Реактивні стани та конфліктні переживання у дітей

Відхилення в розвитку дітей, шкільна неуспішність, негативні зміни в поведінці можуть бути пов'язані з тяжкими психічними переживаннями дитини. Звичай­но, далеко не кожне з них призводить до порушення нормального розвитку. Тут багато залежить від ваго­мості та гостроти тієї ситуації, яка може спричинити вплив, що травмує, психіку дитини, тривалості такого впливу, загального стану здоров'я дитини, її ві­ку, індивідуальних особливостей.

Якщо ж ті або інші несприятливі ситуації, які важ­ко переживає дитина, викликають у неї тимчасові нер­вово-психічні розлади, що не пов'язані з органічними або функціональними порушеннями центральної нер­вової системи, то такі розлади визначаються як реак­тивні стани. Ці стани виникають як невротичні реакції на надсильні для психіки подразники та виявляються по-різному: у вигляді загальної депресії (від лат. depressio - придавлення, пригноблення) - пригніченого стану, при якому все уявляється в похмурих кольо­рах; у психомоторному збудженні, коли дитина стає розгальмованою, метушливою, робить безцільні рухи, здійснює невмотивовані вчинки; у розладах свідомості за типом сутінкових станів, що проявляється у рапто­вому, несподіваному більш чи менш тривалому запа­мороченні свідомості та веде до порушення орієн­тування в оточенні, здійсненні дій та вчинків, яких ди­тина не усвідомлює й згодом не може про них зга­дати.

При реактивних станах у дитини можуть виникну­ти безпідставні страхи, тривожність, іноді елементи замареного ставлення до дійсності, висловлювання, що не відповідають реальності та непіддатні корекції, тимчасові випадіння тих або інших функцій: глухота, мутизм (від лат. mutus - німий) - припинення мовного спілкування (мовчання) як невротична реакція на той чи інший подразник, занадто сильний для ослаблених кіркових клітин. З реактивними станами пов'язане також виникнення заїкання.

Реактивні стани можуть бути спричинені різними обставинами. До причин, що травмують психіку дити­ни, належать енурез (нетримання сечі), який виникає у фізично ослаблених та нервових дітей внаслідок по­трясіння, переляку, тривалої психічної напруженості або соматичного захворювання, що виснажує орга­нізм. Дорікання, глузування, образи з боку дорослих та інших дітей викликають у дитини, яка страждає на енурез, почуття власної неповноцінності, боязли­вість, замкненість або агресивність, озлоблення.

Інші дефекти - фізичні (косоокість, кульгавість, горбатість та ін.) або нервові (заїкання, тики) - та­кож можуть вкрай негативно відбитися на характері та поведінці дитини, особливо при неправильному, нетактовному ставленні з боку навколишніх. У дітей ви­никають різні небажані реакції, боязнь спілкування, небажання ходити до школи, роздратованість, упер­тість, що, в свою чергу, може призвести до зниження успішності, до нових дорікань, які ще більше посилю­ють невротичні прояви у характері та поведінці.

Невротичні реакції, зокрема на відчуття та суб'єк­тивне переживання власної неповноцінності, сприяють виникненню у деяких дітей, а особливо в підлітків, аутистичних (від грец. autos - сам) нахилів, тобто та­кого хворобливого стану психіки, при якому людина зосереджується на власних переживаннях, «входить у себе», втікає від реального оточення. На самоті вона схильна до фантазій компенсаторного змісту: уявляє себе вродливою, сильною, улюбленою іншими тощо. Психологічно це можна трактувати як своєрідну захис­ну реакцію особистості. Такого ж роду псевдокомпенсаторними реакціями є й деякі вчинки, що зовні мають асоціальний характер: прогулювання уроків, втечі з дому, намагання палити, вживати алкоголь, вести бро­дяжницьке життя.

Педагог повинен знати, що невротичні реакції час­тіше виникають у сором'язливих, несміливих, невпев­нених у собі дітей. Педагоги та батьки повинні уваж­но, тактовно ставитися до дітей з невротичними риса­ми характеру і відповідними проявами у поведінці, схильністю до реактивних станів. Треба насамперед спиратися на наявні в них позитивні риси та можли­вості, уважно і докладно з'ясовувати справжні причини порушення поведінки, максимально усувати ситуації, що травмують психіку. Необхідна велика роз'ясню­вальна робота з іншими членами дитячого колек­тиву, в якому перебуває така дитина. Ефективним корекційним засобом є залучення таких дітей та під­літків хоча б до елементарного самопізнання та само­виховання з наданням їм посиленої педагогічної до­помоги. В ряді випадків важливою є кваліфікована до­помога дитині з боку лікаря-психоневролога.

Порушення психічного розвитку у дітей можуть бу­ти пов'язані також із внутрішніми тяжкими конфлікт­ними переживаннями, коли у свідомості дитини вини­кає і гостро відчувається суперечливе ставлення до близьких людей або до ситуацій, що мають для неї ве­лике особисте значення.

Такі внутрішні конфлікти мають соціальний характер і виникають у тих випадках, коли переживання ди­тини тривалі, важкі, коли вона постійно думає про цей нерозв'язний для неї конфлікт. За таких умов конф­ліктне переживання захоплює дитину цілковито, ви­тісняючи інші інтереси та потреби, стає нібито цент­ром всього її психічного життя.

У ряді випадків конфліктне переживання не тільки відчутно позначається на характерологічних якостях дитини та її поведінці, викликаючи двоїстість, супе­речливість, грубість, замкненість, негативізм, роздратованість, підозрілість, а й може гальмувати розумо­вий розвиток.

Виникнення тяжких конфліктних переживань у ді­тей найчастіше пов'язане з несприятливою атмосфе­рою в сім'ї (гострі та постійні конфлікти між батька­ми, розпад сім'ї, поява мачухи чи вітчима). Нерідко причиною таких переживань є зловживання батьків алкоголем та пов'язане з цим вкрай несприятливе для виховання суперечливе (від пестощів до жорстокості) ставлення до дитини.

Конфліктні переживання дітей можуть бути зумов­лені й травмуючими ситуаціями, що складаються у школі. Наприклад, у свідомості дитини стикаються дві протилежні тенденції - з одного боку, вона любить навчання, товаришів, а з іншого - уникає школи, то­му що вчителі їй постійно й необґрунтовано дорікають, скаржаться батькам, які, у свою чергу, карають її, тощо.

У такій ситуації в дитини може сформуватися дво­їсте ставлення до навчання: хоча її й тягне до школи, вона пропускає заняття; хоч вона й важить думкою педагогів, проте озлоблена на них за несправедливі (хоча й у суб'єктивному сприйманні самої дитини) кар­тання, тому грубить, чинить безпідставний опір зов­нішнім впливам, демонстративно відмовляється вико­нувати вимоги. Все це призводить до нових дорікань, покарань, які дитина важко переживає. Проте виходу з цього «замкненого кола» вона самостійно не знахо­дить. І в таких випадках, природно, конфліктне пере­живання може вкрай негативно позначитися на харак­тері, поведінці, успішності дитини.

На виникнення та якісні характеристики конфлікт­них переживань впливають індивідуальні особливості психічного розвитку дитини (її вразливість, коло ін­тересів, система ціннісних орієнтацій, стан нервової системи), умови її виховання в сім'ї та дитячих ус­тановах, стосунки з іншими дітьми та дорослими.

Корекційна робота, спрямована на виведення ди­тини з конфліктної ситуації та подолання недоліків її поведінки та характеру, що були нею зумовлені, перед­бачає глибоке вивчення справжніх причин відхилень у поведінці, встановлення з дитиною тісного емоцій­ного контакту, усунення чи максимальне послаблення дії факторів, що травмують психіку, залучення дитини до дитячого колективу, цікавої діяльності, яка сприяла б розширенню та збагаченню її інтересів. У деяких ситуаціях необхідними є контакт з лікарем, призна­чення відповідного лікування, оскільки гострота конф­ліктних переживань може посилюватися внаслідок фі­зичного та нервового виснаження після перенесеного соматичного захворювання.

Подолання негативних наслідків конфліктних пе­реживань - справа досить нелегка та копітка, але за умов продуманої та наполегливої психолого-педагогічної роботи небажані відхилення в характері та пове­дінці таких дітей можуть бути повністю компенсовані. Підставою для такого оптимістичного прогнозу є те, що порушення поведінки та характерологічні зміни в дітей цієї категорії не пов'язані з грубими структур­ними змінами особистості, мають не органічний, а функціональний характер, розвиваються на тлі пер­винно неураженої емоційно-вольової сфери та збере­женого інтелекту.

Дата добавления: 2014-12-25