поширення парів хімічних речовин. Ці відстані можуть бути до кількох кілометрів, інколи навіть кількох десятків кілометрів від місця безпосереднього застосування чи аварійного потрапляння в навколишнє середовище небезпечних хімічних речовин.

Зона зараження характеризується типом ОР або СДЯР, розмірами, розміщенням об'єкта господарювання чи населеного пункту, ступенем зараженості навколишнього середовища і зміною цієї зараженості з часом.

Заражене повітря з парами й аерозолями затримується в населених пунктах, лісах, садах, високостеблових сільськогосподарських культурах, у долинах, ярах. Тому при організації захисту населення і сільськогосподарських тварин це потрібно враховувати.

Межі зони зараження визначаються пороговими токсичними дозами ОР або СДЯР, які спричиняють початкові симптоми ураження, і залежать від розмірів району застосування ОР чи розливу СДЯР, метеорологічних умов, рельєфу місцевості, щільності забудови, наявності та характеристики лісових насаджень.

Зона химического заражения: Территория или акватория, в пределах которой распространены или куда привнесены опасные химические вещества в концентрациях или количествах, создающих опасность для жизни и здоровья людей, для сельскохозяйственных животных и растений в течение определенного времени. Зона химического заражения включает в себя:

зоны смертельных токсодоз (зона чрезвычайно опасного заражения) — это зона, на внешней границе которой 50 % людей получают смертельную токсодозу;

зону поражающих токсодоз (зона опасного заражения) — это зона, на внешней границе которой 50 % людей получают поражающую токсодозу;

зону дискомфорта (пороговая зона, зона заражения) — это зона, на внешней границе которой люди испытывают дискомфорт, начинается обострение хронических заболеваний или появляются первые признаки интоксикации.

19. Отравляющие вещества́ (ОВ) — токсичные химические соединения, предназначенные для поражения живой силы противника.

ОВ могут воздействовать на организм через органы дыхания, кожные покровы и пищеварительный тракт. Боевые свойства (боевая эффективность) ОВ определяются их токсичностью (обусловленной способностью ингибировать ферменты или взаимодействовать с рецепторами), физико-химическими свойствами (летучесть, растворимость, устойчивость к гидролизу и т.д.), способностью проникать через биобарьеры теплокровных и преодолевать средства защиты.

По упругости насыщенных паров (летучесть) на:

· По характеру воздействия на живую силу на:

· временно выводящий личный состав из строя (хлорацетофенон, хинуклидил-3-бензилат);

· раздражающие: (адамсит, Cs, Cr, хлорацетофенон);

По быстроте наступления поражающего действия:

· быстродействующие – не имеют периода скрытого действия (зарин, зоман, VX, AC, Ch, Cs, CR);

· медленно действующие – обладают периодом скрытого действия (иприт, Фосген, BZ, люизит, Адамсит);

· Согласно физиологической классификации подразделяют на:

· нервно-паралитические ОВ (фосфорорганические соединения): зарин, зоман, табун, VX;

· общеядовитые ОВ: синильная кислота; хлорциан;

· кожно-нарывные ОВ: иприт, азотистый иприт, люизит;

· ОВ, раздражающие верхние дыхательные пути или стерниты: адамсит, дифенилхлорарсин, дифенилцианарсин;

· раздражающие оболочку глаз ОВ или лакриматоры: хлорпикрин, хлорацетофенон, дибензоксазепин, хлорбензальмалондинитрил, бромбензилцианид;

· психохимические ОВ: хинуклидил-3-бензилат.

В настоящее время военные специалисты рассматривают нервно-паралитические отравляющие вещества как наиболее перспективные для использования в качестве ОВ смертельного действия. к этой группе отравляющих веществ относятся чрезвычайно высокотоксичные фосфороорганические соединения - зарин, зоман, V-газы. вызывая поражение нервной системы, они оказывают резко выраженное общетоксическое действие.

Характерным свойством фосфорорганических ОВ является их кумулятивное действие, которое выражено особенно резко при повторном воздействии в первые сутки после первичного контакта.

V-газы (VX) — высокотоксичные отравляющие вещества нервно-паралитического действия.

Зарин (ГВ) — бесцветная летучая жидкость (технический зарин желтого цвета) с температурой кипения около 150°С Замерзает при температуре около минус 40°С.

Зарин — быстродействующее отравляющее вещество нервно-паралитического действия.

К группе отравляющих веществ кожно-нарывного действия относится иприт. Иприт оказывает поражающее действие как в капельно-жидком, так и в парообразном состоянии.

Иприт (НД, Н) может применяться в очищенном виде (перегнанный) и в виде технического продукта (технический).

Отравляющие вещества удушающего действия, при вдыхании которых поражаются верхние дыхательные пути и легочные ткани. Основные представители фосген и дифосген.

Дифосген бесцветная маслянистая жидкость с запахом прелого сена, температура кипения 128°С, замерзания минус 57°С.

Фосген (СС) — бесцветный газ с запахом прелого сена, сжижающийся при температуре 8°С. Замерзает фосген при температуре около минус 100,0°С.

Отравляющие вещества общеядовитого действия - группа бустродействующих летучих ОВ (синильная кислота, хлорциан, окись углерода, мышьяковистый и фосфористый водород), поражающих кровь и нервную систему. Наиболее токсичные синильная кислота и хлорциан.

Синильная кислота (АС) - бесцветная легкоподвижная и легколетучая жидкость с запахом миндаля.

Отравляющие вещества психогенного действия - группа ОВ, вызывающие временные психозы за счет нарушения химической регуляции в центральной нервной системе.

Би-зед (ВЦ) — кристаллическое вещество белого цвета, без запаха, с температурой кипения 320°С.

Отравляющие вещества раздражающего действия - группа ОВ, воздействующих на слизистые оболочки глаз (лакриматоры, например хлорацетофенон) и верхние дыхательные пути (стерниты, например адамсит).

Хлорацетофенон (ЦН) — кристаллическое вещество белого или светло-коричневого цвета с резким запахом, напоминающим запах цветущей черемухи.

20. Сильноде́йствующие ядови́тые вещества́ (СДЯВ) — химические соединения, обладающие высокой токсичностью и способные при определенных условиях (в основном при авариях на химически опасных объектах) вызывать массовые отравления людей и животных, а также заражать окружающую среду.

По клинической картине поражения различают следующие виды СДЯВ:

Вещества с преимущественно удушающими свойствами.

с выpаженным пpижигающим действием (хлор,трихлористый фосфор);

со слабым пpижигающим действием (фосген, хлорпикрин, хлорид серы).

Вещества преимущественно общеядовитого действия: оксид углерода, синильная кислота, динитрофенол, этиленхлорид и дp.

Вещества, обладающие удушающим и общеядовитым действием.

с выpаженным пpижигающим действием (акрилонитрил);

со слабым пpижигающим действием (сероводород, оксиды азота, сернистый ангидрид).

Нейротропные яды (вещества, действующие на проведение и передачу нервного импульса, нарушающие действия центральной и периферической нервных систем): фосфорорганические соединения, сероуглерод.

Вещества, обладающие удушающим и нейротропным действием (аммиак).

с алкилирующей активностью (бромистый метил, этиленоксид, метилхлорид, диметилсульфат);

Пути воздействия СДЯВ на организм человека:

через кожу и слизистые оболочки (кожно-резорбтивный);

В случае одномоментного загрязнения двумя и более токсичными агентами может стать причиной комбинированного действия на организм нескольких ядов. При этом токсический эффект может быть усилен (синергизм) или ослаблен (антагонизм).

Важнейшей характеристикой опасности СДЯВ является относительная плотность их паров (газов). Если плотность пара какого-либо вещества меньше 1, то это значит, что он легче воздуха и будет быстро рассеиваться. Большую опасность представляет СДЯВ, относительная плотность паров которых больше 1, они дольше удерживаются у поверхности земли (напр., хлор), накапливаются в различных углублениях местности, их воздействие на людей будет более продолжительным.

21. Перша допомога при ураженні отруйними речовинами

До отруйних речовин (ОР) відносять хімічні сполуки, здатні вражати незахищених людей і тварин, приводячи до їх загибелі або виводячи їх з ладу. Дія ОВ може грунтуватися на попаданні в організм через органи дихання (інгаляційне вплив), проникненні через шкірні покриви і слизові оболонки (резорбція) або через шлунково-кишковий тракт при вживанні заражених продуктів харчування і води. Отруйні речовини діють в крапельно-рідкому вигляді, у вигляді аерозолів, пари або газу. Як правило, ОВ є складовою частиною хімічної зброї. Під хімічною зброєю розуміють бойові засоби, вражаюча дія яких заснована на токсичний вплив ОВ. Отруйні речовини, що входять до складу хімічної зброї, мають ряд особливостей. Вони здатні в короткі терміни викликати масові ураження людей і тварин, знищувати рослини, заражати великі обсяги приземного повітря, що призводить до ураження знаходяться на місцевості і неукритих людей. Протягом тривалого часу вони можуть зберігати свою вражаючу дію. Доставка таких ОВ до місць призначення здійснюється декількома способами: за допомогою хімічних бомб, виливних авіаційних приладів, аерозольних генераторів, ракет, реактивних і артилерійських снарядів і мін. Перша медична допомога при ураженні ОВ повинна проводитися в порядку само-і взаємодопомоги або спеціалізованими службами. При наданні першої допомоги необхідно: 1) негайно надіти на постраждалого протигаз (або замінити пошкоджений протигаз справним) для припинення дії вражаючого фактора на органи дихання; 2) швидко ввести потерпілому антидот (специфічне лікарський засіб) за допомогою шприц-тюбика; 3) провести санітарну обробку всіх відкритих ділянок шкіри постраждалого спеціальною рідиною з індивідуального протихімічного пакета. При введенні антидоту найкраще зробити укол в сідницю (верхній зовнішній квадрант), переднебоковую поверхню стегна і зовнішню поверхню плеча. В умовах надзвичайної ситуації на місці ураження антидот вводиться за допомогою шприц-тюбика і через одяг. Після уколу потрібно прикріпити до одягу потерпілого або покласти в праву кишеню порожній шприц-тюбик, що буде свідчити про те, що антидот введений. Санітарна обробка шкіри потерпілого проводиться рідиною з індивідуального протихімічного пакета (ІПП) безпосередньо на місці ураження, так як це дозволяє максимально швидко припинити вплив отруйних речовин через незахищену шкіру. Якщо ОВ розпорошені аерозольним способом, то заражена буде вся поверхня одягу. Тому після виходу із зони ураження слід негайно зняти одяг, так як міститься на ній ОВ здатне викликати ураження за рахунок випаровування в зону дихання, проникнення парів в підкостюмний простір. При ураженні ОР нервово-паралітичної дії потерпілого потрібно негайно евакуювати з вогнища зараження на безпечну територію. Під час евакуації уражених необхідно стежити за їх станом. Для запобігання судом допускається повторне введення антидоту. При виникненні у ураженого блювоти його голову потрібно повернути набік і відтягнути нижню частину маски протигаза, потім знову надіти протигаз. У разі необхідності забруднене протигаз замінюють новим. При негативних температурах навколишнього повітря важливо оберігати клапанну коробку протигаза від замерзання. Для цього її прикривають тканиною і систематично відігрівають. При ураженні ОР задушливої дії (зарин, окис вуглецю та ін) постраждалим проводиться штучне дихання.

Медичні засоби захисту та профілактики

Аптечка індивідуальна АІ-2 призначена для надання само-та взаємодопомоги в цілях запобігання важких наслідків впливу вражаючих факторів сучасних засобів ураження, а також попередження і ослаблення інфекційних захворювань.

Індивідуальний протихімічний пакет (ІПП) призначений для дегазації 0В на відкритих

ділянках шкіри і при зараженні одягу.