Права та обов'язки матері, батька та дитини

Відповідно до ст. 121 Сімейного кодексу права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому державним органом реєстрації актів цивільного стану у встановленому законом порядку.

Для реєстрації народження дитини має бути пред'явлена довідка лікувального закладу про народження дитини, яка засвідчує, хто є матір'ю. В разі народження дитини поза межами такого закладу і без надання медичної допомоги при пологах народження може бути зареєстроване на підставі показань свідків, не менше двох.

Презумпція материнства: особа, записана при реєстрації народження матір'ю дитини, вважається такою, що її народила.

Щодо дітей, народжених від батьків, які перебувають у шлюбі, діє і презумпція батьківства: чоловік одруженої жінки вважається батьком народженої нею дитини. Обидві презумпції можуть бути спростовані у судовому порядку. Дружина та чоловік можуть подати спільну заяву про невизнання чоловіка батьком дитини.

Якщо батько та мати дитини не перебувають у шлюбі між собою, то батьківство визначається за спільною заявою батьків, за заявою чоловіка, який вважає себе батьком дитини, або за рішенням суду. Державний орган реєстрації актів цивільного стану видає свідоцтво про народження.

Правовий статус батьків та дітей визначається, насамперед, Конституцією України, Конвенцією ООН про права дитини, Сімейним кодексом, Цивільним кодексом України, Законом України "Про охорону дитинства", Законом України "Про освіту", іншими нормативно-правовими актами.

Мати та батько мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Неповнолітні батьки мають такі ж права та обов'язки, як і повнолітні, і можуть їх здійснювати самостійно. До прав та обов'язків особистого немайнового характеру належать обов'язки забрати дитину із пологового будинку чи іншого закладу охорони здоров'я, зареєструвати народження дитини не пізніше одного місяця, визначити прізвище, ім'я та по батькові дитини. Однак визначальними є право та обов'язок батьків виховувати свою дитину, піклуватися про стан її здоров'я, фізичний, психічний, духовний розвиток, забезпечити здобуття нею освіти. Заборонені будь-які фізичні покарання дитини. Батьки мають право на самозахист своєї дитини, а також право представляти її інтереси та захищати права у відповідних державних органах. Реалізація батьками своїх прав та виконання обов'язків повинно ґрунтуватися на повазі до дитини і не суперечити її інтересам. Спори між батьками щодо виховання дітей вирішуються органами опіки та піклування, судом.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків тягне правові наслідки, визначені законом, зокрема, застосування сімейно-правових санкцій. За рішенням суду обидва або один із батьків можуть бути позбавлені батьківських прав за такими підставами:

- невиконання обов'язку забрати дитину з пологового будинку чи іншого закладу

охорони здоров'я і відсутність піклування нею протягом шести місяців:?> ухилення від виконання обов'язків щодо виховання;

- жорстоке поводження з дитиною;

- хронічний алкоголізм або наркоманія батьків;

- експлуатація дитини, примушування її до жебракування чи бродяжництва;

- засудження за вчинення умисного злочину проти дитини.

Правові наслідки позбавлення батьківських прав передбачають втрату усіх прав щодо дитини, припинення усіх правовідносин, заснованих на спорідненості з нею, крім обов'язку зі сплати аліментів. Надалі така дитина може бути передана на виховання іншому з батьків, родичів, усиновлена або передана на опікування органам опіки та піклування. За рішенням суду батьківські права можуть бути поновлені, якщо дитина не була усиновлена.

Права та обов'язки майнового характеру стосуються набуття та управління майном в сім'ї, а також аліментів. Для визначення правового режиму майна батьків і дітей визначальним є принцип роздільності майна, але майно, набуте внаслідок їхньої спільної праці чи спільних коштів, належить їм на праві спільної сумісної власності. При управлінні майном дитини віком до чотирнадцяти років батьки діють від імені дитини, без спеціальних на те повноважень, зважаючи при цьому на думку дитини. В разі укладення від імені дитини угоди одним із батьків згода другого презюмується і може бути спростована у судовому порядку. Спори між батьками щодо управління майном дітей вирішують органи опіки та піклування чи суд. Дитина віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років або до укладення шлюбу розпоряджається своїм майном, але для укладання угод, що виходять за межі дрібних побутових, необхідна згода батьків.

Важливим є обов'язок по утриманню батьками своїх дітей до досягнення ними повноліття. Утримання дитини може бути добровільним у натуральній чи грошовій формі або примусовим (за рішенням суду) шляхом сплати щомісяця частки від заробітку (доходу) або твердої грошової суми. Присуджуються аліменти з дня подання позовної заяви, а у визначених законом випадках і за минулий час, але не більш як за три роки. Розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим за неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Ст. 182 Сімейного кодексу передбачає обставини, які суд враховує при визначенні розміру аліментів:

- стан здоров'я та матеріальне становище дитини;

- стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів;

- наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини,
батьків, дочки, сина;

- інші обставини, що мають істотне значення.

Аліменти на дитину є власністю того з батьків, з ким дитина проживає. Батьки можуть бути звільнені від виконання цього обов'язку, якщо дохід Дитини набагато перевищує доходи кожного з них і забезпечує її потреби.

Зобов'язання по утриманню батьками дітей можуть бути врегульовані також і договором, у якому визначають умови, розмір, строки виплат. Така угода укладається у письмовій формі та нотаріально посвідчується. В разі невиконання ЇЇ умов сума боргу стягується за виконавчим написом нотаріуса. Крім того, шляхом укладання договору у такій же формі, з дозволу органів опіки та піклування може бути припинено право на аліменти на дитину взамін на набуття дитиною права власності на нерухоме майно. Крім аліментів, з платника можуть стягуватись у такому ж порядку і додаткові витрати, вик­ликані певними обставинами (хвороба дитини, розвиток її здібностей, інші).

Підставою стягнення з батьків утримання на повнолітніх синів чи дочок є непрацездатність, потреба у матеріальній допомозі для них та спроможність батьків надавати утримання. Така допомога повинна надаватися батьками і повнолітнім працездатним синам й дочкам, які навчаються, до досягнення ними двадцяти трьох років.

Підставою стягнення утримання з повнолітніх синів та дочок є непрацездатність їхніх батьків та потреба їх у матеріальній допомозі. Крім того, можуть стягуватись і додаткові витрати. На зазначені відносини поширюються загальні правила, визначені законом для інших видів зобов'язань по утриманню.

Дата добавления: 2014-12-25