Захист цивільних прав

Якщо для здійснення суб’єктивних цивільних прав існує свобода, яка в окремих винятках може бути обмежена, то захист порушених прав у судівідбувається у певних межах, якщо відповідач не спростує звинувачення та судом буде визнаний склад правопорушення. Право на захист, як конституційне право кожного, згідно зі ст. 8 Конституції має пряму дію. Тільки у разі порушення, невизнання або оспорювання свого цивільного права кожна особа має право на його захист. Так само кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ст. 15 ЦК). Інтерес має правовий характер, коли спір про право відсутній, суб’єктивне право не порушене, однак його не можна реалізувати через відсутність правовстановлювальних документів, правову невизначеність фактичного стану особи тощо. Так, захист інтересу буде у разі знищення речі, право власності на яку не може бути захищене, оскільки її вже не існує, тому захищається порушений інтерес.

Право на захист цивільного права та інтересу – це юридична можливість особи на свій розсуд і в межах, що допускаються правопорядком, використовувати засоби примусу задля захисту правових благ, охоронюваних цивільним законодавством.

Право на захист як один з елементів будь-якого суб'єктивного цивільного права – це нормативне врегульована можливість управомоченого суб'єкта на свій розсуд застосувати:

Ø засоби правоохоронного характеру для відновлення порушеного права;

Ø методи, передбачені законом, для припинення дій, якими право було порушене.

Нездійснення особою права на захист не є підставою для припинення цивільного права, що порушене, крім випадків, установлених законом. Охорона права має мету забезпечити його існування, не допустити порушення. Захист права здійснюється, коли вже право порушено або існує загроза його порушення.

Підстави для захисту кожної особи свого цивільного права:

· Порушення – це результат протиправних дій порушника, внаслідок чого цивільне право іншої особи зазнало зменшення або ліквідації, і ця особа, яка постраждала, позбавлена можливості здійснити, реалізувати це право повністю або частково.

· Невизнання – це дії носіїв пасивного цивільного обов'язку, які полягають у запереченні цивільного права вповноваженої особи, що зумовлює неможливість його використання, повністю або частково.

· Оспорювання – це коли між учасниками правовідношення виник спір із приводу існування в них суб'єктивного права, що зумовлює неможливість його використання, повністю або частково.

Дата добавления: 2014-12-25