Правовстановлювальні документи 3 страница

• подільні та неподільні речі.

Подільними є речі, які в результаті їх натурального поділу не втрачають свого первісного господарського призначення. Наприклад, відро молока можна розлити по пляшках, мішок зерна — розсипати по відрах тощо. Неподільні речі — це речі, поділ яких неможливий без зміни або навіть пов'язаний із втратою ними їх корисних властивостей (стілець, телевізор, теля тощо). При поділі спадщини, спільного майна подружжя,фермерського господарства якщо річ належить до категорії не­подільних, то поділити її в натурі неможливо, тому одному із співвласників надається річ, а іншому сплачується грошова або товарна компенсація;

• споживні і неспоживні.

Споживними є речі, які внаслідок однократного викорис­тання втрачають свою натуральну форму або стають органічною частиною інших речей (продукти харчування, паливо, будівельні матеріали). Неспоживні втрачають свої властивості поступово (автомобіль, телевізор, сукня). Предметом договору найму, оренди можуть виступати лише неспоживні речі, оскільки по закінченні договору предмет найму чи оренди підлягає по­верненню власнику з урахуванням природного зносу чи амортизації;

• головні речі і приналежні.

Головними вважаються речі, які мають самостійне господар­ське призначення (будинок, автомобіль, рушниця). Приналежні речі — це ті, які слугують головній і пов'язані із нею спільним господарським призначенням (футляр до музичного інструмента, корабельна шлюпка, запасне колесо до автомобіля). Не є при­належністю речі, які за своєю суттю складаються з двох або більше речей (пара ковзанів, десятитомне зібрання творів). За загальним правилом приналежність поділяє долю головної речі, якщо інше не передбачене законом чи договором, тобто при відчуженні приналежність слідує за головною річчю;

• складові речі і складна річ.

Складові речі — все те, що не може бути відокремлене від речі без її пошкодження або істотного знецінення.

Складна річ складається із різнорідних предметів, що ста­новлять єдине ціле і передбачають використання їх як єдиної речі. В цивільному обігу ці речі мають одну і ту ж долю, і договір, укладений стосовно складної речі, поширюється на всі її частини.

• продукція, плоди та доходи.

Продукція — це все те, що отримано внаслідок виробничого використання речі (напівфабрикат, компоненти сировини, го­товий продукт).

Доходи — це грошові та інші прибутки з речі внаслідок її участі в цивільному обігу (орендна плата, відсотки за вкладом в кредитній установі).

Плоди — це речі, які виникають внаслідок природного роз­витку іншої речі (приплід тварин та птахів, молоко, вовна, врожай). Відповідно до чинного вітчизняного законодавства продукція, плоди та доходи належать власникові речі, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 189 ЦК).

3. Офіційна грошова одиниця в Україні — гривня, яка є закон­ним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номі­нальною вартістю на всій території держави.

Використання іноземної валюти, а також платіжних докумен­тів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків в Україні допускається у випадках і в порядку, передбачених законом.

Гроші як об'єкт цивільних прав мають ряд характерних рис.

1. За своєю природою гроші належать до родових та поділь­них речей, але вони можуть бути й індивідуалізовані, наприклад, коли виступають як речові докази.

2. На відміну від звичайних речей, властивості грошей визна­чаються не кількістю грошових знаків, а кількістю грошових одиниць, які в них виражені.

3. Вони можуть виступати як самостійний об'єкт цивільно-правових відносин (договір дарування, договір позики, кредит­ний договір), а можуть бути еквівалентним об'єктом цивільно-правових відносин (договори купівлі-продажу, перевезення, підряду).

4. Гроші не можуть бути витребувані від добросовісногонабувача (ст. 389 ЦК).

Об'єктами сучасного цивільного обігу, крім матеріальних речей, є також майнові права, виражені в певних документах, які називають цінними паперами. Вони визнаються об'єктами договорів купівлі-продажу, зберігання, застави та інших право-чинів.

Згідно зі ст. 194 ЦК цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини між особою, яка його випустила (видала), і власником та передбачає вико­нання зобов'язань згідно з умовами його випуску, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам.

Цінні папери мають такі ознаки:

1) це — документ, який посвідчує певне майнове право, яке
можна реалізувати шляхом використання папера;

2) цей документ має суворо формальний характер, тобто
повинен мати визначену форму і встановлені реквізити. Цінні
папери випускаються на спеціальних бланках з певним ступенем
захисту;

3) цінні папери є оборотоздатними документами, тобто
можуть переходити від однієї особи до іншої. При передачі
цінного папера до нового власника переходять усі права, які
закріплюються в ньому.

В Україні в цивільному обігу можуть перебувати такі групи та види цінних паперів:

1) пайові, які засвідчують участь у статутному капіталі, на­
дають з власникам право на участь в управлінні емітентом і
одержання частини прибутку;

2) боргові, які засвідчують відносини позики і зобов'язання
сплатити у визначений строк певні кошти;

3) похідні, випуск та обіг яких пов'язаний з правом на при­
дбання чи продаж цінних паперів або інших фінансових чи
товарних ресурсів;

4) товаророзпорядчі, які надають їх держателю право розпо­
ряджатися майном, вказаним в документах.

Класифікація цінних паперів може проводиться за різними ознаками.

Документарні і бездокументарні цінні папери. Сама назва свідчить про те, що документарні цінні папери випускаються у вигляді документів, виконаних на матеріальних (переважно па­перових) носіях, у яких закріплюються необхідні реквізити цін­ного папера. Однією із необхідних умов передачі документар­них цінних паперів є передача документа.

При випуску бездокументарних цінних паперів вся інформа­ція, яка традиційно була вміщена у тексті документарного цінно­го папера, зберігається у спеціальному електронному реєстрі. Для передачі бездокументарного цінного папера необхідно внести зміни до електронного реєстру.

Документарні іменні цінні папери передаються шляхом:

а) безпосереднього вручення документа новому власнику;

б) внесення імені нового власника у реєстр власників імен­
них цінних паперів.

Цінні папери іменні, ордерні та на пред'явника. Іменні цінні папери виписуються на ім'я конкретної особи, яка тільки і може реалізувати закріплене цим папером суб'єктивне право.

Ордерним цінним папером є такий документ, держатель якого визначений як зазначене у ньому право, якщо на ньому зупиня­ється безперервний ряд передавальних написів (індосаментів).

Цінний папір на пред'явника, на відміну від іменного, не містить вказівки на конкретну особу. Для передачі цінних папе­рів на пред'явника достатньо їх фактично передати.

Перелік видів цінних паперів закріплений у ст. З Закону України від 18 червня 1991 р. "Про цінні папери і фондову біржу" (в редакції Закону від 3 червня 1999 p.):

1) акції;

2) облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик;

3) облігації місцевих позик;

4) облігації підприємств;

5) казначейські зобов'язання республіки;

6) ощадні сертифікати;

7) інвестиційні сертифікати;

8) векселі;

9) приватизаційні папери;

10)заставні;

11)іпотечні цінні папери.

Спеціальними нормативними актами (Кодексом торговель­ного мореплавства, законами України від 16 квітня 1991 р. "Про зовнішньоекономічну діяльність", від 2 жовтня 1992 р. "Про заставу", Інструкцією про безготівкові розрахунки в Ук­раїні в національній валюті, затвердженою постановою Прав­ління Національного банку України від 21 січня 2004 р. № 22, передбачені такі види цінних паперів: коносаменти, чеки, склад­ські свідоцтва, бони в іноземній валюті та ін.

Акцією є цінний папір без встановленого строку обігу, що засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного това­риства, підтверджує членство в товаристві, право на участь в управлінні ним, дає право його власникові (акціонеру) на одер­жання частини прибутку у вигляді дивідендів, а також на участь у розподілі майна в разі ліквідації акціонерного товариства.

Акції можуть бути іменними та на пред'явника, привілейо­ваними та простими. Привілейовані акції порівняно із простими дають переважне право на одержання дивідендів, що найчастіше виражається у фіксованому дивіденді, який не залежить від прибутку товариства, а також на пріоритетну участь у розподілі майна акціонерного товариства у разі його ліквідації.

Облігація — це цінний папір, що засвідчує внесення його власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання від­шкодувати йому номінальну вартість цього цінного папера в передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого процента, якщо інше не передбачено умовами випуску.

Векселем визнається цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя.

Випускаються два види векселів: простий і переказний. Плат­ником за простим векселем є векселедавець, а за переказним — третя особа.

Коносаментом є товаророзпорядчий документ, який посвід­чує право його держателя розпоряджатися зазначеним в коноса­менті вантажем і отримати вантаж після завершення перевезення.

Ощадним сертифікатом визнається письмове свідчення банку про депонування грошових коштів, що засвідчує право вкладни­ка на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і процентів за ним.

Лекція 11. Правочини. Презумпція правомірності правочину (2 год.)

1. Поняття правочину, його ознаки та види.

2. Умови дійсності правочину.

3. Форма правочину.

Література

1. Цивільне право України. Загальна частина: загальні положення, особисті немайнові права фізичної особи, право власності та ін. речові права, спадкове право, право інтелектуальної власності, загальні положення про зобов'язання і договори. Підручник /Бірюков І.А., Заіка Ю.О., Бичкова С.С, Тімуш І.С. та ін. / За ред. Бірюкова І.А., Заіки Ю.О. – К.: Правова єдність, Алерта, 2014 – 510 с. ISBN 978-617-566-266-3

2. Цивільне право. Підручник у 2-х томах, т.1.- 2-е вид./ Борисова В.І., Баранова Л.М., Бєгова Т.І., Домашенко М.В. та ін. / За ред. Борисової В.І., Спасибо-Фатєєвої І.В., Яроцького В.Л. – Х.: Право, 2014

3. Цивільне процесуальне законодавство у динаміці розвитку та практиці Верховного Суду України/ Комаров В.В. – Х.: Право, 2012

1. Правочинами визнаються дії фізичних та юридичних осіб, спрямовані на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочин — це правомірна дія, яка вчиняється для досягнення дозволеної законом мети (набуття майна у власність шляхом купівлі-продажу; здача майна оренду, надання послуг тощо). Отже, правочин характеризується такими ознаками:

• це завжди вольовий акт, тобто дії свідомі;

• це правомірні дії, тобто вони вчиняються відповідно до закону;

• спеціальна спрямованість на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, тобто в правочині завжди присутня правова мета (набути майно у власність чи в тимчасове користування, отримати послуги чи результат роботи тощо).

Відповідно до підстав класифікації розрізняють такі види правочинів.

Залежно від кількості сторін, волевиявлення яких потрібне для здійснення правочину:

односторонні. Для їх вчинення достатньо волевиявлення однієї особи (наприклад, заповіт);

двосторонні. Вимагається волевиявлення двох сторін;

багатосторонні, при укладенні яких виявляється воля трьохі більше сторін (наприклад, договір про спільну діяльність).

Двосторонні і багатосторонні правочини називаються догово­рами (купівля-продаж, поставка, контрактація, оренда, підряд тощо).

Залежно від того, чи відповідає обов'язку однієї із сторін зустрічний обов'язок контрагента, правочини поділяють на:

відплатні (де надається зустрічне майнове задоволення у вигляді грошей, майна, роботи, послуг — купівля-продаж, міна, підряд, комісія);

безвідплатні (ніякий майновий еквівалент не передбачаєть­ся — договір дарування, безоплатного користування майном).

Відплатність чи безвідплатність правочинів визначається як законом, так і договором. Тому існує категорія правочинів, які залежно від умов договору можуть бути як відплатними, так і безвідплатними (наприклад, договір доручення, зберігання). Вод­ночас купівля-продаж, оренда — це завжди оплатні договори, оскільки в іншому випадку вони перетворяться на самостійні цивільні договори — договір дарування чи безоплатного корис­тування майном.

Залежно від моменту укладення правочину розрізняють:

консенсуальні правочини. Такий правочин вважається укла­деним після того, коли сторони в належній формі погодили всі істотні умови договору, а сам правочин буде виконуватися пізніше. Так, сторони підписали договір поставки продукції, де зазначили, яка продукція і коли повинна поставлятися, її ціну, порядок розрахунків тощо. Якщо постачальник в погод­жені строки не виконає своїх зобов’язань, то замовник має право на відшкодування збитків і на стягнення передбаченої договором неустойки;

реальні правочини. Для того, щоб такий правочин вважався укладеним, сторонам недостатньо погодити в належній формі його істотні умови, необхідно, щоб відбулася реальна передача речі (договор позики, зберігання).

2.Під умовами дійсності правочину розуміють передбачені за­коном вимоги, яким повинен відповідати будь-який правочин. Звичайно, що умови дійсності правочину залежать від виду правочину, його характеру, змісту, суб'єктного складу, об'єкта. Водночас всі правочини, незважаючи на можливу специфіку, повинні відповідати певним загальним умовам дійсності.

Умови дійсності правочину є такими.

Суб'єктний склад. Особи, які укладають правочин, повинні мати необхідну правоздатність і дієздатність. Так, неповнолітнійвіком від 14 до 18 років може укладати лише дрібні побутові правочини. Якщо неповнолітній без згоди батьків чи піклу­вальника уклав договір піднайму житла, то такий договір може бути визнаний в судовому порядку недійсним. Відповідно, юри­
дична особа може укладати правочини, якщо їх укладення не обмежене її установчими документами чи законом.

Відповідність змісту правочину закону. Тобто умови право­чину повинні відповідати вимогам як закону, так і підзаконних актів. Так, договір купівлі-продажу кулемета між фізичними особами буде визнано недійсним, оскільки предмет договору вилучено із цивільного обігу. Не вважатиметься дійсним і до­говір купівлі-продажу донором нирки, оскільки Закон України від 16 липня 1999 р. "Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині" передбачає лише безоплатне відчуження трансплантатів, за винятком крові та спинного мозку.
В ч. 1 ст. 203 ЦК передбачено також, що зміст правочину не
повинен суперечити моральним засадам суспільства.

3. Відповідність форми правочину закону. Правочини можуть укладатися в усній, письмовій та нотаріальній формі, яку визна­чають самі сторони. В окремих випадках законодавець вимагає конкретної форми правочину під страхом його недійсності.

Так, зрозуміло, що довіреність на отримання заробітної плати повинна мати письмову форму, інакше бухгалтерія сторонній особі просто гроші не видасть, а відповідно, договір купівлі-продажу квартири повинен укладатися в нотаріальній формі, щоб уникнути можливих зловживань та шахрайства.

4. Єдність волі і волевиявлення сторін. Якщо такої єдності немає, може йтися про укладення правочину внаслідок на­сильства, обману, помилки, збігу тяжких обставин, тобто коли воля сторони відсутня взагалі або ж спотворена.

5. Здійсненність правочину. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

3. Формою правочину є спосіб вираження волі його сторін. Форма правочину залежить від:

· суб'єктного складу правочину;

· предмета правочину;

· ціни правочину;

· строку, на який правочин укладається;

· конкретного виду правочину;

· прямих вказівок закону на форму конкретного правочину.

Чинне законодавство допускає укладення правочинів в усній,простій письмовій та письмовій нотаріальній формі. Особливим способом вираження волі є укладення договору шляхом вчи­нення конклюдентних дій, тобто дій, які свідчать про бажання однієї сторони укласти договір на умовах, запропонованих іншою стороною.

1. Усна (словесна) форма. Вона застосовується в усіх випадках, коли для певного виду правочину закон не передбачає іншої форми.

Відповідно до ч. 1 ст. 206 ЦК усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинен­ня, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочи­нів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

2. Письмова форма. Вона полягає в тому, що правочин вчиняється шляхом фіксації його змісту за допомогою письмо­вого тексту і підписання особами, які його вчинили. До письмо­вої форми прирівнюється вираження волі сторін за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку (ч. 1 ст. 207 ЦК).

Незважаючи на певну складність, письмова форма має і свої переваги:

· забезпечує чітке вираження волі учасників і її фіксацію;

· дозволяє в будь-який час ознайомитися з умовами пра-
вочину;

· є належним доказом при захисті інтересів потерпілої
сторони.

Відповідно до ст. 208 ЦК у простій письмовій формі належить вчиняти:

· правочини між юридичними особами;

· правочини між фізичною та юридичною особою, крім
тих, що повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення;

· правочини фізичних осіб між собою на суму, що переви­щує у 20 і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму
доходів громадян, крім тих, що повністю виконуються сторо­нами в момент вчинення;

· інші правочини, щодо яких законом встановлена письмоваформа.

А саме:

неустойка, порука, гарантія, завдаток, застава (ст. 547ЦК);

договір купівлі-продажу товарів в кредит (ст. 694 ЦК);

договір дарування майнового права, договір дарування з
обов'язком передати дарунок у майбутньому, дарування рухо­
мих речей особливої цінності (ст. 719 ЦК);

найм будівлі або іншої капітальної споруди (ст. 793 ЦК);

найм транспортного засобу за участю юридичних осіб(ст. 799 ЦК);

найм житла (ст. 911 ЦК);

договір піднайму житла (ст. 91 ЖК);

договір позички між юридичними особами, а також між юридичною та фізичною особою (ст. 828 ЦК);

договір транспортного експедирування (ст. 930 ЦК);

договір зберігання, за яким зберігач зобов'язується прий­няти річ на зберігання у майбутньому (ст. 937 ЦК);

договір страхування (ст. 981 ЦК);

договір управління майном (ст. 1031 ЦК);

договір позики на суму понад 10 неоподатковуваних мі­німумів доходів громадян (ст. 1047 ЦК);

кредитний договір (ст. 1055 ЦК);

договір банківського вкладу (ст. 1059 ЦК);

договір комерційної концесії (ст. 1118 ЦК);

договір про спільну діяльність (ст. 1131 ЦК) та деякі
інші.

Обоє 'язковому нотаріальному посвідченню підлягають такі правочини:

договори про відчуження (купівля-продаж, міна, даруван­ня, пожертва, рента, довічне утримання (догляд), спадковий договір) нерухомого майна (статті 657, 715, 719, 729, 732, 745, 1304 ЦК);

іпотечні договори, договори про заставу транспортних засобів, космічних об'єктів (ст. 18 Закону України від 5 липня 2003 р. "Про іпотеку", ст. 13 Закону України від 2 жовтня1992 р. "Про заставу", ст. 577 ЦК);

договори про спільну часткову власність на земельну ділян­ку, про купівлю-продаж земельних ділянок, про перехід прававласності та про передачу права власності на земельні ділянки;про обмін земельними ділянками, які виділені єдиним масивому натурі (на місцевості) власникам земельних ділянок (паїв)
(статті 88, 128, 132, 142 ЗК, ст. 14 Закону України від 5 червня 2003 р. "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) зе­мельних ділянок власникам земельних часток (паїв)");

договори купівлі-продажу (приватизації) державного майна, відчуження приватизованого майна (ст. 72 Закону України від 4 березня 1992 р. "Про приватизацію державного майна" (в редакції Закону від 19 лютого 1997 р.), ст. 23 Закону України від 6 березня 1992 р. "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (в редакції Закону від 15 травня 1996 р.));

договори про поділ майна, що є об'єктом права спільної власності подружжя; про надання утримання; про припинення права утримання взамін набуття права на нерухоме майно або одержання одноразової грошової виплати; шлюбні договори;

договори між подружжям про розмір та строки виплати алі­ментів на дитину; договори про припинення права на аліменти на дитину у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно (статті 69, 78, 89, 94, 104, 189, 190 СК);

договори найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) на строк понад один рік (ст. 793 ЦК);

договори найму та договір позички транспортних засобів за участю фізичної особи (статті 799, 828 ЦК);

договори про створення акціонерних товариств, якщо това­риства створюються фізичними особами (ст. 153 ЦК);

договори управління нерухомим майном (ст. 1031 ЦК);

заповіти (статті 1247, 1249 ЦК);

договори про зміну черговості одержання права на спад­щину (ст. 1259 ЦК);

доручення на укладання правочинів, що потребують нотарі­альної форми, а також на вчинення дій щодо юридичних осіб, за винятком випадків, коли законом або спеціальними правилами допущена інша форма довіреності; довіреності, що видаються в порядку передоручення (ст. 245 ЦК), та інші правочини.

Необхідною умовою дійсності деяких правочинів є їх дер­жавна реєстрація. Такої реєстрації зокрема потребує договір купівлі-продажу нерухомого майна (ст. 657 ЦК).

Лекція 12. Підстави для визнання правочину недійсним та правові наслідки такого визнання (2 год.)

1. Нікчемні правочини.

2. Оспорювані правочини.

3. Правові наслідки визнання правочину недійсним.

Література

1. Цивільне право, ч.1. Посібник для підготовки до складання іспиту.- 2-е вид./ Харитонов Є.О., Голубєва Н.Ю., Акіменко Ю.Ю. – Х.: Одиссей, 2011

2. Цивільне право України. Навчальний посібник для підготовки до іспитів / Упор. Тетарчук І.В., Дяків Т.Є. – К.: ЦУЛ, 2014

3. Цивільне право України. Підручник.- 3-є вид./ Харитонов Є.О., Сиарцев О.В. – К.: Істина, 2013

1. Нікчемним або абсолютно недійсним правочином є правочин, недійсність якого встановлена законом (ч. 1 ст. 215 ЦК).

Такий правочин не породжує передбачених законом правових наслідків і за загальним правилом визнання його недійсним в суді не вимагається, крім випадків, передбачених законом (ч. 2 ст. 218, ч. 2 ст. 219, ч. 2 ст. 220, ч. 2 ст. 221, ч. 2 ст. 224, ч. 2 ст. 226 ЦК).

До абсолютно недійсних (нікчемних) відносять правочини:

вчинені з порушенням обов'язкової письмової та нотарі­альної форми (статті 218—220);

вчинені малолітньою особою за межами її цивільної дієздат­ності, крім випадку, коли вчинення такого правочину згодом було схвалено батьками (усиновителями), опікуном (ст. 221);

вчинені без дозволу органу опіки та піклування у випадках, коли така згода є обов'язковою, крім випадку, якщо судом буде встановлено, що такий правочин відповідає інтересам підопіч­ного (ст. 224). Наприклад, опікун відмовляється від майнових прав підопічного; видає письмові зобов'язання від його імені; укладає договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо по­ділу або обміну житлового будинку;

вчинені недієздатною фізичною особою, крім випадку коли такий правочин схвалено опікуном чи доведено, що він вчине­ний на користь недієздатної особи (ст. 226);

що порушують публічний порядок, тобто правочини, спря­мовані на порушення конституційних прав і свобод людини, знищення майна фізичної чи юридичної особи, держави, не­законне заволодіння ним (ст. 228);

удавані. Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчи­нили (ч. 1 ст. 235 ЦК). Тобто в цьому разі завжди має місце правочин, який сторони вчинили фактично, і правочин, якийсторони вчинили формально-юридично з метою замаскувати справжній правочин;

фіктивні правочини (ст. 234 ЦК). Фіктивний правочин —
це правочин укладений без наміру створення правових наслідків,
тобто правочин "про людське око". На відміну від загального
правила, фіктивні правочини визнаються недійсними судом.

2. Оспорюваними (або відносно дійсними) є правочини, недій­сність яких прямо не встановлена законом, але якщо заінтере­сована особа оспорює такий правочин, він може бути визнаний судом недійсним (ч. З ст. 215 ЦК).

На відміну від нікчемного, оспорюваний правочин в момент вчинення породжує для його сторін цивільні права та обов'язки, а тому є дійсним. Проте порушення умов дійсності правочинів в момент вчинення зумовлює можливість оспорення їх заінтере­сованою особою і винесення судом рішення про його недійсність.

Розрізняють такі види оспорюваних (або заперечуваних) правочинів:

1) вчинений неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності (ст. 222 ЦК). Неповнолітні віком від 14 до 18 років можуть укладати правочини, які виходять за межі дрібних побутових, лише за згодою батьків (піклувальників), інакше за позовом заінтересованої особи такий правочин може бути визна­ний судом недійсним.

2) вчинений фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, за межами її цивільної дієздатності (ст. 223 ЦК). Правочин, вчинений особою за межами її цивільної дієздат­ності без згоди піклувальника, може бути або згодом схвалений або оспорений;

вчинений дієздатною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (ст. 225 ЦК). Це означає, що в силу різного роду обставин (хвороба, сп'яніння тощо) особа на момент укладення право­чину могла не розуміти значення своїх дій. Такий правочин може бути визнаний недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті — за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені;

вчинений юридичною особою, який вона не мала права вчи­няти (ст. 227 ЦК). Правочин юридичної особи, вчинений неюбез відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним;

вчинений під впливом помилки (ст. 229 ЦК). Правочин може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка помиля­лась, лише у випадку помилки щодо обставин, які мають істотне значення. Це може бути помилка в праві, в пред­меті, змісті, суб'єктному складі тощо;

вчинений під впливом обману (ст. 230 ЦК). Обман може бути здійснено як шляхом вчинення активних дій;

вчинений під впливом насильства (ст. 231 ЦК). Правочин може бути визнаний судом недійсним, якщо буде доведено, що воля особи була спотворена від впливом фізичного чи психіч­ного тиску;

вчинений в результаті зловмисної домовленості представ­ника однієї сторони з другою стороною (ст. 232 ЦК). Суд може визнати правочин недійсним лише у випадку умисної змови представника однієї сторони з іншою;

вчинений під впливом тяжкої обставини (ст. 233 ЦК). Такі правочини інколи називають "кабальними", оскільки особа змушена була укласти правочин на вкрай невигідних для неї умовах у зв'язку з обставинами, які склалися (наприклад, зму­шена була за безцінь продавати речі, щоб терміново придбати
дорогі ліки).

3. Правові наслідки визнання правочину недійсним пов'язані насамперед з правовою долею отриманого за правочином.

Загальне правило, яке визначає правову долю набутого сторо­нами за правочином (майна, грошей тощо), міститься в ст. 216 ЦК, де зазначено, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі немож­ливості такого повернення (одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі) — відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Дата добавления: 2014-12-25