Допустимість доказу

Належність доказів

Належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному

провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи не- можливість використання інших доказів.

Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встанов-

леному КПК.

Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті проце-

суальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового

рішення.

Недопустимими є докази, отримані внаслідок суттєвого порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнаро- дними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок суттєвого порушення прав та свобод людини.

Суд зобов'язаний визнати суттєвими порушеннями прав людини і ос- новоположних свобод, зокрема, такі діяння:

^ здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозво- лу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов;

^ отримання доказів внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосу- вання такого поводження;

^ порушення права особи на захист;

^ отримання показань від особи, яка не була повідомлена про своє

право не давати показання;

^ порушення права на перехресний допит;

^ отримання показань від свідка, який надалі буде визнаний підозрю-

ваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні.

Докази, передбачені КПК, повинні визнаватися судом недопустимими під час будь-якого судового розгляду, крім розгляду, коли вирішується пи- тання про відповідальність за вчинення зазначеного суттєвого порушення прав та свобод людини, внаслідок якого такі відомості були отримані.

Докази, які стосуються судимостей підозрюваного, обвинуваченого або вчи- нення ним інших правопорушень, що не є предметом цього кримінального про- вадження, а також відомості щодо характеру або окремих рис характеру підоз- рюваного, обвинуваченого є недопустимими на підтвердження винуватості пі- дозрюваного, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.

Докази та відомості, передбачені КПК, можуть бути визнані допусти- мими, якщо:

> сторони погоджуються, щоб ці докази були визнані допустимими;

> вони надаються для доказування того, що підозрюваний, обвинува- чений діяв з певним умислом та мотивом, або мав можливість, підготовку, обізнаність, потрібні для вчинення ним відповідного кримінального право- порушення, або не міг помилитися щодо обставин, за яких він вчинив від- повідне кримінальне правопорушення;

> їх надає сам підозрюваний, обвинувачений;

> підозрюваний, обвинувачений використав подібні докази для дис- кредитації свідка.

Докази щодо певної звички або звичайної ділової практики підозрюва- ного, обвинуваченого є допустимими для доведення того, що певне кримі- нальне правопорушення узгоджувалося із цією звичкою підозрюваного, обвинуваченого.

Суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті при постановленні судового рішення.

У випадку встановлення очевидної недопустимості доказу під час судо- вого розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою не- можливість дослідження такого доказу або припшіеііия його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпоча те.

Сторони, потерпілий мають право під час судового розгляду подавати клопотання про визнання доказів недопустимими, а також наводи ти запе- речення проти визнання доказів недопустимими.

Рішення національного суду або міжнародної судової установи, яке на- брало законної сили і ним встановлено порушення прав людини і осново- положних свобод, гарантованих Конституцією України і міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Нсрхошюю Ра- дою Україною, має преюдиціальне значення для суду, який вирішує питан- ня про допустимість доказів.

©

Дата добавления: 2014-12-25