Стратегія військової безпеки

Аналіз стану системи військової безпеки.

Складові системи військової безпеки і їх повноваження.

Система забезпечення військової безпеки і умови її формування.

Існуючі та прогнозовані загрози військовій безпеці України.

Чинники та загрози військовій безпеці України.

Військова небезпека і військова загроза: джерела і характерні ознаки

Стратегія військової безпеки.

Тема 5. Військова безпека держави

Військова небезпека для України існує як на сході та заході, рівно як і на південних межах країни. Особливість ситуації, що склалася, у сфері забезпечення військової безпеки, невизначеність її розвитку, більш того, проголошене скорочення армії примушують учених, політиків, військових знов звертатися до проблеми захисту національних інтересів засобами озброєного насильства. Ця проблема є однією з найпріоритетніших і в діяльності інститутів влади.

Забезпечення воєнної безпеки України є найважливішим напрямом діяльності держави. Головні цілі забезпечення воєнної безпеки — запобігання, локалізація і нейтралізація воєнних загроз України. Україна розглядає забезпечення своєї воєнної безпеки в контексті євроінтеграції, будівництва демократичної правової держави, здійснення соціально-економічних реформ, взаємовигідної співпраці і добросусідства в міжнародних відносинах, послідовного формування загальної і всеосяжної системи міжнародної безпеки, збереження і зміцнення загального миру.

Стратегія військової безпеки визначається керівництвом держави в залежності від військово-політичних цілей, наявних ресурсів для їх досягнення та військово-політичної обстановки і реалізується в рамках військової політики.

В залежності від мети, військова політика може бути спрямована на досягнення різних, іноді діаметрально протилежних цілей. Ними можуть бути:

· оборона держави, забезпечення військова безпеки, збереження державної незалежності, суверенітету, територіальної цілісності, відсіч агресії;

· звільнення від іноземного поневолення;

· захоплення чужих територій, утиснення суверенітету інших держав, їх колоніальне або неоколоніальне поневолення.

Виходячи з цього обирається і стратегія військової безпеки. За цілями і шляхами їх реалізації стратегії військової безпеки умовно можна розділити на чотири види:

§ агресивна – розрахована на досягнення військово-політичних цілей шляхом прямого або опосередкованого застосування збройної сили проти політичної незалежності або територіальної цілісності іншої держави, допускає опору на військова силу та її використання в усіх можливих формах;

§ миролюбна (оборонна) – стратегія, яка передбачає застосування засобів збройного насильства винятково для відсічі агресії;

§ реалістична – передбачає рішення політичних завдань здебільшого мирними політико-дипломатичними засобами, відмову від військової конфронтації, але допускає застосування воєнних засобів з урахуванням воєнно-політичної обстановки у світі та регіоні, рівня розвитку збройних сил, місця та ролі держави у системі міжнародних відносин і співвідношення сил в ній;

§ непослідовна (авантюристична) — за зовнішніми ознаками схожа на попередню — допускає широке застосування політичних, дипломатичних та інших засобів, а за певних умов і досягнення мети збройними засобами, однак не базується на адекватній оцінці ВПО і власних сил.

Україна, згідно з її воєнною доктриною, дотримується миролюбної оборонної політики. Головною метою воєнної політики України є гарантування національної безпеки держави від зовнішньої воєнної загрози, відвернення війни, підтримання міжнародного миру і безпеки. Україна засуджує війну як знаряддя національної політики, додержується принципу незастосування сили та загрози силою і прагне вирішувати всі міжнародні спори та конфлікти виключно політичними методами. Потенційним противником Україна вважатиме державу, послідовна політика якої становить воєнну небезпеку для України, веде до втручання у внутрішні справи України, зазіхання на її територіальну цілісність та національні інтереси^[1].

В основу стратегії воєнної безпеки України покладені наступні концепції:

· воєнно-політичного партнерства — запобігання глобальним загрозам, підвищення стратегічної стабільності в регіоні та зменшення рівня воєнної небезпеки політичними і економічними засобами при опорі на розвинену економіку з раціональною інфраструктурою і стабільну соціальну сферу.

· оборонного стримування — передбачає створення в межах оборонної достатності такої воєнної організації держави, яка була б здатна звести до мінімуму ймовірність виникнення воєнного конфлікту за рахунок завдання можливому агресору неприйнятної шкоди.

· відбиття можливої агресії — спирається на готовність до мобілізації усіх можливостей і ресурсів країни для протидії збройному нападу, завдання агресору поразки та примушення його до припинення воєнних дій.

Ці концепції визначають зміст функцій воєнної політики України, повноваження її безпосередніх суб'єктів і пріоритетні напрямки військового будівництва.

Дата добавления: 2014-12-25