Життєвий шлях письменниці

Лекція 2. Життєвий і творчий шлях Лесі Українки

Результаты выполнения лабораторной работы

Лабораторная работа считается успешно выполненной в случае, если оборотно-сальдовая ведомость студента совпадает с контрольным вариантом, приведенным на следующей странице.

В качестве отчета о выполнении лабораторной работы студент должен представить распечатку подготовленного в пакете 1С:Бухгалтерия 8.0 документа по каждой приведенной операции, а также привести журнал хозяйственных операций деятельности предприятия ООО Галактика за январь 2008г.

Общество с ограниченной ответственностью Галактика
Оборотно-сальдовая ведомость
Период: Январь 2008 г.
Выводимые данные: сумма
Счет	Сальдо на начало периода	Оборот за период	Сальдо на конец периода
Код	Наименование	Дебет	Кредит	Дебет	Кредит	Дебет	Кредит
	Основные средства	124 000,00		25 000,00		149 000,00
	Амортизация основных средств				1 967,22		1 967,22
	Вложения во внеоборотные активы			25 000,00	25 000,00
	Материалы	18 500,00		5 635,60	1 228,82	22 906,78
	НДС по приобретенным ценностям			5 514,40		5 514,40
	Основное производство	29 400,00		3 196,04	30 628,82	1 967,22
	Готовая продукция			30 628,82	30 628,82
	Касса			15 000,00	5 000,00	10 000,00
	Расчетные счета	251 000,00		35 400,00	51 150,00	235 250,00
	Расчеты с поставщиками и подрядчиками		26 000,00	36 150,00	36 150,00		26 000,00
	Расчеты с покупателями и заказчиками			35 400,00	35 400,00
	Расчеты по краткосрочным кредитам и займам		17 500,00				17 500,00
	Расчеты по налогам и сборам				5 400,00		5 400,00
	Расчеты с подотчетными лицами			5 000,00		5 000,00
	Уставный капитал		300 000,00				300 000,00
	Нераспределенная прибыль (непокрытый убыток)		79 400,00				79 400,00
	Продажи			36 028,82	36 028,82
	Прибыли и убытки			628,82		628,82
		422 900,00	422 900,00	258 582,50	258 582,50	430 267,22	430 267,22

1. Життєвий шлях письменниці.

2. Творчий доробок. Риси світосприймання. Особливості стилю.

3. Поетична спадщина.

4. Драматургія. «Бояриня». «Лісова пісня». «Камінний господар».

Лариса Петрівна Косач народилася 25 лютого 1871 р. в місті Новограді-Волинському, тепер Житомирської області. Родина Косачів була заможною й освіченою, входила до кола патріотичної української інтелігенції. Батько, Петро Косач, – людина передових поглядів, за участь у студентському русі був виключений із Петербурзького університету, закінчив правничий факультет Київського університету, захистив дисертацію й став службовцем-юристом (головою з'їзду мирових посередників). Мати, Ольга Косач (більше відома під літературним псевдонімом Олена Пчілка), походила з українського аристократичного роду, була письменницею, перекладачем, активним громадським діячем. Вона як мати і письменниця змагалася з панівною тоді ідеологією імперської Росії. Оберігала від неї своїх дітей, робила це тактовно й розумно, привертаючи дитячу увагу до народних звичаїв, рідної мови й історії. Наслідки змагання виявилися блискучими. Олена Пчілка виховала шестеро дітей і жоден із них не змарнував життя: усі шестеро стали справжніми патріотами, інтелігентами, чесними й здібними.

На виховання майбутньої письменниці мав великий вплив також рідний брат Олени Пчілки – відомий науковець і громадський діяч, політичний емігрант Михайло Драгоманов. Його Леся називала своїм учителем. Саме йому написала перші два листи, коли їй виповнилося тільки п'ять років. Моральним прикладом для дівчинки були й батькові сестри – Олександра й Олена – революціонерки-народниці, які віддали своє життя боротьбі із суспільною несправедливістю. Саме тітці Олені Лариса присвятила свій перший вірш «Надія» (1880), намагаючись хоч словом підтримати на засланні. У дитинстві Лариса найщиріше дружила зі старшим братом Михайлом. Коли той, готуючись до вступу до гімназії, опановував гуманітарні предмети, вона також ґрунтовно студіювала стародавню історію, латинську й грецьку мови. Захоплювалася музикою, виявляла композиторський хист. Уроки гри на фортепіано їй давала дружина Миколи Лисенка, Ольга Олександрівна. Ще з тих юних літ улюбленими композиторами Лариси стали Микола Лисенко, Петро Чайковський, Фредерік Шопен, Людвіг ван Бетховен. Леся також прекрасно розумілася на малярстві, навчалася в Київській малювальній школі видатного художника Миколи Мурашка. Отже, сприятливе середовище благотворно впливало

У 1879 р. родина Косачів перебралася до Луцька: сюди було переведено на службу батька. Тоді ж у селі Колодяжному поблизу Ковеля батько купив ділянку землі й заклав заміський будинок. Відтоді цей таємничий і напрочуд мальовничий край став для письменниці уособленням України.

Якось на свято Водохреща Леся разом із братом Михайлом пішла на річку Стир подивитися, як святять воду, застудилася й захворіла. Хвороба дала ускладнення, а згодом виявилося, що в дівчинки туберкульоз кісток. З цього часу почалася, за висловом самої Лесі, «тридцятилітня війна» зі страшною недугою. З кожним роком хвороба прогресувала, упродовж життя Леся виїздила на лікування до Києва, Ялти, Карпат, а також до Польщі, Німеччини, Італії, Грузії, Єгипту.

Олена Пчілка посприяла виходу у світ у 1884 р. першої публікації дочки – вірша «Конвалія» (у львівському журналі «Зоря»). Якраз цей твір і був уперше підписаний геонімом «Леся Українка».

Естетичні смаки поетеси формувалися під впливом усної народної творчості та європейського письменства. Вона читала світову класику й сучасну їй зарубіжну літературу, як правило, в оригіналі, адже добре знала німецьку, французьку, англійську, болгарську, польську, грецьку, латину.

У 1890 р. Леся написала для своєї молодшої сестри навчальний посібник «Стародавня історія східних народів», який було видано в 1918 р. як підручник для національної школи. Вірші молодої поетеси виходили друком у львівських журналах «Зоря», «Дзвінок», «Народ». Автобіографічні мотиви мужності й заперечення тужливих настроїв стали провідними в найвідомішому вірші Лесі Українки «Contra spem spero». Долаючи щодня фізичний біль, дев'ятнадцятирічна дівчина писала:

Я на гору круту, крем'яную

Буду камінь важкий підіймать

І, несучи вагу ту страшную.

Буду пісню веселу співать.

Одна за одною виходять друком збірки «На крилах пісень» (1893), «Думи і мрії» (1899), «Відгуки» (1902).

Навесні 1894 р. Леся відвідала в Софії (Болгарія) хворого дядька Михайла Драгоманова, який перебував у вигнанні. Дівчина виконувала секретарські обов'язки, упорядкувала дядькову бібліотеку, пройшла справжній «університетський курс» під його керівництвом. Нарешті із сумом провела свого улюбленого вчителя в останню путь. У Болгарії Леся Українка прожила більше року й поверталася додому іншою людиною. її невідступно бентежило питання: що робитиме на батьківщині, де немає елементарних політичних прав, де лютує деспотичний чужинський гніт.

У 1896 р. Леся Українка надіслала через Людмилу Драгоманову до французької газети «La Reforme» гнівну статтю «Голос однієї російської ув'язненої», у якій засудила улесливе схиляння французьких митців перед російським монархом Миколою II, який нещодавно відвідав Париж: «Ганьба лицемірній музі, улесливі струни якої наповнювали акордами зали Версалю. Ганьба чаклуванню зрадливої німфи, яка з хаосу віків викликала морок. Ганьба вільним поетам, які перед чужинцем дзвенять своїми добровільно начепленими ланцюгами... «Чи ви знаєте, славетні побратими, що таке убожество, убожество країни, яку ви називаєте такою великою?.. Так, Росія величезна, росіянина можна заслати аж на край світу, не викидаючи поза державні межі. Так, Росія величезна, голод, темрява, злодійство, лицемірство, тиранія без кінця, – і всі ці великі нещастя величезні, колосальні, грандіозні...»

Трагічним виявилося й особисте життя Лесі. Улітку 1897 р. в Ялті вона познайомилася із Сергієм Мержинським. Обоє проходили курс лікування: Леся хворіла на туберкульоз кісток, Сергій – на сухоти. Він приїхав із Мінська, був професійним революціонером, соціал-демократом. Вирізнявся лагідною вдачею, інтелігентністю, високою культурою. У ньому жив вогонь самопожертви. За спогадами друзів, мав «тонке скорботне лице», «прекрасний, тонкий, обрамований чорною бородою профіль, з блідим матовим, що часто палало нездоровим рум'янцем лицем, з чорною хвилястою шевелюрою». Відтоді вони часто зустрічалися – у Криму, Гадячі, Києві, Мінську. Однак зустрічі ті були короткими й обривалися, як нескінчена розмова. Леся продовжувала їх подумки на самоті, у кімнаті, де зігрівали серце його подарунки: томик Ґете німецькою мовою, копія «Сикстинської мадонни» Рафаеля, чотиритомник поезії Гейне. Не хотілося вірити, що Сергій (маючи усього лише 30 літ!) невиліковно хворий і наближається неминуче. Лесині листи до нього, сповнені ніжності й смутку, читаються як поезія в прозі.

Леся Українка: «Твої листи завжди пахнуть зів'ялими трояндами, мій бідний, зів'ялий квіте! Легкі, тонкі пахощі, мов спогад про якусь любу, минулу мрію. І ніщо так не вражає тепер мого серця, як сії пахощі, тонко, легко, але невідмінно, невідборенно нагадують вони мені про те, що моє серце віщує і чому я вірити не хочу, не можу. Мій друже, любий мій друже, створений для мене. Як можна, щоб я жила сама, тепер, коли я знаю інше життя?»

Восени 1900 р. лікар Мержинського сповіщає Лесю, що її друг помирає. Кинувши все, усупереч умовлянням і своїх, і його рідних, вона їде до Мінська доглядати за коханим. У вільні хвилини схилялася над робочим столом: заробляла на життя статтями для різних жзфналів. Однієї січневої ночі, сидячи біля ліжка хворого, написала поему «Одержима».

Сергія не стало З березня 1901 р. Усім пережитим Леся була вимучена фізично й морально. Життя без коханого здавалося їй порожнім і марним. Щоб хоч трохи загоїти душу, поїхала до подруги О. Кобилянської «на зелену Буковину». По дорозі відвідала у Львові І. Франка. У Чернівцях студенти університету вітали поетесу на урочистостях, організованих на її честь.

У 1903 р. вже як відома на всю Україну письменниця вона побувала на урочистому відкритті пам'ятника Котляревському в Полтаві. Тут Леся Українка зустрілася з найвизначнішими митцями своєї доби.

Улітку 1907 р. Леся одружилася з фольклористом і музикознавцем Климентом Квіткою (1880-1953), який високо цінував і надійно підтримував її в життєвих бурях. Подружжя спочатку мешкало в Балаклаві (Климент отримав посаду в суді цього міста), а згодом – у Ялті. Прекрасний морський клімат мав би сприяти поліпшенню здоров'я Лесі Українки, проте їй ставало гірше. Берлінський професор настійливо радив їхати до Єгипту, але зібрані на поїздку гроші подружжя віддало на організацію етнографічної експедиції, яка записувала мелодії українських дум.

У цей період з'являються основні твори письменниці: драматичні поеми «В катакомбах», «Бояриня», «Оргія», драми «Руфін і Прісцилла», «Камінний господар», драма-феєрія «Лісова пісня».

У 1911 р. К. Квітку перевели на службу в Кутаїсі, що на Кавказі. Звідси Леся Українка вже поїхала на лікування до Єгипту. Передчуваючи наближення кінця, вона переслала сестрі Ользі свій архів, до повного виснаження працювала над «Лісовою піснею». 28 квітня Леся востаннє приїхала до Києва, відвідала присвячений їй вечір в клубі «Родина», а в середині травня повернулася до Кутаїсі.

Серце Лесі Українки перестало битися 19 липня 1913 р. в грузинському місті Сурамі. Тіло письменниці перевезли до Києва й поховали на Байковому цвинтарі поряд із могилами батька й брата.

Леся Українка збагатила нашу поезію новими темами й мотивами, розширила її ритмічний і строфічний діапазон. На межі ХІХ-ХХ ст., використовуючи мандрівні, вічні сюжети світової літератури, стала в авангарді творчих сил, що виводили українське письменство на світовий рівень.

Дата добавления: 2014-12-25