Загальна характеристика України як суб'єкта геополітики

Міжнародні відносини є сферою спілкування та взаємодії людей, насамперед, на міждержавному рівні. Серед найважливіших питань міждержавних відносин — соціально-економічні, націоняльно-історичні, культурні чинники та закономірності, котрі визначають:

• характер і форми міжнародного життя;

• місце та роль національно-державних інтересів у формуванні світової політики;

• проблеми державного суверенітету та національної безпеки;

• джерела і форми міждержавних конфліктів, воєн, шляхи та форми їх запобігання.

Геополітичне становище держави характеризується її географічним положенням щодо інших держав, політичних організацій та військових союзів.

Геоекономіка є рівнодіючою природних ресурсів держави, історичної творчості народу та світового розподілу праці, а геостратегія е результатом суб'єктивних намагань щодо просування та захисту національних інтересів і реалізації національних пріоритетів у конкретних геополітичних обставинах. Практика співіснування міжнародного співтовариства свідчить, що зовнішня політика держави може ґрунтуватися лише на комплексному використанні усіх трьох характеристик у конкретний історичний проміжок часу: "життєвих інтересів", геоекономіки, геостратегїі.

Процеси, котрі відбуваються у світі, безпосередньо пов'язані із національною безпекою та життєво важливими інтересами України, розташованої на межі декількох світових цивілізацій: східнослов'янської спільноти із західними (чехи, словаки, поляки) та південними слов'янами (Ватіканські держави), угорською і романською групами (Угорщина, Молдова, Румунія), мусульманським світом (Крим, Кавказ, Туреччина, Грузія), де безпосередньо перетинаються інтереси Росії та Заходу, особливо англосаксонської спільноти (СІНА, Великої Британії, Німеччини) та лідера романського світу Франції. При цьому, висвітлюючи геополітичне положення держави, дуже важливим є надати відповідь на питання: у сфері чиїх життєвих інтересів і геополітичних координат перебуває конкретна держава, з чиїми інтересами українські інтереси співпадають, різняться чи вступають у протиріччя, відтак з ким можливі міждержавні відносини на рівні добросусідських, партнерських, суперницьких або конфронтуючих.

Україна є привабливою тим, що є найбільшою в Європі за територією, багата природними ресурсами та родючими ґрунтами, а також за своїм геополітичним статусом і можливостями не є супердержавою, а типовою регіональною силою.

Так, Е. Лисицин стверджує, що "розташування України в центральному регіоні робить її такою, що кожна інша держава регіону має до неї власний інтерес, із цієї ж причини зацікавлені не лише окремі держави, а й навіть певні об'єднання держав, котрі перебувають за межами даного регіону. Інтерес (як внутрішній, так і зовнішній) значно зростатиме в разі успіху України в напрямку економічних перетворень з огляду на її величезний потенціал. Саме це є однією із передумов, щоб інтереси України та її вплив на сучасне і майбутнє миру та безпеки в Європі стали реальністю в архітектоніці континентального геополітичного простору".

Таким чином, українську геостратегію визначають три головні парадигми, взаємодія яких і є конфігурацією зовнішньополітичних орієнтацій держави: євроатлантична, євразійська, чорноморська (або ПСП — Південно-Східний пояс). Усі вони мають досить глибокі історичні коріння та зумовлені низкою геополітичних чинників, що свідчить про їх об'єктивність і важливість для існування держави. Вони є традиційними для політичного життя країни. Кожного разу, коли Україна діставала можливість жити власним життям, вона мала визначатись, насамперед у цих напрямах: з ким боротись, кому протистояти, а з ким укладати угоди і навіть союзницькі відносини. Історія свідчить, що кожен із напрямів не може бути для України переважаючим, бо з усіх трьох боків сюди йшли як війська для загарбання, так і досягнення цивілізації. Відтак, так звана багатовекторність політики є природною для України, головне, щоб суб'єкти управління національною безпекою могли знаходити оптимальні рішення за допомогою використання механізму балансу між цими світовими силами та власними інтересами.

Неважко помітити, що сучасні структури безпеки виникають і розвиваються саме в межах сучасних цивілізацій чи регіонів їх існування. Причому нині не існує цивілізацій, які б розвивалися без конфліктів з іншими. Саме потреба мати в боротьбі за "місце під сонцем" відповідні переваги над конкурентами, супротивниками та ворогами й обумовлює останні десятиріччя найбільш швидкі темпи розвитку безпекової галузі в порівнянні з іншими видами соціально корисної діяльності.

Набуття Україною політичної незалежності виявило унікальну особливість її геостратегічного положення, яке виходить далеко за межі Європи та може оцінюватися під ракурсом історичної взаємодії народів і різних верств суспільства. Україна є однією з найбільших європейських держав з територією в 603 тис. км2 та населенням близько 48 млн осіб. Географічний центр європейського континенту знаходиться в Україні. Через Україну проходять межі провідних світових цивілізацій. Виходячи із цього, загрози та небезпеки національній безпеці та життєво важливим інтересам України мають сприйматися як повсякденна реальність існування та взаємодії українського суспільства з оточуючим нестабільним світом.

Природним є також той факт, що в центрі уваги розвідувальних співтовариств знаходиться процес визначення Україною власного місця в Європі та світі: формування структури інтересів і пріоритетів у зовнішній політиці е надзвичайно важливим для забезпечення національної безпеки. Підвищений інтерес до цієї проблеми мотивований ще й тим, що з вирішенням зазначених питань тісно пов'язаний, насамперед, вибір пріоритетів у військово-економічному і військово-технічному співробітництві як впливових чинників забезпечення, з одного боку, національної безпеки в складних умовах становлення української державності, а з іншого — її вплив на безпеку та інтереси іноземних партнерів.

Нині зовнішня політика майже всіх держав світу характеризується двома векторами:

перший — намаганням зберегти політичну незалежність; другий — знайти надійних партнерів для економічної, політичної та військово-стратегічної інтеграції.

Безумовно, процес визначення та реального наповнення обох цих векторів практичним змістом впливає на рівень загроз та небезпек з боку іноземних партнерів та їх характер щодо України як нового самостійного суб'єкта геополітики.

Загально визнано, що за своїми нинішніми можливостями Україна є державою регіонального рівня сили. З цієї причини українська політична еліта і громадська думка на практиці випробовуватимуть на регіональному рівні наступні головні базові принципи сучасної геополітичної доктрини:

• раціональні смислові концепти національно-культурної ідентичності;

• чіткого визначення національних інтересів та їхніх пріоритетів;

• легітимної незалежності від будь-яких держав у прийнятті рішень;

• усвідомлення культурних та історичних стандартів і орієнтирів суспільного розвитку;

• вимоги моральної та політичної відповідальності в прийнятті рішень;

• наявність волі в розвитку і підтримці рівноправності та взаємовигідного міжнародного партнерства.

Враховуючи, що Україна знаходиться на стику західної цивілізації, православного та ісламського світу, вона вимушена активно включатися в їхні відносини, запобігати непорозумінь, котрі виникають між ними. У цьому зв'язку українська правляча еліта намагається дистанціюватися від чужої гри та старанно вести власну: недопущення перетворення України на об'єкт геополітичних маніпуляцій, запобігання надмірному тиску, в тому числі й із застосуванням спеціальних оперативних засобів і методів спецслужб, з метою корегування її політики в бажаному для впливових іноземних держав та інших учасників міжнародно-правових відносин напрямі.

Стратегічний вибір на приєднання до європейських інтеграційних процесів жодною мірою не повинен позначитися на зусиллях щодо забезпечення інтересів України на пострадянському просторі.

З цього випливає, що взято курс на утвердження України як впливової європейської держави, європейського центру сили.

Привабливим стратегічним партнером України є Європа. Але, незважаючи на певне прагнення наблизитися до Європи в гуманітарній, культурній та політичній формах, не можна сподіватися на його швидку трансформацію в реальне економічне партнерство. У заповненні вакууму, котрий утворився через відсутність реального геостратегічного партнерства, спостерігається ефект балансуючих противаг": наскільки жорстка позиція Росії з тих чи інших питань (щодо України), настільки ж привабливим для українського істеблішменту і суспільної думки є образ Європа і навпаки.

У даному випадку, додатково можна визначити наступну закономірність і процеси під час домінування "євразійського вектору" в зовнішній політиці України. У даному випадку виникає багато питань, хоча, з погляду геостратегічних інтересів України не існує (і не може існувати, враховуючи мовну, культурну та історичну близькість) принципових перешкод для того, щоб визнати Росію не тільки геостратегічним партнером, а й союзником. Такий крок можливий за умови трансформації Російської Федерації на миролюбну, внутрішньостабільну, демократичну державу з економікою ринкового типу, позбавлену експансіоністських зазіхань, з урегульованими міждержавними відносинами і позбавленої імперського комплексу.

Певна частина вітчизняних експертів вважає, що Україні необхідно уникати масштабного військово-політичного союзу в рамках СНД під егідою Росії. Інша справа - взаємовигідне політичне та економічне співробітництво. Створення ж військово-політичного альянсу може призвести до реставрації протистояння "Схід—Захід".

Нині найоптимальнішою структурою українсько-російських відносин є господарська, фінансова та гуманітарна кооперації, а політичне співробітництво починає базуватися на нових принципах прагматизму та раціоналізму. Як свідчить практика, поки що економічні інтереси у відносинах України з Росією не приносяться в жертву політичним чи ідеологічним. Українська дипломатія й надалі має бути готовою до нейтралізації будь-яких експансіоністських зазіхань з боку Росії.

З іншого боку, для Заходу Україна також становить інтерес як великий споживчий ринок, джерело відносно дешевої робочі сили, держава з невикористаним виробничим потенціалом. І цей інтерес посилюється із утвердженням іміджу України в очах міжнародної громадськості як синоніму стабільності в європейському регіоні, як держави, котра прагне до адаптації демократичних цінностей в посттоталітарних умовах, а також за умов підйому української економіки.

Проте такий імідж України не завжди вигідний для певних політичних і ділових кіл США, Великої Британії, Франції, Німеччини. Непоодинокі висловлювання з боку фахівців-геополітиків, а також представників спецслужб держав Заходу щодо проблематичності перспектив незалежного розвитку і навіть існування України як суверенної держави.

Україна намагається вести "власну гру". Водночас, необхідно бути реалістами. Нині Україна не має повноцінних стратегічних союзників. Проте після завершення періоду її ідентифікації на міжнародній арені вони з'являться. Тому головне стратегічне завдання української правлячої еліти полягає у недопущенні ситуації, коли Україна стає предметом геополітичних ігор Росії та США (як це було в 1992-1993 роках).

Дата добавления: 2014-12-25