Умови та наслідки зміни та розірвання договору

Підстави для зміни або розірвання договору

Ø Розірвання договору – це різновид припинення договору, яке відбувається до настання часу закінчення дії договору лише із суб’єктивних підстав, що передбачені законом або договором.

Ø Зміна договору – це внесення поправок та не може змінюватись предмет, строки виконання, місце тощо.

Зміна або розірвання договору на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Зміну умов договору слід відмежовувати від новації, а саме, від заміни первісного зобов'язання новим між тими ж сторонами, коли змінюються всі суттєві умови, одне зобов'язання замінюється на інше. Наприклад, новацією буде випадок, якщо внаслідок прострочення оплати за договором купівлі-продажу боргове зобов'язання замінено позиковим зобов’язанням (ст. 1053 ЦК). Зміна або розірвання договору, як правило, не допускається, та може мати місце за наявності істотного порушення договору чи істотності зміни обставин, такі дії є способом захисту цивільних прав та інтересів (ст. 16 ЦК).

Розірвання договору за згодою сторін або у судовому порядку є його припиненням після задоволення всіх вимог, зазначених у договорі про розірвання або у рішенні суду. Підставами припинення договору можуть бути дії та події, підставами зміни або розірвання договору – лише дії. Ініціаторами зміни або розірвання договору можуть бути одна сторона, дві сторони чи треті особи, які не є сторонами у договорі, але які уповноважені спеціальним законодавством на вчинення таких дій, наприклад, Антимонопольний Комітет.

Підстави для зміни або розірвання договору:

· згода сторін, якщо інше не встановлено договором або законом;

· згода сторін при наявності істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах;

· одностороння відмова від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом;

· рішення суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Зміна та розірвання договору може відбутисяу разі істотної зміни обставин за наявності одночасно таких умов:

Ø в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

Ø зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

Ø виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

Ø із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Договір може бути розірваний, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання. Зобов'язання сторін припиняються.

Договір може бути змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом. Зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.

Наслідки зміни або розірвання договору:

· Зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

· У разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв'язку з виконанням цього договору.

· Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

· Якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією зі сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Правочин, спрямований на зміну або розірвання договору, здійснюється в тій самій формі, що й сам договір.

Питання для самоконтролю

1. Який порядок укладення договору? Які вимоги ставляться до оферти?

2. З якого моменту договір вважається укладеним? Коли договір вважається не укладеним?

3. Назвіть підстави для зміни або розірвання договору.

4. Які існують умови зміни та розірвання договору?

5. Які наслідки наступають у разі зміни або розірвання договору?

Рекомендована література

1. Бервено С. Цивільно-правова характеристика укладення договору // Підприємництво, господарство і право. – 2006. № 4. с.10-16

2. Боднар Т.В. Укладання цивільно-правових договорів // Вісник господарського судочинства. – 2008. № 2. с. 87-90

3. Бородовський С. Деякі питання укладення, зміни і розірвання договору в цивільному праві України // Юридична Україна. – 2005. - № 1. – с. 23-26

4. Грамацький Е. Укладення договору // Підприємництво, господарство і право. – 2003. № 11. с.114-116

5. Зозуляк І. До питання про правову природу істотних умов договору // Юридична Україна. – 2007. - № 11. – с. 39-43

6. Карпечкін П. Попередній договір // Вісник Прокуратури. – 2008. № 3 (81). – с. 67-69

7. Костенко Л. Узгодження умов господарського договору // Юридичний журнал. – 2008. № 4 с. 41-44

8. Кравцова Т. Особливості правового регулювання укладення державних контрактів // Підприємництво, господарство і право. – 2007. № 8. с. 42-46

9. Присяжнюк А. Зміна та розірвання цивільно-правових договорів // Юридична Україна. – 2005. - № 12. – с. 27-31

10. Скакун Ю. Місце попереднього договору в системі цивільно-правових договорів // Право України. – 2007. – № 6. – с. 93-95

11. Черешнюк В. Пропозиція укласти господарський договір // Підприємництво, господарство і право. – 2007. № 2. с.24-26

13. Шаповалова О.І. Дії як характерна ознака договору // Українське право. – 2008. - № 1. с. 127-131

Висновок до третього розділу

«Відносні права учасників цивільних відносин. Загальні положення»

Відносні права учасників цивільних відносин – це майнові права у правовідносинах з чітко визначеними суб’єктами, коли управомоченій особі протистоїть лише визначений, конкретний суб’єкт. Зобов'язальне право – підгалузь цивільного права, норми якої регулюють майнові відносини переважно у сфері виробництва і цивільного обігу, перехід матеріальних та інших благ, результатів роботи або послуги від однієї особи до іншої. Зобов'язання – це правовідношення, в якому одна особа (кредитор) має право вимагати від іншої особи (боржника, дебітора) вчинення певних дій (передати майно, гроші, виконати роботу, послугу) та утримання від вчинення інших дій. Предметом зобов'язання може бути тільки результат дій боржника як благо, на яке претендує кредитор. І лише тоді, коли зобов'язання буде виконане, предмет зобов'язання перетворюється на об'єкт суб’єктивних прав кредитора як право на результат дій. Виконання зобов'язання – це вчинення боржником на користь кредитора певної дії або утримання від дії щодо благ, які становлять предмет виконання зобов'язання. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай висуваються. Підстави припинення зобов'язання: за фактом належного виконання (це основний спосіб припинення зобов'язання); на вимогу однієї із сторін (при певних порушеннях його умов іншою стороною, при зарахуванні зустрічних однорідних вимог); за згодою сторін (відступне, новація); за волею кредитора (прощення боргу), незалежно від волі сторін (поєднання боржника і кредитора в одній особі, припинення зобов'язання неможливістю його виконання, припинення зобов'язання смертю фізичної особи, припинення зобов'язання ліквідацією юридичної особи, видання акту державного органу). Заходи забезпечення виконання зобов'язань – це умови договору, спрямовані на захист інтересів кредитора та на стимулювання боржника до своєчасного та належного виконання зобов'язань шляхом встановлення для нього невигідних наслідків у разі їх невиконання чи неналежного виконання. Слід розрізняти засоби забезпечення у вузькому значенні слова і міри відповідальності, які одночасно є засобами забезпечення (це неустойка, завдаток, застава з умовою переходу заставленого майна у власність кредитора у разі порушення зобов'язання). Порука і гарантія є негативними наслідками для іншої особи, що настають незалежно від її провини і протиправності дій. Виняток складає притримання, котре за своєю сутністю є засобом захисту прав кредитора, але не мірою відповідальності боржника, оскільки не супроводжується настанням негативних наслідків майнових наслідків для останнього. Правові наслідки порушення зобов'язання є одночасно способами захисту цивільних прав і інтересів судом, але не всі вони є одночасно правовими наслідками порушення зобов'язання. Як заходи захисту цивільних прав та інтересів існують ще організаційно-превентивні заходи (визнання права, заходи самозахисту). Цивільно-правова або майнова відповідальність – це правовідносини, що виникають у зв'язку з порушенням встановленого договором або законом обов'язку, та мають змістом покладання на особу, винну в скоєнні цивільного правопорушення, додаткових негативних наслідків майнового характеру, які є невигідними для боржника та компенсаційними для кредитора. Правові наслідки порушення зобов'язань діляться на такі, що є заходами (мірами) відповідальності до правопорушника, та наслідки, що такими не є. Оперативні санкції є складовими частинами правових наслідків порушення зобов'язання, але не є формами (мірами, заходами) майнової відповідальності, вони не відновлюють початкового майнового стану потерпілої сторони, а спрямовані на запобігання конкретним порушенням у майбутньому, виконують забезпечувальну функцію, мають застережливий характер і можуть застосовуватися в оперативному порядку односторонньо управомоченою стороною без звернення до юрисдикційного органу та без згоди боржника. Окрім оперативних санкцій, існують інші санкції до правопорушника, здійснення яких неможливо без звернення до юрисдикційного органу. Умови цивільно-правової відповідальності: протиправність порушення суб’єктивних цивільних прав; наявність збитків (шкоди); причинний зв'язок між протиправністю порушення суб’єктивних цивільних прав та збитками (шкодою); провина правопорушника. До числа підстав звільнення від цивільно-правової відповідальності внаслідок неможливості виконання зобов'язання, зокрема, відносять: 1) вину кредитора; 2) випадок; 3) форс-мажор; 4) непереборну силу; 5) інші обставини, що спричиняють неможливість виконання зобов'язання, якщо вони виникли не з вини боржника. Загальною формою (мірою, заходом) майнової відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань є обов'язок боржника відшкодувати збитки, заподіяні правопорушенням кредитору. Спеціальні форми (міри) майнової відповідальності – це деякі способи забезпечення зобов'язань, неустойка, застава, порука, гарантія, притримання, завдаток (ст. 546 ЦК) а також проценти річні, передбачені на випадок порушення грошових зобов'язань та є негативними майновими наслідками для правопорушника.

Договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Головним у свободі договору є проголошення вільності, тобто, самої свободи, однак законодавець звертає більшу увагу не на вільність, що є правилом, а на обов’язковість, заборони та обмеження, що є винятком, оскільки завдяки цим нормам здійснюється захист свободи. Предмет договору – це істотна умова договору про передбачуване благо, щодо якого існує можливість виникнення речового чи зобов’язального права у сторін договору після виконання зобов’язань. Предмет договору треба відмежовувати від об’єкта цивільних прав – певних благ, щодо яких у суб’єктів існують суб’єктивні цивільні права. Момент укладення консенсуального договору – це момент досягнення згоди за всіма істотними умовами. У випадках передбачених законом або договором, моментом укладення реального договору може бути момент передання речі, здійснення інших дій, якщо сторони досягли згоди. Моментом укладення формального договору буде його належне оформлення (письмове, нотаріальне, реєстрація у відповідних державних органах тощо), якщо існують відповідні вимоги закону або хоч одна сторона висунула таку вимогу.

Дата добавления: 2014-12-25