Поняття та структура цивільного законодавства

Нормативна база глави: Конституція України, гл. 1 ЦК.

Цивільне законодавство – це система нормативних актів, які містять цивільно-правові норми. Ці норми є початковим етапом дії цивільного права. Цивільне право в об’єктивному значенні – це сукупність юридичних норм, ідей, концепцій, що визначають статус приватної особи, реалізацію цивільних прав та інтересів. Об'єктивне цивільне право не тільки містить у собі поняття «право» у єдності з поняттям «закон», але його треба розуміти як об’єктивний факт, що існує незалежно від дій конкретної людини або подій, тобто це такі майнові та особисті немайнові права, що проголошені Конституцією, законами, є засадами юридичних прав та обов’язків. Наприклад, за радянські часи фізична особа не мала права придбати трактор, оскільки це засіб виробництва, а зараз право отримувати прибутки, використовуючи своє майно, гарантується Конституцією та іншим законодавством, тобто кожна особа може придбати трактор за певними умовами. Об’єктивні цивільні права розглядаються як абстрактна можливість суб’єктів, закріплена цивільним законодавством, бути учасниками цивільних відносин, відповідно об’єктивні обов’язки розглядаються як необхідність бути учасником. Ця абстрактна можливість та необхідність перетворюється у дійсність після відбуття юридичних фактів, коли у суб’єктів цивільного права виникають суб’єктивні цивільні права та обов’язки. Наприклад, суб’єктивне цивільне право вимагати передання певної речі у користування виникає у суб’єкта тільки після укладення договору майнового найму.

Об'єктивне право ще називають позитивним правом, оскільки воно існує як позитивна реальність, як юридично чинне право, як правила, норми, створені державою, що мають зовнішній вираз у законодавстві. Характерною рисою позитивного права є те, що воно створюється законодавчою владою держави та відбиває її інтереси, у тому числі, можливо, вузькокласові, тому свавілля є вірогідним. Позитивне право слід відмежовувати від природного права як філософського поняття прав та свобод людини як розумної живої істоти, що слугує критичним обґрунтуванням як законів, так і поведінки людей за межами дозволеного законом. Наприклад, до природного права філософи відносять право на евтаназію – задоволення прохання людини про припинення її життя, що заборонена ч. 4 ст. 281 ЦК, право на кровну помсту тощо.

Закон, поряд з іншими формами, містить у собі джерело права. Необхідно закон розглядати як певні приписи, зобов’язання, обмеження, що оформлені як нормативні документи, а право розглядати як свободу щось робити чи втримуватись від чогось, право пов'язано з волею людини, її свободами, природними правами. Цицерон стверджував: «Тільки те, що відповідає закону природи, є справжнім (істинним) правом». Тому закон і право не можна розглядати як тотожні поняття, хоч у демократичному суспільстві вони наближаються один до одного, закон, у більшості, є зовнішньою формою права, а права людини закріплені у законах.

Концепція ЦК (система поглядів, думок):

• ЦК забезпечує нормальне функціонування цивільного суспільства, тобто самостійної, незалежної від держави системи відносин між юридично вільними та рівноправними партнерами у всіх сферах життя, у тому числі підприємництві.
• ЦК є кодексом приватного права, у нормах якого втілюється юридичний порядок, що спирається на принцип свободи людини.

Джерела (форми) цивільного права як особливий вияв зовнішнього оформлення права – це:

· Акти позитивного права (цивільне законодавство, зокрема принципи (засади) цивільного права (ст. 3 ЦК), міжнародні договори). Термін “ законодавство ” слід розуміти широко, включаючи в нього не тільки закони, але й інші нормативні акти (міжнародні договори, кодекси, закони й підзаконні акти).

· Договори, а точніше правочини (ст. 6 ЦК), враховуючи приватний характер та диспозитивність цивільних відносин. Велике значення для саморегулювання цивільних відносин, свідомого прийняття учасниками на себе цивільних обов’язків набуває положення про співвідношення актів цивільного законодавства та договору. Зокрема, установлюється, що сторони договору, як правило, мають право відступити від положень актів цивільного законодавства та самостійно врегулювати свої відносини (ст. 6 ЦК), оскільки існує презумпція диспозитивності норм цивільного права. Тому імперативність норми повинна бути прямо вказана в актах цивільного законодавства або випливати зі змісту, норми або суті відносин.

· Звичаї (ст.7 ЦК).

Структура цивільного законодавства. З урахуванням ієрархії, юридичної сили форми законодавства можлива така класифікація цивільного законодавства:

· Конституція України;

· договори суб’єктів цивільного права, укладені на підставі та розвиткові положень Конституції України;

· Закони України, кодекси та ратифіковані міжнародні договори в галузі цивільного права;

· підзаконні нормативні акти;

· звичаї; усталена судова практика.

Договори суб’єктів цивільного права тому за своєю юридичною силою стоять вище, ніж акти цивільного законодавства, що суб’єкти цивільного права у договорі можуть, як правило, відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст. 6 ЦК).

Дата добавления: 2014-12-25