Тема 1. Наука: поняття та класифікація. Бухгалтерський облік як наука

АВТОМАТИЗАЦІЯ ДИЗЕЛЬ-ЕЛЕКТРИЧНИХ АГРЕГАТІВ

Автоматизовані дизель-електричні агрегати обладнують системою пристроїв та механізмів, що забезпечує автоматичний пуск дизеля та контроль і керування в процесі його роботи.

Автоматизовані електроагрегати залежно від призначення і ступеня автоматизації поділяють на автономні, резервні та аварійні.

Автономні агрегати (постійної дії) встановлюють у тих випадках, коли електростанція є основним джерелом електропостачання.

Резервні агрегати ДЕС включаються в роботу автоматично при перевантаженні основних агрегатів.

Аварійні агрегати ДЕС починають працювати в разі виникнення аварії на основних агрегатах.

Залежно від призначення та умов експлуатації застосовують одну з трьох ступенів автоматизації дизель-генератора.

При першій ступені автоматично підтримується номінальний режим роботи дизель-генератора без обслуговування та спостереження протягом 4 год після пуску та встановлення під навантаження. Станцію оснащують аварійно-попереджувальною сигналізацією та захистом, забезпечують автоматичне підзарядження стартерних акумуляторних батарей та поповнення паливних баків.

Друга ступінь автоматизації включає автоматику першої ступені, а також пристрій дистанційно-автоматичного керування дизель-генератором, що забезпечує пуск, синхронізацію при паралельній роботі, прийняття навантаження, зупинку, контроль за роботою агрегатів. При цьому забезпечується автоматичне керування протягом не менше ніж 16 год для агрегатів потужністю 100 кВт та 24 год—більше 100 кВт.

Третя ступінь автоматизації передбачає виконання всіх функцій, притаманних другій ступені, а також: автоматичне поповнення паливних та масляних баків; автоматичне підзарядження всіх акумуляторних батарей, автоматичне керування допоміжними агрегатами. Період роботи без обслуговуючого персоналу ДЕС з третьою ступенню автоматизації: для агрегатів потужністю до 100 кВт—не менше 150 год; більше 100 кВт — не менше 240 год.

Лекція 1

План

1. Поняття, зміст і функції науки

2. Наукознавство та його розвиток

3. Наука як діяльність: характеристика, регулювання, суб'єкти

4. Особливості бухгалтерського обліку як науки. Теорії та методологія бухгалтерського обліку

1. Поняття, зміст і функції науки

Наука є найважливішим щаблем розумового розвитку людини, вершинним і наймогутнішим досягненням людської культури.

Наука виникла в момент усвідомлення незнання, що викли­кало об'єктивну необхідність здобуття знання.

Виникнення науки в Європі сягає VI – V ст. до н.е. Давньогре­цькі мислителі Платон, Сократ, Аристотель, роздумуючи над яви­щами природи, висунули діалектичну природу мислення: вивчали принципи побудови суджень, правила умовиводів, питання термі­нології. У XVI - XVII ст. Ф.Бекон та Г.Галілей обґрунтували, що наукове пізнання базується на планомірному експерименті.

Для пояснення і передбачення подій, для планування і реалізації одержання нових знань людині потрібне знання.

Процес руху людської думки від незнання до знання нази­вається пізнанням, в основі якого лежить відображення і від­творення об'єктивної дійсності в свідомості людини у процесі її суспільної, виробничої та наукової діяльності, що називається практикою.

Наукове пізнання - це дослідження, яке характерне своїми особливими цілями, завданнями, методами отримання і перевірки нових знань з метою оволодіти силами природи, пізнати закони розвитку суспільства і поставити їх на службу, впливати на хід історичних подій.

Теорія пізнання є вченням про закономірності процесу пізнання навколишнього світу, методи і форми цього процесу, про істину, критерії і умови її доведення. Базовою проблемою будь-якої теорії пізнання є проблема співвідношення між знанням і незнанням.

Поняття науки ґрунтується на її змісті і функціях у суспільстві.

Змістом науки є:

Ø теорія як система знань, що є формою суспільної свідомості та досягнень інтелекту людей;

Ø суспільна роль у практичному використанні рекомендацій для виробництва благ, які є життєвою потребою людей.

Наука - це сфера безперервного розвитку людської діяльності, основною ознакою і головною функцією якої є відкриття, вивчення й теоретична систематизація об'єктивних законів про об'єктивну дійсність з метою їх практичного застосування.

Наука має велике значення в розвитку людського суспільства. Вона проникає як у матеріальні, так і в духовні сфери діяльності людини.

Як свідчать учені, існує більше ста визначень поняття „наука". Одні вчені визначають науку як систему знань, досягнутих людством; інші - як рід або форму діяльності людини; треті - як форму суспільної свідомості; четверті - як всезагальний духов­ний досвід людства; п'яті - як мистецтво передбачення; шості - як усе те, чим займаються науковці; сьомі - як безпосередню ви­робничу силу тощо.

Але найбільш загальним визначенням можна вважати таке: наука - сфера людської діяльності, функції якої - розробка і теоретична систематизація об'єктивних знань про дійсність.

Безпосередня мета науки – опис, пояснення і передбачення процесів, явищ дійсності, які є предметом її вивчення на основі відкриття наукою законів.

Поняття "наука" включає в себе як діяльність, спрямовану на здобуття нових знань, так і результат цієї діяльності - суму здобутих знань, що є основою наукового розуміння світу. Термін "наука" застосовується для назви окремих галузей наукового знання.

Отже, наука - це динамічній розвиток системи знань про об'єктивні закони природи, суспільства і мислення, отримані і перетворені у безпосередню продуктивну силу суспільства в результаті спеціальної діяльності людей.

Кожна наука повинна відповідати системі вимог: мати чітко визначений предмет, закони, відкриті в його межах, розвинутий | категоріальний апарат, специфічні методи дослідження, сформовану теорію, сферу практичного застосування, бути актуальною та інституційованою в певних наукових, суспільних і державних колах, організаціях, установах.

Використання знань у практичній діяльності передбачає наяв­ність певної групи правил, які регламентують як саме, в яких ситуаціях, за допомогою яких засобів і для досягнення якої мети можуть застосовуватись ті чи інші знання. Тому наука систе­матизує об'єктивні знання про дійсність.

Наука в сучасних умовах виконує конкретні функції (рис.1.1).

практично-діюча

культурно-виховна

пізнавальна

Рис. 1.1. Функції науки

Сукупність окремих, конкретних функцій науки формують основну її функцію - розвиток системи знань, які сприяють, створенню раціональних суспільних відносин і використанню продуктивних сил в інтересах усіх членів суспільства.

Істинні знання існують як система принципів, закономірнос­тей, законів, основних понять, наукових фактів, теоретичних по­ложень і висновків.

Однак не всі знання, зведені у систему, є науковими. Напри­клад, практичні посібники з планування, нормування, обліку, фі­нансування являють певну систему знань, але їх не можна віднес­ти до наукових знань, оскільки вони не розкривають нові явища у господарській діяльності людей, а містять конкретні інструктивні вказівки щодо виконання традиційних робіт у сфері бізнесу.

Основною ознакою і головною функцією науки є пізнання об'єктивного світу. Наука створена для безпосереднього виявлення суттєвих сторін усіх явищ природи, суспільства і мислення.

Мета науки - пізнання законів розвитку природи і суспільства, їх вплив на природу на базі використання знань з метою отримання корисних для суспільства результатів. Поки відповідні закони не відкриті, людина може тільки описувати явища, збирати, систематизувати факти, але вона нічого не може пояснити і передбачити.

Перед наукою ставляться такі завдання:

ð збір і узагальнення фактів (констатація);

ð пояснення зовнішніх взаємозв'язків і протиріч (побудови моделей);

ð прогнозування процесів і явищ;

ð встановлення можливих форм і напрямів практичного вико­ристання отриманих знань.

Наука як специфічна діяльність характеризується такими ознаками:

Ø наявністю систематизованих знань (наукових ідей, теорій, концепцій, законів, закономірностей, принципів, гіпотез, понять, фактів);

Ø наявністю наукової проблеми, об'єкта й предмета дослідження;

Ø практичною значущістю як явища (процесу), що визначається, так і знань про нього.

Наука є однією з продуктивних сил суспільства. її мета, як стверджував німецький філософ Готфрід Вільгельм Лейбніц (1646-1716), - благоденство людства, досягнення всього, що ко­рисне для людей.

Досягнення науки, технічний прогрес сприяють розвитку су­спільства. Виявляючи об'єктивні тенденції розвитку природни­чих і суспільних процесів, наука виходить з глибинних знань об'єктивних суттєвих зв'язків дійсності, стає засобом передба­чення наслідків людської діяльності і може запобігати виник­ненню негативних явищ у природі і світі.

Активний пошуковий характер - важлива риса науки. її призначення - постійний розвиток, дослідження, знаходження нових рішень і результатів з метою виявлення раціональних шляхів вирішення практичних завдань.

Не існує ніякої абсолютної науки, тобто науки, відірваної від потреб матеріальних відносин і виробництва. Є єдина наука, яка виникла на основі практичної діяльності людей і застосовується у процесі цієї діяльності.

Поділ наук на дослідницькі (теоретичні) і прикладні віднос­ний. Пояснюється це тим, що теоретичні науки більш віддалені від безпосереднього застосування їхніх результатів на практиці, оскільки вони займаються пошуком і відкриттям нових законо­мірностей (наприклад, економічна теорія). Прикладні науки біль­ше пов'язані з виробництвом, бо їх метою є розробка економічно вигідних способів впровадження висновків теоретичної науки (наприклад, бухгалтерський облік, аналіз і аудит).

Проявлення характерних властивостей науки у суспільстві дає змогу дати визначення науки як форми суспільної свідомості. Багато хто з вчених висловлює думку, що наука розкривається або як система знань, або як метод, або як прикладна математика. Наприклад, Леонардо да Вінчі стверджував, що немає ніякої достовірності там, де неможливе застосування методів матема­тичних наук або поєднання з ними. Наука тільки тоді досягає досконалості, коли їй вдається користуватися математикою. Засновник бухгалтерської науки сучасник Леонардо да Вінчі Лука Пачолі (1445—1515) був вчений - математик, який є автором пер­шої друкованої роботи з обліку "Трактат про рахунки і записи", опублікованої у Венеції в 1494 р. Це свідчить про використання математичних методів у різних науках і взаємне збагачення суміжних наук протягом тривалого історичного періоду.

У XXI ст., як вважають дослідники, наука має розв'язати такі завдання:

1) проблему ризиків і використання нових технологій;

2) формування альтернативної історії і стратегічного плануван­ня;

3) проблему людини та її еволюції;

4) вивчення властивостей речовини на субатомному рівні;

5) дослідження глибокого космосу й освоєння найближчих планет Сонячної системи.

Звичайно, є інші важливі питання, на які наука покликана дати відповіді.

Отже, наука - це динамічна система знань про об'єктивні за­кони природи, суспільства, мислення, які розкривають нові явища у суспільстві і природі з метою використання їх у практичній діяльності людей.

Дата добавления: 2014-12-25