Відумерлість та перерозподіл спадщини

Якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини, не встигши її прийняти, право на належну йому частку спадщини переходить до його спадкоємців. Це називається спадковою трансмісією. Зазначена частка спадщини відходить до його спадкоємців за законом, або, якщо він встиг скласти заповіт, до його спадкоємців за заповітом.

Спадкоємці померлого спадкоємця успадковують лише ту частку спадщини, яка перейшла б до нього. Отже, спадкова трансмісія не стосується тієї частини спадщини, на яку претендують інші спадкоємці. Крім того, спадкова трансмісія не стосується права на прийняття обов'язкової частки в спадщині, яка має індивідуальний характер, а тому не поширюється на спадкоємців особи, яка мала право на таку частку.

Право на прийняття спадщини спадкоємцями, що приймають спадщину в порядку спадкової трансмісії, здійснюється на загальних підставах протягом того строку, що залишився після смерті їх спадкодавця, що прийняв спадщину але не встиг її отримати у зв'язку зі смертю. Якщо строк, що залишився для подання заяви про прийняття спадщини, менший, ніж 3 місяці, він продовжується до місяців (ст. 1276 ЦК).

Відмінності між спадковою трансмісією та спадкуванням за правом представлення полягають у такому.

По-перше, спадкування за правом представлення настає в тому випадку, якщо спадкоємець помер раніше спадкодавця (ст. 1266 ЦК). а спадкова трансмісія застосовується, якщо спадкодавець помер раніше, але спадкоємець також помирає і не встигло цього прийняти спадщину (ст. 1276 ЦК).

По-друге, спадкова трансмісія поширюється як на спадкування за законом, так і на спадкування за заповітом, у той час як спадкування за правом представлення можливе лише при спадкуванні за законом.

По-третє, спадкова трансмісія можлива стосовно будь-якого спадкоємця, а за правом представлення спадку інше особа, зазначена 266 ЦК.

Порядок оформлення спадщини в разі спадкової трансмісії звичайний: спадкоємці померлого спадкодавця подають заяву про прийняття спадщини до нотаріуса за місцем відкриття спадщини після спадкодавця, який помер першим.

Частина 1 ст. 1277 ЦК визначає долю спадщини, яка внаслідок дії якихось об'єктивних чи суб'єктивних чинників не переходить до жодного зі спадкоємців.

Зокрема, це:

- відсутність спадкоємців за заповітом і за законом;

- усунення спадкоємців за заповітом і за законом від права на спадкування;

- фактичне неприйняття спадкоємцями за заповітом і за законом спадщини;

- відмова спадкоємців за заповітом і за законом від прийняття спадщини.

Згідно з раніше чинним законодавством (ст. 555 ЦК 1963 р.) спадкове майно у таких випадках переходило до держави. Однак ЦК можливості переходу відумерлого майна до держави не передбачає.

Натомість, ст. 1277 ЦК встановлює, що у згаданих вище випадках суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Варто звернути увагу на те, що визнання спадщини відумерлою відбувається не автоматично за наявності таких обставин, а лише за наявності рішення суду. Але рішення про визнання спадщини відумерлою суд приймає не з власної ініціативи, а за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини (ст. 1221 ЦК). Таким чином, установлені певні процесуальні гарантії, спрямовані на захист прав осіб, котрі можуть претендувати в таких випадках на спадкове майно.

Загальний строк для прийняття спадщини становить 6 місяців (ст. 1270 ЦК). На відміну від цього, ч. 2 ст. 1277 ЦК передбачає, що заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Таким чином, встановлено "подвійний" строк для прийняття спадщини: 6 місяців на з'ясування питання, чи буде прийнята спадщина спадкоємцями за заповітом або за законом і ще 6 місяців для з'ясування питання, чи є претензії на спадкове майно з боку інших осіб (співвласників, кредиторів тощо).

Спадщина, яка визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини. Оскільки спадщина може бути визнана судом відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1277 ЦК), виникає питання про долю спадщини, щодо якої така заява не подана (наприклад, внаслідок недбалості працівників органу місцевого самоврядування). Зі змісту та сенсу ст. 1277 ЦК випливає, що подача такої заяви є не правом, а обов'язком органу місцевого самоврядування. Отже, зазначений орган не має права ухилитися від подачі заяви до суду. Виконання цього обов'язку забезпечується правилами ст. 14 ЦК. а також нормами, які регулюють відносини місцевого самоврядування.

До територіальної громади, яка стала власником відумерлого майна, переходять як права, так і обов'язки спадкодавця. Зокрема, на громаду покладаються обов'язки відшкодування майнової шкоди (збитків), завданих спадкодавцем; відшкодування моральної шкоди, завданої спадкодавцем, яке було присуджено судом зі спадкодавця за його життя; сплати неустойки, яка була присуджена судом кредиторові зі спадкодавця за життя спадкодавця.

Спадщина, не прийнята спадкоємцями, охороняється до визнання її відумерлою нотаріусом за місцем відкриття спадщини, а в населених пунктах, де немає нотаріуса, відповідними органами місцевого самоврядування. Охорона спадкового майна триває від моменту, коли стало відомо про відсутність спадкоємців, неприйняття ними спадщини або усунення від спадщини, і до визнання спадщини відумерлою та переходу її у власність органів місцевого самоврядування (ст. 1283 ЦК).

Ст. 1280 ЦК передбачає майнові наслідки пропущення строку для прийняття спадщини спадкоємцем і повинна розглядатися у органічному поєднанні з нормами ст. 1272 ЦК. Єдиною і достатньою підставою для перерозподілу спадкового майна виступає вступ у спадкові правовідносини спадкоємця, строк для прийняття спадщини якому було поновлено за згодою усіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину, або за рішенням суду у порядку, визначеному правилами частин 2 - 3 ст. 1272 ЦК. 2. ЦК України докорінно змінив правове регулювання перерозподілу спадщину порівняно з ЦК УРСР. Якщо останній встановлював норми, які свідчили про те, що спадкоємець, який прийняв спадщину після пропущення строку, має вужчі права на майно, ніж спадкоємець, який прийняв спадщину вчасно, тобто встановлював своєрідну цивільно-правову відповідальність спадкоємця за недодержання встановлених законом строків для прийняття спадщини, то новий ЦК, навпаки, за загальним правилом не встановлює для такого спадкоємця жодних негативних наслідків. За змістом ЦК УРСР спадкоємцеві, який пропустив строк для прийняття спадщини і прийняв її внаслідок продовження цього строку у судовому порядку або за згодою інших спадкоємців, передавалося лише те з належного його майна, яке збереглося в натурі, а також кошти, виручені від реалізації решти належного йому майна (ч. 2 ст. 550). Ця норма позбавляла спадкоємця права на одержання майна у разі відчуження його на підставі договору міни, оскільки у такому випадку відбувався обмін майна на не гроші, а на майно. Крім того, наведена норма передбачала негативні наслідки прогаяння строку для прийняття спадщини, адже за її змістом вартість знищеного, загиблого, спожитого або подарованого майна не відшкодовувалася. Це пояснювалося тим, що незнання спадкоємцем про факт відкриття спадщини та наявність спадкової маси не могло бути підставою для звільнення його від обов'язку щодо несення невигідних майнових наслідків, тобто втрати права на спадщину. У цьому знаходила свій вияв одна з основних функцій інституту спадкування - виховна, суть якої полягає в тому, що за допомогою правових важелів спадкоємець стимулюється до підтримки належних стосунків із спадкодавцем, що може виявлятися у наданні останньому матеріальної допомоги, піклуванні про його здоров'я тощо. Новий ЦК не містить подібних обмежень прав спадкоємця, який прийняв спадщину поза межами встановлених для цього строків. Про це свідчить широке формулювання норми абзацу другого частини першої цієї статті, за змістом якого спадкоємці, які прийняли спадщину із пропуском встановленого законом строку, мають право вимагати передання їм у натурі майна, яке збереглося, а за неможливості, тобто у разі його втрати, пошкодження або відчуження - сплати грошової компенсації. Єдине виключення з наведеного правила міститься у ч. 2 ст. 1280 ЦК. Якщо майно, на яке мав би право претендувати спадкоємець за умови прийняття спадщини у встановлені строки, перейшло до територіальної громади як відумерле, він має право вимагати повернення цього майна в натурі, а якщо воно не збереглося, - виключно на грошову компенсацію у випадку його продажу. З цього випливає, що спадкоємець не вправі вимагати відшкодування вартості такого майна від територіальної громади, якщо останньою здійснений обмін цього майна на інше, а також якщо майно вибуло з володіння громади з інших підстав (загублено, знищено, вкрадено тощо).

Лекція 30. Оформлення права на спадщину (2 год.)

Дата добавления: 2014-12-25