Лекція 9. Теоретичні основи впорядкування територій

Клімат

Гідрографічні і гідрогеологічні умови землі

Природний рослинний покрив

При впорядкуванні необхідно враховувати властивості природного рослинного покриву.

Останнім часом землевпорядкування переходить на ландшафтну основу.

Ландшафти – це відносно однорідні ділянки земної поверхні, які відрізняються структурою, а також характером взаємодії та взаємозв’язку між їх окремими морфологічними частинами та структурними елементами.

Природна рослинність є одним із структурних елементів ландшафтів, поряд із рельєфом, ґрунтами, атмосферним повітрям, водами, тваринним світом.

Такий (ландшафтний) підхід дозволяє більш комплексно врахувати всі умови даної території при організації її використання та впорядкуванні, тобто врахувати економічні, екологічні та естетичні аспекти.

З врахуванням вище зазначеного, необхідно зберігати природний рослинний покрив на тих ділянках і на тих місцях, де є в цьому потреба, де це вигідно або доцільно з естетичних міркувань.

Особливо це має значення при розробці протиерозійних заходів і організації території кормових угідь.

Природній рослинний покрив на схилах грає протиерозійну захисну функцію і в комплексі із щілюванням затримує поверхневий змив ґрунту.

Природна трав'яниста рослинність на кормових угіддях дозволяє правильно влаштувати територію кормових угідь – розмістити гуртові і отарні ділянки, загони чергового випасання, закріпити пасовища за окремими видами і віковими групами тварин. Крім того, якість рослинного покриву враховується при проектуванні сінокосо- і пасовищезмін.

До гідрографічних і гідрогеологічних умов землі відносяться: річки, струмки, меліоративні канали, ставки, озера, болота, балки, яри, залягання грунтових і артезіанських вод, інші угіддя. Врахування цих умов потрібно при виборі місця під будівництво нових і розширення існуючих населених пунктів, ставків, водоймищ, виробничих центрів, при організації угідь і сівозмін, розміщенні споруд для садибного, польового і пасовищного водопостачання, розміщення шляхової мережі, інженерних споруд, тощо.

Існуюча гідрографічна мережа зумовлює проведення такої організації території, яка б забезпечила захист земель від водної ерозії та захист водних джерел від забруднення продуктами цієї ерозії.

Клімат суттєво впливає на продуктивність сільськогосподарського виробництва, зокрема на урожайність сільськогосподарських культур.

Основними кліматичними факторами є: сума активних температур, сума середньомісячних температур, тривалість вегетаційного, пасовищного, безморозного періоду, середньорічна кількість опадів, інтенсивність, повторюваність і напрямки вітрів.

Врахування цих факторів потрібне в першу чергу для організації використання земель в сільськогосподарському виробництві, для правильного розміщення проектних елементів (полів сівозмін, робочих ділянок, лісосмуг, доріг тощо), вибір агротехнічних методів обробітку ґрунту.

Для вивчення вище розглянутих властивостей землі необхідно провести цілий комплекс вишукувань та обстежень: топографічні знімання (космічні, аерофотогеодезичні), ґрунтові, геоботанічні, гідромеліоративні, дорожні і інші обстеження та вишукування, а також детально вивчити матеріали проведених вишукувань.

1. Поняття впорядкування території. Організація території.
2. Елементи впорядкування території. Основні характеристики просторового розміщення елементів впорядкування території.
3. Основні принципи використання земель.
4. Системи і способи використання сільськогосподарських угідь.

1. Поняття впорядкування території. Організація території

Будь-яка територія (чи то сільськогосподарські підприємства, чи не сільськогосподарські) являє собою певну просторову структуру, включає різноманітні елементи. Цими елементами є земельні угіддя, природні урочища, господарські центри, будівлі, дороги, меліоративні канали, інженерна інфраструктура тощо. Вони між собою пов’язані і цим самим створюють певні умови для виробництва, особливо сільськогосподарського.

Оптимальні просторові структури не можуть складатись стихійно. Тому потрібно проводити цілеспрямовану землевпорядну діяльність з оптимізації просторової структури території, тобто здійснення її повного і цілеспрямованого впорядкування.

Впорядкування території – це приведення в порядок певної просторової структури (сукупності елементів земельних угідь), оптимізація їх форми, розмірів (площі) та інших ознак з метою створення найкращих умов для сільськогосподарського та іншого виробництва, життя і діяльності людей.

Це розміщення земельних ділянок і елементів облаштування даної території.

Землевпорядні дії з впорядкування землі полягають в тому, що певна територія вимірюється, ділиться на певні визначені ділянки для використання в різних галузях господарської діяльності, і на цих ділянках розміщуються зв’язані з землею об’єкти та засоби виробництва (населені пункти, дороги, багаторічні насадження, канали тощо).

Поряд з терміном „впорядкування території” в землевпорядній літературі і в практиці вживається термін „організація території”. Вони дуже близькі і часто вживаються як ідентичні. Проте термін „організація території” має ширший зміст. Під ним розуміють організацію використання всіх земель, в той час як під впорядкуванням території розуміють не тільки розміщення, але і певною мірою облаштування території земельних угідь або окремих об’єктів.

Так, впорядкування території культурних пасовищ включає не лише розміщення окремих елементів, але і влаштування огорожі, водопоїв тощо. Подібно проводять впорядкування території багаторічних насаджень, земельних часток (паїв).

1. Елементи впорядкування території. Основні характеристики просторового розміщення елементів впорядкування території

За просторовими ознаками виділяють три основні групи елементів впорядкування території:

- центри,

- лінійні елементи,

- площові елементи.

Центри – це місця концентрації людської діяльності. В них концентруються стаціонарне виробництво, управління та обслуговування.

До цієї групи відносяться:

- населені пункти,

- виробничі центри,

- підсобні центри.

Населені пункти – найбільш вагомі елементи в формуванні території. Вони є своєрідними вузлами, до яких стягуються шляхи сполучення, лінії зв’язку та інші елементи інфраструктури.

За функціональним призначенням населені пункти поділяються на три види:

1) сільськогосподарські центри, тобто населені пункти, що безпосередньо зв’язані з використанням сільськогосподарських земель. Це – центри концентрації засобів виробництва і трудових ресурсів в сільському господарств. Сюди відносяться, як правило, села;

2) населені пункти, які крім сільськогосподарського виробництва обслуговують об’єкти інших галузей виробництва (обробної, добувної, харчової, лісового господарства та ін.). Сюди відносяться села і селища, в яких є, крім сільськогосподарських, несільськогосподарські підприємства;

3) населені пункти, які безпосередньо не зв’язані з сільськогосподарським виробництвом (промислові, курортні та ін.). Сюди відносяться, як правило, селища та міста.

Виробничі центри

Сільськогосподарське виробництво передбачає виконання цілого ряду стаціонарних технологічних процесів, які потребують концентрації їх в окремих пунктах з наявним комплексом споруд, машин, обладнання, поголів’я худоби тощо. Такі місця концентрації засобів виробництва, і стаціонарних процесів називають виробничими центрами.

За функціональними ознаками виробничі центри поділяються на дві групи:

- господарські двори,

- тваринницькі комплекси (ферми).

В свою чергу господарські двори поділяються на загальногосподарські і галузеві (машинні, будівельні, складські двори і майданчики).

На тваринницьких фермах утримується робоча худоба.

Виробничі центри мають зв’язки з усіма об’єктами господарства, населеними пунктами, сільськогосподарськими угіддями, зовнішніми об’єктами.

Крім стаціонарних центрів існують також сезонні центри (польові стани, літні табори для худоби).

Підсобні центри (підприємства) служать для обслуговування основного виробництва.

Лінійні елементи – це елементи одномірні. Тобто або їх лінійні поздовжні розміри (довжина) значно перевищують поперечні (ширину), або вони мають тільки один вимір – довжину (межі). До таких елементів відносять: межі, внутрігосподарські шляхи, лісосмуги, лінійні гідроспоруди, гідромеліоративні канали. Вони є безпосередніми елементами землевпорядного проектування, крім останніх, які є об’єктами проектування гідромеліоративних систем.

Межі основний елемент при формуванні землекористувань, структури території.

Найоптимальнішою межею є пряма лінія. Тому при проектуванні необхідно намагатися проектувати елементи прямолінійної правильної форми. Але слід пам’ятати, що пряма межа набуває свого значення, має зміст, якщо вона узгоджена з іншими прямими лініями, коли витримується паралельність ліній. В результаті цього земельні ділянки мають правильну форму.

Дороги.

Вся мережа автомобільних доріг поділяється на дві групи:

- дороги загального користування;

- внутрігосподарські (основні та польові).

Основні дороги забезпечують зв’язок об’єктів господарства (центри, масиви угідь) з дорогами загального користування.

Польові дороги забезпечують під’їзд до окремих ділянок угідь (полів, робочих ділянок).

Лісосмуги.

З метою захисту земель від вітрової ерозії створюються полезахисні лісосмуги, а з метою захисту земель від водної ерозії – водорегулюючі лісосмуги.

Дата добавления: 2014-12-25