Джерела влади. 1 страница

План.

План.

План

План.

План.

План.

Оценка результатов. Потенциальные поставщики независимо от того, получало ли предприятие о них какую либо информацию или они сами прямо предложили свои услуги, заинтересованы в заключении первой сделки с данным предприятием.

Выявление характеристик может стать причиной функционально-стоимостного анализа, что в свою очередь может привести не к закупке нового продукта, а к пересмотру использовавшихся до этого методов, к применению новых, более простых и менее дорогих. Однако в большинстве случаев функционально-стоимостной анализ направлен на упрощение и на снижение стоимости одного или нескольких изделий.

Определение характеристик продукта. Определять характеристики продукта, способного удовлетворить выявленную потребность могут как пользователи, так и советники. Поскольку внутренние и внешние советники, а также прескрипторы очень активны на данной стадии, было бы неплохо, если бы выявленные характеристики носили как можно более широкий характер, чтобы стимулировать конкуренцию между разными поставщиками.

Выявление потребности. Как правило, пользователи осознают новую потребность постепенно или сразу. Советники также могут подать идею об изменении или улучшении продукта производственного назначения.

Советники подсказывают, какие товары можно выбрать, к каким поставщикам обратиться, или предлагают информацию, способствующую воздействовать на выбор. Продавцам не просто установить степень влияния советников, ибо последняя определяется неформальными структурами предприятия.

Пользователи чаще всего выявляют какую-либо потребность и непосредственно несут ответственность из-за недостатка товаров или услуг.

Прескрипторы (лица, влияющие на выбор товаров или услуг) находятся внутри предприятия или вне его, они определяют технические характеристики товаров, которые нужно приобрести. Их основная мотивация – качество товара. закупаемого для производственных нужд.

Лица, фильтрующие решения, образуют “заслон” или в лучшем случае контролируют отношения между членами “центра по закупкам” и их средой (потенциальными поставщиками).

Лицам, принимающим решения, принадлежит последнее слово в процессе покупки. Их основная мотивация – снижение себестоимости и уменьшение возможного риска, удовлетворение потребностей клиентов.

Снабженцы – это лица, функция которых на предприятии сводится к подбору поставщиков, к информированию заинтересованных служб о возможностях рынка и его развитии, к ведению переговоров об условиях заказов (цена, сроки, условия платежа и т.д.).

Различные авторы, основываясь на проведенных исследованиях, предлагают следующую сеть взаимодействий различных ролей в ходе анализа процесса покупки (табл. 4).

Таблица 4. Различные роли в соответствии со стадиями процесса покупки

	Пользова-тели	Советники	Прескрип-торы	"Фильтры"	Принима-ющие решения	Снабжен-цы
Выявление потребности	***	*
Определение характеристик продукта/услуги	**	**	***
Критический анализ и поиск поставщиков		*		*		***
Анализ предложений и предварительные переговоры	*	*	*		**	**
Выбор поставщика		*			***	***
Оценка результатов	***					*

Примечание: количество звездочек характеризует степень вовлеченности участников “центра по закупкам” в процесс принятия решения о покупке товаров производственного назначения.

Процесс покупки может быть проанализирован по этапам с учетом постоянного взаимодействия различных работников предприятия и той меняющейся в зависимости от обстоятельств их роли в “центрах по закупке”.

Таким образом, создается возможность покупки, проведения функционально-стоимостного анализа, поиска путей удовлетворения данной потребности. На этой стадии большое значение приобретают информационные возможности предприятия независимо от того, идет ли речь об информации, классифицированной и зафиксированной службой снабжения и различными техническими службами, или об информаторах (советники, прескрипторы), способных указать куда следует обращаться, чтобы получить недостающую информацию.

Критический поиск поставщиков. Эта задача решается службой снабжеиия. Но на этой стадии в ее решении участвуют советники и прескрипторы. Исследование, предпринятое в промышленной среде, показывает, что существует тенденция обращаться в первую очередь к привычным поставщикам, а также к тем, кто имеет хорошую репутацию. Именно по данной причине поставщики стремятся к тому, чтобы их потенциальные клиенты знали о них как можно больше через специализированную прессу, а также, если позволяет число потенциальных потребителей, прибегают к прямой почтовой рекламной компании. Поставщики стремятся к тому, чтобы названия их фирм и их продукты были знакомы всем.

Анализ предложений и выбор поставщика или поставщиков. Необходимо различать следующие случаи: когда товары различных поставщиков почти заменяют друг друга; когда ни продукты, ни сопутствующие услуги не являются взаимозаменяемыми.

В первом случае цена является критерием, определяющим выбор и, более того, общие издержки использования. Именно в данной ситуации покупатель, не имеющий возможности объяснить “рациональный” выбор, начинает прибегать к личным мотивам, которые по своей сути носят скорее эмоциональный, нежели экономический или технически обоснованный характер. Ведь в общем намного легчен продолжать сотрудничество с поставщиками, с которыми уже привыкли работать, даже если другие выполняют эту работу лучше и дешевле.

Во втором случае, как показали исследования, цена остается важным элементом, однако первостепенными становятся следующие требования: продукт поставщика должен соответствовать характеристикам, выявленным клиентом; поставщик должен поставить продукт во время и на условиях, определяемых клиентом.

Вместе с тем потенциальный продавец может быть заинтересован в отказе от сделки, если он не уверен, что способен по всем пунктам удовлетворить ожидания клиента. Таким образом, поставщик сохраняет свои шансы на заключение будущих сделок.

7.8. Деловая ситуация. Покупка в промышленной сфере - “закупочный центр” прини­мает решение.

Руководитель коммерческой службы фирмы сообща­ет снабженцу, занимающе­муся вопросами снабжения зубчатыми передачами, что конструкторское бюро требует повышения качества зубчатых передач переключателя. Снабженец информирует, что прежние поставщики не имеют должного оборудования и необходимо найти новых поставщиков.

Начальник отдела снабжения просит снабженца узнать мнение начальника производства. Последний считает, что прежние поставщики могли бы произвести необходимую работу. Но начальник от­дела приема заказов и сбыта готовой продукции считает по-другому, он называет снабженцу специализированную фирму, единственно способную, по его мнению, обеспечить качество, требуемое конструкторскому бюро, но за цену, которая превышает существующую в три раза.

Начальник отдела снабжения направляет снабженца к главному ин­женеру. Так как зубчатые передачи составляют 25 % себестоимости пере­ключателя, главный инженер решает, что нужно передать заказ прежним поставщикам и поручить начальнику производства прокон­тролировать, чтобы было обеспечено необходимое новое качество переключателей. Начальник отдела приема заказов, и сбыта готовой про­дукции информирует об этом ответственного за послепродажное обслуживание, так как на его службу ложатся большие расходы по обеспечению гарантии. Последний обращается за помощью к заместителю директора по коммерческой части, чтобы изменить решение главного инженера.

В конце концов, находится компромисс: половина заказа передается прежним поставщикам, другая половина - специализированной фирме, рекомендованной начальником отдела приема заказов и сбыта готовой продукции. При этом ответственный за послепродажное обслуживание отдела сбыта получает задание изучить вопрос об использовании потребителями каждой партии переключателей и сделать сообщение об этом.

Задание по анализу деловой ситуации:

1) проанализируйте, какие роли участников “центра по закупкам”
играют сотрудники фирмы, обозначенные в деловой ситуа­ции;

2) используя таблицу 2 “Роли участников
процесса закупки” заполните таблицу, распределив конкретных участников процесса закупки, описанного в деловой ситуации по
этапам процесса закупки и выполняемым ролям.

Рекомендуемая литература.

Бусыгин А.В. Эффективный менеджмент: Учебник.- М.: Изд-во «Финпресс», 2000.

Осипова Л.В., Синяева И.М. Основы коммерческой деятельности: Учебник для вузов.- М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2001.

Половцева Ф.П. Коммерческая деятельность: Учебник. –М.: ИНФА-М, 2001.

Минцберг Г. Структура в кулаке:создание эффективной организации/Пер. с англ. Под ред. Ю.Н. Каптуревского.- СПб:Питер, 2001.

7 нот менеджмента.- М.: ЗАО «Журнал Эксперт», 2001.

Коммерческо-посредническая деятельность на товарном рынке: Учебник/Под общ. Научной ред. проф. А.В. Зырянова.- ООО «ИРА УТК», Екатеринбург, 2001.

1. Політика як суспільне явище та об'єкт політології.

2. Предмет політології.

3. Категорії та методи політології.

4. Функції політології.

1. Політика як суспільне явище та об’єкт політології. Політична наука тісно пов’язана з політикою, витікає з неї, так чи інакше аналізує різні аспекти політичного життя. Термін “політика” походить від давнього polis (місто-держава) та його похідних politike (мистецтво управління державою), politeik (конституція). Тобто ці поняття вказують на державу як на одну з центральних категорій політики, а точніше – політичної науки, і як такі вони беруть свій початок від Платона та Аристотеля, які тісно пов’язували політику з державою. У більш загальному вигляді політика – це особливий вид людської діяльності, пов’язаний з одержанням і здійсненням влади, насамперед державної. В літературі зустрічаємо і більш конкретні визначення політики, а саме, що це сфера відносин між класами, націями та іншими соціальними групами, ядром якої є проблема здобуття, утримання і використання державної влади.

На різних етапах розвитку суспільствознавство помітний внесок у дослідження політики внесли Платон, Аристотель, Н. Макіавеллі, Т. Гоббс, Дж. Локк, Ш. Мотеск′є, Т. Пейн, Т. Джефферсон, А. Токвіль, М.Вебер і багато інших мислителів минулого. Західна політологія розглядає три послідовні сфери, в яких політика являє інтерес для політолога:

політика, що визначається як курс, на основі якого приймаються рішення, заходи щодо формування і вдосконалення завдань;

політика, яка розуміється як конкретна сфера, де окремі люди і політичні утворення ведуть боротьбу за здобуття державної влади;

політика, яка розглядається більш широко, а саме як мистецтво управляти людьми.

Суспільство як об’єкт політики являє собою органічну єдність, а не механічну сукупність усіх сфер суспільного життя. Ця єдність народжується насамперед взаємопроникненням економіки і політики. Визначальну роль в їх єдності посідає економіка, яка виступає щодо політики її матеріальною основою. Політика проявляє себе або повинна проявляти як свідоме використання економічних законів. Звідси можна зробити важливий висновок про те, що політик повинен знати ці закони, оскільки “ми можемо стільки, скільки знаємо” (Ф. Бекон). Лише та політика реалістична, яка відображає нагальні інтереси трудящих, насамперед виробників матеріальних благ. Саме тому В. Ленін розглядав політику як концентроване вираження економіки. Без правильного політичного підходу до економічних проблем жоден клас, жодна соціальна група, політична партія, “партія влади” чи будь-кого не утримує свого панування. Водночас політичний підхід не означає штучної політизації економіки. Його сенс полягає, принаймні, у двох аспектах:

забезпечити її науковий аналіз з точки зору об’єктивних законів суспільного розвитку, а не окремих, нехай і найвидатніших, особистостей чи груп людей;

дотримання громадянської відповідальності за вирішення економічних питань.

Тим самим політика виступає засобом вирішення економічних питань в умовах переходу до цивілізованих ринкових відносин. Порушення вказаних умов неодмінно призводить до негативних наслідків, затягування процесу виходу із гострої економічної кризи, в якій опинилося наша країна. Перед усім ніяк не визначимося, кому віддати перевагу в наділені владними повноваженнями. Практика підтвердила порочність гасла “політика – командна сила”. Віра у всесилля політики веде до суб’єктивізму, свавілля, авантюризму, більше того, до політичних провалів.

Політична боротьба, що нині точиться у верхніх ешелонах влади української держави навколо втілення радикальної економічної реформи, приватизації та ін., - закономірне явище. Вона є відкритою, відбувається на очах у широких мас. Відкритість допоможе знайти істину. Люди повинні знати, як робиться політика. Справді, “політика повинна бути справою народу” (В. Ленін).

Доречно нагадати, що протягом кількох десятиліть політичне керівництво колишнього Союзу не було зацікавленно в тому, щоб люди розуміли, як “робиться” політика. Це не могло призвести і призвело до відчуження широких мас від політики, політичної влади. Політичні рішення, які вироблялись у верхах, сприймались людьми як такі, що прийняті непересічною мудрістю вищого керівництва. Насправді ж у цих рішеннях містилася чимала частка волюнтаризму, суб’єктивізму, а часто й некомпетентності. Поряд з економікою більш чи менш істотний вплив на політику справляють інші фактори: культура, мораль, традиції, географічні, соціально-демографічні, соціально-психологічні умови та ін.

Політика як наука і як мистецтво. Політика виступає одночасно і як наука, і як мистецтво політичного керівництва. Як наука політика виходить із законів суспільного розвитку, із суворого наукового аналізу суспільно-політичного життя й, отже, невіддільна від теорії, яка відображає ці закони і служить методом аналізу дійсності. Про це детально – в наступному питанні даної лекції. Політика як мистецтво має справу з суб’єктивною стороною соціальних процесів. Вона пов’язана насамперед з умінням політика працювати з людьми і полягає в його здатності вибрати форми участі мас у політичному житті, які відповідали б даному етапу суспільного розвитку і рівню її політичної культури і політичної свідомості. Характер, зміст і результати діяльності політики, політичного лідера, його успіхи і невдачі залежать від багатьох факторів, і насамперед від рівня його підготовки, знань, досвіду, інтуїції, кваліфікації, ідейних і політичних орієнтацій, від уміння і здатності аналізувати і прогнозувати хід подій.

Політика – творення цілісне, органічне. В ній немає якихось самостійних, відокремлених сфер чи компонентів, які існують незалежно одна від одної. І мова йде не лише, наприклад, про єдність зовнішньої політики, а й про такі її аспекти, як науково-технічна політика, екологічна, військова, культурна, національна і т. д., які взаємопов’язані і взаємозумовлені конкретно історичною системою економічних інтересів і відображають складний і суперечливий вузол суттєвих завдань і проблем.

Для того, щоб скласти більш чи менш повне уявлення про політику, слід керуватися принципами її наукового визначення. До таких принципів належать такі:

єдність соціально-класового і загальнолюдського. Згідно з цим принципом загальнолюдські інтереси в умовах цілісного і взаємозалежного світу вище соціально-класових, а кожна класово орієнтовна дія в середині країни чи на міжнародній арені тільки тоді національна, коли вона відповідає національнім і загальнолюдським інтересам;

принцип демократизму. Суть його полягає в тому, що кожний громадянин повинен бути поставлений у такі умови, щоб він міг брати участь і в обговоренні законів держави, і у виборі своїх представників, і в проведенні державних законів у життя. Демократизм – необхідна умова подолання відчуження людини від політики;

гуманізм політики. Політика повинна базуватися на одному з основних, загальнолюдських суспільних ідеалів – соціальній справедливості;

моральність політики. В наші дні, в умовах плюралізму, особливу значущість набуває моральність політики, її етичний характер. При вирішенні конфліктів не можна допускати збройного втручання, не випробувавши політичних методів;

Риси політики. Політика – це: сфера виявлення інтересів соціальних груп, їх зіткнення й протиборства; спосіб певної субординації цих інтересів, підпорядкування їх найвищому началу, значущому й обов’язковому; рух соціальних груп, спільнот, які прагнуть реалізувати свої інтереси через загальний інтерес, що набуває примусової форми для решти суспільства; засіб збереження єдності і цілісності суспільства; чинник становлення людини як вільної, унікальної і неповторної (див.: Політологія: Курс лекцій /За заг. ред. І. С. Дзюбка. – К., 1993. – С. 50).

У політиці виділяють також чотири рівні суб’єктивності (див.: Політологія / За ред. О. І. Семківа. – Львів, 1994. – С. 14).

2. Предмет політології. Щодо тези науки про політику, то згідно з реально існуючими писемними джерелами знання про політику як цілісна політична думка налічує близько двох з половиною тисячоліть, а на Сході, в Стародавньому Китаї та деяких інших країнах – ще більше. Проте – підкреслюють українські вчені-політологи Ф. М. Кирилюк, В. Г. Антоненко – у най розвиненіших формах знання про політику виникає в європейському обширі, точніше – з політичної думки античного світу. Виникнення професійної політичної думки було зумовлене кількома факторами (див.: Основи політології: Навч. Посібник /Кер. Авт. Кол. Ф. М. Кирилюк. – К., 1995. – С. 6).

У зарубіжній і вітчизняній політологічній літературі існують різні точки зору щодо визначення предмета, місця і ролі політології в системі наук про політичну діяльність узагалі, тобто про всі процеси, що відбуваються у політичній сфері життя суспільства. Інші – поняття “політологія” і “політична наука” розрізняють. За прийнятою зарубіжною і вітчизняною термінологією, політологія і політична наука – синоніми. На думку багатьох зарубіжних і вітчизняних політологів, політична наука складається із чотирьох частин: політичної філософії, вчення про політичні інститути, політичної соціології і міжнародної політики. При цьому політична філософія є основою для всіх інших суспільних наук.

Своєрідність політології полягає у тому, що всі соціальні явища і процеси вона розглядає відносно політичної влади. Без влади не може бути політики, оскільки саме влада виступає засобом її реалізації. Об’єктом політології є політичні відносини в суспільстві, політичне життя суспільства в найрізноманітніших її проявах. Сфера політичних відносин, політичного життя набагато ширше за те, що можна було б назвати суто політичним, тобто питання про владу. Сюди включають як процеси розвитку і функціонування влади, так і те, що є об’єктом політичного впливу – економічні, соціальні і духовні інтереси. Тобто сфера політичних відносин – це сукупність усіх об’єктів політичної діяльності. Тому політичні відносини є об’єктом вивчення не лише політології, а й філософії, соціології, права, історії та інших наук. Але кожна із цих наук має свій предмет у вивченні даного об’єкта.

Предмет політології - об’єктивні закономірності виникнення і еволюції політичних інтересів, поглядів відносини людей, становлення, розвитку і змін політичної влади, закономірності політики і політичної діяльності, розвитку політичного процесу. У вітчизняних підручниках з політології зустрічаємо і більш широке визначення її предмета. Так, О. І. Семків, говорячи про предмет політології як самостійної наукової дисципліни, вказує, що вона містить в собі політичну теорію, історію політичної думки, науку про владу, політичні партії, громадські організації та суспільно-політичні рухи, інститути демократії і політичні режими, дослідження відносин між соціальною структурою суспільства, з одного боку, і політичною поведінкою його складових – з іншого (див.: політологія /За ред. О. І. Семківа. – 2-е вид. – Львів, 1994. – С. 17). І. С. Дзюбко та інші політологи окреслюють таке коло основних проблем, що становлять предмет політології (див.: Політологія: Курс лекцій / За ред. І. С. Дзюбко. – К., 1993. – С. 17):

влада і владні відносини в суспільстві;

закони та принципи формування, функціонування і розвитку певних політичних систем та їх елементів;

механізми дії і форми вияву закономірностей в діяльності особистості, соціальних груп, класів, націй і держав;

політична поведінка та пов’язані з нею проблеми цілей і засобів, лідерства та ін.;

політична культура та політична свідомість;

світовий політичний процес.

Саме ці проблеми з певними, здебільшого незначними варіаціями, лежать в основі університетських курсів політології в країнах Заходу.

Виходячи із наведених визначень предмета політології, можна виділити такі його структурні елементи:

держава та її органи;

партії, громадські об’єднання, організації і рухи;

засоби масової інформації;

політична діяльність усереднені країни і на міжнародній арені;

особа як об’єкт і суб’єкт політичної діяльності.

3. Основні категорії політології. Категорія – це загальні поняття науки про політику, вони невіддільні від законів. У них розкриваються необхідні зв’язки, фундаментальні положення науки, суттєві елементи її структури. Категорії – найбільш загальні, фундаментальні поняття науки, що відображають істотні сторони її предмета, розкривають необхідні зв’язки, “вузлові пункти” науки. Категорії можна класифікувати в трьох вимірах:

1. Категорії, що розкривають діалектику політичного буття і свідомості:

політичні відносини;

політична теорія;

політичне життя;

політична психологія.

2. Категорії, що розкривають взаємозв’язок і взаємодію політики і суспільства:

держава;

громадянське суспільство;

політична влада;

політичний режим.

3. Категорії, що розкривають систему відносин “людина - політика”:

політична участь;

політична активність;

політична індиферентність;

політична культура.

Автори видання: Основи політології: Навч. Посібник / Кер. Авт. Кол. Ф. М. Кирилюк. –

К.,!995 поділяють категорії політології на чотири групи: загальні, структурні, функціонування та розвитку. Загальні – політика, влада, демократія, свобода, українська національна ідея, український менталітет і т. п.

Найважливіші категорії структури – політична система, політична організація, політична партія, громадсько-політичний рух та ін.

До категорії функціонування належать такі, як політична діяльність, політичний процес, політичний конфлікт, політична боротьба та ін.

Категорії розвитку включають політичну революцію, контрреволюцію, еволюцію та ін.

Методи науки про політику. При вивченні політичних явищ і процесів політична наука використовує різноманітні методи дослідження, аналізу й прогнозування. Зважаючи на величезні масштаби соціальної практики, що входять у сферу науки про політику, остання використовує практично всі методи соціальних наук: правові, соціологічні історичні, математичні, загально логічні (аналіз і синтез, абстрагування, узагальнення, індукція і дедукція, аналогія і моделювання). Проте загальною методологічною основою досліджень залишається діалектико-матеріалістичний метод. При дослідженні сучасних політичних ситуацій неможливо ігнорувати його основні положнння: про конкретно-історичний підхід до аналізу явища дійсності, визначення впливу економічної сфери на пояснення політики, її суті та ін. Існують такі методи, використання яких у сукупності перетворює науку про політику на самостійну дисципліну. Серед методів дослідження політичних явищ і процесів політична наука найбільш широко використовує такі:

Системний метод. Йому політологи надають особливої пізнавальної цінності. Системний метод передбачає комплексний аналіз найскладніших механізмів функціонування політичних систем як цілісностей (наприклад, капіталістична система, політична система США та ін.);підсистем як частини глобальних систем (партійна система, система місцевого самоуправління та ін.); елементів політичної систем (політична партія, громадяни тощо), а також при аналізі таких проблем, як політичні інтереси, національні інтереси, політичні рішення.

Історичний метод відіграє важливу роль у науковому пізнанні реальних політичних систем, політики і політичних явищ. Він передбачає вивчання історичних процесів і історії політики, причини тієї чи іншої будови і функціонування політичних систем. Суть історичного методу полягає в тому, щоб, розкриваючи діалектику реальних діалектичних процесів, трактувати політичні системи, інститути і процеси не як незмінні, а в їх конкретному історичному взаємозв’язку, з точки зору їх генезису в минулому і тенденцій розвитку в майбутньому. Історизм як методологічний принцип поєднує в собі історичний погляд на речі й історичний метод їх пізнання.

Біхевіоральний метод. Суть цього методу полягає в способи аналізу історичних явищ через поведінку індивіда і груп при виконанні ними певних політичних ролей. Можна констатувати, що біхевіоральний метод дослідження ще дуже слабко використовується у вітчизняній політології, і не лише тому, що має певні недоліки, а більшою мірою через те, що в недалекому минулому, в радянський період, вони не дооцінювались, оволодіння ними вважалося справою нереальною.

Кількісні методи, які виходять з того, що політичні явища можуть і повинні піддаватися виміру. Найпопулярніші такі три методи кількісного характеру; а) статистичні; б) анкетні дослідження та опитування; в) лабораторні експерименти (особливо у сфері міжнародної політики). Перевага цих методів полягає в тому, що дослідник має справу з матеріалом, який можна математично формалізувати, виявити тенденції розвитку, зробити політичні прогнози, змоделювати політичні ситуації.

Порівняльні методи більш традиційні. Вже Аристотель користувався ними. Ці методи орієнтують на розкриття і порівняння загальних рис політичного жития, різних країн, народів, епох, оскільки відмінність між історично різнотипними політичними системами можливі лише у випадку існування у них певних загальних, системних ознак, на основі яких можливі порівняння їх індивідуальних рис, виявлення специфіки політичного життя у всій її різноманітності. Тобто ускладнення політичних процесів у сучасному світі, різноманітність політичних форм можна осмислити на теоретичному рівні лише за умови їх порівняння і зіставлення, побутові аналітичних порівняльних моделей, що класифікують і групують політичні явища за певними критеріями і ознаками.

4. Основні функції політології. Функції (від лат. functio – виконання, здійснення). Функції сучасної політології поділяються на основи цілого ряду ознак. Так, в енциклопедичному словникові з політології подані дві провідні групи функцій сучасної науки про політику (див.: Політологія: Энцкл. словарь. – М., 1993. – С. 296; Основи політології: Навч. Посібник / кер. авт. кол. Ф. М. Кирилюк. – К., 1995 – С. 13). Уцілому прагматичні функції політології, - як назначає О. І. Семків, - можна поділити на три основні групи: політико-організуючи (регулювання й управління політичним життям); політико-формуючи (політичне формування особистості, колективу, суспільства); політико-експериментальні (раціональна організація політичних експериментів) (Див.: Політологія / За ред. О. І. Семківа. – 2-ге вид. – Львів, 1994. – С. 22).

Політологія виконує у житті суспільства такі функції:

теоретико-пізнавальну, завдякиякій розкривають об’єктивні тенденції соціально-політичного та економічного розвитку, труднощі, протиріччя в житті суспільства, оцінює політичні ситуації:

методологічну, за допомогою якої розкриваються загальні закономірності політики, різних політичних систем, політичних відносин, створюється база для розвитку більш часткових політичних теорій і інших соціальних наук (держави і права, політичної соціології та ін.);

Дата добавления: 2014-12-25