Компоненти кохання

Типи близьких взаєминІнтимність Пристрасть Зобов'язання

Симпатія + – –

Пристрасне кохання – + –

Вигадане кохання – – +

Романтичне кохання + + –

Кохання-товаришування + – +

Сліпе кохання – + +

Досконале кохання + + +

У таблиці позначка " + " означає наявність компоненту, " – " – його відсутність

Дані різновиди є межовими випадками, що фігурують у теорії Стернберга, а більшість реальних стосунків є проміжними між цими різновидами. Показовим є існування значної кількості варіацій почуттів та людських стосунків, що випливає з теорії Стернберга [3].

Кохання, тим паче взаємне, може стати потужним стимулом для формування пари. Однак вчені, що досліджували розповсюджений під час ранньої дорослості процес зближення чоловіка та жінки, виявляли зовсім різні його механізми.

Так, засновник психоаналітичної теорії спирається на припущення щодо перенесення дитячого потягу до одного з батьків на партнера в дорослості. Отже, на основі складного несвідомого переносу хлопець шукає собі дівчину, схожу на його матір, а дівчина нареченого, що нагадує їй батька.

Згідно теорії Уінча процес зближення молодих людей відбувається на основі добре відомого принципу про притягування протилежностей. Відповідно, владного чоловіка привабить спокійна, поступлива жінка, а м'який чоловік шукатиме енергійну та рішучу жінку.

Альтернативу попередній теорії становлять дослідження Сентерса, який, надаючи першочергової уваги потребам потенційної пари, визначає механізмом зближення молодих людей схожість чи доповнення потреб [5].

Формування пари є початком для подальшого розвитку взаємин. Те, наскільки

успішно ці взаємини складуться, залежить від результатів взаємної триетапної фільтрації переваг та недоліків молодих людей:

Рис.5. Етапи фільтрації якостей партнера

Американський психолог Б.Мурштейн вважає, що підбір шлюбного партнера вмотивований прагненням кожного з пари зробити найкраще придбання з усіх можливих варіантів. Цим і зумовлюється триетапна фільтрація переваг та недоліків молодих людей в ході їх зближення. Якщо перше враження під час знайомства є сприятливим, пара переходить до подальшого вивчення більш глибинних особистісних якостей один одного під час залицяння. По мірі з'ясування узгодженості інтересів, цінностей чоловіка та жінки, вони продовжують зближення з метою виявлення рольової сумісності в незареєстрованому чи офіційному шлюбі[3].

Внаслідок більш лояльного ставлення суспільства багато сучасних молодих пар не поспішає офіційно реєструвати стосунки, а обирає громадянський шлюб. Різниця між ним та зареєстрованим шлюбом виявляється у ступені свободи, відповідності, взаємодомовленості та юридичної захищеності.

Рішення пари одружитись може бути вмотивоване різними чинниками. Найбільш типовими з них є: кохання; «узаконення сексуальних стосунків або дітонародження; практичні розмірковування (економічна вигода); наслідування соціальних стереотипів; поновлення батьківського комфорту; подолання вакууму самотності; спосіб відриву від батьківської родини.

Кожен із шлюбних партнерів може керуватися декількома мотивами, наприклад, чоловік прагне налагодити близькість з жінкою в шлюбі, яка ще й буде турботливою господинею, як його мати. Жінка відчуває пристрасть до обранця, і також її приваблюють його чималі статки. Тому зазвичай одруження є полімотивованим кроком для обох шлюбних партнерів, але важливо, щоб ці мотиви були узгодженими. Найбільш сприятливими для шлюбного союзу є мотиви взаємного кохання і спільності інтересів.

Однак романтика кохання може виступати першим випробуванням для молодят через складності подружньої адаптації. Після романтичного періоду залицянь, урочистого одруження та пристрасного медового місяця молодята стикаються з ефектом "скидання масок" – більш глибоким пізнанням один одного в звичних родинних умовах, що супроводжується побудовою реалістичного образу шлюбного партнера. Внаслідок послаблення емоційності дошлюбних відносин після одруження, ідеалізація партнера теж послаблюється, тому ефект скидання масок може викликати розчарування чи конфлікт. Наслідки переживання ефекту "скидання масок" впливають і на успішність шлюбної адаптації, яка, за даними російського психолога В.М. Цілуйко, буває первинною і вторинною [7].

Первинна шлюбна адаптація – процес пристосування членів подружжя до шлюбного життя, який полягає в поступовому взаємному узгодженні їх думок, почуттів, потреб і поведінки.

Рис. 6. Аспекти первинної шлюбної адаптації за Цілуйко

Означений вище вчений зазначає, що адаптація торкається всіх без виключення сфер сімейних відносин: матеріально-побутової, етико-психологічної і інтимно-особистісної.

Іншим, полярним до первинної шлюбної адаптації пристосуванням є вторинна шлюбна адаптація.

Вторинна шлюбна адаптація – надмірне звикання членів подружжя один до одного, послаблення подружнього кохання і пригнічення неповторного характеру шлюбного союзу

Ця негативна адаптація виявляється в послабленні почуттів чоловіка та дружини, їх обезбарвленні, перетворенні в звичку, виникненні байдужості, яка з часом може перерости в неприязнь і навіть ненависть. Психолог В.М. Цілуйко визначає наступні аспекти вторинної шлюбної адаптації [7]:

Рис. 7. Аспекти вторинної шлюбної адаптації

Також означений вище вчений наводить три головні умови боротьби з вторинною адаптацією: постійна робота над собою, духовне зростання, прагнення підтримувати в очах коханого свій престиж і статус; подолання негативних наслідків вторинної адаптації – подальше підвищення культури взаємостосунків подружжя, послідовне виховання в собі лагідності, доброзичливості, чуйності, стриманості і тактовності; підвищення взаємної автономності подружжя, їх відносної свободи один від одного.

Логічним продовженням закріплених у шлюбі близьких взаємин молодих людей є народження дитини. Ця подія перебудовує Я-концепцію та спосіб життя обох членів подружжя, але дестабілізація їх стосунків може спричинити сімейну кризу. Конструктивне подолання цієї кризи додає ще однієї грані до ідентичності

людини – подружньо-батьківської. Перехід до батьківства зумовлює ряд психологічних змін особистості: зміни само сприймання та ідентичності (батьківський статус); перерозподіл ролей у подружніх взаєминах; зміни у стосунках зі старшими членами родини; зміни ролей та стосунків поза родиною (на роботі); нові виховні правила та обов’язки.

Якщо одруження та подальше народження дитини відбулось на початку ранньої дорослості, то до кінця періоду особистість встигає прожити майже всі стадії батьківства, визначені американським психологом Е.Галинські [5]:

Рис. 8. Стадії батьківства за Галинські

Кожне подружжя постає перед питанням планування численності родини,

тобто кількості дітей. Сучасні тенденції свідчать про схильність до малодітності. Вивчення мотивів відмови батьків від багатодітності, за даними С.М. Костроміної, виявило два домінуючі мотиви – погані матеріально-житлові умови та обмеження за віком. Тенденція зростання бездітних шлюбів, характерна для нашого суспільства, викликана погіршенням репродуктивного здоров'я чоловіків та жінок, а також свідомою відмовою від батьківства. Головними аргументами шлюбних пар, що свідомо відмовляються від народження та виховання дітей, є сприймання дітей як перешкоди для: подружніх взаємин (за принципом "третій – зайвий"), повноцінної соціальної активності дорослих (побудови успішної кар'єри, самореалізації через хобі тощо) [4].

Задоволення потреб та запитів зростаючої дитини може стати складним завданням для батьків. Це особливо стосується батька чи матері, які, самотужки виховуючи дитину, відчувають рольове перевантаження та підвищену відповідальність. Переважну більшість таких вихователів складають жінки. Частина з них знаходиться в статусі розлучених, частина – самотні. Виховання дитини потребує від них постійних зусиль, а матеріальне забезпечення родини ускладнює це завдання. Значно рідше зустрічаються чоловіки, що самотужки виховують дітей, проте самотній батько зіштовхується з тими ж проблемами, що і самотня мати. Батькам-одинакам, як і самотнім матерям, буває складно зберегти коло друзів, отримати від них емоційну підтримку, тому вони часто переживають почуття самотності та пригніченості. Позитивну роль в даному випадку відіграє допомога родичів.

Іноді, попри сприятливі у ранньому дорослому періоді можливості для розгортання близьких взаємин, люди залишаються самотніми. Сприймання суспільством таких людей зосереджується у двох протилежних образах:

Рис. 9. Образи сприймання суспільством самотніх людей

Характерно, що ці образи відображають гендерну нерівність, тому що саме чоловіків частіше сприймають у позитивному образі життєлюбців-холостяків, тоді як самотні жінки постають в непривабливому образі невдах – "старих дів".

Однак, самотність в ранній дорослості може спричинитись цілим рядом факторів: стан здоров’я; побудова кар’єри; комунікативні проблеми; зацикленість на негативному досвіді; егоїстичність чи надмірна самокритичність; незгода батьків чи дітей; догляд за хворими батьками

При значній розповсюдженості несприятливих життєвих факторів як причин

самотності, часто фігурує і свідомий вибір дорослого. За думкою Г.Крайг, вибір на користь самотнього образу життя може бути результатом виваженого рішення – знаходження балансу між свободою і зобов'язаннями, між самодостатністю й взаємозалежністю. Але таке ставлення до життя нерідко призводить до того, що самотня людина займає позицію відчуженості і самозацикленості. Тривала самотність неодмінно формує егоїзм особистості як наслідок постійного прислуховування до себе, орієнтації тільки на свої потреби, смаки [].

Цей статус також породжує подальші комунікативні проблеми: маючи можливість нарешті поспілкуватись з іншою людиною, самотня зациклюється у розмовах на собі і викликає негативну реакцію співрозмовника. Нова невдача посилює негативне самосприймання.

Також тривала самотність поглиблює особистісні проблеми людини, оскільки посилює песимізм, озлобленість, обезцінення життя, викликає хронічний депресивний стан або стійку агресію.

4. Розгортання професійного циклу в ранній дорослості

Іншим напрямком самореалізації людини раннього дорослого віку, альтернативним родинному, є професійний. Його розгортання та зміст психологи представляють через професійний цикл – систему послідовних етапів професійного шляху суб'єкта праці від початку професійного самовизначення до завершення професійної діяльності

Ряд психологів, вивчаючи питання професійного циклу особистості, уклали його періодизацію. Серед зарубіжних концепцій найбільш відомою є теорія американського психолога Д.С'юпера, який визначив етапи професійної діяльності, виходячи з її значимості для особистості на певному етапі її життя [5]:

· етап росту, який триває від народження до 14 років і характеризується дитячими іграми з ролями професійного спрямування, випробовування успішності здійснення різних видів діяльності, появою інтересів;

· етап дослідження, який триває від 15 до 24 років і характеризується аналізом власних потреб, інтересів, здібностей, цінностей та можливостей в ході професійного самовизначення, розробкою можливих варіантів професійної

кар'єри, професійним навчанням;

· етап зміцнення кар'єри, який триває від 25 до 44 років і характеризується прагненням зайняти вагоме місце у обраній сфері діяльності, вияви творчості в професійній праці;

· етап збереження досягнутого, який триває від 45 до 64 років і характеризується намаганням зберегти те робоче місце, якого досягнуто на попередньому етапі;

· етап спаду, який наступає після 65 років і характеризується зниженням фізичних та розумових сил, скороченням посадових функцій, завершенням професійного циклу.

Психологи наголошують, що впродовж професійного самовизначення, пошуку роботи та розбудови кар'єри особистість розвиває та уточнює свою професійну Я-концепцію.

Періодизації професійного циклу містяться в роботах відомих російських психологів Е.Ф. Зеєра, Є.О. Климова, Т.В. Кудрявцева, А.К. Маркової та інш. Узагальнюючи їх, найбільш прийнятною можна вважати періодизацію, представлену В.О. Бодровим [6]:

- стадія допрофесійного розвитку – від народження до 11-12 років і характеризується формуванням особистості дитини як майбутнього суб'єкта праці засобами гри та навчання;

- стадія оптації – від 11 до 15 (18) років і характеризується оволодінням системою базових ціннісних орієнтацій щодо побудови життя та професійного шляху, професійне самовизначення;

- стадія професійного навчання – від 15 (18) до 19 (23) років і характеризується цілеспрямованим засвоєнням знань, вмінь та навичок в обраній професійній діяльності, формуванням професійної придатності;

- стадія професійної адаптації - від 19 (21) до 24 (27) років і характеризується при- стосуванням до соціальних та професійних норм, умов, процесів праці, зародженням професіоналізму;

- стадія розвитку професіонала – від 21 (24) до 45 (50) років і характеризується досконаленням професійних та особистісних якостей та компетенцій фахівця;

- стадія реалізації професіонала – від 45 (50) до 60 (65) років і характеризується повною чи частковою реалізацією професійного потенціалу, досягненням максимальної майстерності;

- стадія спаду з 61 (66) років і характеризується прогресуючим зниженням професійної активності, перебудовою діяльності та цінностей.

Відповідно до періодизації професійного циклу людина в ранньому дорослому віці завершує професійне навчання, шукає роботу, працевлаштовується, пристосовується до роботи та вибудовує кар'єру, тобто розгортається її професіоналізація – процес оволодіння людиною певною професією, перехід в ряди професіоналів. Важливим етапом професіоналізації є професійне навчання, надбанням якого є первинна професійна ідентичність майбутнього суб'єкта праці, до складу якої входять:

Рис. 10. Структура та зміст первинної професійної ідентичності

Успішність пошуків роботи та працевлаштування дипломованого фахівця визначається сукупністю внутрішніх та зовнішніх чинників. Так, впевненість в собі, професійні настанови, рівень домагань уособлюють внутрішні фактори, а суспільна пропозиція, вакансії – зовнішні.

Після працевлаштування у молодого фахівця розгортається професійна адаптація тобто пристосування до змісту та умов праці, що може ускладнюватися такими факторами: розбіжність між підготовкою фахівця та конкретними вимогами посади; невідповідність теоретичного та практичного рівня підготовки фахівця; завищений рівень домагань молодого спеціаліста; неадекватні вимоги адміністрації;

несприятливий психологічний клімат трудового колективу.

Наслідком конструктивного розв'язання суперечностей професійної адаптації

молодим фахівцем є сформована у нього вторинна професійна ідентичність, що виявляється у певних ознаках: позитивна мотивація професійної діяльності; зростання професійної компетенції; прагнення до самовдосконалення; адекватна професійна самооцінка; налагоджена професійна рефлексія.

Сформована вторинна професійна ідентичність свідчить про те, що професійна діяльність стала вагомим аспектом життєвої стратегії особистості, що визначає соціальний статус, рівень прибутків, розпорядок дня, контакти та можливості розвитку.

Досягнення достатнього рівня професіоналізму дозволяє суб'єкту праці претендувати на побудову кар'єри – руху і становища людини як суб'єкта праці в системі громадських, економічних і ділових відносин, зумовлених її особистісними можливостями, ресурсами та соціально-економічною ситуацією

Психологи визначають вертикальний та горизонтальний варіанти побудови кар'єри. Якщо зміни статусу суб'єкта праці пов'язані з його підвищенням, просуванням службовими сходинками, то йдеться про вертикальний варіант. Горизонтальний варіант кар'єри передбачає зміну місця роботи без посадового підвищення.

Існують типові суб'єктивні фактори, що складають кар'єрний потенціал особистості: психофізичні характеристики (стан здоров'я, працездатність), особистісні якості (інтелектуальні, вольові та моральні риси), компетентність (професійна кваліфікація, майстерність), життєві і кар'єрні орієнтації (інтереси, амбіції, настанови), професійна самосвідомість (образ себе як фахівця, професійна самооцінка і рівень домагань).

Успішна професійна адаптація та подальша побудова кар'єри є ознаками класичної моделі професійного циклу, де суб'єкт праці підтверджує правильність свого професійного самовизначення. Однак, саме впродовж ранньої дорослості частина людей змінює свою роботу, здобуває альтернативну професійну освіту в пошуках справжньої професійної ідентичності.

Впродовж перших років роботи у професійній Я-концепції молодого спеціаліста відбувається психологічна трансформація – перетворення мрій у

реалістичний погляд на кар'єру. На початкових етапах своєї трудової діяльності особистість навіть може переживати розчарування, коли мрії, пов'язані з роботою, не співпадають з реальністю. Домінуюче місце в мотивації кар'єрного просування особистості починають займати мотиви заробітку та матеріального заохочення, якщо робота не визнається покликанням, сенсом життя.

Загалом, ефективність праці визначається рядом чинників, головним з яких є наявність смислу професійної діяльності. Однак психологічні опитування, спрямовані на з'ясування факторів вагомості професійної діяльності для представників ранньої дорослості, виявили дві групи таких факторів. До зовнішніх віднесли значну заробітну платню, комфортні умови праці, престижність статусу, компетентність керівництва, підтримку колег, можливості професійного навчання та кар'єрного зростання. Внутрішніми факторами виявились цікавість змісту діяльності, можливість творчості, стимуляція інтелекту, підвищення самооцінки і самоповаги. Суб'єкти праці, які називали внутрішні фактори, схильні в цілому більше віддаватись роботі і пов'язувати її з життєвою самореалізацією [6].

Побудова та зміцнення кар'єри супроводжуються переглядом цінностей "робота – сім'я", що значно важче дається жінкам, ніж чоловікам. Професійне становлення жінок і чоловіків відрізняється домінуванням життєвих пріоритетів. Оскільки жінки в ранній дорослості більше орієнтовані на близькі взаємини у шлюбі, народження й виховання дітей, то їх кар'єрне просування починається пізніше, ніж у чоловіків. Багато жінок намагається поєднати родинний та професійний напрямки самореалізації, хоча це вимагає від них значних зусиль.

5. Кризи періоду ранньої дорослості

Розгортання життєвого шляху впродовж ранньої дорослості поєднує як відносно стабільні періоди, так і переживання криз. Складні обставини життя вимагають від людини перегляду її цінностей та життєвої стратегії. Як зазначає Т.М. Титаренко, життєва криза – це період, протягом якого змінюється спосіб детермінації процесів розвитку, життєвий задум, траєкторія життєвого шляху [5].

Даний вік можна розглядати в контексті переживання нормативних та

ненормативних криз. Перша криза пов'язана з добудовою життєвого плану, розпочатою ще в юності, що потребує узгодження фантазій, максималізму з реальними можливостями. Проте молода людина, сповнена амбіцій, прагне досягнути якнайбільшого і розпочинає життєву експансію – діяльність щодо реалізації запланованого. Проблемним може стати вибір щодо співвідношення кар'єри та сім'ї. Самооцінка під час кризи суттєво залежить від реакції оточення.

Наступна криза визначається необхідністю корекції життєвих планів, їх приземлення до можливостей та обставин. На основі накопиченого життєвого досвіду у особистості виникає усвідомлення обмежень у досягненні мети. Кризу супроводжує усвідомлення остаточного закінчення молодості, початок домінування інтелекту над почуттями. Для шлюбу характерне послаблення або й завершення періоду пристрасної закоханості, що потребує нового підґрунтя для стосунків подружжя. Розв'язання кризи супроводжується формуванням життєвого паттерну – стилю проходження життя.

Близько 37-40 років розгортається одна із найскладніших нормативних криз дорослості. Передумовами цієї кризи є початок старіння, зупинка в побудові кар'єри, відокремлення дорослих дітей, що спричинюють усвідомлення середини життя та його конечності і викликають перегляд життєвих досягнень. Особливо гостро криза переживається в таких випадках: якщо досягнення людина вважає несуттєвими, якщо попереду нема перспектив значних змін і людину лякає подальша одноманітність існування, якщо життєві досягнення сприймаються як невідповідні ідентичності.

Ймовірність гострого переживання кризи середини життя людиною різко зростає в умовах економічних та соціальних негараздів країни.

Окрім вікових, у даному періоді можливе переживання і ненормативних криз. Найбільш типовими серед них Н.В. Співак вважає: здоров’я; самореалізації; значимих стосунків; життєвих помилок; особистісної автономії [4].

Конструктивне подолання цих криз зумовлює прогресивні зміни особистості.

Висновки

Ранній дорослий вік охоплює період від 20 до 40 років. Людина в цьому віці є статево дозрілою, в неї розвинуті розумові здібності та інтереси, сформовані система цінностей (світогляд, життєва позиція), цілісний Я-об-раз, готовність до самовдосконалення та професійні наміри. Охоплює він дві фази.

Перша фаза ранньої дорослості триває приблизно з 20 до 30 років життя і збігається з молодістю людини.

У цей період людина досягає піку у своєму фізичному розвитку, є здоровою, сильною, витривалою, енергійною, здатною до народження дітей. Активно збагачується її психологічний і соціальний досвід, вона включається в усі види соціальної активності, оволодіває багатьма соціальними ролями. Розвиток особистості людини зумовлюється передусім особливостями сімейного та професійного життя. Вона відходить від батьківської сім'ї, обирає супутника життя, приймає рішення про шлюб і створення сім'ї, народження дітей, займається їх вихованням. Одночасно зі створенням сім'ї людина спрямовує свої зусилля на професійне навчання, пошук постійного місця зайнятості, професійну адаптацію, досягнення професійного успіху, кар'єру.

Друга фаза ранньої дорослості охоплює період від 30 до 40 років. Особливості розвитку людини в цей час залежать від ступеня і продуктивності її соціальної активності, досягнутого статусу, перебігу попередніх стабільних і кризових періодів. Новий статус дорослого забезпечується його правами і обов'язками в різних сферах життя й діяльності, консолідацією соціальних і професійних ролей. У другій фазі ранньої дорослості людині доводиться вирішувати проблеми професійної кар'єри; виховання дітей, формування образу батьківства; формування авторитету та ін..

Загалом, на етапі ранньої дорослості людина досягає піку у своєму фізичному розвитку, завдяки включенню у різні сфери соціального життя збагачується її досвід. їй доводиться вирішувати важливі проблеми та завдання професійної кар'єри, виховання дітей, досягати ідентичності, розв'язувати суперечність між близькістю та ізоляцією у стосунках з людьми.

Список використаних джерел:

1. Крайг Г. Психология развития. – СПб.: Питер, 2001. – 992 с.

2. Кулагина И. Ю. Психология развития и возрастная психология [Текст]: полный жизненный цикл развития человека: учеб. пособие / Кулагина И. Ю., В. Н. Колюцкий. – М.: Академический проект, 2011с. – 412 с.

3. Психология развития [Текст]: учебник для студентов вузов / под ред. Т. Д. Марцинковской. – М.: Академия, 2007. – 528 с.

4. Психология человека от рождения до смерти.– СПб.: Прайм-ЕВРОЗНАК, 2002. – 656 с. - (Серия «Психологическая энциклопедия»).

5. Сергєєнкова О.П. Вікова психологія: навч. посіб. / Сергєєнкова О.П., Столярчук О.А., Коханова О.П., Пасєка О.В. – К.: ТОВ «Центр учбової літератури». – 2012. – 384 с.

6. Толочек В.А. Современная психология труда [Текст]: Учеб.пособие для вузов / В. А. Толочек. - 2-е изд. – СПб: Питер, 2008. – 432с.

7. Целуйко В.М. Психология современной семьи. – М.: "ВЛАДОС", 2006. – 288 с.

Дата добавления: 2014-12-27