Князь Олег Віщий (882 – 912 рр.)

Зовнішня політика перших Рюриковичів.

З невідомих причин у 882 році князь Аскольд був відсторонений від влади в Києві і вбитий силами енергійного Олега, опікуна (можливо, дядька) сина померлого на той час Рюрика – Ігоря. Причиною могла бути акція хрещення Аскольда (при тому обидва центри християнства – і Рим, і «новий Рим» – були задіяні, що свідчить про те, що такий акт їм був дуже вигідний). Умови прийняття християнства Аскольдом точно не встановлені, але, можливо, що хитрі греки поставили Русь у якусь залежність, чого Аскольд не зміг передбачити, через що й настала миттєва реакція Рюрикового оточення (чи навіть роду) [Найважливіший в цьому відношенні фрагмент з відповідного «Послання патріарха Фотія» є таким: «…І руси стали серед наших підвладних приятелів…» (один варіант перекладу цього фрагменту документа), «…рабів» (другий варіант перекладу). А далеко не одне й те ж, чи не так? – О.Б.]. Отже, підстави говорити про залежність існують.

Ще однією причиною відсторонення від влади князя Аскольда Олегом від імені Ігоря, сина Рюрика могла бути практично затерта в джерелах, але дуже важлива для того часу обставина, про існування якої сьогодні говорить все більше й більше вчених. А саме, що Рюрик і Олег були потомками князя Кия, останніми представниками його династії (можливо, антської). У такому разі ми маємо претензію на династичний спадок з боку Рюрикового роду, яку Олегу й удалося успішно реалізувати у 882 році. Саме з цього часу – з утвердженням роду Рюрика – за Літописом починається зростання могутності Києва й Київської держави.

Держава князя Олега зосереджувалась довкола природного центру слов’янських земель, важливого торгівельного пункту – Києва. І досить невелике полянське місто швидко перетворюється на столицю могутньої держави, яка справляє вражаючий вплив на сусідні народи. Поява назви її – Київська Русь – була цілком закономірною. Князь Олег вважається одним з піонерів збирання руських земель в єдину державу, застосовуючи при тому й силові методи й своєрідну дипломатію. Відразу ж після оволодіння Києвом Олег веде своїх воїнів на деревлян, а в наступні два роки захоплює землі дніпровських сіверян і сусідніх з ними радимичів. Сіверян Олег переміг у бою і звільнив їх від влади хазарів, сам же обклав їх дуже легкою податтю, сказавши при тому такі слова: «Я ворог їм, а не вам!», тим підкресливши перед підкореними свої добрі наміри. Радимичі, провівши переговори, вирішили не виступати проти Олега, а зголоситися на ту ж данину, що платили до того хазарам. У зв’язку з цим помінялась їхня залежність, що відобразилося на самоідентифікації: оскільки Олег був рус, то вони стали данниками «руськими» (у майбутньому це визріє в самоназву етносу – «русскіє»). А до того вони були «хозарськими».

Отож Олег у даному випадку показав себе досвідченим дипломатом, бо добрі відносини зі слов’янськими північними племенами були для нього дуже важливими у зв’язку з його міжнародними планами.

Розширення кордонів Київської держави на північ і приєднання Новгорода зумовило посилення торговельної артерії – «шляху із варяг у греки», що з’єднував Балтійське й Чорне моря системою річкових шляхів. Торговельна експансія русів на Чорноморське узбережжя викликала подальше загострення відносин Києва з Константинополем. До особливих заслуг князя Олега історики відносять встановлення дипломатичних стосунків зі Східною Римською імперією – тодішнім оплотом цивілізації.

Слід сказати, що Олег одразу зайняв агресивну щодо Константинополя позицію в зовнішній політиці. Перший похід Олега на Константинополь датується 907 роком. Дата непевна й опис війни літописцем уважається напівміфологічним. Узяв Олег Константинополь підступом – поставив кораблі на колеса й підвів їх під стіни Константинополя. Греки перелякались і запросили миру. Олег зажадав контрибуції. Почалися переговори. Князь вислав послів – Карла, Фарлофа, Вельмуда, Рулава, Стемида та ін., які й уклали з греками Договір, текст якого зберігся лише частково (Див. умови: Літопис Руський. – С.18).

Стисло головні положення цього Договору виглядають так:

1. Греки зобов’язалися заплатити по 12 гривен срібла на кожного воїна й надати дарунки для «великих князів», що володіли Києвом, Переяславом, Любечем й деякими іншими містами.

2. Послам, що приходили з Києва до Константинополя, «цесарі грецькі» мали надавати утримання.

3. Київські купці в Константинополі мали отримувати т.зв. місячину, тобто утримання протягом 6 місяців у вигляді хліба, м’яса, риби, вина, овочів. При поверненні назад мали діставати на дорогу харчі й усяке корабельне начиння – вітрила, якорі, шнури і т.ін.

4. Князь Олег обіцяв, що його люди не будуть робити шкоди в грецьких країнах. До Константинополя купці повинні були входити в одні ворота, кількістю не більше, ніж 50 чол., без зброї, під наглядом цесарського урядовця. Перебувати мали тільки в означеному місці – «у святого Мами», тобто біля монастиря святого Маманта.

5. На договорі присяглися обидві сторони – «цесарі грецькі» й посли від князя Олега.

Незважаючи на те, що умови цього договору князя Олега з греками збереглися тільки частково, він є дуже цінним, адже це – перший в історії України міжнародний договір, перший акт українського державного життя. На знак своєї перемоги Олег повісив на воротах Константинополя свій щит. Одна половина його була золотою, а інша – блакитною, а посередині сяяв золотий тризуб…

Повернувся князь до Києва з великою здобиччю – привіз багато золота, поволок (дорогоцінних тканин), овочів, вина, всіляких прикрас, як і положено владному й могутньому переможцю.

У 911 (912) році князь Олег уклав новий договір, як пише Літопис, «межи греками і Руссю». Про причини нових переговорів джерела не повідомляють. Олег міг погрожувати новим походом і греки могли піти на нові уступки. А, можливо, розвиток торгівельних відносин між двома державами вимагав більш докладних письмових умов. Текст Договору 911 (912) рр.. зберігся повністю (Див.: Літопис Руський, – С. 20 – 22). Головними «точками» його є такі:

1. Русь зобов’язувалася утримувати приязні стосунки з греками «від усієї душі і бажання» і не доводити стосунки до суперечок і боротьби. Це ж обіцяли й греки.

2. Якщо комусь буде нанесено шкоди, то скривджений повинен твердити це під присягою.

3. Коли грек уб’є руса, або рус грека, то за це буде підданий смерті. Коли ж убивця втече, то його майно повинні забрати свояки вбитого і його жінка.

4. Якщо хтось ударить кого мечем або чимось іншим, то буде покараний у розмірі 5 мір срібла. Якщо винуватець незаможній, то повинен віддати те, що може, навіть одяг, в якому ходить, й має поклястися, що не може отримати допомоги нізвідки.

5. Якщо хто впіймає злодія на крадіжці і вб’є його, то це не вважається провиною. Коли ж злодій дозволить зв’язати собі руки, то має повернути потрійну вартість того, що вкрав.

6. Коли вітри заженуть якийсь човен до чужої землі, треба човен повернути власникам і перевезти його через небезпечні місця. Коли ж човен розіб’ється, треба повернути поклажу, яка в ньому знаходиться.

7. Обидві сторони повинні визволити полонених бранців. Якщо ж якогось бранця продано в чужу сторону, треба або викупити невільника, або дати ціну за нього належну.

8. Не будуть чинитися перешкоди людям, що хочуть поступити на іноземну службу й залишитися в іншій державі.

9. Якщо якийсь невільник втече з Руси, або ж його викрадуть, то греки повинні його повернути.

10. Якщо хтось з Руси помре у Візантії, не залишивши заповіту на своє майно, треба повернути це майно його своякам; якщо ж заповіт залишено, то майно переходить згідно з його волею.

Цей договір утвердив міждержавні стосунки на 20 років – у ці роки не було походів русів на Чорне море. Більш того, руси допомагали грекам в їх походах проти арабів (911 р.) та Болгарії (920 р.). Водночас активізувалася політика Руси на Сході. У 909 – 910 рр. відбулися походи русів на Каспійське узбережжя, у 912 році – на Закавказзя.

Князь Олег мав ще один напрям зовнішньої політики: контакти з Болгарією. У 903 році Олег з царем Симеоном Болгарським навіть разом установлювали кордон від Східної Римської імперії. То був спільний план створення великої Федерації слов’ян, русів і греків. У 913 році цар Симеон навіть посів візантійський трон. І в тому ж році, як подає Літопис, помер за загадкових обставин князь Олег. «Плакали за ним усі люди плачем великим, – оповідає літописець. – Понесли його і поховали на горі Щекавиці». Цар Симеон без такого союзника не зміг здійснити свій геополітичний план, і Болгарія отримала низку воєнних походів, в яких Русь уже виступала на боці греків. Отож, князь Олег помер, вочевидь, не випадково.

Дата добавления: 2014-12-25