Діалектика як наука

Діалектика включає в себе вчення про загальний зв'язок явищ та їх розвитку, про протиріччя буття і мислення, перехід кількісних змін у якісні, перервах поступовості, перегонах, запереченні заперечення і т. д. Як філософська наука, вона має тривалу історію, йдучи корінням часів античності, але як би заново відкриваючи в ідеалістичної формі в працях представників німецької класичної філософії Канта і Гегеля.

Термін "діалектика" в школі Сократа-Платона означав уміння вести бесіду так, щоб розкрити протиріччя в судженнях супротивника і знайти таким шляхом істину. Вже у такому підході містився зародок сучасного розуміння діалектики як вчення, що розглядає матеріальний світ і світ ідей в русі, протиріччях, розвитку.

До діалектики належить об'єктивна і суб'єктивна діалектика. Об'єктивна діалектика - це діалектика реального світу, природи і суспільства, вона висловлює безперервний розвиток і зміну, виникнення і знищення явищ природи і суспільства. Суб'єктивна - це відображення об'єктивної діалектики, діалектики буття в голові людини, в її свідомості. Іншими словами, об'єктивна діалектика панує в усій природі, а суб'єктивна діалектика, діалектичне мислення є тільки відображенням пануючого в усій природі руху шляхом протилежностей. Це означає,що залежність тут така: діалектика речей визначає діалектику ідей.

Діалектика як вчення про розвиток розглядає три кола проблем: особливості, що відрізняють розвиток від всяких інших типів змін, питання про джерело розвитку і його формах.

Говорячи про історію діалектики, слід зазначити, що геніальні здогадки про загальну мінливість, рух і розвиток світу висловлювали ще давньогрецькі філософи. До наших днів дійшов крилатий вислів Геракліта про те, що не можна двічі увійти в одну й ту ж річку. Вже цим Геракліт підкреслив мінливість і плинність світу.

У середні віки, коли філософія майже на тисячу років перетворилася на служницю богослов'я, активний початок у світі приписували Богу, тому проблеми розвитку природи практично не розглядали, не аналізували. І лише в епоху Відродження, у вченнях М. Коперника, Д. Бруно і Г. Галілея знову постає питання про нескінченність природи, її розвиток, рух, незліченність світів, зв'язок усіх явищ і предметів один з одним.

Проте в найбільш повній, систематизованій формі діалектика була розвинена у вченні німецького філософа Гегеля, який, теоретично підсумувавши історію діалектики, просунувся набагато далі своїх попередників. Він розробив на ідеалістичній основі систему діалектичного світобачення, діалектичний метод і діалектичну логіку, відкрив основні закони діалектики. Власне кажучи, діалектика Гегеля - це перша систематична критика того способу мислення, який зараз визначається як метафізичний.

В основі діалектики Гегеля лежить ідеалістичне уявлення про те, що джерело будь-якого розвитку укладене в саморозвитку поняття, а отже, має духовну природу. За Гегелем, "лише в понятті істина є стихією свого існування" і тому діалектика понять визначає собою діалектику речей. Остання є лише відбита, відчужена форма справжньої діалектики, діалектики понять.

К. Маркс не відразу прийшов до матеріалістичної діалектики, хоча роздуми про діалектику є в його ранніх роботах, в підготовчих зошитах до докторської дисертації. Розробка принципів, категорій і законів діалектики йшла поряд з освоєнням раціонального змісту і критикою ідеалістичної діалектики Гегеля. У чому ж відмінність діалектики Гегеля і діалектики Маркса?

"Мій метод дослідження не той, що у Гегеля, - писав Маркс, - бо ж я - матеріаліст, а Гегель - ідеаліст. Гегелівська діалектика є основною формою будь-якої діалектики, але лише після звільнення її від її містичної форми, а це якраз і відрізняє від неї мій метод ". (Маркс К., Енгельс Ф. Твори. 2-е изд. Т. 32. С. 448.). Тому, на думку К. Маркса, завдання полягало в тому, щоб перевернути діалектику Гегеля з голови на ноги і розкрити під містичною оболонкою її раціональне зерно.

Більш докладно аналіз протилежності діалектики Гегеля діалектиці Маркса буде здійснено в процесі розгляду законів і категорій діалектики. Тут же слід особливо підкреслити, що діалектика є не лише наукою, але і методом пізнання світу. Що таке метод?

У загальному плані метод пізнавальної діяльності - це спосіб досягнення певних результатів у пізнанні світу. Метод пізнання задається об'єктом дослідження, його особливостями. Іншими словами, пізнані закономірності руху і розвитку дійсності становлять об'єктивну сторону методу, а що виникають на їх основі прийоми, способи і форми дослідження - суб'єктивну. Самі по собі об'єктивні закони не складають методу. Їм є вироблені на основі цих законів прийоми і способи дослідження дійсності та отримання нових знань.

Єдність світу передбачає існування загальних прийомів і способів пізнання, загальних методів. Таким загальним методом і є діалектика. Якщо діалектику як науку, як загальну теорію розвитку ми використовуємо для пояснення якихось явищ, то для отримання нових знань ми використовуємо її як метод пізнавальної діяльності.

Проте в історії розвитку філософського методу, крім діалектичного, існує й інший альтернативний метод - метафізичний.

Під метафізикою розуміються навчання, які розглядають світ несуперечливим, незмінним своїй основі, а предмети і явища в ньому - поза зв'язку один з одним. Рух і розвиток метафізики зводять найчастіше до чисто кількісним змінам.

З цієї точки зору метафізика як метод являє собою антидіалектику. Їх протилежність простежується за трьома основними напрямками. По-перше, для діалектики світ являє собою єдине взаємопов'язане ціле, для метафізики, навпаки, речі ізольовані, відірвані одна від одної, існують поза зв'язків та відносин між собою. По-друге, з діалектичної точки зору світ перебуває в постійному русі та розвитку, метафізика ж або заперечує розвиток, або спрощує його, зводячи, зокрема, до круговороту. По-третє, діалектика бачить джерело руху і розвитку в самому предметі, у його внутрішніх суперечностях, метафізика - у зовнішніх факторах, що існують поза предметами і речами, вважаючи їх внутрішньо несуперечливими, і в кінцевому рахунку часто приходить до ідеї першопоштовхів.

Слід сказати, що метафізичний метод мислення мав своє історичне виправдання, оскільки був пов'язаний з певною, початковою стадією розвитку природознавства, коли воно більше спиралося на аналіз, тобто розкладання предметів на складові частини. Аналіз вимагав розглядати речі як закінчені, дані поза зв'язком з іншими.

Це відповідало епосі, коли природознавство займалося, головним чином, накопиченням фактичних даних, їх емпіричним описом і класифікацією. Але розкладання речей на окремі частини, класи правомірно тільки в обмежених межах, коли необхідно виокремити окремий предмет із загальної зв'язку явищ, розділити ціле на частини. Це необхідний і виправданий метод дослідження, але за ним повинен слідувати другий - виявлення зв'язків і відносин, загальних закономірностей і протиріч, від чого метафізика вже відмовляється, неправомірно зупиняючись на півдорозі. Діалектика ж вимагає досліджувати явище, не виключаючи його із загальної зв'язку, не ігноруючи його взаємодій і взаємозумовленості.

Метафізика нерідко виявляється у вигляді перебільшення моменту стійкості, спокою, що призводить до виправдання застою, до догматизму. Головною ознакою догматизму при вирішенні теоретичних і політичних проблем є відмова від визнання конкретності істини, тобто залежності від умов, часу і місця. Положення, колишні істинними для свого часу і обставин, догматик перетворює на незмінні догми, нібито придатні на всі часи і для всіх народів. У результаті догматизм веде до застою в наукової думки і громадської діяльності.

З іншого боку, абсолютизація мінливості, руху, заперечення всякого, в тому числі і відносного спокою ведуть до релятивізму. Яскравим прикладом релятивізму може служити вислів давньогрецького філософа Кратіля, який говорив, що не можна не тільки двічі, але й один раз ступити в одну і ту ж річку. Цей філософ перебільшував мінливість речей, за якою губилися їх відносна стійкість, постійність, рівновага.

Говорячи про діалектику, ми визначили її передусім як вчення про загальний зв'язок явищ та їх розвитку. У цій характеристиці виділяються два головних принципи діалектики - загальний зв'язок і розвиток. Тому наступний важливе питання, яке слід розглянути, це сутність принципів діалектики.

Дата добавления: 2014-12-25