Лекція 2. Земельний фонд України як об’єкт Державного земельного кадастру

Принципи Державного земельного кадастру

Під принципами розуміють основні теоретичні положення, на яких ґрунтується ведення Державного земельного кадастру.

Державний земельний кадастр базується на таких основних принципах: обов'язковості внесення до Державного земельного кадастру відомостей про всі його об'єкти; єдності методології ведення Державного земельного кадастру; об'єктивності, достовірності та повноти відомостей у Державному земельному кадастрі; внесення відомостей до Державного земельного кадастру виключно на підставі та відповідно до цього Закону; відкритості та доступності відомостей Державного земельного кадастру, законності їх одержання, поширення і зберігання; безперервності внесення до Державного земельного кадастру відомостей про об'єкти Державного земельного кадастру, що змінюються; документування всіх відомостей Державного земельного кадастру.

1. Загальна характеристика земельного фонду України.
2. Класифікація земель України за цільовим призначенням.
3. Природно-сільськогосподарське районування території.
4. Земельно-кадастрові одиниці.

1. Загальна характеристика земельного фонду України

Земля виникла в результаті природного процесу незалежно від волі і свідомості людей і є даром природи.

Серед всіх природних ресурсів земля покрита родючим шаром і є основою для сільськогосподарського виробництва, на землі розміщені міста, селища міського типу і села, промислові підприємства, транспорт і всі інші об'єкти людської діяльності. З землею невід'ємно пов'язані ліси, ріки, які займають важливе місце в процесі виробництва і житті людини.

Земля є необхідною умовою існування самої людини.

За даними “FAO production“, земельний фонд планети Земля складає 13 млрд. 435 млн. га., з них:

На сільськогосподарські угіддя припадає 36,2 %, що становить 4 млрд. 868 млн. га площі: в тому числі:

- ріллі—1 млрд. 346 млн. га, або 27,6 %;

- сіножаті і пасовища—3 млрд.424 млн. га, або 70,3 %;

- багаторічні насадження—98 млн. га, або 2 %;

Щорічно в світі відчужується для несільськогосподарських потреб близько 25 млн. га. сільськогосподарських угідь, що еквівалентно втраті харчових ресурсів на 84 млн. чоловік.

Україна за площею сільськогосподарських угідь (41,8 млн. га) входить до 12 найбільших країн світу. Територія України складає 60,4 млн. га усіх земель, в т.ч.:

сільськогосподарські угіддя – 41,8 млн. га.

з них

o ріллі—32,6 млн. га, або 78,0 %

o пасовищ—5,5 млн. га – 13,1 %

o сіножатей—2,4млн. га – 5,7 %

o багаторічних насаджень—0,9 млн. га – 2,2 %

Крім того, площі України, які вкриті лісом і деревно-чагарниковими насадженнями, складають 10,4 млн. га, болота займають – 0,9 млн. га, водоймища і річки – 2,4 млн. га.

Середня площа сільськогосподарських угідь, що припадає на душу населення в Україні, складає 0,86 га, а також ріллі на душу населення – 0,67 га.

Слід відмітити, що Україна серед країн світу має найбільшу освоєність земель сільськогосподарськими угіддями – 70,4 %. В той час як в більшості країн Європи сільськогосподарські угіддя займають до 50 %, в США – 45,8 %, в Канаді – 6,7 % від усіх земель цих країн.

В порівнянні з землями України в Рівненській області невеликий потенціал земельних ресурсів.

Так, в області налічується—2005095,3 га всіх земель, в тому числі сільськогосподарських угідь—936,8 тис. га. З них:

- ріллі – 596,8 тис. га;

- сіножатей – 125,0 тис. га;

- пасовищ – 136,3 тис. га;

- лісів – 795,0 тис. га;

- боліт – 106,1 тис. га;

- присадибних земель – 82,6 тис. га;

- інших земель – 213,7 тис. га.

1. Класифікація земель України за цільовим призначенням

Згідно Земельного кодексу України (ст. 19) всі землі України за основним цільовим призначенням поділяються на дев’ять категорій.

Перша категоріяземель – землі сільськогосподарського призначення.

Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, або призначені для цих цілей.

До цих земель належать:

- сільськогосподарські угіддя (рілля, перелоги, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища);

- несільськогосподарські угіддя (землі під господарськими шляхами і прогонами, господарськими будівлями і дворами, захисними лісосмугами та іншими насадженнями тощо).

Друга категорія земель – землі житлової та громадської забудови.

До земель житлової та громадської забудови відносяться земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об’єктів загального користування.

Третя категорія земель – землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення.

Землі природно-заповідного фонду – це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об’єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об’єктів природно-заповідного фонду.

До земель природно-заповідного фонду відносяться:

- природні території та об’єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища);

- штучно створені об’єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва).

До земель іншого природоохоронного призначення відносяться:

- земельні ділянки водно-болотних угідь, не віднесених до лісового та водного фондів;

- земельні ділянки, в межах яких є природні об’єкти, що мають особливу цінність.

Четверта категорія земель – землі оздоровчого призначення.

До земель оздоровчого призначення належать землі, що мають природні лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватись для профілактики захворювань і лікування людей.

П’ята категорія земель – землі рекреаційного призначення.

Землі рекреаційного призначення – це землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.

Сюди відносяться:

- зелені зони і зелені насадження населених пунктів;

- туристські та екологічні стежки і марковані траси;

- земельні ділянки територій будинків відпочинку, пансіонатів, об’єктів фізкультури і спорту, турбаз, кемпінгів, оздоровчих, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об’єктів;

- земельні ділянки, надані для дачного будівництва.

Шоста категорія земель – землі історико-культурного призначення.

До земель історико-культурного призначення належать землі історико-культурних заповідників, меморіальних парків, поховань, архітектурних і археологічних пам’яток та архітектурно-ландшафтних комплексів.

Сьома категорія земель – землі лісового фонду.

До земель лісового фонду відносяться землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Не належать до земель лісового фонду землі, зайняті

- зеленими насадженнями в межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів;

- захисними лісосмугами (полезахисними, вздовж залізниць, автодоріг, каналів, гідротехнічних споруд, водних об’єктів);

- окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних, садових ділянках.

Восьма категорія земель – землі водного фонду.

До земель водного фонду належать землі, зайняті

- водними об’єктами (як природними, так і штучними), болотами, островами;

- прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм;

- гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них;

- береговими смугами водних шляхів.

Дев’ята категорія земель – землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

До земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення відносяться земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності.

Землями промисловості визнаються землі, надані для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під’їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будівель, інших споруд.

До земель транспорту належать землі, надані підприємствам, установам та організаціям залізничного, автомобільного транспорту і дорожнього господарства, морського, річкового, авіаційного, трубопровідного транспорту та міського електротранспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку об’єктів транспорту.

До земель зв’язку належать земельні ділянки, надані під повітряні і кабельні телефонно-телеграфні лінії та супутникові засоби зв’язку.

Землями енергетичної системи визнаються землі, надані під електрогенеруючі об’єкти (атомні, теплові, гідроелектростанції, електростанції з використанням енергії вітру і сонця та інших джерел), під об’єкти транспортування електроенергії до користувача.

Землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших формувань, утворених відповідно до законодавства України.

Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

1. Природно-сільськогосподарське районування території

Якість земель на території України неоднорідна, вона є результатом впливу багатьох факторів: клімат, рельєф, ґрунти та інші. В зв'язку з цим для обліку природних і економічних умов необхідно проводити районування території.

Природно-сільськогосподарське районування служить основою для спеціалізованого районування і проводиться в межах окремо взятої області. Для землеустрою це є основне районування. Основними одиницями районування є:

– природно-сільськогосподарські пояси;

– природно-сільськогосподарська зона. Вона характеризується певним балансом тепла, вологи, ґрунтотворними умовами. Кожна природна зона має свої особливості ведення сільськогосподарського виробництва;

– в межах зон виділяють природно-сільськогосподарські провінції;

– в межах провінцій виділяють природно-сільськогосподарські округи;

– природно-сільськогосподарські зони, провінції і округи потребують більш детального районування, а тому наступним елементом районування є виділення природно-сільськогосподарських агроґрунтових районів.

На території Рівненської області виділено 10 таких районів, які ще називаються земельно-оціночними районами. Для виділених районів характерна повна різновидність атрокліматичних, геоморфологічних, ґрунтових та інших умов. Ці умови впливають на спеціалізацію сільськогосподарського виробництва і відповідно на землевпорядні заходи.

Такими районами є: Зарічненський, Володимирецький, Костопільсько-Сарненський, Червоноармійський, Башарівсько-Вербський, Плосківсько-Будеразський, Старосільський, Рокитнівський, Рівненський, Корецький.

1. Кадастрові одиниці

Територія України, як об’єкт державного земельного кадастру, поділяється на окремі кадастрові одиниці, що забезпечує досить ефективне ведення земельно-кадастрової діяльності в цілому та виконання окремих кадастрових робіт.

Основними кадастровими одиницями є:

- територіальна зона (група об’єктів ДЗК);

- кадастрова зона;

- кадастровий квартал;

- земельна ділянка.

Земельна ділянка з встановленими межами, певним місцем розташування, визначеними правами щодо неї та унікальним кадастровим номером є основною одиницею даної системи поділу території на кадастрові одиниці.

На сьогоднішній день при веденні ДЗК фактично відмовились від такого поняття як “землі взагалі” і здійснено перехід до первинного обліку всіх земельних ділянок в межах України.

Таким чином, земельний кадастр базується на первинному обліку земельних ділянок із зазначенням їх кадастрових номерів, а вся інша інформація в т. ч. і статистична звітність, є похідною від кадастрової інформації первинного обліку.

Ідентифікатором об‘єктів у ДЗК в межах територіальної зони (крім земельних ділянок) є обліковий номер.

Обліковим номером об'єкта ДЗК (крім земельної ділянки) є індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється об'єкту ДЗК (крім земельної ділянки) під час внесення відомостей про нього до ДЗК і зберігається за ним протягом усього часу існування.

Структура облікового номера об'єкта ДЗК:

КГО: ВОК: ПНО,

де КГО - код групи об'єктів ДЗК (тризначне число);

ВОК - вид об'єкта ДЗК певної групи (шестизначне число);

ПНО - порядковий номер об'єкта ДЗК (восьмизначне число).

Ідентифікатором земельної ділянки у ДЗК є її кадастровий номер.

Кадастровим номером земельної ділянки є індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування.

Кадастровий номер земельної ділянки не відображає її приналежність до будь-якої адміністративно-територіальної одиниці в межах державного кордону.

Структура кадастрового номера земельної ділянки:

НКЗ: НКК: НЗД,

де НКЗ - номер кадастрової зони (дванадцятизначний);

НКК - номер кадастрового кварталу в межах кадастрової зони (тризначний);

НЗД - номер земельної ділянки в межах кадастрового кварталу (чотиризначний).

Дата добавления: 2014-12-25