Соціальна діагностика поведінки неповнолітніх 1 страница

Витоки соціальної діагностики пов'язані з іменами відомих вчених XIX ст. А.Кетле та Е.Дюркгейма. Досліджуючи різноманітні фактори впливу на соціальну організацію, вони визначали їх системний характер виливу на поведінку людини. При цьому, відзначали залежність соціоекологічних чинників від відхилень у поведінці. Впливовий фон мікросередовища проявляється у вигляді сприятливих умов, що позитивно впливають на емоційні і поведінкові реакції \чнів. Формування сприятливих умов здійснюється через вивчення і розвиток інтересів та соціально схвалюваних нахилів учнів. Особливу роль відіграє діагностика потенційно негативних чинників. На основі її даних і розробляються напрями іа методи превентивної діяльності. Тому, діагностуючи мікрорайон, дуже важливим є виявлення часових періодів скоєння протиправних дій. Для цього слід аналізувати дні, юдини, тижні і місяці, протягом яких фіксувати протиправні дії. Вони розрізняються за видами (правопорушення і злочини) і за характером скоєння дій (індивідуальні і групові).

Практика засвідчує, що на першому етапі в добовому аналізі скоєння правопорушень виділяються, як правило, три періоди, протягом яких учнями шкіл скоюється найбільша кількість правопорушень. Ними виявились проміжки між 14—16 годинами, 16-21 і 24 - 1 год. ночі.

Статистика органів внутрішніх справ свідчить про постійну проблему підлітків, затриманих у стані сп'яніння. Вживання наркотичних речовин неповнолітніми теж є правопорушенням, активним криміногенним фактором, що сприяє зростанню правопорушень і злочинів. Аналіз підтверджує, що часові періоди вживання алкоголю співпадають з періодами скоєння правопорушень. Наприклад, під час вживання алкоголю, пік якого

припадає на 15 годину, підлітками скоюється більшіси індивідуальних правопорушень. Вживання алкоголю о 19 годиш збігається із скоєнням комплексу всіх видів протиправних дій.

В останні роки в середовищі неповнолітніх широко розповсюдилось вживання наркотичних речовин (тютюн, алкоголі, наркотики, токсичні речовини). Однак, обмежена іехнічна біна правоохоронних органів не дає можливості уточнити ви. і наркотичної речовини. Тому підлітки, які перебувають у стані сп'яніння, сприймаються лише як такі, що вживають алкоголь, а цс обмежує превентивну роботу як правоохоронних органів, гак і педагогічних колективів шкіл. Проведений аналіз часу скоєння протиправних дій дає можливість згрупувати часові періоди протягом доби, відповідно 15-16, 19 -20 і 1 год. ночі.

Правопорушення і злочини, скоєні підлітками у нічний час свідчать про поганий сімейний контроль. Тому необхідна роз'яснювальна робота з батьками.

Динаміка скоєння протиправних дій. розподіл перюдичносп скоєння правопорушень учнями шкіл за тижневий цикл навчальної життєдіяльності дає можливість виділити часовий період ризик\ скоєння протиправних дій - понеділок. Цим днем відмічена найбільша кількість правопорушень, скоєних шд впливом алкогольних напоїв (75%). В результаті аналізу часу скоєння протиправних дій протягом навчального року, можна виділити сплески зростання кількості правопорушень в діапазонах: вересень листопад, січень, березень, травень. Найбільш активно протиправні дії проявляються у вересні і травні.

Характерне в цьому аналізі те, що часові періоди ризик\ скоєння правопорушень утворюються при переході учнів з одної с середовища життєдіяльності в інше. До них відносяться: навчально виховний період - вільний час; канікулярний час - час заняіь вільний час - час сімейного спілкування.

Часові періоди скоєння протиправних дій >чнями можуть бупі необхідним матеріалом для пошуку оптимальних шляхи; педагогічної превенщі правопорушень. Наприклад, наявшеїь сплеску правопорушень учнями у вересні примушує прискориш процес формування мережі позашкільної зайнятості різноманітних

іуріків, клубів, секцій. Класним керівникам слід використати індивідуальні підходи до підлітків, щоб ''розрядити" їхні негативні і'моцп після уроків. У період 19-21 год. необхідно об'єднати іусилля правоохоронних органів, різних громадських організацій за місцем проживання, батьківської громадськості для посилення контролю за місцями групового спілкування підлітків.

Для зняття психічного навантаження пгеля напружених уроків доцільно організувати хвилини розвантажувального ауотренінгу, педагогічної психотерапії. Особливо позитивний вплив у періоди фізичної перевтоми в кінці навчальних чвертей коли навчальний процес є особливо інтенсивний, має фітотерапія.

На шкалі часу виявляється, що інформація про скоєння правопорушень формується нерівномірно. Для одних днів тижня характерна масовість проявів криміногенною і, для інших-підносний спад активних проявів. Ці та інші дані спостережень дають можливість сформулювати кілька висновків.

Криміногенні прояви поведінки характернг для першої половини тижня:

- найбільша кшькгсть правопорушень припадає на понеділок;

- прояви кримшогенності з'являються в період переходу учнів з
одного виду життєдіяльності (вихідні дні, вільний час) - в іншу
навчальну.

Як свідчать результати опитування учнів про їхні відчуття в цей день, відповіді розподіляються гак. неусвідомлений неспокій 67%, неспокій, пов'язаний з відсутністю бажання навчатися - 60%, очікуваний неуспіх у цей день -- 10%, очікуваний конфлікт з учителями - 40%.

На запитання "За допомогою яких заходів ти вважаєш можливим знизити напруження?", 50% учнів вгдгговіли, що викурили о сигарету, 10% випили б будь-якого алкогольного напою. Отже, головний висновок: при зміні середовища життєдіяльності учні відчувають психічне напруження. При цьому яскраво проявляються дві профілактичні ірупи з ризиковою поведінкою. Для однієї з них характерні незначні конфлікти з педагогами та соціально орієнтованими учнями. При цьому конфліктність поведшки г характер міжособистісного спілкування знаходяться в рамках

13:

правових норм Для учнів цш групи характерна наявним і виправданих моіивів поведінки

Для другої групи підлітків характерна висока конфлікшість і педагогами і а соціально орієнтованими учнями, а також демонстраіившсгь нристрасн до тютюну й алкоголю Для зміни свого стану майже 70% підлітків вважають можливим скористатися тюіюном і алкоюлем Аналіз часових періодів ризику показ} є, що кількість правопорушень і відхилень у поведінці групується в діапазонах, бчизьких до зміни основних видів життєдіяльності учнів

Перехід від одного сшлю життя до іншою (наприклад, п стилю життя вільного час} до стилю жихія навчального час}), в деяких школярів пов'язаний з емоційним дискомфортом і проявляється у неадекватному реаіуванні на вимоги, що ставляться до них у школі Це нерідко призводить до конфліктів, які в певної групи учнів проявляються в таких агресивних формах протиправної поведінки, як образа вчиїеля, псування шкільною інвентарю жорстокість до малюків, або у формах пасивного протесту куріння вживання алкогольних, наркотичних, токсичних засобів

Дослідження і практика переконують, що збільшення кшькосп негативних явищ, відхилень у поведінці безпосередньо пов'язані і недосіаінім умінням учнів адаптуватись до зміни сєредовищ.і

ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

Знання часових періодів правопорушень дає можливісіь прогнозувати періоди ризик} Ігнорування цих даних обов'язково негаіивно позначиться на стані правопорушень Ми в цьом\ неодноразово переконалися, коли, попереджаючи школи про наступний криміногенний сплеск, не знаходили розуміння в педаюпчних колекіивах і вони не вживали пропонованих їм заходів У всіх таких випадках прогнозовані неіативні дії з боку учнік обов'язково відбувалися І, навпаки, 90% очікуваних протиправних дш вдавалося уникну ги при своєчасному врахуванні даних нроінозу

Питання для самоконтролю:

1. Поняття про педагогічну діагностику

2. Види діагностичного інструментарію

З Особтвасті застосування педагогічної діагностики г> різних сферах житті діяльності неповно птнього

6.2. Вторинна превенція в діяльності навчального закладу

Коли мова йде про превентивну роботу з важкими дітьми, то вона асоціюється, перш за все, з індивідуальною та труповою роботою серед підлітків І це загалом правильно, бо в центрі иіоринноі иревенцп має стояти проблема індивідуального підходу Однак самої лише індивідуальної робо їй замало бо на підлітка впливає сукупність соціальних явищ та соціальних груп, передусім сім'я, референтні однолітки та інші значимі для нього люди, засоби масової інформації, екологічний га політико-економічний стан суспільства В школі на дитину передусім впливає класний колектив (думка його для учня дуже вагома) а потім колектив вчителів, врешті взаємодія учнів і вчителів, учнів і батьків, вчителів і батьків, учнів вчителів батьків

Індивідуальна превентивна робота 6} дується на гуманних принципах Обірунтування доцільності гуманною, безоцшочнє)го сіавлення до "важкої" дитини відмічали II11 Блонський, Т С Шацький, Л С Макаренко, В О С}хомлинський, В Ф Шагалов Полемі3}ючи з вченням про існуючу "вроджену дефективність" частини дітей, педаюги гуманістичної спрямованості зазначати, що формування особистості відбуває і ься під впливом баїатьох умов Видатний психолої ЛСВигогський налічував їх майже 150 1 негативний розвиток відображає індивідуальну реакцію на ці }мови Як засвідчує педагогічна практика, переважн} більипсіь ушів учителі вважають важковиховуваними Чому⁹ Які критерії сприйняття важковихов} ваності⁹

Термін "важковиховуваність" в різні часи розуміли по-різному Ще в першій половині XIX сі "важкими" вважали лише дітей з різко вираженими фізичними вадами слших, ілухих, ілухонімих тощо Частіше використовувався термін "важке дитинство", "морально-дефекгивний", "бездоглядність"

У загальноприйнятому розумінні до важковиховуваних
відносяться фізично здорові діти, в поведінці яких спостерігається
неорганізованість, недисциплінованість хуліганство,

правопорушення, опір виховним впливам

У цього терміну є ряд похідних, а, вірніше - вихідних Скажімо, важке дитинство, як результат несприятливою впливу

середовища і неправильного виховання в сім'ї і школі. Важка дитина - це така, по відношенню до якої робота вчителя виявляється малопродуктивною. ] це в основному стосується проблеми учнів, які погано навчаються.

Процес виховання є складною взаємодією вихователів і вихованців, побудованою на взаєморозумінні і позитивних взаємостосунках. Головна роль у системах цих взаємостосунків відводиться вихователю. Послаблення виховного впливу здебільшого призводить до посилення негативних впливів оточуючого середовища. В результаті знижується рівень вихованості дитини, виникає і закріплюється стан його невихованосп, педагогічної занедбаності. Якщо взаємодія і позитивні взаємостосунки в системі "вихователь-вихованці" не відновлюються, педагогічна занедбаність може перерости в соціальну, тобто від непокори педагогу дитина переходить до порушення норм, правил і вимог суспільства. Дитина, підліток, не піддаючись, або важко піддаючись вихованню, стає важким у виховному відношенні, важковиховуваним.

По відношенню до школярів, які відстаю і ь у навчанні, постійно порушують дисципліну на уроках, перервах, проявляю і ь негативізм, конфліктують з однолітками і вчителями, скоюють негативні вчинки і правопорушення, В.О.Сухомлинський вживав поняття важкий без лапок. Зміст цього поняття надзвичайний, тому немає єдиної думки про те, кого з учнів можна віднести до цієї категорії. Кожний учитель називає свої ознаки важковиховуваності Скажімо, в 30-х роках минулого століття відомий педагог-дослідник П.П.Блонський у книзі 'Трудньїе школьники" писав, що поняття "важкий учень" можна вживати і в об'єктивному і в суб'єктивному розумінні. З об'єктивної точки зору, важкий учень -- такий, по відношенню до якого робота вчителя виявляється малопродуктивною. З суб'єктивної точки зору, важкий учень такий, з яким учителю обтяжливо займатися, який вимагає від учителя багато роботи. Аналізуючи типи "важких'" дітей, П.П.Блонський виділяє невстигаючих, дезорі анізаторів, лінивих, одинаків у сім'ї, психічно недорозвинених дітей. В основу такої типології покладені провтдні причини, що обумовлюють

важковиховуваність дитини (Блонский 11.11. Трудньїе школьники. -М., 1959. - С. 50-59). Водночас він відмічав, що важкі вони тому, що школа погано справляється з ними. Дійсно, в руках умілого, доброго вчителя такий учень не виділяється поганою поведінкою, але труднощі в роботі з ним залишаються.

В тому, що "трудність" - поняття умовне, переконував і В.М.М'ясищев. Він доводив, що трудність не являє стійкої невід'ємної якості особистості і проявляється в певних ситуаціях, викликаних і зовнішнім моментом, і особистими особливостями дитини, причому особисті особливості в кожний даний момент визначаються всією історією попереднього розвитку дитини (Мясищев В.Н. Трудньїе дети в массовой школе. Л., 1933. - С. 19).

Особливий аспект проблеми важких полягає в тому, що не лише з ними важко, але і їм важко через невлаштованість життя, непідготовленість до нього.

А.С.Макаренко підкреслював, що людина погана лише через те, що знаходиться в поганій соціальній структурі, в поганих умовах. А польський педагог Я.Корчак писав, що дитина недисциплінована і зла тому, що страждає (Корчак Я. Избранньіе педагогические произведения. - М., 1979. - С. 79-38).

Терміни "важкий", "важковиховуваний", "учень з відхиленням у поведінці" найчастіше вживають як синоніми, їх використовують, як правило, для характеристики учнів з негативним ставленням до навчання та норм моральної поведінки.

Причини важковиховуваності нерідко пояснюються тим, що дитина, підліток, юнак не можуть правомірними засобами задовольнити свої соціально-психологічні потреби у визнанні, довірі, самоствердженні.

О.М.Грабаров у книзі "Типи трудньїх де гей" писав, що важкі діти - це одне із неоформлених педагогічних понять. Для одних - це діти слабо обдаровані, невстигаючі; для інших - діти з установками, не прийнятливими для школи, чи діти з різко виділеною індивідуальністю, нерідко з невизначеністю між здоровим і хворим (Грабаров А.Н. "Типи трудньїх детей". - М.-Л., Госиздат. 1930. - 70 с.) Ці спостереження слушні й нині, оскільки сучасні обдаровані діти з їхнім нестандартним мисленням, сміливістю та оригінальністю

суджень нерідко потрапляють в розряд важковиховуваних. На жаль, і

2% важковиховуваних - саме ця

нині можна констат\вати, що

категорія підлітків. Більш того, кожен сотий вихованець спеціальнії\

шкіл для неповнолітніх - теж з цього розряду учнів.

Відомий психолог Л.С.Виготський вважав головною причиною важковиховуваності труднощі підліткового періоду з йоі о інтенсивним анатомо-фізіологічним і психологічним розвитком підвищеною збудженістю, швидкою ранимістю, неузгодженіст ю психологічних процесів. Тому в цьому віці є велика небезпека всіляких патологічних, травматичних впливів. Якщо зробити спроб\ розподілити всю сукупність чинників важковиховуваності на ряд умовних груп, то в першу з них повинні бути включені причини і умови, пов'язані з індивідуально-груповими особливостями соціально-психолопчного розвитку дітей підліткового вік\ Специфічним для цього вік\ є прагнення до групування, а г. індивідуальній поведінці, що орієнтує на групу спільні ініціації завоювати статус дорослої людини, домогтися самостійності і незалежності Ця установка може реалізуватись як позитивно, так і негативно.

Психологічною причиною важковиховуваності підлітка може виявитись його неспроможність соціально сприйнятливим способом компенсувати свою непристосованість до соціального оточення, органічну ваду або іншу дефективність, порушення нервової діяльності. Або, залишаючись у межах норми, ці характеристики підлітка все ж являють серйозні труднощі, що заважають правильному процесу виховання, особистому. сімейному життю дитини (Вьіготский Л.С. Трудное детство. - Собр соч. в 5 т. -М, 1983.-Т. 5. - С. 137-149).

Педагогічний аналіз повинен маїи докази провини у формі зловмисності, необережності, недбайливості.

Поряд із зловмисністю, школярі скоюють вчинки ненавмисно, через необачність, що не складає їхньої провини. Найчастіше учень скоює такі вчинки, порушуючи техніку безпеки, зневажливо, недбало ставлячись до норм і правил поведінки.

Педагогічний аналіз має брати до уваги можливість дій важковиховуваних учнів в результаті випадкового збігу обставин.

під впливом примусу, погроз, тобто обставин, що знімають провину і підлітка або пом'якшують її.

На пракгиці в оцінці шкільної дисципліни важковиховуваного підлі і ка при визначенні провини превалює хибна думка, що побутує н більшості вихователів - визнання його важковиховуваності лише па основі попередніх порушень і прост>пків учнів.

Вагомим показником можливосп попередження переходу порушень шкільної дисципліни \ правопорушення є врахування частій і повторності "ситуацій ризику", в які потрапляє дитина, аналіз її дій та наслідків.

Вивчення мети і мотивів порушення шкільної дисципліни виявило її залежність від суспільної спрямованості, сіійкості та активності "вихідної позиції" особистості. Встановлено, що для важковиховувапих школярів з нестійкою позицією особистості характерне ситуативне, неусвідомлене порушення, ступінь шкідливості якою не є результатом зловмисних дій, їх завчасної іидіотовки. Підліток не є організатором грубих порушень шкільної дисципліни, але в "ситуації ризику" підштовхує інших однолітків. При розборі його участі в бійках, крадіжках, діях, що принижують гідність іншої людини, здирництві підліток виявляє почуття провини, розкаюється, але намаїається перекласти частину своєї провини на інших учасників. Він усвідомлює егоїстичну спрямованість своїх порушень дисципліни, її безцільність і невмотивованість.

Підліток з негагивно-пасивною позицією особистості бере участь у навмисно ортанізованих порушеннях шкільної дисципліни як сторонній спостерігач. Не визнає своєї провини, оскільки його моральні знання, почуття і досвід мають негативний зміст і поведінку в "ситуації ризику". Мета і мотиви порушення дисципліни егоїстичні, їх вирізняє показне почуття товариськості, групової єдності, відданості.

Порушення дисципліни підлітками з активно-негативною позицією межує з правопорушеннями, їх аналіз вимагає втручання співробітників правоохоронних органів. Для цих підлітків властива агресивна форма порушень, їх неодноразове повторення, втягування і примус інших підлітків до участі в цих порушеннях, використання

спеціальних засобів, які підвищують шкідливість і складнії 11. "ситуації ризику". Мета і мотиви мають чітко виражену егоїстичп\ спрямованість, дії зловмисні.

Вивчення мети і мотивів порушення норм поведінки виявлж і\ залежність від суспільної спрямованості, стійкості та активної: п "вихідної позиції"' особистості підлітка в залежності від йот психічної позиції: нестійкої, пасивно-негативної, активно-негативної

Аналіз 4500 негативних проявів поведінки, з яких 3400 межували з правопорушеннями (ситуації ризику), показав, що 10,1"., вчинків скоєно учнями 7 10 років (початкових класів і молодшими підлітками), 13% - учнями 11-12 років, 22% - 13 - 14 років, 44,9% 15 - 16 років. Причому для 13 - 14-літніх підлітків характерне посилення егоїстичної спрямованості мети і мотивів, поява елементні зловмисної підготовки засобів і жорстокості способів скоєння антигромадських вчинків, тобто посилюється ризик проступки; близьких до злочинів.

Вивчаючи витоки і причини злочинності, стає очевидним, що правопорушення — це соціальне, історично обумовлене явище Соціальне воно передусім тому, що утворюється із специфічних актів соціальної поведінки людей - конкретних суспільно небезпечних дій. Ці акти поведшки являють собою порушення соціально-моральних і водночас, кримінальних норм, встановлених державою. Соціальне означає, що чинники злочинності мають перш за все соціальні корені.

У школі соціальне пронизує все її життя. Навчальний заклад, по суті, є моделлю однієї із сторін соціальної парадигми. Психологічне проявляється через стосунки, які створюють стиль шкільного життя. Наприклад, таке соціально-психологічне явище, як лідерство. Утворюючись з авторитетів - формальних або неформальних лідерство виділяє одного з учнів, який більш вагомо впливає на поведшк\ інших. У кожному класі є лідери і позитивні, і негативні. Та коли співставити їх кількісно, то виявляється, що негативних лідерів більше, ніж позитивних. Аналіз проявів лідерства в одному і "важких" 9-х класів засвідчив, що 46,8% учнів вбачають справжніми лідерами тих, хто добре навчається, поводиться, має активну позицію в колективі, а 53,2% - тих, хто організовує різні негативні вчинки в

кила Відомо, що у шкільному віці лідери з відхиленнями від «ііімлі.ноприйняіих норм поведінки і суджень в основному (іімостверджуються здебільшого за рахунок своєї фізичної сили, ірідка на підставі обмеженого інтелектуального розвитку.

Соцюметрична позиція важковиховуваного учня в колективі, кіііісі характеризується ізольованістю від позитивного оточення. В ній же час наші дослідження ствердж>ють, що у випадку, коли иажковиховуваний > чень має психічно активне спрямування, його ів'язки в класі сталі, і мають більш високий ступінь впливу на поведінку учнів. Це значною мірою пояснюється тим, що нажковиховуваш учні (до 80%) позитивно оцінюють особистісні риси учнів класу. Відповідно ступінь довіри до важковиховуваного учня дещо вищий, ніж до учня, який оцінюється позитивно (відповідно 43% і 32%).

Важковиховуваність нерідко супроводить факт передчасної соціалізації, більш раннього психологічного змужніння учня і потреби отримати відчуття дорослої людини. Гак, 70% важковиховуваних стверджу ють, що відчувають себе дорослішими тл свій біологічний вік. Ті з важковиховуваних учнів, які усвідомлюють свої вади, не вбачають сенсу їх позбутися, оскільки саме вони сприяють підвищенню їхнього авторитету. Більше того, деякі вади вони усвідомлююіь як переваги. Скажімо, маючи більшу агресивність, розк\тість, впевненість. вони демонструють домінування фізичного та психічною тисків. їхня схильність до ризику часто подобається дівчатам. Маючи специфічний досвід та загартування, що нерідко набуті в спілкуванні з представниками кримінального світу, важковиховувані учні наслідують зовнішні ознаки, психічні риси, стиль поведінки і самі стають "авторитетами" серед однолітків.

На думку директорів шкіл, серед учнів майже 10%, які відзначаються порушенням норм і правил поведінки, намагаються поширити традиції "благняка". Для підтримки свого статусу вони ініціюють конфлікти, виявляють грубість у ставленні до педагогів, їаважають проводити заняття, схильні до прогулів, втягують у шкідливі звички однолітків та молодших за віком учнів, культивують негативні традиції.

Опитування, проведені серед педатопв, засвідчили, піп основною проблемою, яка заважає розвиватись їм як особистостям і,і професіоналам, вони вважають збільшення кількості дітей групи: ризиковою поведінкою, конфлікті стосунки з їхніми батьками необізнаність з відповідними методами роботи. Вторинна превенція зорієнтована на учнів, які з різних причин опинились поза якісним виховним впливом. Таку категорію визначають як педагоі ічно занедбані. Це переважно фізично і психічно здорові діти і підлітки які стали важкими через неправильне виховання або відсутність йоі о протягом тривалого часу. Характерною особливістю цих дітей < прагнення задовольнити свої бажання, не рахуючись з вимогами оточуючих, колективу. Відхилення від моральної норми набуваюіь \ них стійкості. Вони скоюють проступки (прогули, бійки, вживання наркотичних речовин), постійно проявляють негативні риси характеру (грубість, лінощі, нечесність, жорстокість).

До відхилень у поведінці неповнолітніх належать аморальні дії що суперечать прийнятим у суспільстві моральним нормам. Воші мож> гь бути як випадковими (ненавмисні провини), так і свідомими систематичними. В останньому випадк\ можна говорити про форм\вання аморальної особисюсті. Педагогічна превенція і корекція аморальної поведінки - враховувати наявний стан проблем таких дітей та здійснювати:

- запобігання переходу вад в більш складні стадії

- спонукання до коригування іа оновлення моральної свідомосп
і моральних якостей.

Корекцію аморальної поведінки неповнолітніх доцільно починати з психолого-педагопчної діагностики особливосіеіі розвитку їхньої моральної сфери та моральних якостей. З цього ж необхідно починати і розробку програм психолого-педагопчпої корекції аморальної поведінки.

За \мови несвоєчасної корекційної роботи аморальна поведінк;і може перейти в протиправну, яка має особливо негативні суспільні наслідки.

Відхилення від норм поведінки починаються з вчинків.

Серед них:

• негативні вчинки в школі і поза нею, які в поодиноких випадках не мають небезпеки для суспільства. Ступінь суспільної

ін'Гісііієки і шкоди для шкільного життя криються у їх масовості. Це, перш за все, порушення шкільної дисципліни і культури поведінки;

• негативні вчинки, які завдають шкоди життєдіяльності самого
підлі і ка, його моральному розвитку;

• негативні вчинки, які дезорганізовують діяльність класу,
школи, інших осередків. Вони завдають шкоди формуванню
колективних міжособистісних стосунків, збільшують кількість
конфліктів, ситуацій підвищеного ризику для фізичного і морального
ідоров'я учнів у класі й поза ним.

Антигромадський вчинок важковиховуваних учнів характеризується зловмисним скоєнням дій проти особистості і колективу (82,3% випадків здирництва було скоєно зловмисне; іидповідно -- 51,2% крадіжок; бійок з нанесенням тілесних пошкоджень - 62,3%; вживання алкоголю - 47,0%). При цьому провина важковиховуваного підлітка ускладнюється негативним сіавленням до оточуючих, до юго, хто постраждав від його дій, «лорадством, невизнанням провини і шкідливосп своїх дій, грубістю і і д. Каяття учня щодо нанесеної шкоди проявляється у бажанні позбавитись негативних проявів у поведінці, в почутті сорому.

Відхилення у поведінці неповнолітніх призводять до нажковиховуваності. В широкому розумінні це поняття пояснює випадки труднощів, з якими має справу педагог під час здійснення виховного процесу. У вузькому розумінні воно використовується для позначення максимально наближеного до норми рівня відхилень у поведінці дітей (на відміну від правопорушень або патології діяльності).

Динаміка розвитку відхилень у поведінці гака: педагогічно і соціально занедбані підлітки; важковиховувані; підлггки-иравопорушники, неповнолітні злочинці. Кримінальна статистика стверджує, що майже 15% неповнолітніх учнів втягуються дорослими або своїми однолітками у протиправні дії і, перш за все, цьому піддаються важковиховувані.

Важковиховуваність - поняття, протилежне за своєю суттю вихованості, тобто здатності особистості правильно сприймати і іасвоювати основні суспільні норми і вимоги та піддаватися виховним впливам.

Передовсім основою важковиховуваносп с педагогічна занедбаність дітей і підлітків. До цієї категорії належать соціально і педагогічно занедбані, невстигаючі та недисципліновані діти, а також діти з вадами фізичного і психічного розвитку. В педагогічному процесі всі ці відхилення сприймаються як наявний або прихований опір виховним впливам, а також нездатність дитини сприймати на рівні з усіма педагогічні вимоги "важковиховуваність".

З точки зору медичної психології, відхилення у поведінці неповнолітніх поділяють на патологічні (хворобливі) і непатологічні Важковиховуваними в непатологічному плані є в цілому повноцінні діти з деякими відхиленнями у фізичному здорові, дещо розладнаною або ослабленою нервовою системою внаслідок дііі психотравмуючих факторів. У їхній поведінці можуть спостерігатися неадекватні реакції, надмірна несміливість, або розпущеність, пригшчєнісчь, агресивність, озлобленість, заздрість та ін. У ставленні до них необхідний комплекс медико-педагогічного характеру для корекції порушень галузі діяльності (неуспішність) і порушення системи взаємостосунків з оточуючими. Найхарактерніші прояви їхньої важкості такі: вони ледачі, безвідповідальні. неорганізовані, неуважні, легко піддаються впливу, інтелектуально нерозвинуті, слабкодухі, емоційно нестійкі тощо. Недоліки психічного розвитку проявляються в афекгивності, апатичності, деспотизмі, жорстокості. Як свідчить практика, такі підлітки складають 92% від усіх важковиховуваних.

У цих підлітків яскраво виявляються ознаки соціальної дезадаптації, в тому числі: порушення адаптації до шкільною навчання проявляються у низькій успішності (57,6%), конфліктах і однолітками (53,3%), конфліктах з педагогами (35,7%). Вираженісм. цих явищ різноманітна: у 35,7% наявний стан латентної (прихованої) шкільної дезадаптації, в 64,3% - порушення адаптації проявляється в різних формах правопорушень.

У зв'язку з цим, однією з найважливіших складових психолого-педагогічної превенції іа корекції відхилень у поведінці неповнолітніх є вміння "бачити" як зовнішні, так і внутрішні причинно-наслідкош зв"язки, що зумовлююіь ці відхилення. Так, порушення учнем

дисципліни на уроках можуть спричинятися його неуважністю, підвищеним психомоторним збудженням, браком інтересу до предмета, ворожим ставленням до вчителя; хворобливим станом тощо. І ака неоднозначність зв'язку між поведінкою та її причинами часто призводить до того, що педагог відчуває труднощі в її поясненні. Для псдаіога вкрай важливим є осмислення мотивів та причин тієї чи іншої поведінки учнів, а занадто відхилень у ній, та їхня інтерпретація по і ребус ґрунтовних психолого-педагопчних знань.

Дата добавления: 2014-12-27