Прийняття спадщини. 2 страница

Строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на передачу (програму) організації мовлення спливає через п'ятдесят років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком її першого здійснення.

Законом в окремих випадках можуть встановлюватися інші строки чинності суміжних прав.

Немайнові суміжні права надані всім суб’єктам суміжних прав. Так, виконавцеві твору належать такі особисті немайнові права:

а) вимагати визнання того, що він є виконавцем твору;

б) вимагати, щоб його ім'я або псевдонім зазначалися чи повідомлялися у зв'язку з кожним його виступом, записом чи виконанням (у разі, якщо це можливо);

в) вимагати забезпечення належної якості запису його

виконання і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій суттєвій зміні, що може завдати шкоди його честі і репутації.

Виробник фонограми та виробник відеограми має право зазначати своє ім'я (назву) на кожному носії запису або його упаковці поряд із зазначенням авторів, виконавців і назв творів, вимагати його згадування у процесі використання фонограми (відеограми).

Організація мовлення має право вимагати згадування своєї назви у зв'язку із записом, відтворенням, розповсюдженням своєї передачі і публічним повторним сповіщенням її іншою організацією мовлення.

Лекція 23. Право інтелектуальної власності на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів (робіт, послуг) (2 год.)

1. Право інтелектуальної власності на комерційне найменування.

2. Право інтелектуальної власності на торговельну марку (знак для товарів і послуг).

3. Право інтелектуальної власності на географічне зазначення.

Література

1. Цивільне право України: особлива частина. Підручник /Фазикош В.Г., Булеца С.Б.- К.: Знання, 2013 – 751 с.
Українське цивільне право: спадкове право, академічний курс. Підручник для ВНЗ - 2-е вид./ Ромовська З.В. – К.: Дакор, 2013

2. Українське цивільне право у визначеннях та схемах. Навчальний посібник для ВНЗ / Курило Т.В./ Л.: Новий світ-2000, 2014 – 238 с. ISBN 978-966-418-172-0
Українське цивільне право. Навчальний поcібник.- 3-є вид. / Заіка Ю.О. – К.: ЦУЛ, 2014

3. Цивільне право, ч.1. Посібник для підготовки до складання іспиту.- 2-е вид./ Харитонов Є.О., Голубєва Н.Ю., Акіменко Ю.Ю. – Х.: Одиссей, 2011

4. Цивільне, господарське та господарське процесуальне право у запитаннях і відповідях: практичний курс/ Упор. Борисова В.І., Жиголкін І.П., Сибіта О.М., Хотенець П.В. – Х.: Право, 2013

1. Термін «комерційне найменування» є новим для законодавства України про інтелектуальну власність. За чинним раніше законодавством цей інститут називався «фірмове найменування» або «фірма». Поняття «фірмове найменування» закріплене в міжнародно-правових актах, учасницею яких є Україна (ст. 1, 8 Паризької конвенції про охорону промислової власності, ст. 2 Конвенції про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності (1967 p.), а також в окремих актах законодавства України (ст. 4 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 7.06.1996 р.; ст. 1 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» (в редакції Закону від 12.01.2006 p.). З огляду на це, в ст. 420 Цивільного кодексу України, де міститься перелік об'єктів права інтелектуальної власності, згадуються «комерційні (фірмові) найменування». Тобто поняття «комерційне найменування» і «фірмове найменування» розглядаються як синонімічні.

Сьогодні в Україні не прийнято спеціального закону, який регулював би відносини щодо використання комерційного (фірмового) найменування.

Законодавство України не містить визначення комерційного (фірмового) найменування. У літературі суть фірмового найменування, як правило, зводиться до того, що це певне позначення (найменування), під яким підприємець виступає в цивільному обороті і яке індивідуалізує цю особу поряд з іншими учасниками цивільного обороту.

Комерційне (фірмове) найменування має на меті індивідуалізувати певну особу в процесі здійснення нею діяльності з виробництва або реалізації товарів, надання послуг. Як і торговельна марка (знак для товарів та послуг), комерційне найменування виконує функцію індивідуалізації. Однак, якщо перша індивідуалізує товари та послуги суб'єкта серед товарів та послуг інших осіб, то комерційне найменування індивідуалізує самого суб'єкта, його діяльність в цілому. Отже юридична особа може мати декілька торговельних марок, зареєстрованих для різних видів товарів та послуг, але тільки одне комерційне найменування.

Комерційне найменування має відповідати ряду вимог. У зв'язку з цим у літературі вказуються три принципи:

1. істинність фірми;

2. виключність фірми;

3. постійність фірми.

Принцип істинності полягає в тому, що комерційне найменування не має вводити споживачів в оману щодо справжньої діяльності особи (ст. 489 ЦК України). Цей принцип потрібно тлумачити з урахуванням принципу свободи підприємницької діяльності (ст. 3 ЦК України) і положень про правоздатність юридичної особи (ст. 91 ЦК України).

Принцип виключності означає, що комерційне найменування має давати можливість відрізняти цю особу з-поміж інших (ст. 489 ЦК України). Основне призначення комерційного найменування — індивідуалізація певної особи. Як правило, це забезпечується завдяки оригінальності комерційного найменування, яке має відрізнятися від вже існуючих комерційних найменувань інших осіб.

Принцип постійності передбачає стабільність комерційного найменування, що забезпечується, як правило, протягом всього часу існування юридичної особи.

Поняття «комерційне найменування» своїм змістом передбачає, що воно стосується лише суб'єктів підприємницької діяльності. Сказане відображено, зокрема, у ст. 90 ЦК України, яка закріплює право на комерційне найменування не за всіма юридичними особами, а лише за підприємницькими товариствами. До них ЦК України зараховує господарські товариства й виробничі кооперативи. Крім цього, до суб'єктів права на комерційне найменування належать також передбачені ГК України приватні підприємства, що здійснюють підприємницьку діяльність, державні комерційні підприємства, комунальні комерційні підприємства.

Отже, не є суб'єктами права на комерційне найменування юридичні особи, які не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Складнішим є питання про можливість фізичних осіб - підприємців бути суб'єктами права інтелектуальної власності на комерційне (фірмове) найменування. Слід звернути увагу на те, що ст. 159 ГК України прямо передбачає, що суб'єкт господарювання — юридична особа або громадянин-підприємець може мати комерційне найменування. При цьому громадянин-підприємець має право заявити як комерційне найменування своє прізвище або ім'я.

Не визнається суб'єктом права на комерційне найменування філія чи представництво юридичної особи (ст. 95 ЦК України), просте товариство як таке (ст. 1132 ЦК України), оскільки вони не мають статусу юридичної особи.

Відповідно до ч. 2 ст. 489 ЦК України право інтелектуальної власності на комерційне найменування є чинним з моменту першого використання цього найменування і охороняється без обов'язкового подання заявки на нього чи його реєстрації і незалежно від того, є чи не є комерційне найменування частиною торговельної марки.

Майновими правами інтелектуальної власності на комерційне найменування відповідно до ст. 490 ЦК України є:

- право на використання комерційного найменування;

- право перешкоджати іншим особам неправомірно використовувати комерційне найменування, в тому числі забороняти таке використання;

- інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Використання комерційного найменування іншими юридичними особами без дозволу володільця не повинно допускатися. Тому володілець комерційного найменування має право вимагати від інших осіб припинення неправомірного використання комерційного найменування.

З огляду на те, що основною функцією комерційного найменування є індивідуалізація конкретного суб'єкта, передання майнових прав на комерційне найменування іншій особі можливе лише в одному випадку — якщо такі права передаються разом з цілісним майновим комплексом особи чи його відповідною частиною.

ЦК України не обмежує чинність майнових прав на комерційне найменування конкретним строком, вираженим у роках. Оскільки майнові права інтелектуальної власності на комерційне найменування безпосередньо пов'язані з функціонуванням юридичної особи, то з ліквідацією юридичної особи чинність зазначених майнових прав припиняється.

2. Право інтелектуальної власності на торговельну марку

Чинне цивільне законодавство України, надає правову охорону такому об'єкту інтелектуальної власності як торговельна марка. Відповідні правові норми містяться у наступних нормативно-правових актах: ЦК України, ЗУ “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” тощо. Міжнародною спільнотою розроблено цілу низку міжнародних договорів з окресленого питання: Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків (1891), Ніццька угода про міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків (1957), Віденська угода про заснування міжнародної класифікації зображувальних елементів знаків для товарів (1973), Договір про закони з товарних знаків (1994) тощо.

Торговельна марка – будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути: слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів.

Суб'єктами права інтелектуальної власності на торговельну марку є фізичні та юридичні особи. Можуть бути випадки належності інтелектуальної власності на торговельну марку одночасно кільком фізичним та (або) юридичним особам.

Право інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом. Відповідна заявка подається до патентного відомства і має містити заяву, зображення торговельної марки та перелік товарів, робіт і послуг, для яких реєструється відповідний знак. На основі поданих документів приймається рішення і протягом місяця з дня його прийняття заявник отримує свідоцтво.

До майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку належать: право на її використання, виключне право дозволяти використання, виключне право перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки, в тому числі забороняти таке використання та інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Майнові права, відповідно до ЦК України, належать володільцю відповідного свідоцтва, володільцю міжнародної реєстрації, особі, торговельну марку якої визнано в установленому порядку добре відомою, якщо інше не встановлено договором.

Строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку - 10 років з дати, наступної за датою подання заявки в установленому порядку, якщо інше не встановлено законом. Володілець свідоцтва про право інтелектуальної власності на торговельну марку вправі продовжити 10-річний строк, який сплинув, щоразу на 10 років, відповідно до законодавства.

Майнові права на торговельну марку можуть бути припинені достроково, у наступних випадках: 1) якщо торговельна марка перетворилась на загальновживане позначення певного виду товарів чи послуг; 2) за ініціативою володільця свідоцтва, за умови, що це не суперечитиме умовам договору або закону.

Права інтелектуальної власності на торговельну марку можуть бути визнані недійсними у порядку встановленому законом. Наприклад, у випадку невідповідності зареєстрованої торговельної марки умовам надання правової охорони чи наявності у свідоцтві елементів зображення знака та переліку товарів і послуг, яких не було подано у заявці.

3. Велике значення для досягнення цілей підприємницької діяльності мають не лише певні якісні показники того чи іншого товару, але й певне місце у якому він вирощується (виготовляється). Так, наприклад, окремі сорти вина можна виготовити з винограду, який вирощується тільки у певній місцевості, або ж мінеральна вода є корисною лише із свердловин, що розташовані у тому чи іншому районі (Трускавець, Сатанів). Тому, правова охорона поряд з такими об'єктами інтелектуальної власності як комерційне найменування, торгова марка надається і географічним зазначенням, яке об'єднується родовим поняттям - зазначення походження товару.

Правове регулювання права інтелектуальної власності на географічне зазначення здійснюється ЦК України, Паризькою конвенцією про охорону промислової власності (1883), ЗУ “Про охорону прав на зазначення походження товарів”.

Зазначення походження товару – це термін, який включає наступні поняття: просте і кваліфіковане зазначення походження товару.

Просте зазначення місця походження товару – будь-яке словесне чи зображувальне (графічне) позначення, що прямо чи опосередковано вказує на географічне місце походження товару.

До кваліфікованого зазначення місця походження товару відносяться:

1) Назва місця походження товару – назва географічного місця, яке вживається як позначення у назві товару, що походить із зазначеного географічного місця та має особливі властивості, виключно або головним чином зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами або поєднанням цих природних умов з характерним для даного географічного місця людським фактором.

2) Географічне зазначення походження товару – назва географічного місця, яка вживається як позначення у назві товару, що походить із цього географічного місця та має певні якості, репутацію та інші характеристики, в основному зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами чи людським фактором або поєднанням цих природних умов та людського фактора.

Право інтелектуальної власності на географічне зазначення виникає з дати його державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом. Обсяг правової охорони визначається характеристиками товару (послуги) і межами географічного місця його (її) походження, які зафіксовані державною реєстрацією.

Суб'єктами права інтелектуальної власності на географічне зазначення є виробники товарів, асоціації споживачів та інші особи, визначені законом. Виробник товару повинен перебувати у тому самому географічному об'єкті і має виробляти товар з тими ж самими властивостями, які визначені у свідоцтві про реєстрацію.

Для одержання свідоцтва особа має подати відповідну заявку до установи, яка проводить експертизу і на підставі якої приймається рішення та вносяться дані про місце походження товару до Державного реєстру.

До прав інтелектуальної власності на географічне зазначення належать:

1) право на визначення позначення товару (послуги) географічним зазначенням;

2) право на використання географічного зазначення;

3) право перешкоджати неправомірному використанню географічного зазначення, в тому числі забороняти таке використання.

ЦК України, зазначає, що право інтелектуальної власності на географічне зазначення є чинним з дати, наступної за датою державної реєстрації і охороняється безстроково за умови збереження характеристик товару (послуги), позначених цим зазначенням. Проте, ЗУ “Про охорону прав на зазначення походження товарів” веде мову про 10-річний строк чинності, з правом його багаторазового продовження.

Лекція 24. Патентне право (2год.)

1. Поняття, предмет та принципи патентного права.

2. Право інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми та раціоналізаторську пропозицію.

3. Винахід, корисна модель та промисловий зразок, як об’єкти патентного права.

Література

1. Цивільне право України: особлива частина. Підручник /Фазикош В.Г., Булеца С.Б.- К.: Знання, 2013 – 751 с.
Українське цивільне право: спадкове право, академічний курс. Підручник для ВНЗ - 2-е вид./ Ромовська З.В. – К.: Дакор, 2013

2. Українське цивільне право у визначеннях та схемах. Навчальний посібник для ВНЗ / Курило Т.В./ Л.: Новий світ-2000, 2014 – 238 с. ISBN 978-966-418-172-0
Українське цивільне право. Навчальний поcібник.- 3-є вид. / Заіка Ю.О. – К.: ЦУЛ, 2014

3. Цивільне право, ч.1. Посібник для підготовки до складання іспиту.- 2-е вид./ Харитонов Є.О., Голубєва Н.Ю., Акіменко Ю.Ю. – Х.: Одиссей, 2011

4. Цивільне, господарське та господарське процесуальне право у запитаннях і відповідях: практичний курс/ Упор. Борисова В.І., Жиголкін І.П., Сибіта О.М., Хотенець П.В. – Х.: Право, 2013

1. На відміну від об´єктів авторського права, винаходи, корисні моделі і промислові зразки як рішення практичних завдань мо­жуть повторюватися, створюватися різними способами незалеж­но один від одного. Тому їх правова охорона припускає формалі­зацію в законі певних ознак, дотримання спеціального порядку визначення пріоритету, перевірку новизни і встановлення особ­ливого режиму використання.

Патентне право (право промислової власності) забезпечує другу частину об´єктів творчості (складову інтелектуальної власності) не менш важливу, ніж перша його частина (духовна творчість). Слід брати до уваги, що в умовах ринкової економі­ки, як перші об´єкти (духовної творчості), так і другі (науково-технічної творчості), виступають товаром.

Патентне право - це сукупність норм, що регулюють май­нові й особисті немайнові відносини, які виникають у зв´язку з використанням авторства на винаходи, корисні моделі і про­мислові зразки, з охороною прав на винаходи, корисні моделі і промислові зразки, установленням режиму використання цих об´єктів, матеріальним і моральним стимулюванням, а також захистом прав авторів і патентовласників.

Об´єктами патентного права є винаходи, корисні моделі і промислові зразки, яким надається правова охорона, що не су­перечить суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі та відповідає умовам патентоздатності.

Патентоздатність- це властивість нововведення бути виз­наним винаходом, корисною моделлю, промисловим зразком у правовому відношенні і, відповідно, одержати правову охорону. Винахід -це технічне (технологічне) рішення, що отримує правову охорону у разі, якщо воно є новим, має винахідницький рівень і є промислово придатним для використання. Об´єктом винаходу може бути продукт, (пристрій, речовина тощо) або про­цес у будь-якій сфері технології.

Корисна модель — це конструктивне виконання засобів ви­робництва і предметів споживання, а також їх складових частин. Корисна модель вважається придатною для набуття права інте­лектуальної власності на неї, якщо вона, відповідно до закону, є новою і придатною для промислового використання.

Промисловим зразком є художньо-конструкторське рішен­ня виробу, що визначає його зовнішній вигляд. Зміст промисло­вого зразка складає не технічне рішення, а художньо-конструк­торське рішення виробу, що формує його зовнішній вигляд: ав­томобіля, літака, телевізора тощо.

Правова охорона надається промисловому зразку, що є новим і промислово придатним.

Не можуть одержати правову охорону в рамках патентного права: відкриття, наукові теорії та математичні методи; методи організації та управління господарством; плани, умовні позна­чення, розклади, правила; топографії інтегральних схем; сорти рослин і породи тварин тощо.

Суб´єктами патентного права є автори винаходів та корисних моделей (винахідники), а також автори промислових зразків, які є фізичними особами. Суб´єктами можуть також бути патентовласники - фізичні та юридичні особи, які не є авторами, од­нак одержали окремі патентні права за законом або договором (ст. 463 ЦК України).

Неповнолітні особи вправі самостійно, без згоди батьків чи законних представників, здійснювати свої патентні права після досягнення 14 років (п. 2 ст. 32 ЦК України). Іноземні фізичні та юридичні особи користуються правами нарівні з фізичними і юридичними особами України відповідно до міжнародних дого­ворів України.

До джерел патентного права належить Конституція України
(ст.ст. 41, 54), ЦК України глава 39, Закон України «Про охо­рону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на промислові зразки». До джерел патентного права відносять та­кож міжнародні угоди, зокрема Паризьку конвенцію з охорони промислової власності (1883 p.), Євразійську патентну конвен­цію (1995 р).

Набуття права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок засвідчується патентом. Будь-яке посягання на права власника патенту вважається порушенням права власника патенту.

На вимогу власника патенту таке порушення має бути припи­нено, а порушник зобов´язаний відшкодувати власнику патенту заподіяні збитки. Вимагати поновлення порушених прав влас­ника патенту може також особа, яка придбала ліцензію, якщо інше не передбачено ліцензійним договором.

Спори, пов´язані з порушенням прав та інтересів патентовласників, розв´язуються судом, господарським або третейським су­дом у порядку, встановленому чинним законодавством України. Так, суди відповідно до їх компетенції розглядають спори про:

- авторство на промисловий зразок;

- встановлення власника патенту;

- порушення майнових прав власника патенту;

- укладання та виконання ліцензійних договорів;

- право попереднього користування;

- винагороду автора;

- компенсації. Кодексом України про Адміністративні правопорушення (ст. 51-2) передбачена відповідальність за незаконне використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка та ін., привлас­нення авторства на такий об´єкт або інше умисне порушення прав на об´єкт права інтелектуальної власності, що охороняється за­коном. Таке правопорушення тягне за собою накладення штрафу від десяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією незаконно виготовленої продукції та обладнання і матеріалів, які призначені для її виготовлення.

Статтею 177 КК України передбачена відповідальність за по­рушення прав на об´єкти промислової власності. Незаконне ви­користання винаходу, корисної моделі, промислового зразка та ін., якщо ці дії завдали матеріальної шкоди у великому розмірі (якщо її розмір у сто і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян), - карається штрафом від ста до чо­тирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, з конфіскацією не­законно виготовленої продукції та обладнання і матеріалів, при­значених для її виготовлення.

Зазначеною нормою передбачено також відповідальність за ті ж самі дії, якщо вони вчинені повторно або завдали матеріальної шкоди в особливо великому розмірі (якщо розмір шкоди у тися­чу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян).

2. Новим об'єктом інтелектуальної власності, на який поширюється правова охорона є компонування інтегральної мікросхеми (далі - КІМС).

Під компонуванням інтегральної мікросхеми як особливим об'єктом правової охорони слід розуміти зафіксоване на матеріальному носії просторово-геометричне розміщення сукупності елементів інтегральної мікросхеми та з'єднань між ними.

ЦК України (ст.471) визначає вимогу для придатності КІМС для набуття права інтелектуальної власності на нього – оригінальність. Вимоги до оригінальності базуються на Вашингтонському договорі про інтелектуальну власність по відношенню до інтегральних мікросхем 1989 р., відповідно до якого оригінальним є будь-яке компонування, створене в результаті творчої діяльності автора, до того часу, доки не буде доведено зворотне.

Набуття права інтелектуальної власності на КІМС засвідчується свідоцтвом, яка діє протягом 10 років від дати подання заявки до ДДІВ.

Обсяг правової охорони КІМС визначається його зображенням на матеріальному носієві.

Суб'єктами права інтелектуальної власності на КІМС є автор та інші особи, які набули відповідних прав за договором чи законом.

До майнових прав на КІМС належать: право на використання компонування інтегральної мікросхеми; виключне право дозволяти використання КІМС; виключне право перешкоджати неправомірному використанню КІМС, у тому числі забороняти використання та інші права. Вказані майнові права є чинними з дати, наступної за датою їх державної реєстрації за умови підтримання чинності, протягом 10 років, що обчислюються від дати подання заявки.

Особливістю правової охорони КІМС є збереження права попереднього користувача, який до дати подання заявки або заявлення пріоритету добросовісно використовував КІМС або здійснив значну і серйозну підготовку до такого використання на безоплатне використання КІМС.

Право інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію

Раціоналізація є невід'ємною складовою виробництва, яка спрямована на його вдосконалення, здебільшого шляхом економії, що сприяє досягненню економічного ефекту. Тому, будучи об'єктом інтелектуальної власності, раціоналізаторська пропозиція потребує правової охорони.

Раціоналізаторська пропозиція – визнана юридичною особою пропозиція, яка містить технологічне (технічне) або організаційне рішення у будь-якій сфері її діяльності (ст.481 ЦК України). Процедура оформлення прав інтелектуальної власності на раціоналізаторські пропозиції регламентується Тимчасовим положенням про правову охорону об'єктів промислової власності і раціоналізаторських пропозицій.

Об'єктом раціоналізаторської пропозиції є: матеріальний об'єкт (певна річ) та процес (технологічний, технічний).

Для визнання раціоналізаторської пропозиції об'єктом інтелектуальної власності необхідно, щоб вона відповідала наступним вимогам: вона має стосуватись профілю підприємства, якому подана, бути новою та корисною.

Обсяг правової охорони раціоналізаторської пропозиції визначається її описом та кресленням.

Суб'єктом права інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію є її автор та юридична особа, якій раціоналізаторська пропозиція подана.

Виділяючи права суб'єктів права інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію їх можливо поділити на:

права автора, який окрім особистих немайнових, володіє правами на добросовісне заохочення від юридичної особи, якій пропозиція подана;

права юридичної особи на використання раціоналізаторської пропозиції у будь-якому обсязі.

На основі поданої автором заяви на раціоналізаторську пропозицію за формою (P-1), затвердженою Міністерством статистики України, підприємством приймається відповідне рішення про визнання пропозиції раціоналізаторською та видається свідоцтво встановленої форми (протягом місяця з дня прийняття відповідного рішення), яке підписується керівником підприємства і затверджується печаткою. Факт використання раціоналізаторської пропозиції підтверджується спеціальними актом за формою, яку затверджує Міністерство статистики України.

3.Найпоширенішими об'єктами права промислової власності є винаходи, корисні моделі та промислові зразки, на характеристиці яких ми і зупинимось.

1. Винахід – технологічне (технічне) рішення у будь-якій галузі, яке відповідає умовам патентоспроможності. ЦК України визначає перелік умов, наявність яких є обов'язковою для визнання винаходу патентоспроможним:

- новизна (є невідомим у світі до моменту подання заявки та не є частиною рівня техніки, тобто відомості про нього не стали загальнодоступними до патентування);

- винахідницький рівень (він не є очевидним для фахівця, тобто явно не випливає з рівня техніки);

- придатність для промислового використання (його можливо використовувати у промисловості).

Об'єктом винаходу можуть бути: продукт (пристрій, речовина тощо); процес у будь-якій сфері технології. До об'єктів винаходу також відносять штами мікроорганізмів, культури рослин та тварин, а також методики пошуків. Винаходом визнається застосування раніше відомого продукту чи способу за новим призначенням.

2. Корисна модель – це конструктивне виконання пристрою, яке відповідає умовам патентоспроможності, а саме: є новим і промислово придатним.

Корисна модель дуже подібна із винаходом, але їх слід відрізняти. По-перше, з умов патентоспроможності корисної моделі виключено винахідницький рівень, тобто достатньо лише новизни і промислової придатності. По-друге, об'єктом винаходу є продукти, способи і використання відомих раніше рішень за новим призначенням, а об'єктом корисної моделі – конструктивне виконання пристрою, тобто його оригінальне компонування. По-третє, якщо винахід містить сутність заявленої пропозиції, то корисна модель – викладення цієї сутності в просторі.

ЦК України до об'єктів корисної моделі відносить продукт (пристрій, речовину тощо) або процес у будь-якій сфері технології.

Дата добавления: 2014-12-25