Рух по азимутам. 3 страница

Рис.18. Компас Адріанова:1 – корпус; 2 – шкала (лімб); 3 – магнітна стрілка;

4 – візирний пристрій (мушка і цілик); 5 – показник відліків; 6 – гальмо.

Кожна така поділка дорівнює 3° (0-50). Підписи градусів йдуть за ходом годинникової стрілки і нанесені через 15° (через кожні п’ять поділок шкали): 0, 15, 30, 45, 60 і т.д. Другий ряд підписів (біля зовнішнього обрізу кільця) означає поділки кутоміра (артилерійські поділки). Ці підписи йдуть проти ходу годинникової стрілки від 0 до 60-00 і нанесені через 50 поділок кутоміра (через кожні 10 поділок шкали): 0, 50, 100, 150 і т.д., кожна поділка шкали дорівнює п’ятдесяти малим поділкам кутоміра (0-50); кожні дві поділки шкали (60) становлять одну велику поділку кутоміра 1-00. Шкала з поділками призначена для вимірювання кутів у градусах або поділках кутоміра.

Зверху на коробці компаса закріплена кришка, яка може обертатися, вона оснащена пристроєм для візирування – мушкою і ціликом. На внутрішній стінці кришки, напроти прорізу і мушки, закріплені покажчики для відліків по шкалі. Дві дужки назовні коробки служать для кріплення компаса ремінцем під час носіння його на руці або для закріплення на польовій сумці.

Стрілка компаса у неробочому стані закріпляється за допомогою гальма. Північний кінець магнітної стрілки, покажчики для відліків, а також поділки на шкалі, які відповідають 0°, 90°, 180° і 270°, покриті фарбою, яка світиться у темряві, що дозволяє користуватися компасом під час роботи вночі.

Артилерійський компас АК (рис.19). Основна відмінність компаса АК від компаса Адріанова полягає у такому:

- шкала розподілена у поділках кутоміра; кожна поділка дорівнює 1-00 (6°); рахунок поділок – за ходом годинникової стрілки;

- шкала компаса обертається, що дозволяє швидко орієнтуватися за ним, тобто надавати компасу таке положення, коли північний кінець магнітної стрілки збігається з нульовою поділкою шкали;

- на внутрішньому боці відкидної кришки є металеве дзеркало, яке під час візирування встановлюється так, щоб у ньому були видні стрілка і шкала з поділками; це дозволяє одночасно з візируванням на предмет перевіряти орієнтацію компаса, а також знімати значення відліків по шкалі;

- компас має спеціальний пристрій, завдяки якому його магнітна стрілка встановлюється і „веде” себе спокійніше, ніж стрілка у компасі Адріанова;

Рис.19. Артилерійський компас АК:

1 – корпус компаса; 2 – корпус лімба; 3 – кутомірна шкала (лімб);

4 – кришка з дзеркалом (а); вирізом (б) для візируванням; защіпкою (в);

5 – магнітна стрілка; 6 – виступ гальмівного важеля стрілки

- один бік корпусу зроблений у вигляді лінійки, що полегшує установку компаса по лініях сітки карти при її орієнтації; за допомогою цієї лінійки, яка має міліметрові поділки, можна також вимірювати відстані на карті.

Перевірка компаса і правила поводження з ним. Щоб встановити придатність компаса до роботи, необхідно перевірити чутливість стрілки. Для цього необхідно: установити компас у горизонтальне положення, відпустити гальмо і коли стрілка зупиниться, зазначити, проти якої поділки шкали зупинився північний кінець стрілки; вивести стрілку кілька разів із спокійного стану, підносячи до неї будь-який стальний або залізний предмет (циркуль, складаний ніж, голку і т. ін.)

Якщо після кожного зміщення стрілка буде зупинятися точно проти зазначеної поділки, отже, вона досить чутлива, і такий компас придатний до роботи (справний). У протилежному разі його необхідно замінити.

Під час поводження з компасом необхідно дотримуватися таких правил:

- стрілка компаса у неробочому стані повинна бути завжди притиснута до скла, тобто закріплена гальмом;

- для користування компасом у темряві потрібно заздалегідь „зарядити” його частини, що світяться, для чого компас необхідно потримати відкритим протягом 15-20 хвилин на яскравому сонячному або електричному світлі;

- не рекомендується працювати з компасом під час грози, а також поблизу електроліній високої напруги, оскільки показання компаса в цьому випадку будуть помилковими.

Визначення сторін горизонту по компасу. Для цього необхідно надати компасу горизонтального положення, відпустити гальмо і установити компас так, щоб північний кінець стрілки збігся з нульовою поділкою шкали. У цьому випадку підписи на шкалі – П, Пд, С і З – будуть відповідно спрямовані на північ, південь, схід і захід. Щоб не повторювати цієї дії на одній і тій же точці стояння, необхідно зазначити у напрямках на сторони горизонту місцеві предмети, що різко виділяються, напрямки на які і слід в подальшому використовувати при зазначенні сторін горизонту на цій точці стояння.

Визначення магнітних азимутів по компасу. Для визначення магнітного азимуту напрямку на будь-який предмет, наприклад для визначення азимуту цілі, (рис.20), потрібно стати обличчям до предмета, який спостерігається.

Рис.20. Магнітний азимут напрямку на сосну дорівнює 330°.

Під час використання компаса Адріанова орієнтувати його поворотом кришки встановивши візирний пристрій прорізом (ціликом) на себе, а мушкою на предмет, що спостерігається. Під час застосування компаса АК спочатку слід повернути компас так, щоб візирна лінія (цілик-мушка) була спрямована на предмет, що спостерігається, а потім вже орієнтувати компас. Після цього проти покажчика мушки потрібно прочитати відлік по лімбу. Це і буде магнітний азимут напрямку, який визначається.

Якщо під час роботи з компасом Адріанова азимут потрібно виміряти не в градусній мірі, а у тисячних, то компас орієнтують так, щоб нульова поділка лімба була спрямована на предмет, що спостерігається. Тоді відлік біля північного кінця стрілки буде показувати азимут у тисячних.Так визначається прямий азимут, тобто азимут напрямку від своєї точки стояння на будь-яку іншу точку місцевості.

Часто, наприклад, для пошуку зворотного шляху по тому ж маршруту, який був пройдений на закритій місцевості або вночі по заданих напрямках, необхідно користуватися зворотним азимутом. Зворотний азимут відрізняється від прямого на 180°. Таким чином, щоб отримати зворотний азимут, потрібно до прямого додати 180° (якщо прямий азимут менше 180°) або відняти цю величину (якщо він більше 180°). Наприклад, зворотний азимут від сосни(рис.20) буде 330° - 180° = 150°.

Визначення на місцевості напрямку по заданому азимуту. Подібні задачі доводиться найчастіше виконувати під час пошуку на місцевості цілей за відомими азимутом і відстанню до них (цілевказання по азимутах), а також під час визначення і витримування по компасу заданого напрямку руху. Для того щоб знайти на місцевості напрямок по заданому азимуту, потрібно виконати наступне:

- установити покажчик мушки компаса на відлік по лімбу, який відповідає заданому азимуту. Це досягається у компаса Адріанова обертанням кришки, у компаса АК – обертанням лімба;

- тримаючи компас горизонтально прорізом (ціликом) візирного пристрою до себе, повернутися так, щоб північний кінець магнітної стрілки встановився проти нульової поділки на лімбі. В такому положенні стрілки напрямок лінії «проріз-мушка» покаже необхідний напрямок на місцевості.

Щоб точніше витримувати заданий напрямок руху за відомим (заданим) азимутом, потрібно, визначивши у вихідній точці шляху цей напрямок по компасу, замітити на ньому попереду будь-який орієнтир (кущ, пагорб, камінь і т.п.) і рухатись до нього, маючи кількість кроків або визначаючи відстань будь-яким іншим способом (за часом руху або по спідометру під час пересування на машинах). Досягнувши проміжного орієнтиру, знову визначити (за тим самим азимутом) напрямок, намітити на ньому наступний проміжний орієнтир і продовжити рух до нього. Так роблять до того часу, поки не будуть пройдені всі відстані до кінцевого пункту.

Ділянки маршруту (орієнтири)	Магнітний азимут в градусах	Відстань:
в метрах	в парах кроків
Розвилка доріг (точка № 1) - міст Міст - тригоном. пункт Тригоном. пункт - розвилка доріг Розвилка доріг - сарай (тчк. № 2)

Сторони обрію й потрібний напрямок руху приблизно можна визначити й витримати по положенню Сонця (приклади з рис.12-13), а вночі по Полярній зірці (приклад з рис.11).

3. Орієнтування та порядок руху по азимуту. Рух по азимуту вдень 4-6 кілометрів.

Впевнене дотримання вказаного маршруту без втрати часу на зупинки для визначення напрямку руху багато в чому залежить від якості підготовки до орієнтування. Основною задачею при цьому є попереднє вивчення умов орієнтування по маршруту руху та своєчасна підготовка даних для контролю правильності руху. Підготовка до орієнтування включає в себе, в залежнос­ті від умов, повністю або частково наступні заходи:

- вивчення та уточнення маршруту руху;

- вивчення протяжності маршруту;

- поділ маршруту на окремі ділянки;

- розрахунок часу на його проходження;

- визначення азимутів руху.

Рух за азимутами використовується в місцевості, що бі­дна на орієнтири, а також, при діях поза дорогами вночі та в умовах поганої видимості, коли порівняння карти з місцевістю не забезпечує впевнений вихід в заданий пункт.

Також, рух за азимутами використовують командири невеликих підрозділів за відсутності в них карт. Дані, що необхідні для руху по азимутам, готуються по карті або фотознімкам.

Підготовка даних для руху по азимуту включає:

- вибір маршруту та орієнтирів коло нього;

- визначення магнітних азимутів та відстаней по кожній ділянці;

- оформлення цих даних у формі, доступній для користування.

Обрис маршруту та кількість вибраних орієнтирів зале­жить від характеру місцевості, завдання та умов руху. Го­ловна вимога до маршруту полягає в тому, щоб він забезпечував швидкий, а в бойових умовах, і прихо­ваний вихід у район. Тому, бажано, щоб він проходив по доступним для руху ділянкам, був закритий від наземного та повітряного спостереження противника та мав достатню кількість орієнтирів для контролю правильно­сті руху. Якщо дозволяє місцевість, то точки поворотів маршруту належить вибирати біля таких орієнтирів, на кот­рі можна впевнено вийти, навіть у тому випадку, коли напрямок руху витримується недостатньо точно. Такими орієнтирами можуть бути точки пересічення лі­нійних об'єктів або характерні деталі площинних об'єктів, що знаходяться поблизу прямої, що поєдну­ють вихідну та кінцеву точки маршруту (пересічення просіки з електролінією, стик доріг та т.п.) Напрямок руху по компасу не може бути витриманий ідеально, а іноді, навіть при невеликому відхиленні, можна пройти мимо орієнтира та не помітити його. Щоб цього не трапилось, в ряді випадків бажано вихо­дити не прямо на орієнтир, а спочатку - на попередньо вибрану допоміжну точку, що знаходиться поблизу, а вже від неї - до орієнтиру.

При русі по азимутам на кожній поворотній точці мар­шруту, починаючи з першої, знаходять на місцевості потрібний напрямок руху та рухаються по ньому, вимірюючи пройдену відстань кроками, а при русі на машині - за допомогою спідометру. Для того, щоб точніше витримати цей напрямок, вибирають допоміжний орієнтир. Досягнувши його, намічають наступний допомі­жний орієнтир та рухаються до нього. На поворотній точці ці дії повторюють і так рухаються до кінця марш­руту. В якості допоміжного орієнтира вночі можна ви­користовувати зірки або місяць. При цьому потрібно мати на увазі, що вони переміщуються, і, якщо цього не брати до уваги та не перевіряти вірність напрямку руху кожні 15 хвилин, можна значно відхилитися від на­прямку руху.

При русі по бідній орієнтирами місцевості, напрям руху можна витримувати по створу. Для цього, намітивши по компасу напрям руху, та пересуваючись по ньому, залишають позаду себе через визначені відрізки будь-які створні знаки. При русі по м'якому ґрунті або по сні­гу створні знаки можуть замінятися своїми слідами. Якщо підрозділ рухається у пішому порядку, то бажано призначити одного з солдат направляючим з за­вданням правильно витримувати напрям руху по компа­су та одного-двох солдат для виміру відстані, що вже пройдена, парами кроків. Якщо при русі за азимутом на шляху зустрічається значна перешкода, то діють наступним чином: на протилежному боці перешкоди в напрямку руху відмічають будь-який орієнтир, визначають відстань до нього та додають до пройденого шляху. Після цього обходять перешкоду, підходять до вибра­ного орієнтира та вже від нього беруть необхідний ази­мут та продовжують рух.

На закритій місцевості або в умовах поганої видимості обхід перешкод здійснюється наступним чином:

- дійшовши до перешкоди, відмічають показники спідометру та визначають по компасу азимут нового напрямку руху впродовж перешкоди вправо або вліво та продовжують рух за цим азимутом, вимірюючи відстань;

- в точці 2, записавши пройдений шлях між точками 1 і 2 та визначивши напрямок по першому азимуту, роблять поворот та рухаються на точку 3, також вимірюючи при цьому відстань;

- прийшовши до точки 3, рухаються ліворуч (праворуч) по протилежному азимуту напрямку 1-2 до тих пір, поки не буде пройдена відстань, рівна відстані між точками 1 і 2 до точки 4; в точці 4, визначивши напрямок руху по первинному азимуту, продовжують рух по ньому, додавши до пройденої відстані довжину відрізку 2 – 3.

В ряді випадків необхідно, вийшовши у вихідний пункт, повернутися назад. Щоб полегшити знаходження шляху назад, необхідно запам'ятовувати характерні ознаки місцевості по маршруту руху, особливо в місцях його повороту, на розвилках та напрямках обходу перешкод, що зустрічалися на шляху. Також, можна залишати для себе особливі відмітки на деревах, дорогах і т. п.

Повернення по маршруту зворотно проводиться шляхом визначення зворотних азимутів, які відрізняються від прямого рівно на 180°, або по різних замітках, якими був зафіксований пройдений шлях. Для фіксування пройденого маршруту можуть бути використані прапорці, віхи, різні орієнтири і т.п.

Точність руху за азимутами.

Точність руху за азимутами залежить від помилок при вимірі пройденого шляху та помилок витримки заданого напрямку. Причини цих помилок різні. При вимірі відстані: відхилення від прямолінійного руху при обході перешкод, недостатнє врахування впливу рельєфу, помилки спідометра, неточно виміряна довжина кроку та т.п.

Практика показує, що відстань яка виміряна до орієнтира на місцевості, в більшості своїй більша ніж відстань, виміряна по карті. Середня помилка при вимірі відстані при русі по азимутам складає 2-3% від пройденого шляху.

На закритій місцевості на точність руху по азимутам ос­новний вплив має неточність витримки напрямку руху. Навіть при самих сприятливих умовах неможливо точно встановити на місцевості потрібний напрямок, неможливо уникнути помилки при відрахуванні по компасу та визначенні дирекційного кута вздовж осі довжини машини. Помилка в один градус викликає бокове зміщення біля 20 метрів на кожний кілометр пройденого шляху.

Якщо помилку орієнтування по компасу вважати рівною 5 градусам, то бокове зміщення по шляху складе 100 метрів на кілометр пройденого шляху. Тому, якщо пройшли потрі­бну відстань і не знайшли вказаний орієнтир, його потрібно шукати на відстані рівній 1/10 пройденого шляху.

Дата добавления: 2014-12-23