Практичні методи навчання

При використанні практичних методів навчання джерелом знань є дії самих учнів. Ціль таких методів – формування умінь і навичок. У їх основі лежить діяльність учнів по застосуванню отриманих знань. До цієї групи методів більшість авторів відносять вправи, лабораторні та практичні роботи.

Вправи являють собою багаторазове повторення розумової або практичної дії, що відбувається з метою оволодіння нею або для її вдосконалення. Вони використовуються при вивченні всіх предметів на всіх етапах навчання.

В залежності від предметної спрямованості вправи бувають математичними (вправи в обчисленнях, у вирішенні задач певного типу, у виборі раціонального способу рішення, у застосуванні математичних формул тощо), літературними (вправи у віршуванні, у виразному читанні тощо), хімічними (вправи в розпізнаванні хімічних речовин, у складанні хімічних формул і рівнянь реакцій, у хімічних розрахунках тощо) і т. ін.

За сферою прикладання зусиль можна виділити фізичні вправи, що вимагають напруги тіла, та інтелектуальні, потребуючі напруги розуму.

За видом навчальної діяльності вправи можуть бути усними, письмовими, графічними.

За характером навчальної діяльності - репродуктивними, що відтворюють певну діяльність без зміни, та творчими (продуктивними), що потребують роботи з виходом за межі відомого. У якості комплексних можна розглядати лабораторно-практичні та виробничо-трудові вправи.

· Усні вправи широко застосовуються в навчальному процесі. Вони пов'язані з розвитком мови й мислення, використовуються для викладу знань, оволодіння технікою та культурою читання, усної лічби, говоріння тощо. Складність таких вправ залежить від вікових особливостей і навчальних можливостей дітей, рівня їх розвитку та від методики навчання, що застосовується. Велику роль усні вправи відіграють при вивченні мов.

· Письмові вправи сприяють розвиткові культури писемного мовлення. Вони виконуються у вигляді диктантів, творів, конспектів, оповідань, запису рішення задач тощо, вчать самостійності мислення та лаконічній формі викладу думки. З їх допомогою відпрацьовуються механізми грамотного письма.

· Графічні вправи розвивають просторове мислення, вчать упорядковувати зображення на площині, акуратно писати, креслити, малювати, згортати інформацію до певного сигналу та розгортати її в разі потреби.

· Лабораторно-практичні вправи сприяють формуванню уміння користуватися приладами, вимірювальною апаратурою, реактивами, природними та штучно створеними матеріалами. Вони формують конструктивно-технічні уміння а також уміння проводити досліди та оформляти звіти про експерименти.

· Виробничо-трудові вправи готують дітей до виконання певної виробничої діяльності, вчать їх трудитися. Прості вправи спрямовані на відпрацьовування окремих трудових прийомів, складні – на виконання трудових справ у цілому.

3.2. Класифікація методів навчання за характером пізнавальної діяльності (за пізнавальною активністю школярів).

У противагу класифікаціям, в основі яких лежать зовнішні прояви методів навчання, І. Я. Лернер та М. М. Скаткін пропонують класифікувати методи навчання за внутрішніми показниками взаємодії викладання й учіння, а саме: за характером пізнавальної діяльності або за пізнавальною активністю школярів. При цьому внутрішній і зовнішній прояв методу співіснують у своїй єдності. Внутрішнє розглядається як спосіб взаємодії викладання і навчання, а зовнішнє – як форма прояву цього способу. Наприклад, пояснювально-ілюстративний метод являє собою спосіб передачі і засвоєння інформації. Він реалізується у формі лекції, розповіді, інструктажу тощо.

Дана класифікація містить у собі п'ять методів навчання, розташованих у порядку зростання пізнавальної активності школярів. Це: пояснювально-ілюстративний або інформаційно-рецептивний (рецепція – сприйняття) метод, репродуктивний, метод проблемного викладення матеріалу, частково-пошуковий та дослідницький.

1. Пояснювально-ілюстративний (інформаційно-рецептивний) метод навчання полягає в тому, що вчитель передає готові знання, пояснюючи матеріал та ілюструючи сказане прикладом, дією, показом. Діти сприймають його, розуміють і запам'ятовують. Цей метод реалізується у формі розповіді, лекції, пояснення, інструктажу, ілюстрації, демонстрації тощо. Він ощадливий у часі, найбільш інформативний, але не виходить за межі роботи пам'яті.

2. Репродуктивний метод використовується для формування умінь і навичок (способів діяльності). В основі цього процесу лежить багаторазове повторення діяльності в різних (при формуванні умінь) і в однакових (при формуванні навичок) умовах. Діяльність учителя полягає в пред'явленні зразка, а учнів – у виконанні діяльності за зразком. Реалізується цей метод у формі вправ, бесід (відтворюючих), семінарів, лабораторних, практичних робіт тощо.

3. Метод проблемного викладення матеріалу полягає в тім, що вчитель ставить проблему і сам її вирішує, показуючи учням, як це робиться, тобто викладає матеріал проблемно.

4. Частково-пошуковий метод навчання спрямований на спільне вирішення навчальної проблеми, коли одну її частину вирішують діти, а іншу – вчитель.

5. Дослідницький метод забезпечує повне самостійне вирішення проблеми учнями.

Порівняльний аналіз перелічених методів показує, що перші два ведуть дітей шляхом репродуктивного засвоєння, а наступні три – вчать виходити за межі відомого (продуктивне засвоєння). Послідовність пред'явлення методів у даній класифікації чітко фіксована, тому що її порушення приводить до руйнування логічної лінії побудови класифікації (закономірного зростання пізнавальної активності школярів).

Література:

1. Дидактика средней школы / [под. ред. Скаткина М. Н]. – М.: Просвещение, 1982. – С. 181-216.

2. Глазиріна В. М. Педагогіка сучасної школи / В. М. Глазиріна. – Донецьк: Норд-Прес, 2006. – С. 98 – 117.

3. Подласый И. П. Педагогика: Новый курс: Учеб. Для студ. высш. учеб. заведений: В 2 кн. / И. П. Подласый. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1999. – Кн.1: Обшие основі. Процесс обучения. – 1999. – С. 469 – 510.

4. Ягупов В. В. Педагогіка / В. В. Ягупов. – К.: Либідь, 2002. – С. 317 – 350.

5. Волкова Н. П. Педагогіка / Н. П. Волкова. – К.: Академія, 2002. – С. 275 – 312.

6. Педагогика / [под ред. Ю. К. Бабанского]. – М.: Просвещение, 1988. – С. 385-416.

7. Галузинський В. М. Педагогіка: теорія та історія / В. М. Галузинський, М. Б. Євтух. – К.: Вища школа, 1995. – С. 162 – 185.

8. Харламов И. Ф. Педагогика / И. Ф. Харламов. – М.: Высш. школа, 1990. – С. 193 – 326.

9. Кузьмінський А.І., Омеляненко В.Л. Педагогіка: Підручник. – К.: Знання, 2007. – С. 150 – 162.

10. Сластенин В. А. Общая педагогика: Учеб. Пособие для студ. высш.учеб.заведений / Под ред. В. А. Сластенина: В. 2 ч. – М.: Гуманит.изд. центр ВЛАДОС, 2003. – Ч.1. – С. 125 – 144.

11. Фіцула М. М. Педагогіка: навч. посіб. / М. М. Фіцула. – К.: Академвидав, 2009. – С. 78 – 98.

12. Бондар В. І. Дидактика / В. І. Бондар – К., Либідь, 2005. – С. 6 – 26.

13. Кучерявий О. Г. Педагогіка: особистісно-розвивальні аспекти: навч. посіб. для студ. Вищ. Навч. закл. / О. Г. Кучерявий. – К.: НВП «Вид-во «Наукова думка» НАН України», 2011. – С. 134 – 155.

Дата добавления: 2014-12-25