Прийняття спадщини. 3 страница

3. Промисловий зразок – це нове конструктивне вирішення виробу, що визначає його зовнішній вигляд і придатне для здійснення промисловим способом.

Промисловий зразок є таким, що відповідає умовам патентоспроможності, коли він є новим та промислово придатним.

Об'єктом промислового зразка є форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу. Об'єкти промислового зразка призначаються для задоволення ергономічних та естетичних потреб.

Як промислові зразки не можуть отримати правову охорону наступні об'єкти: об'єкти архітектури (окрім малих архітектурних форм), промислові, гідротехнічні та інші стаціонарні споруди; друкована продукція; об'єкти нестійкої форми з рідких, газоподібних, сипких або подібних їм речовин тощо.

Набуття права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель і промисловий зразок засвідчується патентом.

Патент – техніко-юридичний документ, який засвідчує, що заявлена пропозиція дійсно є об'єктом права інтелектуальної власності, авторство її творця, національний пріоритет на інтелектуальну власність (винахід, корисну модель, промисловий зразок). Відповідно до чинного законодавства видаються такі види патентів:

- патент (видається за результатами кваліфікаційної експертизи);

- декларативний патент (видається за результатами формальної експертизи).

Патент видає – Державний департамент інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України (далі – ДДІВ). Підставою для видачі патенту є проведення експертиз: формальної та кваліфікаційної (по суті).

У зв'язку з тим, що набуття права власності на винахід, корисну модель та промисловий зразок засвідчується патентом, то іншою назвою права промислової власності є патентне право.

Для одержання патенту особа повинна подати відповідну заявку до Установи, яка повинна містити: заяву з проведення кваліфікаційної експертизи, опис об'єкта інтелектуальної власності (винаходу, корисної моделі тощо), формулу, креслення (якщо вони є в описі) та реферат. На основі поданих документів виноситься рішення або про видачу патенту, або про відмову у видачі. На підставі рішення про видачу патенту здійснюється його державна реєстрація, шляхом внесення відомостей до відповідного державного реєстру. Одночасно з державною реєстрацією ДДІВ публікує у своєму інформаційному бюлетені інформацію про видачу патенту. Видача самого патенту проводиться у місячний строк після його державної реєстрації.

Обсяг правової охорони визначається формулою винаходу, корисної моделі, сукупністю суттєвих ознак промислового зразка.

Суб'єктами права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок є: винахідник, автор промислового зразка; інші особи, які набули прав на винахід, корисну модель та промисловий зразок за договором чи законом.

Винахідники винаходів та корисних моделей та автори промислових зразків є первинними суб'єктами права інтелектуальної власності на окреслені об'єкти, оскільки вони є їх безпосередніми творцями. Ними можуть бути будь-які фізичні особи: громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства.

Похідними суб'єктами права інтелектуальної власності на винаходи, корисні моделі та промислові зразки є фізичні та юридичні особи, які набули відповідних прав на підставі договору (трудового, ліцензійного) чи закону (спадкоємці винахідників чи авторів).

Майнові права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель та промисловий зразок належать володільцю відповідного патенту, якщо інше не встановлене договором або законом. До них належать: право на використання винаходу, корисної моделі; промислового зразка; виключне право дозволяти використання окреслених вище об'єктів (видавати ліцензії); виключне право перешкоджати неправомірному використанню винаходу, корисної моделі, промислового зразка, в тому числі забороняти таке використання; інші права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Майнові права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок є чинними з дати, наступної за датою їх державної реєстрації, за умови підтримання чинності відповідно до закону.

ЦК України визначає строк чинності виключних прав інтелектуальної власності наступними чином:

- на винахід – 20 років від дати подання заявки на винахід, залишаючи право винахідників продовжити вказаний строк відповідно до закону;

- на корисну модель – 10 років від дати подання заявки;

- на промисловий зразок – 15 років від дати подання заявки.

Особа, які володіє виключними правами інтелектуальної власності на винахід, корисну модель та промисловий зразок може припинити їх достроково. У цьому випадку, вказані об'єкти можуть вільно та безоплатно використовуватися будь-якою особою.

Особа, може відновити чинність достроково припинених виключних майнових прав інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, раціоналізаторську пропозицію, за відповідною заявою.

Права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок можуть бути визнані недійсними у порядку та на підставах, передбачених законом.

Вони визнаються недійсними лише у судовому порядку за наявності наступних підстав:

- невідповідність запатентованого винаходу, корисної моделі, промислового зразка умовам патентоспроможності, що визначені законом;

- наявність у формулі винаходу, корисної моделі, промислового зразка у сукупності суттєвих ознак, яких не було подано у заявці;

- порушення вимог до закордонного патентування винаходів, корисних моделей та промислових зразків.

ДДІВ публікує відомості про визнання недійсними об'єктів інтелектуальної власності у своєму офіційному бюлетені.

Лекція 25. Захист права інтелектуальної власності (2 год.)

1. Поняття та форми захисту прав інтелектуальної власності.

2. Способи захисту прав інтелектуальної власності.

3. Державна система правової охорони інтелектуальної власності в Україні.

1. Однією з найважливіших умов успішного розвитку культури, науки, промисловості, торгівлі та інших галузей діяльності є не тільки визнання за авторами об’єктів інтелектуальної власності та особами, що набули право на ці об’єкти певних цивільних прав, а й забезпечення надійного їх захисту.
Законодавство України в сфері інтелектуальної власності містить положення, пов’язані з набуттям, здійсненням та захистом прав на об’єкти інтелектуальної власності. Захист прав інтелектуальної власності становить передбачену законодавством діяльність відповідних державних органів щодо визнання, поновлення прав, а також усунення перешкод, що заважають реалізації прав та законних інтересів суб’єктів права у сфері інтелектуальної власності, та здійснюється у визначеному законодавством порядку, тобто за допомогою застосування належних форм, засобів і способів захисту.
У спеціальному законодавстві України з питань інтелектуальної власності також визначено чимало способів захисту прав інтелектуальної власності. Як правило, власник порушених прав інтелектуальної власності може скористатися не будь-яким, а певним конкретним способом захисту цих прав. Найчастіше він безпосередньо визначений спеціальною нормою закону або випливає з характеру вчиненого правопорушення. Однак частіше власнику прав інтелектуальної власності надається можливість вибору способу його захисту.
Суб’єктом права на захист може бути автор або патентовласник, особа, яка володіє ліцензією. Суб’єкти права на захист можуть самостійно здійснювати захист або звертатися до організацій колективного управління патентних повірених. Якщо існує декілька потерпілих (співавтори), то вони можуть захищати свої інтереси самостійно незалежно один від іншого або надати право захищати свої права через одного з них, шляхом делегування своїх прав на захист одному з них.
Таким чином, в Україні захист прав інтелектуальної власності – це передбачена законодавством діяльність уповноважених державою органів виконавчої та судової влади із визнання, поновлення та усунення перешкод, що заважають суб’єктам права інтелектуальної власності реалізації їх прав та законних інтересів.

Захист прав суб’єктів інтелектуальної власності здійснюється у порядку, передбаченому законодавством, тобто із застосуванням належних форм, засобів і способів захисту.
Форма захисту – це комплекс організаційних заходів, спрямованих на захист прав і законних інтересів авторів, виконавців, виробників фонограм, відеограм, організацій мовлення, винахідників та інших суб’єктів прав інтелектуальної власності.
Форми захисту прав інтелектуальної власності поділяється на юрисдикційну і неюрисдикційну.

Юрисдикційна форма включає цивільно-правовий, кримінально-правовий і адміністративно-правовий спосіб захисту.
Юрисдикційна форма захисту прав передбачає діяльність уповноважених державою органів щодо захисту порушених прав на об’єкти інтелектуальної власності або прав, що оспорюються. Суть її полягає у зверненні особи, права і законні інтереси якої порушено неправомірними діями, за захистом до державних або інших компетентних органів, які уповноважені вжити необхідних заходів для відновлення порушеного права і припинення правопорушення.
Юрисдикційна форма захисту прав поділяється на загальну і спеціальну форму здійснення передбачених законом засобів захисту. Відповідно до загальної форми захист прав на об’єкти інтелектуальної власності здійснюється у судовому порядку. Спеціальною формою захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності є адміністративний порядок захисту цих прав. Він застосовується лише у випадках, вказаних у законодавстві. Наявність інституту юрисдикційного захисту відповідає міжнародним вимогам щодо захисту авторських прав: згідно із угодою TRIPS країни-учасники WTO повинні створити уповноважений орган із розгляду порушень прав інтелектуальної власності. Інститут юрисдикційного захисту містить великий потенціал, здатний забезпечити врегулювання правовідносин у сфері інтелектуальної власності на достатньому рівні.
Найефективнішою юрисдикційною формою захисту права інтелектуальної власності є судовий захист, що здійснюється судами загальної юрисдикції у порядку цивільного чи кримінального провадження, адміністративними та господарськими судами. Судовий захист здійснюється в Україні на загальних принципах судочинства.
Неюрисдикційна форма захисту прав включає дії юридичних і фізичних осіб щодо захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності, які здійснюються ними самостійно, без звернення за допомогою до державних або інших компетентних органів. Переважною формою неюрисдикційного захисту є самозахист, що проявляється в активних чи пасивних діях особи, спрямованих на запобігання чи припинення порушення власного суб’єктивного права.
Стаття 19 ЦКУ України передбачає самозахист цивільних прав. Особа має право на самозахист своїх прав від порушень і протиправних посягань. Самозахистом визнається застосування особою, право якої порушено, засобів протидії, що не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. Способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, та характеру дій, якими ці права порушені, і не можуть суперечити вимогам закону. Способи самозахисту можуть обиратися особою або визначатися законом, іншими правовими актами чи договором. Ця форма самозахисту у відносинах авторства на практиці трапляється в поодиноких випадках. І хоча вона є дещо малозначущою, та все ж не може ігноруватися, бо стаття 55 Конституції України гарантує кожному невід’ємне право будь-якими незабороненими законом засобами захищати свої права і свободи.

2. Юрисдикційна форма захисту права інтелектуальної власності здійснюється окремими способами: цивільно-правовий, кримінально-правовий і адміністративно-правовий. Крім того, цивільно-правовий спосіб, у свою чергу, поділяється на загальні і спеціальні засоби. Переважна більшість спорів з приводу авторського права і суміжних прав та патентних прав розглядаються судами загальної компетенції. Спеціалізованих патентних судів Україна поки що немає. За згодою сторін спір може бути розглянутий третейським судом. У разі, коли сторонами у спорі виступають юридичні особи, спір розглядається господарським судом.
Судовий захист прав інтелектуальної власності в Україні здійснюється судами загальної юрисдикції, господарськими судами, а в сфері публічно-правових відносин – адміністративними судами. Держслужба інтелектуальної власності постійно співпрацює із судовою гілкою влади, яка спрямована на вдосконалення механізмів захисту прав інтелектуальної власності в судовому порядку. Важливим результатом такої співпраці можна вважати утворення в системі господарських судів спеціалізованих колегій суДСІВ, судової палати Вищого господарського суду України з розгляду справ, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної власності, а також запровадження відповідної спеціалізації суДСІВ.
Цивільний кодекс України передбачає дві групи норм щодо захисту права інтелектуальної власності — загальні цивільно-правові норми і спеціальні, передбачені законами України про інтелектуальну власність. Цивільний кодекс України передбачає захист цивільних прав у судовому порядку. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого чи майнового права або інтересу (ст. 161 ЦКУ України). Суд здійснює захист таким шляхами:
- визнання права;
- визнання правочину недійсним;
- припинення дій, що порушують право;
- відновлення становища, що існувало до порушення;
- примусового виконання обов’язків боржником в натурі;
- зміни правовідносин;
- припинення правовідносин;
- відшкодування збитків та інші майнові способи відшкодування;
- відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
- визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності державного органу, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.
Позивач на свій розсуд може звернутися за захистом свого порушеного права не тільки до суду, а й до відповідного державного органу управління або громадської організації. Він може звернутися до вищої організації відповідача, до творчої спілки, до якої входить відповідач, до антимонопольного органу. Такі спори частіше розв’язуються в адміністративному порядку.
На забезпечення ефективного захисту прав інтелектуальної власності в адміністративному порядку, реалізацію державної політики в означеній сфері спрямована діяльність таких органів державної влади, як Міністерство освіти і науки України, Міністерство внутрішніх справ України, Служба безпеки України, Державна митна служба України, Антимонопольний комітет України та інших. Ці державні органи в межах своєї компетенції вирішують питання, пов’язані із захистом прав інтелектуальної власності в адміністративному порядку, забезпечують створення та ефективне функціонування механізмів захисту прав інтелектуальної власності та контролю за дотриманням норм законодавства в цій сфері. У деяких зазначених державних органах створено спеціальні підрозділи, які займаються саме питаннями, пов’язаними із захистом прав інтелектуальної власності.
Адміністративний спосіб полягає в розгляді та вирішенні суперечки органом державного управління. Процедура розгляду набагато простіша, ніж у цивільному судочинстві. Правовою основою є Кодекс України про адміністративні правопорушення, а також закони України: «Про захист від недобросовісної конкуренції», «Про авторське право і суміжні права», «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на промислові зразки», «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», «Про охорону прав на сорти рослин» тощо.
Адміністративна відповідальність за порушення прав інтелектуальної власності застосовується, зокрема, при порушенні прав інтелектуальної власності; здійсненні дій, що становлять акти недобросовісної конкуренції; незаконному розповсюдженні примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних; порушенні законодавства, що регулює виробництво, експорт, імпорт дисків для лазерних систем зчитування, експорт, імпорт обладнання чи сировини для їх виробництва. Відповідно до ст. 24 КУАП захист прав здійснюється шляхом проведення адміністративних процедур: вилучення або конфіскація контрафактної продукції та обладнання, що використовується для її виготовлення, виправні роботи, адміністративний арешт або накладання адміністративних штрафів.
Крім того, за порушення правил здійснення господарської діяльності до суб’єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими державними органами адміністративні санкції. Зокрема, Антимонопольний комітет України відповідно до Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» накладає штрафи на суб’єктів господарювання за вчинення дій, визначених як недобросовісна конкуренція. Митна служба України створює належні умови для захисту прав інтелектуальної власності на митному кордоні відповідно до розділу 10 Митного кодексу України.
За Кримінальним кодексом України (далі КК України) відповідальність за порушення прав інтелектуальної власності до відповідальності притягаються відповідно до ст. 176 «Порушення авторського права і суміжних прав», за такі дії: незаконне відтворення, розповсюдження творів науки, літератури, мистецтва, комп’ютерних програм і баз даних; незаконне відтворення, розповсюдження виконань, фонограм і програм мовлення, їх незаконне тиражування та розповсюдження на аудіо- та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації; інше використання чужих творів, комп’ютерних програм і баз даних, об’єктів суміжних прав без дозволу осіб, які мають авторське право або суміжні права.
Злочином у сфері інтелектуальної власності є незаконне відтворення, розповсюдження виконання фонограм і програм мовлення, а також їх незаконне тиражування та розповсюдження на аудіо- та відеокасетах, дискетах та інших носіях інформації. Відповідно до Закону України «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів і фонограм» від 23 березня 2000 р. відтворенням визнається виготовлення одного або більше примірників аудіовізуального твору чи фонограми у будь-якій матеріальній формі, у тому числі в звуко- або відеозапису, а також запис твору чи фонограми для тимчасового або постійного зберігання в електронній (включаючи цифрову), оптичній чи іншій формі. Розповсюдженням примірників аудіовізуальних творів чи фонограм визнається масове виробництво примірників аудіовізуальних творів чи фонограм і будь-які дії розповсюджувачів цих примірників, що спричиняють незалежно від способу, передачу права власності або передачу права володіння, права користування або права розпорядження на ці примірники.
Злочином є будь-яке інше використання чужих творів, комп’ютерних програм і баз даних, об’єктів суміжних прав без дозволу осіб, які мають авторське право або суміжні права. До інших форм і способів використання чужих творів слід віднести публічне виконання і публічне сповіщення творів; публічний показ; будь-яке повторне публічне сповіщення в ефірі уже переданих в ефір творів, якщо воно здійснюється іншою організацією; переклади творів; переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів; розповсюдження творів шляхом продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання у майновий найм чи у комерційний прокат та іншої передачі до першого продажу примірників твору; здавання в найм після першого продажу, відчуження іншим способом примірників аудіовізуальних творів, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих на фонограмі або у формі, яку «читає машина»; імпорт примірників творів. Наведений перелік не є вичерпним.
За злочин до відповідальності притягаються за таких умов:
1) об’єкт авторського права чи суміжних прав, на який було звернуто посягання, охороняється законом;
2) якщо злочинні дії завдали матеріальної шкоди суб’єкту авторського права чи суміжних прав у великому або в особливо великому розмірі. Стаття 176 КК України чітко визначає, що слід розуміти під цими поняттями. Матеріальна шкода вважається завданою у великому розмірі, якщо вартість примірників незаконно відтворених чи розповсюджених творів, матеріальних носіїв комп’ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, аудіо- та відеокасет, дискет, інших носіїв інформації або сума доходу, отриманого внаслідок незаконного опублікування, виконання, показу чи публічного оприлюднення творів, комп’ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, програм мовлення, продажу аудіо- та відеокасет, дискет, інших носіїв інформації у сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, матеріальна шкода є завданою в особливо великому розмірі, якщо їх вартість або сума доходу у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
Стаття 177 КК України «Порушення прав на об’єкти промислової власності» має своїм призначенням кримінально-правовий захист патентних прав. Використання об’єктів промислової власності, що охороняються патентами або іншими охоронними документами (свідоцтвами), також може мати місце лише з дозволу патентовласника. Будь-яке використання об’єкта промислової власності без дозволу патентовласника вважається незаконним (крім випадків, передбачених законом). Незаконним використанням об’єкта промислової власності вважається виготовлення, пропонування для продажу, застосування або ввезення, зберігання, інше введення в господарський обіг продукту, виготовленого із застосуванням запатентованого об’єкта промислової власності без дозволу патентовласника. Однак при цьому слід мати на увазі, що чинне законодавство України про промислову власність передбачає випадки використання об’єктів цієї власності, які не визнаються порушеннями патентних прав.
Незаконне використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка, географічного зазначення походження товару, компонування інтегральної мікросхеми, сорту рослин, якщо ці дії завдали матеріальної шкоди у великому розмірі, караються штрафом від ста до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років з конфіскацією незаконно виготовленої продукції та обладнання і матеріалів, призначених для її виготовлення.
Суб’єктивна сторона зазначених злочинів характеризується умислом. Мотиви порушення прав промислової власності для кваліфікації злочину значення не мають. Спонукати до злочину можуть корисливість, кар’єризм або інша особиста зацікавленість.

3. За роки незалежності в Україні розбудовано Державну систему правової охорони інтелектуальної власності (рис. 3). За здійснення політики у сфері інтелектуальної власності в Україні відповідає Міністерство освіти і науки України. Виконання конкретних функцій у цій сфері Міністерство освіти і науки України делегувало Державному департаменту інтелектуальної власності, який підпорядкований Міністерству освіти і науки України і є урядовим органом державного управління, що уповноважений представляти, реєструвати і підтримувати на території України права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, зазначення походження товарів, топографії інтегральних мікросхем, а також здійснювати реєстрацію об'єктів авторського права: творів літератури і мистецтва, комп'ютерних програм, баз даних тощо. Державний департамент інтелектуальної власності проводить єдину державну політику у сфері охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності. Він здійснює роботи по удосконаленню законодавчої і нормативної бази, міжнародного співробітництва у сфері інтелектуальної власності, забезпечує умови для введення інтелектуальної власності до господарського обороту, підготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері інтелектуальної власності, взаємодії з громадськими організаціями тощо.
До сфери управління Державного департаменту інтелектуальної власності включено: Український інститут промислової власності, Українське агентство з авторських і суміжних прав, Інститут інтелектуальної власності і права, Державне підприємство "Інтелзахист". У структурі Державного департаменту інтелектуальної власності є підрозділи державних інспекторів з питань інтелектуальної власності.
Головною функцією Українського інституту промислової власності (Укрпатенту) є здійснення експертизи заявок на об'єкти промислової власності. Саме його експерти проводять експертизу поданих заявниками матеріалів на предмет відповідності умовам правової охорони і надають експертний висновок. Але охоронний документ - патент або свідоцтво - видає Державний департамент інтелектуальної власності. Укрпатент має філію, що надає інформаційні послуги, здійснює патентний пошук.
Головною функцією Українського агентства з авторських і суміжних прав (УААСП) є колективне управління правами авторів. УААСП за бажанням автора здійснює підготовку до державної реєстрації об'єктів авторського права і суміжних прав та видачі автору охоронного документу -свідоцтва. Важливою функцією УААСП'у є надання допомоги авторам щодо захисту їх прав у разі порушення.
Інститут інтелектуальної власності і права виконує функцію підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері інтелектуальної власності. Він готує спеціалістів і магістрів зі спеціальності "Інтелектуальна власність", а також підвищує кваліфікацію патентних повірених, патентознавців, професійних оцінювачів прав на об'єкти інтелектуальної власності, державних службовців тощо.
Державне підприємство "Інтелзахист" опікується питаннями боротьби зпорушеннями прав на об'єкти інтелектуальної власності, причому більшою мірою суміжними правами.
Головним завданням державних інспекторів з питань інтелектуальної власності є попередження правопорушень у сфері інтелектуальної власності. Інспектори - це повноважні представники Державного департаменту інтелектуальної власності у регіонах України.
Всеукраїнська асоціація інтелектуальної власності має міжвідомчий характер. Вона сприяє доведенню основних проблем, що існують у сфері інтелектуальної власності, до відома законодавчої та виконавчої гілок влади.
Особливе місце займає Всеукраїнська асоціація патентних повірених України. За чинним законодавством саме через патентних повірених здійснюється патентування вітчизняних винаходів за кордоном і навпаки. Патентні повірені надають також кваліфіковані послуги фізичним і юридичним особам з питань правової охорони, використання та захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності.
Товариство винахідників і раціоналізаторів України займається популяризацією винахідницької діяльності, надає винахідникам і раціоналізаторам посильну допомогу в їх діяльності.

Лекція 26. Загальніположення про спадкування (2 год.)

1. Поняття та видиспадкування. Склад спадщини.

2. Час і місцевідкриттяспадщини.

3. Право на спадкування, усунення від права на спадкування.

Література

1. Цивільне право України: особлива частина. Підручник /Фазикош В.Г., Булеца С.Б.- К.: Знання, 2013 – 751 с.
Українське цивільне право: спадкове право, академічний курс. Підручник для ВНЗ - 2-е вид./ Ромовська З.В. – К.: Дакор, 2013

2. Цивільне право України. Навчальний посібник для підготовки до іспитів / Упор. Тетарчук І.В., Дяків Т.Є. – К.: ЦУЛ, 2014

3. Цивільне право в схемах. Навчальний посібник/ Матвєєв П.С., Бірюков В.І. – К.: Алерта, 2013

4. Цивільне право України: особлива частина. Підручник (затв.МОН України)/ Фазикош В.Г., Булеца С.Б. – К.: Знання, 2013

1. Спадкування — це перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (ст. 1216 ЦК України).

Сукупність правових норм, які регулюють умови і порядок спадкування скла­дає інститут цивільного права, який іменується спадковим правом.

Спадкування — це правовідносини, в яких є дві сторони: спадкодавець і спадкоємець.

Спадкодавцями можуть бути тільки фізичні особи — громадяни Україн; особи без громадянства або іноземці. Не можуть бути спадкодавцями юридичні особи, оскільки у випадках припинення їхньої діяльності порядок передачі їхнього майна іншим особам або державі визначається не нормами спадкового права. а спеціальними правилами про ліквідацію або реорганізацію юридичних осіб1.

Спадкоємці — це вказані у заповіті або у законі особи, до яких переходять цивільні права і обов'язки спадкодавця.

Закон виділяє такі категорії спадкоємців (ст. 1222 ЦК України):

фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини (можуть бути спад­коємцями за законом та за заповітом);

особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини (можуть бути спадкоємцями за законом та за заповітом);

юридичні особи (можуть бути спадкоємцями тільки за заповітом);

інші учасники цивільних правовідносин (можуть бути спадкоємцями тільки за заповітом).

Стаття 1223 ЦК України встановлює, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261—1265 ЦК України.

Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 1224 ЦК України, не мають права на спадкування особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя. Однак це положення не застосовується до особи, яка вчинила такий замах, якщо спадкодавець, знаючи про це, все ж призначив Г. своїм спадкоємцем за заповітом.

Дата добавления: 2014-12-25