Поняття Визначення

Ва

Термін «екологія» був уведений в наукову термінологію у

1866 році німецьким біологом Е. Геккелем, який визначав екологію як

вчення про умови існування живих організмів у взаємодії із середо-

вищем, у якому вони існують (у межах біології). Хоча автор занадто

вузько підходив до розуміння екології, його заслуга полягає в тому,

що він уперше виділив екологію у самостійне поняття, а це стимулю-

вало поглиблене його дослідження у науці та подальше практичне за-

стосування у різних сферах суспільства, правотворчій і правозастосо-

вній діяльності.

Екологічне право як галузь права являє собою систему право-

вих норм, які регулюють екологічні відносини з приводу приналежно-

сті, використання, забезпечення екологічної безпеки, відтворення

природних ресурсів у їх нерозривному зв'язку з природним середови-

щем, охорони навколишнього природного середовища з метою реалі-

зації інтересів відповідних суб'єктів та підтримання сталого екологіч-

ного розвитку, екологічної рівноваги в країні та окремих її регіонах.

Предметом екологічного права є відносини, які складаються

між суб'єктами з приводу приналежності, використання, забезпечення

екологічної безпеки, відтворення природних об'єктів та охорони на-

вколишнього природного середовища з метою задоволення екологіч-

них та інших інтересів.

Екологічні відносини за своїм змістом є різноманітними, але

взаємопов'язаними та єдиними. Їх єдність обумовлена зв'язком усіх

природних об'єктів між собою, внаслідок чого існує єдина екологічна

система. Поряд з тим єдність екологічних відносин не виключає існу-

вання їх різновидів, обумовлених екологічними факторами. Зокрема,

природні об'єкти (земля, води, рослинний світ, ліси, надра, фауна, ат-

мосферне повітря та ін.) за своїми природничими характеристиками

відрізняються один від одного. Через це виникають різновиди єдиних

екологічних відносин: земельні, водні, флористичні, фауністичні, ат-

мосфероповітряні та інші відносини, що обумовлюють необхідність

визначення їх правових форм. Диференціація екологічних відносин за

основними природними об'єктами не відміняє єдності екологічних

відносин, їх предметної цілісності.

Диференціація екологічних відносин можлива також і за осно-

вними сферами діяльності людей у галузі навколишнього природного

середовища: 1) відносини, що виникають з приводу приналежності

природних об'єктів певним суб'єктам на праві власності або на праві

користування; 2) відносини, що виникають у сфері експлуатації еко-

логічних об'єктів конкретними суб'єктами з метою задоволення своїх

інтересів; 3) відносини, що виникають із приводу забезпечення еколо-

гічної безпеки довкілля, суспільства та громадян; 4) відносини, що

складаються у галузі відтворення, відновлення природних об'єктів,

поліпшення їх якості; 5) відносини, що виникають у сфері охорони

навколишнього природного середовища.

Можливе існування похідних від них відносин, зокрема, еко-

лого-процесуальних, еколого-інформаційних, відносин у сфері роз-

гляду спорів та інших. Похідність цих відносин полягає у тому, що

вони здійснюються поряд з основними екологічними відносинами в

процесі їх виникнення, розвитку, припинення. Тому вони мають під-

порядкований характер щодо основних екологічних відносин.

Відносини у галузі використання природокористувачами еко-

логічних об'єктів мають певні особливості: пріоритетність екологіч-

них відносин перед іншими відносинами; платність за спеціальне ви-

користання природних ресурсів; стягнення збору за забруднення при-

родного середовища та погіршення якості природних ресурсів; обов'я-

зкове додержання суб'єктами відносин екологічних стандартів, норма-

тивів і лімітів у процесі експлуатації природних об'єктів; значно роз-

ширений судовий захист прав природокористувачів тощо.

Екологічні відносини як частина суспільних відносин мають

схожість із майновими, адміністративними та іншими відносинами,

які регулюються відповідними галузями права, і водночас їм прита-

манні риси відмінності. Їх схожість виявляється у питаннях змісту

власності; суб'єктному складі тих чи інших відносин; при здійсненні

угод, об'єктами яких є майно і природні ресурси; розширенні договір-

ної форми в природокористуванні та ін. Однак елементи схожості не

дають підстав для їх ототожнювання і тим більше поглинання еколо-

гічних відносин майновими або адміністративними. Ці відносини іс-

нують самостійно. Між екологічними та іншими відносинами існують

значні відмінності, які дозволяють вважати їх різнорідними відноси-

нами зі своїми формами і методами правового регулювання. Найголо-

внішою відмінною ознакою виступає екологічний фактор, який вияв-

ляється у різних аспектах.

1. Екологічні відносини існують лише при наявності природ-

них об'єктів без відриву їх від єдиного природного середовища. Так,

наприклад, добуті корисні копалини, виловлена риба, зрубана дереви-

на перестають бути об'єктами екологічних відносин, оскільки вони

відокремились від природного середовища, стали майновими об'єкта-

ми й перейшли у сферу майнових відносин, які регулюються цивіль-

ним правом.

2. На екологічні відносини, зміст яких складають природні об'-

єкти, що розвиваються за законами природи, впливають ці закони, то-

му вплив людей і права на дані відносини є обмеженим. Крім того,

природне середовище є більш або менш сталим, що забезпечує стабі-

льність екологічних відносин. Майнові відносини базуються на соціа-

льно-економічних законах і це обумовлює їх динамічність.

3. Суб'єкти екологічних відносин зобов'язані дотримуватися

екологічних стандартів, нормативів і вимог, а також лімітів при вико-

ристанні природних ресурсів, займатися відтворенням природних об'-

єктів, що обумовлено існуванням єдиної екологічної системи. У май-

нових відносинах в умовах ринку суб'єкти більш вільні у своїй діяль-

ності.

4. В екологічних відносинах правовий режим містить значну

кількість імперативних приписів, виконання яких є обов'язковим для

суб'єктів цих відносин. Це стосується, перш за все, таких сфер, як від-

творення природних об'єктів, надзвичайних екологічних ситуацій, які

призвели до забруднення природного середовища, тощо. Причому ці

заходи здійснюються незалежно від того, вигідні або невигідні вони з

точки зору економічної. Тут діє пріоритет екологічних вимог. У май-

нових відносинах в умовах ринку використання імперативних припи-

сів — явище рідке.

Для екологічного права характерним є змішаний метод право-

вого регулювання, який включає у себе диспозитивні і імперативні

способи і прийоми правового регулювання екологічних відносин.

Змішаний метод правового регулювання відповідного кола суспільних

відносин обумовлений самим їх характером. При визначенні методу

вирішальне значення має екологічний фактор, зокрема, екологічні від-

носини виникають з приводу певних природних об'єктів, тісно пов'я-

заних між собою, розвиваються за своїми природними законами і

складають єдину екологічну систему (навколишнє природне середо-

вище).

Диспозитивний метод використовується частіше за все при ре-

гулюванні відносин власності на природні об'єкти, договірних відно-

син, відносин щодо сумісного використання природних об'єктів, при

розв'язанні еколого-правових спорів, при відшкодуванні збитків різ-

них видів тощо. В умовах розвитку ринкових відносин цей метод пра-

вового регулювання певних видів екологічних відносин отримуватиме

більш широке застосування, звужуючи сферу використання імперати-

вного методу. Оптимальне поєднання двох методів правового регулю-

вання екологічних відносин — єдино вірний шлях належного право-

вого регулювання. Однак при всій важливості диспозитивного методу

в регулюванні екологічних відносин неможливо обійтися без викорис-

тання імперативного методу регулювання цих відносин. Екологічна

система розвивається за законами природи, тому управління у галузі

екології повинно бути науково обґрунтованим, тобто таким, яке не

припускає порушення природних і правових імперативів. Не всі еко-

логічні питання можуть вирішити самі власники природних об'єктів

або природокористувачі, наприклад, при виникненні надзвичайних

екологічних ситуацій, коли йдеться про вжиття термінових заходів

щодо переселення людей у безпечні регіони, ліквідацію наслідків ава-

рій, які призвели до забруднення природного середовища, при здійс-

ненні необхідних охоронних екологічних заходів тощо. У такому разі

слід переважно використовувати владні приписи, обов'язкові для ви-

конання. Нерідко власниками природних ресурсів, природокористува-

чами припускаються порушення екологічних нормативів, стандартів,

лімітів на використання цих ресурсів, тому приписи контролюючих

органів про усунення виявлених недоліків є обов'язковими для вико-

нання особами, яким вони адресовані. У цих випадках владний метод

є виправданим.

Владна діяльність компетентних органів необхідна також у про-

цесі відтворення природних об'єктів. Не можна, наприклад, питання

відтворення лісів передавати тільки на розгляд лісокористувачів. Від-

творення і відновлення лісів — об'єктивна екологічна необхідність,

оскільки ліси є джерелом кисню — основи формування озонового ша-

ру, ліси необхідні для задоволення багатьох потреб людей. Дану про-

блему можна вирішувати не лише способом економічного стимулю-

вання лісокористувачів, але й шляхом адміністративних приписів, які

зобов'язують певних осіб здійснювати конкретні дії для відтворення

лісів. Аналогічний підхід повинен бути і щодо інших природних об'-

єктів, які мають відтворюватися. Коло відносин, що регулюються пе-

реважно адміністративним методом, досить широке.

Отже, метод правового регулювання екологічних відносин базу-

ється на поєднанні імперативних та диспозитивних способів та при-

йомів впливу норм екологічного законодавства на суб'єктів таких від-

носин.

Принципи екологічного права — це виражені в його нормах ос-

новоположні ідеї, засади, риси, відповідно до яких здійснюється регу-

лювання екологічних відносин. Еколого-правові принципи можуть

офіційно закріплюватися у законодавстві або виводяться з його змісту.

Принципи екологічного права спираються на загальноправові припи-

си, які враховуються при формуванні принципів галузі права.

Головним принципом є правове забезпечення досягнення гармо-

нійної взаємодії суспільства і природи. Він складає основу для виник-

нення й формування інших принципів, які забезпечують гармонізацію

суспільства й природи. Офіційно це положення закріплено у преамбу-

лі Закону України «Про охорону навколишнього природного середо-

вища». Гармонійність суспільства і природи — це об'єктивно існую-

чий зв'язок суспільства і природи, який припускає узгоджену діяль-

ність людей відносно природи з додержанням законів природи, еколо-

гічно нормальної експлуатації природних ресурсів, їх відтворення й

охорони. Тому не випадково в літературі звертається увага на основні

компоненти гармонізації суспільства й природи: раціональне приро-

докористування; якість природного середовища; оптимальний соціа-

льно-економічний розвиток регіонів; рівень здоров'я населення; стан

трудового потенціалу та ін.

Принцип правового забезпечення екологічної безпеки сприяє під-

триманню такого стану навколишнього природного середовища, при

якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстано-

вки й виникнення небезпеки для здоров'я людини.

Важливе значення має принцип правового закріплення принале-

жності природних ресурсів конкретним суб'єктам права для їх вико-

ристання з метою задоволення екологічних, майнових та інших інте-

ресів у межах законодавства. Приналежність природних об'єктів ви-

ступає у двох основних правових формах — у праві власності та праві

користування. В законодавстві закріплено різні види природокористу-

вання та форми власності на природні ресурси, визначено права й

обов'язки даних суб'єктів, форми захисту прав власників та природо-

користувачів.

Особливу роль відіграє принцип правового забезпечення раціо-

нального й ефективного використання природних ресурсів. Раціональ-

ність в екологокористуванні полягає в тому, що кожен власник чи ко-

ристувач природних ресурсів зобов'язаний у процесі їх використання

додержуватися правових екологічних вимог, щоб не нашкодити при-

родному середовищу.

Надзвичайно важливе значення має принцип правового забезпе-

чення цільового використання природних об'єктів. Він об'єднує два

основні чинники: а) об'єктивну необхідність задоволення вимог суспі-

льства, колективів людей та індивідів у продуктах харчування, сиро-

вині, естетичних, господарських та інших вимог за рахунок викорис-

тання природних об'єктів; б) необхідність підтримання екологічної

системи (природного середовища) у нормальному стані.

Не менш важливу роль відіграє принцип правового забезпечення

стимулювання власників і користувачів природних об'єктів щодо на-

лежного використання природних ресурсів, їх відтворення та охорони.

Він виражається в юридичному закріпленні сукупності економічних

заходів стимулювання за належне виконання суб'єктами своїх прав та

обов'язків, проведенні необхідних екологічних заходів, у застосуванні

санкцій за порушення екологічних вимог і законодавства. Стимулю-

вання слід розуміти у двох аспектах — використання заохочувальних

заходів і застосування санкцій.

Принцип правового забезпечення стабільного (тривалого) вико-

ристання природних ресурсів полягає в тому, що їх власники і корис-

тувачі можуть бути позбавлені права власності і права користування

тільки з підстав, передбачених законодавством та договорами у вста-

новленому порядку. Законодавство дає вичерпний перелік таких під-

став. Правозастосовчі органи не вправі на свій розсуд установлювати

підстави або обмеження вказаних прав. У законодавстві встановлено

різноманітні форми захисту порушених прав власників і користувачів

природних ресурсів. Цей принцип забезпечує сумлінне ставлення су-

б'єктів права до використання останніх, стимулює проведення заходів,

що сприяють поліпшенню якості природного середовища та його

окремих елементів.

Принцип правового забезпечення комплексного підходу до вико-

ристання й відтворення природних ресурсів, а також до охорони на-

вколишнього природного середовища відкриває можливості викорис-

товувати в єдності як основні природні об'єкти, так і супровідні при-

родні компоненти.

Під системою екологічного права розуміють розміщення у пев-

ній логічній послідовності його структурних підрозділів, яка обумов-

лена змістом екологічних відносин, що виступають предметом еколо-

гічного права. Екологічне право як галузь права поділяється на Зага-

льну і Особливу частини та складається із підгалузей права; субінсти-

тутів; складних та простих інститутів.

6. Фауністичне право як підгалузь екологічного права

Фауністичне право є підгалуззю екологічного права, що стано-

вить сукупність правових норм, якими регулюються суспільні відно-

сини в галузі використання та відтворення об'єктів тваринного світу.

Окремі науковці дискутують щодо становлення фауністичного права

як особливої галузі права, проте єдиного, несуперечливого підходу до

зазначеного питання немає.

Предметом фауністичного права є суспільні відносини з вико-

ристання, відтворення, захисту та охорони тваринного світу як об'єкта

правового регулювання, що базуються на відносинах власності на тва-

ринний світ та похідних від них — відносинах управління та охорони

фонду диких тварин. Управління фондом тваринного світу має суттє-

ву специфіку, обумовлену особливим об'єктом, і відособлене у само-

стійну сферу, що відмежована від управління землею, водами, лісами,

надрами.

Відносини з використання власності, управління та охорони

тваринного світу регулюються значною кількістю норм права, розмі-

щених у різних нормативних актах, законах, постановах, положеннях,

інструкціях. Тому фауністичне право доцільно розглядати і як галузь

законодавства, оскільки її формування базується на функціях держави

у регулюванні фауністичних відносин. Фауністичне законодавство

формується завдяки нормам міжнародно-правових актів, зокрема

Конвенції про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення,

головним чином як середовище існування водоплавних птахів та Кон-

венції про охорону біологічного різноманіття.

Фауністичне законодавство України складають: а) положення

законів України «Про охорону навколишнього природного середови-

ща», «Про тваринний світ». Земельного, Водного, Лісового кодексів

України, які визначають комплексні питання використання і охорони

середовища перебування тваринного світу (використання земельних

ділянок лісового фонду, земельних ділянок водного фонду, для потреб

рибальства тощо) як особливого об'єкта природи. Саме в цьому визна-

чається співвідношення природоресурсового та природоохоронного

права з фауністичним правом; б) відбувається інтеграція фауністично-

го права як надгалузі права до цих комплексних галузей права: закони

України «Про природно-заповідний фонд України», «Про виключну

(морську) економічну зону України» та законодавства про континен-

тальний шельф, якими визначається особливий режим тваринного сві-

ту в межах цих територій та об'єктів; в) постанова Верховної Ради

України від 29 жовтня 1992 р. «Про Червону книгу України», до якої

заносяться рідкісні і такі, що перебувають під загрозою зникнення в

природних умовах на території України види тварин, які підлягають

особливій охороні; г) постанови Кабінету Міністрів України, прийняті

в межах повноважень цього центрального органу державної вико-

навчої влади на виконання фауністичного законодавства, накази, ме-

тодики, інструкції тощо, які приймають у межах своїх повноважень

спеціально уповноважені на те державні органи управління і контро-

лю в сфері регулювання використання, відтворення та охорони тва-

ринного світу; е) локальні нормативні акти органів місцевого само-

врядування, прийняті ними в межах повноважень у галузі ви-

користання, відтворення та охорони тваринного світу.

Окремі норми фауністичного законодавства містяться у кримі-

нальному, адміністративному, цивільному законодавстві в частині

притягнення винних осіб у цій галузі до відповідальності.

7. Природоресурсне право як підгалузь екологічного права

Природоресурсне право є підгалуззю екологічного права, що

становить сукупність однорідних правових норм, яка регулює суспі-

льні відносини з охорони та раціонального використання окремих ви-

дів природних ресурсів: земель, надр, вод, атмосферного повітря, клі-

матичного ресурсу, повітряного простору, радіочастотного ресурсу,

тваринного і рослинного світу, а також альтернативних джерел енер-

гії.

Деякі вчені, щоправда, розглядають природоресурсне право як

самостійну галузь права, оскільки екологічне право регулює природо-

охоронні відносини, а природоресурсне – відносини господарчого ха-

рактеру з раціонального використання природних ресурсів для задо-

волення економічних потреб галузей виробництва.

Проте, ця позиція, як і виокремлення фауністичного права за-

лишається дискусійною, позаяк нормативно-правова база, понятійний

апарат, засади є спільними для екологічного та природоресурсного

права: в одних і тих самих нормативних актах наявні і охоронні і гос-

подарчі норми, що не дає підстави для виділення природоресурсного

права як окремої галузі права.

Таким чином, природоресурсне право є підгалуззю екологічного

права, як і право природних комплексів та право екологічної безпеки.

Основні принципи природоресурсного права закріплені у ст. 3

Закону України «Про охорону навколишнього природного середови-

ща»:

- обов’язковість лімітів використання природних ресурсів;

- збереження просторової та видової різноманітності і цілісності при-

родних об’єктів і комплексів;

- безоплатність загального і платність спеціального викорис-

тання природних ресурсів.

Система природоресурсного права – це упорядкована сукуп-

ність його правових інститутів. До інститутів природоресурсного пра-

ва належать такі інститути: земельне право, гірниче право, водне пра-

во, повітряохоронне право, правове регулювання використання повіт-

ряного простору, правове регулювання використання кліматичного

ресурсу, правове регулювання використання радіочастотного ресурсу,

правове регулювання використання тваринного світу, правове регу-

лювання використання рослинного світу, правове регулювання вико-

ристання альтернативних джерел енергії.

Завдання до самостійної роботи студентів

Виконайте такі завдання:

Завдання 1. Дайте відповіді на поставлені питання:

1. Охарактеризуйте систему законодавства та права в АПК.

2. Яке значення мають принципи аграрного, земельного, еколо-

гічного права для регулювання правових відносин в АПК.

3. Розкрийте зміст предмета правового регулювання аграрного

права.

4. Визначте поняття та види принципів екологічного права

5. Розкрийте сутність комплексності та інтегрованості аграрного

права.

6. Визначте структуру та особливості структурних елементів си-

стеми законодавства та права в АПК.

Завдання 2. Побудуйте структурно-логічну схему на тему: «За-

конодавство та право в АПК».

Завдання 3. Розпочніть роботу над складанням словника основ-

них понять законодавства та права в агропромисловому комплексі.

Правова система

Система права

Галузь права

Система права в АПК

Система законодавства в АПК

Аграрне право

Предмет аграрного права

Методи аграрного права

Принципи аграрного права

Земельне право

Предмет земельного права

Принципи земельного права

Екологічне право

Предмет екологічного права

Принципи екологічного права

Завдання 4. Розв’яжіть тестові завдання:

1. Аграрне право регулює відносини:

а) оренди нежитлових приміщень;

б) купівлі-продажу сільськогосподарської продукції;

в) працевлаштування;

г) оренди землі сільськогосподарського призначення.

2. Аграрне право як галузь права є:

а) комплексна галузь;

б) самостійна галузь;

в) галузь, яка знаходиться в стадії формування як самостійна га-

лузь;

г) складова господарського права.

3. Які правові категорії застосовуються при визначенні галузі

права?

а) принципи права;

б) предмет та метод правового регулювання;

в) метод аграрного права;

г) галузь законодавства.

4. Фауністичне право це:

а) підгалузь екологічного права;

б) підгалузь аграрного права;

в) самостійна галузь права;

г) правовий інститут земельного права.

5. Екологічному праву притаманні:

а) один галузевий метод;

б) змішаний метод;

в) метод по галузевому принципу;

г) метод примусу.

6. Який метод застосовується при регулюванні відносин в агро-

промисловому комплексі?

а) імперативний метод;

б)диспозитивний метод;

в) метод дедукції;

г) усі вищевказані методи.

7. Які з перелічених принципів притаманні аграрному праву?

а) принцип всебічної охорони власності;

б) принцип вільного обрання селянами форм і напрямів сільсь-

когосподарської діяльності;

в) принцип невтручання держави в господарську діяльність ви-

робників;

г) принцип забезпечення рівності учасників аграрних правовід-

носин.

8. Які з перелічених принципів притаманні екологічному праву?

а) принцип правового забезпечення досягнення гармонійної вза-

ємодії суспільства і природи;

б) принцип невтручання держави в господарську діяльність ви-

робників;

в) принцип правового забезпечення екологічної безпеки;

г) принцип правового закріплення приналежності природних ре-

сурсів конкретним суб'єктам права.

9. Право в агропромисловому комплексі регулює:

а) відносини, які складаються між суб'єктами з приводу прина-

лежності, використання, забезпечення екологічної безпеки, відтворен-

ня природних об'єктів та охорони навколишнього природного середо-

вища з метою задоволення екологічних та інших інтересів;

б) правовідносини, під якими слід розуміти врегульовані норма-

ми права суспільні відносини щодо володіння, користування і розпо-

рядження землею;

в) земельні, майнові, трудові, організаційно-управлінські, соціа-

льні відносини, які складаються в процесі здійснення аграрними су-

б'єктами виробничо-господарської та іншої сільськогосподарської дія-

льності;

г) відносини, що виникають, змінюються та припиняються у

сфері фінансової діяльності держави.

10. Законодавство та право в АПК це:

а) одна з провідних галузей національного права України, яка

регулює певну групу правових відносин за участю фізичних і юриди-

чних осіб та держави в цілому;

б) сукупність логічно і послідовно розміщеного нормативного

матеріалу за галузями права, правовими інститутами, норми яких у

комплексі закріплюють основні принципи, форми і порядок діяльності

юридичних і фізичних осіб, регулюють відносини, що виникають в

агропромисловому комплексі;

в) комплексна, інтегрована і спеціалізована галузь права, яка

охоплює сукупність правових норм, що регулюють аграрні відносини

у сфері виробничої та пов'язаної з нею сільськогосподарської діяльно-

сті під час використання земель сільськогосподарського призначення

суб'єктами аграрного господарювання;

г) галуззю права, яке являє собою систему правових норм, що

регулюють земельні відносини з метою забезпечення раціонального

використання земель, охорони їх від негативного впливу, захисту прав

громадян та юридичних осіб на землю та додержання встановленого

правопорядку в галузі земельних відносин.

Завдання 5. Складіть анотації для зазначених наукових статей:

1. Пріоритетність вимог екологічної безпеки як принцип земе-

льного законодавства України / А. Євстігнєєв // Юридична Україна. -

2011. - N 2. - С. 62-67.

2. Земельне право ЗУНР (Західноукраїнської Народної Республі-

ки). / М. Мацькевич // Юридична Україна. - 2010. - №8. - С. 51-56.

3. Історико-правові етапи становлення і розвитку екологічної фун-

кції держави в Україні / Є. Степанов // Юридична Україна. - 2010. - №

11. - С. 112-118.

4. Чабаненко М.М. Імперативний та диспозитивний способи пра-

вового регулювання на сучасному етапі розвитку аграрного права як

галузі / М.Чабаненко // Право України. – 2004. – № 11. – С. 109 – 112.

Завдання 6. Розв’яжіть завдання:

У якій із нижче запропонованих ситуацій потрібно керуватись

законодавством агропромислового комплексу? Предметом якої галузі

права є наведені правові відносини?

Ситуація 1. 30-ти річний фермер одружився із 85-річною житель-

кою села, сподіваючись таким чином успадкувати її земельну ділянку.

Ситуація 2. Водія автомобіля ГАЗ-53 «Молоковоз», який здав мо-

локо і повертався до господарства зупинив інспектор ДАІ через пере-

вищення водієм швидкості.

Ситуація 3. Приватний підприємець Краков з метою побудови

швейної фабрики у селі П’яльця уклав договір оренди земельної діля-

нки з громадянином Галушкою.

Ситуація 4. Правління господарства винесло рішення про відраху-

вання коштів за ремонт автомобіля ГАЗ-53 з заробітної плати водія,

який на дуже слизькій дорозі не справившись з управлінням автомобі-

ля наїхав на електроопору.

Ситуація 5. Голова фермерського господарства вирішив побуду-

вати теплиці для вирощування квітів та уклав угоду з квітковою крам-

ницею у місті на постачання їй квітів шести видів.

Рекомендована література

1. Богдан А.Й. Аграрне законодавство України та право ЄС: про-

блеми адаптації / А. Богдан // Матеріали ІV міжнар. наук.-прак. конф.

«Від громадянського суспільства до правової держави»: Зб. тез наук.

доп. та повідомл. – Х.: НЮАУ, 2009. – С. 88-90.

2. Євстігнєєв А. Пріоритетність вимог екологічної безпеки як

принцип земельного законодавства України / А. Євстігнєєв // Юриди-

чна Україна. - 2011. - N 2. - С. 62-67.

3. Заріцька І. М. Земельне законодавство Української держави

П. Скоропадського / І. Заріцька // Підприємництво, господарство і

право. —2005. — № 10. — С. 87–91.

4. Зуєв В.А. Термінологія екологічного права: значення і перспе-

ктиви існування окремих понять /В.Зуєв // Вісник Університету внут-

рішніх справ. – 2000. – Спецвипуск. – С. 271 – 274.

5. Колізії у правовому регулюванні земельних відносин в Украї-

ні: автореф. дис.... д-ра юрид. наук: 12.00.06 / А. М. Мірошниченко;

Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка.. — К., 2010. — 31 с.

6. Кудінов В.О. Основні етапи проведення земельної реформи в

Україні / В. Кудінов // Юриспруденція: теорія і практика. — 2009. —

№ 10 (60). — С. 36—41.

7. Мацькевич М. Земельне право ЗУНР / М. Мацькевич // Юри-

дична Україна. - 2010. - №8. - С. 51-56.

8. Розвиток науки аграрного права України: Автореф. дис... канд.

юрид. наук: 12.00.06 / Н.О. Багай; НАН України. Ін-т держави і права

ім. В.М.Корецького. — К., 2002. — 19 с.

9. Степанов Є. Історико-правові етапи становлення і розвитку

екологічної функції держави в Україні / Є. Степанов // Юридична

Україна. - 2010. - № 11. - С. 112-118.

10. Федоpов М.М. Тpансфоpмацiя земельних відносин в аграрній

сфері / М.Федотов //Економiка АПК. - 1998. - №4.- C.12-17.

11. Черкашина М.К. Поняття та класифікація юридичних гарантій

екологічних прав громадян/ М. Черкашина // Підприємництво, госпо-

дарство і право. – 2004. – № 11. – С. 8284.

Розділ 2

Дата добавления: 2014-12-25