Отже, батьки наділяються законом батьківськими правами на той період, коли дитина найбільше потребує виховання, захисту, забезпечення її інтересів та турботи

Виняток з цього правила встановлений ст. 124 СК України, згідно з якою, якщо дитина народилася до спливу 10 місяців від дня припинення шлюбу або визнання шлюбу недійсним, але після реєстрації повторного шлюбу її матері з іншою особою, вважається, що батьком дитини є чоловік її матері у повторному шлюбі.

Так, Олена С. перебувала у зареєстрованому шлюбі з громадянином К. 5 місяців, після чого шлюб був розірваний. Через два місяці після розлучення вона уклала шлюб з громадянином В., а через шість місяців з моменту розлучення народила дитину. Відповідно до зазначеної норми, батьком дитини є громадянин В. Батьківство попереднього чоловіка може бути визначене на підставі спільної заяви з чоловіком у повторному шлюбі або за рішенням суду.Презумпція батьківства чоловіка матері діє не лише в період шлюбу. Батьківство ж попереднього чоловіка може бути визначене наступним чином:– у добровільному порядку при подачі до органу реєстрації цивільного стану спільної заяви попереднього чоловіка та чоловіка у повторному шлюбі;– у примусовому порядку за наявності судового рішення про визначення батьківства попереднього чоловіка.Визначення походження дитини від чоловіка і жінки, які перебувають у шлюбі між собою, не викликає проблем. У п. 1 ст. 122 СК України зазначено: дитина, яка зачата і(або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Дружина записується матір’ю, а чоловік —батьком дитини. Походження дитини від подружжя визначається на підставі: а) свідоцтва про шлюб; б) документа закладу охорони здоров’я про народження дружиною дитини.

Викладене стосується ситуації, коли дитина зачата і народжена у шлюбі; зачата до шлюбу, а народжена у шлюбі. Складніше визначити походження дитини від матері та батька у випадках: 1) коли дитина зачата у шлюбі, а народжена після припинення шлюбу; 2) коли дитина зачата у шлюбі, а народжена після визнання шлюбу недійсним.

Дитина, народжена до спливу 10 місяців після припинення шлюбу або визнання його недійсним, походить від подружжя (ч. 2 ст. 122 СК України). Визначальним при цьому є строк — десять місяців. Після спливу десяти місяців з моменту припинення шлюбу або визнання його недійсним народжена жінкою дитина не буде вважатися такою, що походить від подружжя. Подружжя, а також жінка та чоловік, шлюб між якими припинено, у разі народження дитини до спливу 10 місяців після припинення їх шлюбу, мають право подати до органу державної реєстрації актів цивільного стану спільну заяву про невизнання чоловіка (колишнього чоловіка) батьком дитини. Така вимога може бути задоволена лише у разі подання іншою особою та матір’ю дитини заяви про визнання батьківства. Відповідно до ст. 129 СК України особа, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, має право пред’явити до її чоловіка, якщо він записаний батьком дитини, позов про визнання свого батьківства. До вимог про визнання батьківства застосовується позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство.

Розглядаючи питання про походження дитини від подружжя, слід мати на увазі й положення ч. 3 ст. 122 СК України, відповідно до якого дружина і чоловік мають право подати до органу державної реєстрації актів цивільного стану спільну заяву про невизнання чоловіка батьком дитини. У такому разі походження дитини буде визначатися відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України, тобто при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім’я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

3. Визначення походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою, може відбуватися:

– за спільною заявою матері та батька дитини (ст. 126 СК України);

– у судовому порядку (ст. 128 СК України).

Отже, законодавець закріплює два порядки визначення походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою:

– добровільний;

– судовий.

Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька має визначатися за спільною заявою матері та батька дитини, яка подається до органів РАЦСу та за заявою чоловіка, який вважає себе батьком дитини (ст. 126 СК України).

Спільна заява жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, про реєстрацію їх матір’ю та батьком дитини свідчить про добровільність їх рішення. Й тому реєстрація походження дитини проводиться в органах реєстрації актів цивільного стану без будь-яких попередніх процедур, зокрема судового розгляду. Така заява може бути подана вказаними особами до органу реєстрації актів цивільного стану як до, так і після народження дитини. Особиста присутність їх при подачі заяви не є обов’язковою. Якщо заява про визнання батьківства не може бути подана особисто, вона може бути подана через представника або надіслана поштою, за умови її нотаріального засвідчення (ст. 126 СК України). Єдиною обов’язковою умовою у цих випадках є нотаріальне засвідчення заяви або повноважень представника.

Право на визнання себе батьком (матір’ю) дитини не обмежується віковим критерієм. Однак, якщо заява про визнання себе батьком дитини подана неповнолітнім, орган державної реєстрації актів цивільного стану повідомляє батьків, опікуна, піклувальника неповнолітнього про запис його батьком дитини.

Визнання батьківства — це волевиявлення особи, яка вважає себе батьком дитини. Однак, одного волевиявлення особи щодо визнання себе батьком певної дитини недостатньо для настання правових наслідків. Необхідно також ще й волевиявлення матери дитини, яке полягає у вираженні згоди на те, щоб чоловік був записаний батьком її дитини. Саме тому вимагається подача до органів РАЦС спільної заяви матери дитини та чоловіка, якій вважає себе батьком цієї дитини.З іншого ж боку, визнання батьківства є констатацією факту біологічного батьківства особи, яка подала заяву до органів РАЦС.

Визнання батьківства вимагає поєднання природно-біологічного (кровного) споріднення та вольового факторів. Це зумовлено тим, що мета визнання батьківства полягає у підтвердженні (констатації) вже існуючого біологічного (кровного) споріднення між чоловіком, якій визнає себе батьком, та дитиною. Для встановлення батьківських правовідносин між дитиною та особою, яка не є її біологічним батьком, але бажає визнати себе батьком цієї дитини, існує інститут усиновлення. Однак, у зв’язку з тим, що закон не вимагає з’ясування дійсного походження дитини при подачі спільної заяви про визнання батьківства, на практиці можливі випадки набуття батьківських прав у такому порядку особою, яка бажає усиновити чужу дитину.

Визначення батьківства за рішенням суду (ст. 128 СК України) проводиться за наявності спору щодо особи, яка є батьком дитини. За відсутності заяви, право на подання якої встановлено ст. 126 СК (визначення походження дитини від батька за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою), батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду (ст. 128 СК України). Визнання батьківства в суді здійснюється у порядку позовного провадження. Позов про визнання батьківства може бути поданий матір’ю, опікуном, піклувальником дитини або особою, яка утримує та виховує дитину. Дитина, яка досягла повноліття, має право самостійно подати позов про визнання батьківства.Як вже зазначалося, позов про визнання батьківства може подати також і чоловік, який вважає себе батьком дитини, якщо його батьківство не визнається (оспорюється) матір’ю дитини або іншими особами.

Визнання батьківства в судовому порядку можливе також лише за умови, що запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до вказівок матері. Ситуації, в яких батьківство встановлюються в судовому порядку, мають місце, коли чоловік не визнає себе батьком дитини й, навпаки, коли чоловік вважає себе батьком дитини, а цей факт оспорюється. За відсутності заяви, право на подання якої встановлено ст. 126 СК (походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою) батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду (ч. 1. ст. 128 СК України). Відповідно до ч. 3 ст. 128 СК України позов про визнання батьківства може бути пред’явлений матір’ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, дитиною, яка досягла повноліття, особою, яка вважає себе батьком дитини. У СК України підставою для визнання батьківства можуть слугувати будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України (ч. 2 ст. 128 СК України).

У СК України окремо не виділяються будь-які обставини, що можуть бути підставами встановлення батьківства. Тим самим скасовано обмеження щодо засобів доказування батьківства дитини. Таким чином, походження дитини встановлюється судом з урахуванням усіх обставин. При цьому можуть застосовуватися будь-які засоби доказування, передбачені цивільним процесуальним законодавством: пояснення сторін та третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази, висновок експерта. В основу рішення суду не можуть бути покладені лише докази, отримані з порушенням закону, які не мають юридичної сили. У судовій практиці дозволяється використовувати різні види експертиз, зокрема експертиз зі встановлення батьківства (материнства). Такі експертизи можуть бути біологічними, судово-медичними, генетичними тощо. Однак, не зменшуючи значення висновків, зроблених у разі проведення цих експертиз, треба все ж такі визнати, що й сьогодні судові експертизи є лише одним із доказів, що підтверджує походження дитини від конкретної особи або спростовує це.

Як докази для встановлення батьківства в суді можуть бути досліджені листи, телеграми відповідача, в яких він повідомляє про можливість народження чи народження його дитини певною жінкою; заява відповідача за місцем роботи про надання йому відпустки у зв’язку з народженням дитини; показання свідків про виявлення відповідачем турботи про дитину та її матір, обрання імені дитини тощо. Очевидно, що при підготовці справ про встановлення батьківства до судового розгляду і під час їх розгляду суд вправі з урахуванням думки сторін і обставин справи призначити експертизу. Висновок експертизи у справі про народження дитини, в тому числі експертизи, проведеної методом генної дактилоскопії, повинен бути оцінений судом у сукупності з іншими доказами у справі. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України.

Умови, за яких буде мати місце визначення батьківства за рішенням суду:

– при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі,

– немає спільної заяви батьків, – немає заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім’я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

У разі смерті матері, а також за неможливості встановити місце її проживання чи перебування запис про матір та батька дитини провадиться відповідно до ст. 135 СК, за заявою родичів, інших осіб або уповноваженого представника закладу охорони здоров’я, в якому народилася дитина.

Якщо батьки дитини невідомі, державна реєстрація її народження проводиться за рішенням органу опіки та піклування, яким визначається прізвище, власне ім’я, по батькові дитини і відомості про батьків (ч. 2 ст. 135 СК). Встановлення батьківства розглядається також як засіб захисту прав дитини, тобто міра, спрямована на відновлення (визнання) порушених (оспорених) прав дитини. Така сутність цього юридичного факту обумовлюється тим, що визначення батьківства дитини є підставою виникнення батьківських обов’язків, зокрема обов’язку з утримання дитини.

Для встановлення материнства не має значення сімейний стан жінки. У сімейному законодавстві діє загальний принцип, відповідно до якого матір’ю дитини є жінка, яка її народила. Звернутися до органу державної реєстрації актів цивільного стану з метою реєстрації народження дитини має право як мати дитини, народженої в шлюбі, так і мати дитини, народженої поза шлюбом. В останньому випадку походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров’я про народження нею дитини.

Лекція 37. Особисті немайнові права і обов’язки батьків та дітей (2год.)

План:

1. Поняття та ознаки особистих немайнових правовідносин батьків та дітей.

2. Види та загальна характеристика окремих особистих немайнових прав дітей.

3. Підстави, порядок та правові наслідки позбавлення батьківських прав.

4. Поновлення батьківських прав.

Література:

1. Сімейне право: підручник / за заг. ред.: В. І. Борисова, І. В. Жилінкова. – 4-те вид., переробл. і допов. – Х.: Право, 2012. – 322 с.

2. Апопій І.В. Сімейне право України: Підручник. — К., 2011. — 340 с.

3. Сімейне право України: Підручник/ Л.М. Баранова, В.І. Борисова, І.В. Жилінкова та ін.; За заг. ред. В.І. Борисової та І.В. Жилінкової. — К.: Хрінком Інтер, 2012. — 340с.

4. Науково-практичний коментар Сімейного кодексу України / Булеца С.Б., Іванов Ю.Ф., Волківська Т.Ф. та ін. - К.: Видавничий дім “Професіонал”, 2011. - 428с.

5. Сімейне право України: підручник / Л.М. Баранова, В.І. Борисова, І.В. Жилінкова та ін.; за заг. ред. В.І. Борисової та І.В. Жилінкової. – Х.: Право, 2012

1. Поняття та ознаки особистих немайнових правовідносин батьків та дітей.

Принцип рівної відповідальності батьків за виховання і розвиток дитини закріплений у нормах міжнародного права. Зокрема, у Конвенції про права дитини зазначається, що батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини, інтереси якої мають бути предметом основного піклування батьків (ст. 18).

Ці положення Конвенції про права дитини знайшли своє відображення і в Конституції України. Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом. Діти незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним, рівні у своїх правах (ст. 52 Конституції України).

Характерною особливістю батьківських прав є те, що вони органічно включають не тільки права, але й обов’язки батьків. Виходячи з цього, слід наголосити на тому, що батьки мають не тільки право, але й зобов’язання здійснювати батьківські права.

Невиконання їх тягне за собою певні, законом визначені, санкції (позбавлення батьківських прав — ст. 164 СК України, відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав — ст. 170 С К України, стягнення аліментів на утримання дитини — ст. 191 СК України).

Отже, батьківські права та обов’язки — це сукупність прав і обов’язків, якими наділені батьки як суб’єкти батьківських правовідносин (між батьками і дітьми).

Предметно суть батьківських прав і обов’язків розкривається у Главі 13 Сімейного кодексу України, а саме: Особисті немайнові права і обов’язки батьків та дітей. Майнові правовідносини між ними регулюються Главою 14 під назвою: Права батьків і дітей на майно.

Основним принципом виконання батьківських прав є забезпечення прав та інтересів дитини. Інтереси дитини — це її потреби в створенні умов, які необхідні для належного виховання, утримання, навчання, підготовки до самостійного життя, благополучного розвитку.

Батьки не мають права передати свої батьківські права іншим особам, тобто батьківські права не можуть відчужуватися.

Батьківські права у правовому значенні мають строковий характер. Вони виникають з моменту народження дитини і припиняються з настанням певних обставин, які визначаються Сімейним кодексом України:

1) досягнення дітьми вісімнадцяти років (ст. 6 СК України — правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття);

2) вступ неповнолітніх у шлюб (ч. 2 ст. 34 ЦК України — у разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу);

3) надання повної цивільної дієздатності особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір’ю або батьком дитини (емансипація). Надання повної цивільної дієздатності проводиться за рішенням органу опіки і піклування та за згодою батьків або за рішенням суду, у разі відсутності такої згоди. Повна дієздатність може бути надана особі, яка досягла шістнадцяти років і бажає займатися підприємницькою діяльністю (ст. 31 ЦК України).

Сімейним кодексом України визначаються права та обов’язки батьків щодо виховання дитини. На перше місце законодавець ставить обов’язки батьків, зокрема: виховувати дитину в дусі поваги до прав і свобод інших людей, любові до своєї сім’ї та родини, свого народу, Батьківщини; піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; при здійсненні батьківських прав батьки не мають права на фізичні покарання дитини або будь-які інші, що принижують людську гідність.

Поряд з обов’язками батьків щодо виховання дитини Сімейний кодекс України визначає і батьківські права, зокрема такі, як право на особисте виховання дитини, на залучення до виховання інших осіб з правом передання дитини на виховання фізичним та юридичним особам, а також обирати форми та методи виховання, крім тих, що суперечать закону та моральним засадам суспільства.

Право батьків на виховання дитини передбачає наявність у них можливостей особисто виховувати дитину, а для цього вона має проживати разом з ними. Вони мають переважне право перед іншими на те, щоб малолітня дитина проживала з ними (ст. 163 СК України). Тому якщо дитина утримується будь-якими особами, в тому числі й родичами, але не на підставі закону або судового рішення, то батьки мають право вимагати відібрання її від такої особи. Наприклад, дитина тимчасово передана батьками, у зв’язку з їх тривалим відрядженням, наприклад, на виховання своїм родичам (дідусь, бабуся, тітка, дядько та ін.) або знайомим. Якщо після закінчення строку, родичі, у яких знаходиться дитина, ухиляються від її повернення з різних причин (дитина звикла до них і не хоче повертатися додому, необхідно завершити навчання і т.ін.), батьки, згідно із законом, можуть вжити заходів щодо захисту своїх батьківських прав. За домовленістю між зацікавленими сторонами дитина може бути повернута, а може, й ні. Якщо з приводу цього виникає спір, то батьки вправі звернутися до суду. Однак суд може й відмовити у відібранні дитини і переданні її батькам або одному з них, якщо буде встановлено, що це суперечить інтересам дитини.

Сімейний кодекс України встановлює допустимі межі здійснення батьківських прав. Відповідно до ч. 2 ст. 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини і ухилення батьків від виконання своїх батьківських обов’язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом:

1) позбавлення батьків права представляти інтереси дітей (ст. 164 СК України);

2) позбавлення батьківських прав (ст. 164 СК України);

3) відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав (ст. 170 СК України);

4) притягнення до адміністративної або кримінальної відповідальності.

Всі питання, які стосуються виховання дітей, батьки зобов’язані вирішувати за взаємною згодою, з урахуванням інтересів та думки дитини. Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками з питань, що стосуються її особисто, а також з питань сім’ї.

Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення їх, а також спору щодо управління майном дитини. Спір між батьками щодо виховання дітей може бути вирішений органом опіки і піклування або судом.

Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов’язаний брати участь у її вихованні, тому має право на особисте спілкування з нею і ніхто не має права, а особливо той з батьків з ким проживає дитина, перешкоджати цьому спілкуванню. Закон у цьому випадку встановлює межу: якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвитку дитини.

Крім того, законодавець надає можливість батькам врегулювати свої відносини щодо спільної участі у вихованні дитини шляхом укладення договору на здійснення батьківських прав та виконання обов’язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Якщо той з батьків, хто проживає з дитиною, ухиляється від виконання умов договору, то зобов’язаний відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану другому із батьків.

Якщо спільної участі у вихованні дитини батьки не можуть досягнути за договором, тобто за взаємною домовленістю, то за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування може визначити способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Орган опіки та піклування вивчає умови проживання батьків, їхнє ставлення до дитини, інші обставини, що мають істотне значення, та постановляє відповідне рішення. Рішення органу опіки та піклування є обов’язковим для виконання батьками. Той з батьків, хто ухиляється від його виконання, зобов’язаний відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Обов’язки батьків виникають з моменту народження дитини. В першу чергу, батьки дитини, які перебувають у шлюбі, зобов’язані забрати дитину з пологового будинку або з іншого медичного закладу. Якщо жінка, яка не перебуває у шлюбі, народила дитину, то цей обов’язок покладається на неї.

В окремих випадках, які закон встановлює як виняткові, батьки можуть залишити дитину у пологовому будинку або іншому медичному закладі. Такими обставинами можуть бути: народження дитини з істотними вадами фізичного і (або) психічного розвитку, а також інші, що мають істотне значення. Обставин, що мають істотне значення, закон не визначає, але до них можна віднести такі, за яких батьки, які народили дитину, не можуть забезпечити їй належного виховання або перебувають, наприклад, на лікуванні від алкогольної чи наркотичної залежності.

Якщо ж дитину не забрали з пологового будинку батьки, то закон надає можливість забрати її бабі, дідові або іншим родичам з дозволу органу опіки та піклування.

Дата добавления: 2014-12-25