Правове регулювання грошового обігу в України

Лекція: Правове регулювання грошового обігу та розрахунків

1. Правове регулювання грошового обігу в України.

2. Організація готівкового обігу та регулювання касових правил.

3. Правовий режим рахунків, що їх відкривають та обслуговують банківські установи.

4. Порядок організації безготівкових розрахунків в України.

Гривня, що є грошовою одиницею України відповідно до ст. 99 Конституції України, виступає єдиним законним платіжним засобом в Україні, який приймається усіма юридичними та фізичними осо­бами без будь-яких обмежень на території країни для проведення грошових трансфертів та здійснення розрахунків у готівковому та безготівковому вигляді.

Стаття 92 Конституції України закріплює, що засади створен­ня і функціонування грошового ринку, статус національної валю­ти, а також іноземних валют на території України встановлюють­ся виключно законами України. За ст. 99 забезпечення її стабіль­ності — основна функція Національного банку України. Чинне за­конодавство визначає такі основні економічні засоби та методи грошово-кредитної політики, що спрямовані на регулювання обся­гу грошової маси через: 1) визначення та регулювання норм обо­в'язкових резервів для комерційних банків та фінансово-кредит­них установ; 2) процентну політику; 3) рефінансування комерцій­них банків; 4) управління золотовалютними резервами; 5) операції з цінними паперами на відкритому ринку; 6) регулювання імпор­ту та експорту капіталу (ст. 25 Закону України «Про Національ­ний банк України»).

Кінцевою метою грошово-кредитної політики є досягнення макроекономічної стабілізації, додержання нормативно передбачених темпів інфляції, забезпечення стабільності курсу національної ва­люти, досягнення рівноважного платіжного балансу, створення умов для позитивних зрушень, подолання кризових явищ в еко­номіці. У країнах з перехідною економікою грошово-кредитна по­літика повинна мати єдину мету — забезпечення повної конвертованості національної валюти та підтримання її фіксованого обмінно­го курсу проти однієї з основних світових валют — долара СЛТТА або євро¹.

Розробка основних засад грошово-кредитної політики покладена Конституцією України на Раду Національного банку Украї­ни, яка повинна також здійснювати контроль за її проведенням. Ос­новні засади грошово-кредитної політики являють собою комплекс змінних індикаторів фінансової сфери, що дають можливість Націо­нальному банку України з допомогою інструментів (засобів та ме­тодів) грошово-кредитної політики регулювати грошовий обіг та кре­дитування економіки, щоб забезпечити стабільність грошової оди­ниці України як монетарної передумови для економічного зростання і підтримки високого рівня зайнятості населення. Вони ґрунтуються на основних критеріях та макроекономічних показниках загально­державної програми економічного розвитку та Основних парамет­рах економічного та соціального розвитку України на відповідний період, що включають прогнозні показники обсягу валового внутрі­шнього продукту, рівня інфляції, розміру дефіциту державного бю­джету та джерел його покриття, платіжного та торгового балансів, затверджених Кабінетом Міністрів України.

За період своєї діяльності НБУ пройшов кілька етапів регулюван­ня грошово-кредитного ринку, здійснюючи при цьому функції, пе­редбачені чинним законодавством, через використання певних мо­нетарних інструментів. І в першу чергу зміна в курсі регулювання грошово-кредитної політики центральним банком пов'язувалася з грошовими реформами, що проводилися в Україні.

Початок грошової реформи в Україні пов'язують із виданням Ука­зу Президента України «Про реформу грошової системи України» від 7 листопада 1992 р. № 549/92, який базувався на положеннях Дек­ларації про державний суверенітет України щодо впровадження своєї грошової одиниці та Закону України «Про економічну са­мостійність України» (ст. 6). Згідно з Указом починаючи з 23-ї годи­ни 12 листопада 1992 р. було припинено функціонування рубля у гро­шовому обігові на території України. Єдиним законним засобом пла­тежу на території України став український карбованець, якого в готівковому обігу представляв купон Національного банку України. Готівка у рубля та переоцінка активів і пасивів юридичних та фізич­них осіб, як резидентів, так і нерезидентів, здійснювалася у співвідно­шенні 1 до 1 без обмежень щодо сум коштів.

І лише з 1996 р. в обіг була випущена гривня, що стала єдиною національною валютою та єдиною законною грошовою одиницею. Відповідно до Указу Президента України «Про грошову реформу в Україні» від 25 серпня 1996 р. гривня була випущена в обіг у вигляді банкнот номінальною вартістю 1, 2, 5, 10 і 20 гривень зразка 1992 р., а також номінальною вартістю 1, 50 і 100 гривень зразка 1994 р. Ре­форма проводилася з 2 до 16 вересня 1996 р. За встановленим кур­сом 1,76 грн. /1 дол. було перераховано у гривні ціни, тарифи, заро­бітну плату, стипендії, пенсії, кошти на рахунках підприємств, вкла­ди громадян.

Гривня дорівнює 100 копійкам. Випуск та обіг на території Украї­ни інших грошових одиниць і використання грошових сурогатів як засобу платежу забороняються. Чинним законодавством було перед­бачено, що офіційне співвідношення між гривнею та золотом або іншими дорогоцінними металами не встановлюється.

Гроші існують у вигляді готівки (грошові знаки) або у безготів­ковій формі (записи на рахунках у банках). Грошові знаки випуска­ються у вигляді банкнот і монет, що мають зазначену на них номі­нальну вартість. Вони обертаються через відповідні платіжні систе­ми, що узаконені на території держави. Обробка та передача в ме­жах України електронних та паперових документів на переказ, документів за операціями із застосуванням спеціальних платіжних засобів та документів на відкликання можуть здійснюватися за до­помогою як внутрішньодержавних, так і міжнародних платіжних систем, що діють в Україні².

Загальні засади функціонування платіжних систем в Україні, відно­сини у сфері переказу грошей регулюються Конституцією України, законами України «Про Національний банк України», «Про банки і банківську діяльність», «Про зв'язок», «Про платіжні системи та пе­реказ грошей в Україні», іншими актами законодавства України та нормативно-правовими актами НБУ, а також Уніфікованими прави­лами та звичаями для документарних акредитивів Міжнародної тор­гової палати, Уніфікованими правилами з інкасо Міжнародної торго­вої палати, Уніфікованими правилами по договірних гарантіях Міжна­родної торгової палати та іншими міжнародно-правовими актами.

Платіжна система становить основну інфраструктуру сучасної ринкової економіки. Саме її ефективність і стабільність є інструмен­тами безперебійного функціонування економічної системи країни, у тому числі грошових та фінансових ринків. Платіжна система є важелем ефективного управління економікою, зокрема щодо втілен­ня монетарної політики, яку здійснює центральний банк або уряд. У разі порушення функціонування платіжних систем найвірогіднішим є настання тяжких наслідків на фінансових ринках, які обслугову­ються такими системами, оскільки нині практично всі економічні операції відбуваються саме через платіжні системи.

На платіжну систему покладається завдання здійснювати грошо­вий обіг між операторами. Фактично будь-яка платіжна система скла­дається з посередників, інструментів, процедур та мереж, метою яких є переказування грошей від одного оператора економіки до іншого. Платіжна система — набір платіжних інструментів, банківсь­ких процедур і, як правило, міжбанківських систем переказуван­ня коштів, поєднання яких, разом з інституційними та організа­ційними правилами та процедурами, що регламентують викорис­тання цих інструментів та механізмів, забезпечує грошовий обіг. Основна мета платіжної системи — забезпечення розвитку вироб­ництва товарів і послуг¹. Згідно з чинним законодавством платіжна система є платіжною організацією членів платіжної системи та су­купність відносин, що виникають між ними при переказуванні гро­шей. Переказування грошей є обов'язковою функцією, яку має ви­конувати платіжна система.

Діяльність платіжної системи (за винятком внутрішньобанківської) визначається відповідно до правил, які приймаються платіжною організацією і мають визначати: організаційну структуру платіжної системи, умови членства, порядок вступу та виходу із системи, прин­ципи виконання документів на переказ, відкликання документів на переказ, порядок розв'язання спорів, управління ризиками в системі, систему страхування, систему захисту інформації, порядок прове­дення реконсиляції тощо.

Щодо внутрішньобанківської платіжної системи, то її створює безпосередньо сам банк, щоб забезпечити найсприятливіші умови для переказування грошей між його підрозділами. Банк самостійно визначає умови та порядок функціонування власної внутрішньобан­ківської платіжної системи, враховуючи при цьому вимоги закону та нормативно-правові акти Національного банку України.

Чинним законодавством передбачено кілька видів платіжних систем. Зокрема, за юрисдикцією їх можна класифікувати на внутрішньо­державні та міжнародні. Перші в свою чергу за правовою ознакою засновника поділяються на банківські та небанківські платіжні си стеми. Внутрішньодержавні банківські платіжні системи включають системи міжбанківських розрахунків, системи масових платежів та внутрішньобанківські платіжні системи.

Система електронних платежів НБУ є державною системою міжбанківських розрахунків. Вона обслуговує ті банківські устано­ви, які мають кореспондентські рахунки, відкриті в НБУ. Саме на НБУ покладено завдання регламентації діяльності СЕП, забезпечення її функціонування, надання гарантій її надійності та безпеки з метою проведення через неї міжбанківських переказів.

2. Організація готівкового обігу та регулювання касових правил

Стабільність національної грошової одиниці Національний банк забезпечує, маючи певні, встановлені законодавством, повноважен­ня, зокрема у сфері регулювання готівкового обігу.

Для забезпечення організації готівкового обігу Національний банк здійснює:

1) виготовлення та зберігання банкнот і монет;

2) створення резервних фондів банкнот і монет;

3) встановлення номіналів, систем захисту, платіжних ознак та
дизайну грошових знаків;

4) встановлення порядку заміни пошкоджених банкнот і монет;

5) встановлення правил випуску в обіг, зберігання, перевезення,
вилучення та інкасації готівки;

6) визначення порядку ведення касових операцій для банків,
інших фінансово-кредитних установ, підприємств та організацій;

7) визначення вимог стосовно технічного стану та організації охорони приміщень банківських установ.

Національний банк України наділений виключним правом здійснення емісії, тобто випуску в обіг грошових знаків в усіх фор­мах. Головним каналом емісії грошей у промислове розвинутих краї­нах є депозитно-чекова емісія: збільшення депозитів на рахунках клієнтів і відповідно маси чеків, що обслуговують безготівковий пла­тіжний обіг. У ній беруть участь комерційні банки та інші кредитні установи, а також центральний банк.

Емісійна система відповідно розглядається як законодавче вста­новлений порядок випуску в обіг грошових знаків і є складовою ча­стиною грошової системи. Регулювання емісійної системи забезпе­чується операціями на відкритому ринку, змінами норм обов'язко­вих резервів, процентних ставок та іншими інструментами грошо­во-кредитної політики. Зокрема, керівництво НБУ проголосило, що протягом 2003 р. золотовалютний запас центробанку має збільши­тися на 36,4 % — до б млрд. дол. (нині він становить 4,4 млрд. дол.).

Національний банк встановлює офіційний курс гривні до інозем­них валют та оприлюднює його. Для регулювання курсу гривні до іноземних валют Національний банк використовує золотовалютний резерв, купує і продає цінні папери, встановлює і змінює ставку ре­фінансування та застосовує інші інструменти регулювання грошо­вої маси в обігу.

Центральний банк країни забезпечує управління золотовалютни­ми резервами держави, здійснюючи валютні інтервенції шляхом купівлі-продажу валютних цінностей на валютних ринках з метою впливу на курс національної валюти щодо іноземних валют і на за­гальний попит та пропозицію грошей в Україні. Економічну суть зо­лотовалютних резервів становлять фонди коштів, що створюються для забезпечення стабільності власної грошової одиниці та платоспромож­ності держави. Золотовалютні резерви України як централізовані фонди коштів держави включають: Державний валютний фонд Ук­раїни; Державні запаси дорогоцінних металів монетарної групи та коштовного каміння; Державний валютний фонд уряду (кошти валют­ного фонду КМУ); Золотовалютні резерви Національного банку Укра­їни, основою яких є Офіційний валютний резерв центробанку.

Чинне законодавство (ст. 47 Закону України «Про Національний банк України») до структури золотовалютного резерву НБУ вклю­чає: монетарне золото; спеціальні права запозичення; резервну по­зицію у МВФ; іноземну валюту у вигляді банкнот та монет або кош­ти на рахунках за кордоном; цінні папери (крім акцій), що оплачу­ються в іноземній валюті; будь-які інші міжнародне визнані резервні активи за умови забезпечення їх надійності та ліквідності.

До повноважень НБУ належить також вилучення зношених, по­шкоджених, фальшивих та підроблених грошових знаків. Зношені і пошкоджені грошові знаки України приймаються й обмінюються безоплатно на нові грошові знаки Національним банком та комерцій­ними банками України без обмежень щодо сум та строків такої замі­ни. Національний банк, комерційні банки України зобов'язані вилу­чати фальшиві, підроблені або такі, що не мають необхідних ознак платіжності, грошові знаки (банкноти, монети). Чинним законодав­ством передбачено, що Національний банк та комерційні банки не зобов'язані відшкодовувати знищені, загублені, фальшиві, підроб­лені, а також такі, що стали недійсними, банкноти та монети. Також згідно з законодавством підприємства під час проведення розра­хунків із споживачами за готівку зобов'язані приймати у сплату за товари (роботи, послуги та ін.) без обмежень банкноти і монети (у тому числі обігові, пам'ятні, ювілейні монети, зношені банкноти та монети) усіх номіналів, які випускає Національний банк України в обіг, що є дійсним платіжним засобом і не викликає сумніву щодо його справжності та платіжності.

Регламентація відносин у сфері готівкового обігу здійснюється в законах України «Про Національний банк України», «Про банки і банківську діяльність», «Про застосування реєстраторів розрахун­кових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», у Правилах організації розрахунково-касового обслуговування комерційними банками клієнтів і взаємовідносин з цього питання між територіаль­ними управліннями Національного банку України та комерційними банками в національній валюті, затвердженими постановою Прав­ління НБУ від 5 лютого 2001 р. № 44.

Правове регулювання відносин у сфері готівкового обігу здій­снюється також на підставі Інструкції НБУ про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України від 19 лютого 2001 р.¹ Основними завданнями установ банків в організації готівки є: по­вне і своєчасне забезпечення потреб економіки в готівці; забезпе­чення своєчасної видачі готівки підприємствам і підприємцям на оплату праці, пенсій, допомоги та на інші цілі; створення умов для залучення готівки до кас банків; сприяння скороченню використан­ня готівки в розрахунках за товари і послуги шляхом впровадження прогресивних форм безготівкових розрахунків.

Готівковий обіг — це обіг законних платіжних засобів (банкнот та розмінної монети), які обслуговують потреби економіки країни. У свою чергу готівкові розрахунки являють собою платежі готівкою підприємств, підприємців і фізичних осіб між собою за реалізовану продукцію (товари, виконані роботи, надані послуги) і за операціями, які безпосередньо не пов'язані з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг) та іншого майна.

Усі підприємства та підприємці, які відкрили поточні рахунки в установах банків, зберігають на них свої кошти на договірних умо­вах. Для регулювання обігу готівки та підтримання касової дисциплі­ни чинним законодавством передбачено, що готівкова виручка, що надійшла до кас підприємств, має здаватися ними до установ банків для зарахування на їх поточні рахунки.

Здавання готівкової виручки здійснюється підприємствами (підприємцями) у денні та вечірні каси установ банків самостійно або через:

— інкасаторів Національного банку або установ комерційних
банків (далі — інкасація);

— Державну службу охорони при Міністерстві внутрішніх справ

України;

— підприємства поштового зв'язку для переказування на поточні
рахунки в установах банків.

Для визначення сум, що можуть залишатися у касі підприємства на кінець робочого дня, банківські установи встановлюють ліміти залишку касової готівки та умови й строки здавання готівкової ви­ручки. Зокрема, встановлюються такі строки:

• для підприємств, що розташовані в населених пунктах, де є установи банку і готівкова виручка здається до установ банків (а за
відсутності установ банків — на підприємства поштового зв'язку), —
щодня у день надходження виручки до їх кас;

• для підприємств, які через специфіку діяльності чи режим ро­боти, а також за відсутності відповідної домовленості з установою
банку на інкасацію чи здавання виручки до вечірньої каси банку не
можуть щодня здавати готівкову виручку, — наступного дня;

• для підприємств, що містяться у населених пунктах, де немає
установ банку чи підприємств поштового зв'язку, — не рідше ніж
один раз за п'ять робочих днів.

У такі самі строки мають здавати готівку й підприємства, що са­мостійно встановлюють ліміти каси.

Для вдосконалення режиму обслуговування клієнтів та з метою забезпечення максимального і своєчасного здавання виручки підприємствами до установ банків останні можуть створювати вечірні каси для приймання готівкової виручки в робочі, вихідні та святкові дні.

Усі підприємства, які здійснюють операції з готівкою в націо­нальній валюті та мають поточні рахунки в установах банків, можуть тримати у своїй касі на кінець дня готівку в межах, лімітів каси вста­новлених їм обслуговуючими установами банків. Такий ліміт визна­чається з потреб самого підприємства і закріплюється при укладанні договору на розрахунково-касове обслуговування з банківською установою. Клієнт повинен подати до установи банку заявку-розрахунок у двох примірниках для встановлення загального ліміту каси (з урахуванням потреби його відокремлених підрозділів), строків та порядку здавання готівкової виручки. Така заявка-розрахунок є невід'ємною частиною договору на проведення розрахунково-касо­вого обслуговування. Протягом року встановлений ліміт залишку ка­сової готівки може переглядатися за ініціативою підприємства.

Ліміт каси для кожного підприємства визначається установами банків з урахуванням режиму і специфіки роботи підприємства, його віддаленості від установи банку, обсягу касових оборотів (надходжень і видатків) за всіма рахунками, встановлених строків і порядку зда­вання готівкової виручки, тривалості операційного часу установи бан­ку, наявності домовленості підприємства з установою банку на інка­сацію та здавання готівкової виручки у вечірню касу банку тощо:

• для підприємств, які мають готівкову виручку зі строком зда­вання її в банк щодня у день надходження до каси підприємства, — у
розмірах, що потрібні для забезпечення їх роботи ранком наступного дня;

• для підприємств, які мають готівкову виручку зі строком зда­вання її наступного дня, — у межах середньоденної готівкової ви­
ручки;

• для підприємств, що мають готівкову виручку з іншим строком
здавання її в банк, — у розмірах, що залежать від установлених
строків здавання виручки та її суми;

• для підприємств, ліміти каси яким установлюються згідно з фактичними витратами готівки (крім виплат, пов'язаних з оплатою праці,
стипендій, пенсій, дивідендів), — у межах середньоденної видачі готівки.

Ліміт каси підприємствам (крім підприємств торгівлі, громадсь­кого харчування та послуг) встановлюють установи банків за пого­дженням із керівниками підприємств на підставі розрахунку серед­ньоденного надходження готівкової виручки або середньоденної видачі готівки.

Слід зазначити, що Державному казначейству, його територіаль­ним органам, бюджетним установам та організаціям, що утримують­ся за рахунок коштів державного та/або місцевих бюджетів і обслуговуються органами Державного казначейства, ліміт каси установою банку не встановлюється. Державне казначейство самостійно ви­значає порядок встановлення такого ліміту в його касі, касах бюджет­них установ та організацій, які воно обслуговує.

Також ліміти каси установи банків не встановлюють для фінан­сових установ (кредитних спілок, ломбардів, лізингових компаній, довірчих товариств, страхових компаній, установ накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційних фондів тощо) та підпри­ємств поштового зв'язку. Зазначені установи самостійно встанов­люють ліміт каси. Не встановлюється також ліміт каси фізичним особам — суб'єктам підприємницької діяльності та самим банкам. Чинне законодавство встановлює, що у разі невстановлення лімітів каси підприємствам відповідальність покладається на банки лише тоді, коли за наявності поданої підприємством заявки-розрахунку ліміт каси не був установлений. Банки не несуть відповідаль­ності за неповідомлення підприємством своїм відокремленим підроз­ділам розміру встановленого банком ліміту каси, порядку і строків здавання готівкової виручки.

Для отримання готівки зі своїх поточних рахунків підприємства та підприємці повинні зазначити у грошовому чеку цільове призна­чення і чітко сформулювати суть операцій, що здійснюватимуться. Установи банків зобов'язані ідентифікувати клієнтів, які проводять значні та/або сумнівні операції, та відповідно до вимог законодав­ства України повідомляти про ідентифікацію осіб, які їх здійснили, відповідним органам згідно з законодавством, що регулює питання боротьби з організованою злочинністю.

Для забезпечення наявності у касах банківських установ готівко­вих ресурсів у необхідній кількості банки повинні одержувати від підприємств (включаючи установи та організації, що їх обслуговують органи Державного казначейства України) календар видачі за­робітної плати, до якого підприємство включає основну та додатко­ву заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати. Строки видачі стипендій установлюються керівниками відповідних навчальних закладів. Для регулювання касових ресурсів установи банків складають зведений календар видачі заробітної плати щодо всіх підприємств, які вони обслуговують.

Крім того, у договорі на розрахункового-касове обслуговування підприємців, як правило, передбачається, що, якщо клієнт забажає отримати певну суму готівкою (наприклад, 5000 грн. і більше), він повинен повідомити про це установу банку напередодні.

Контроль за додержанням підприємствами встановлених їм лімітів каси здійснюють органи Державної податкової служби Ук­раїни, банківські установи та інші органи в межах своєї компетенції. Так, відповідно до ст. З Указу Президента України «Про застосуван­ня штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готів­ки» від 12 червня 1995 р. № 436/95 контроль за додержанням цих норм, що встановлюються Національним банком України, покладе­но на органи Державної податкової служби, Державної контрольно-ревізійної служби, Міністерство внутрішніх справ та фінансові орга­ни. Водночас штрафні санкції накладаються органами державної податкової служби, у тому числі і за матеріалами перевірок (подань) органів ДКРС.

Розрахунки готівкою підприємств між собою та з підприємцями і фізичними особами проводяться як за рахунок коштів, одержаних з кас банків, так і за рахунок готівкової виручки і здійснюються через касу підприємств з веденням касової книги встановленої форми. Розрахунки готівкою підприємств (підприємців) та фізичних осіб здійснюються також через установи банків шляхом переказування готівки на користь підприємств (підприємців) та фізичних осіб для сплати будь-яких платежів.

Готівкова виручка підприємств (підприємців), крім готівки, одер­жаної з банку та не використаної за призначенням, може викорис­товуватися ними для забезпечення потреб, що виникають у процесі їх функціонування, а також для проведення розрахунків з бюджета­ми та державними цільовими фондами за податками і зборами (обо­в'язковими платежами). Підприємства, що мають податковий борг, здійснюють виплати, пов'язані з оплатою праці (крім виплат через екстрені (невідкладні) обставини), виключно за рахунок коштів, одер­жаних з установ банків.

Порядок здійснення розрахунків та ведення касових операцій регламентується Положенням НБУ про ведення касових операцій у національній валюті в Україні від 19 лютого 2001 р.¹

Для поступового переведення розрахунків у площину безготівко­вих та підвищення контролю за обсягом готівки законодавство вста­новлює обмеження максимальної суми готівкового розрахунку од­ного підприємства (підприємця) з іншим підприємством (підприєм­цем) через їх каси (каси банків, інших фінансових установ, які нада­ють послуги з переказування грошей, та підприємств поштового зв'язку), що має не перевищувати 10 тис. грн. протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами. Платежі понад вста­новлену граничну суму проводяться виключно у безготівковому по­рядку. Кількість підприємств (підприємців), з якими проводяться розрахунки, протягом дня не обмежується. Слід зазначити, що до 2003 р. максимальна сума визначалася у розмірі 3 тис. грн.

Зазначені обмеження на готівкові розрахунки не поширюються на розрахунки підприємств (підприємців) між собою при закупівлі сільськогосподарської продукції за встановленим законодавством переліком.

Для забезпечення додержання фінансової дисципліни при про­веденні касових операцій використовуються відповідні фінансово- розрахункові документи. Згідно з законодавством розрахунки готі­вкою підприємств (підприємців) між собою та з фізичними особами проводяться із застосуванням прибуткових та видаткових касових ордерів, касових і товарних чеків, розрахункових квитанцій, про­їзних документів тощо, які підтверджували б факт продажу (повер­нення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, а також рахунків-фактур, договорів, угод, контрактів, актів закупівлі товарів тощо. Крім того, підприємства мають забезпечувати постійну наявність у своїх касах банкнот і монет різних номіналів для видачі здачі громадянам.

Касові операції оформляються прибутковими та видатковими касовими ордерами, типові форми і порядок заповнення яких за­тверджені наказом Міністерства статистики України «Про затвер­дження типових форм первинного обліку касових операцій» від 15 лютого 1996 р. № 51. Зокрема, видача готівки з кас підприємств проводиться за видатковими касовими ордерами або належно офор­мленими платіжними (розрахунково-платіжними) відомостями. До­кументи на видачу готівки мають підписувати керівник і головний бухгалтер або особи, які на це уповноважені. До видаткових ордерів можуть додаватися заява на видачу готівки, розрахунки тощо. Якщо на доданих до видаткових касових ордерів документах, заявах, ра­хунках тощо є дозвільний напис керівника, то підпис керівника на видаткових касових ордерах не обов'язковий.

Підприємства мають право зберігати у своїй касі готівку, що одер­жана в установі банку, для виплат, пов'язаних з оплатою праці, пенсій, стипендій, дивідендів (доходу), понад встановлений ліміт каси протягом трьох робочих днів, включаючи день одержання готівки в установі банку. Для проведення цих виплат працівникам віддалених підрозділів підприємств залізничного транспорту та морських портів готівка може зберігатися у їх касах понад встановлений ліміт каси протягом п'яти робочих днів, включаючи день одержання готівки в установі банку. Готівка, одержана в установі банку на інші виплати, має видаватися підприємством своїм працівникам у той самий день. Суми готівки, одержані в установі банку і не використані за призна­ченням протягом встановлених вище строків, повертаються підприєм­ством в установу банку не пізніше наступного робочого дня устано­ви банку та підприємства або можуть залишатися в його касі (у ме­жах встановленого ліміту) і видаватися на ті самі цілі.

Видача готівки з кас підприємств проводиться виключно під звіт за умови повного звіту конкретної підзвітної особи за раніше вида­ними під звіт сумами, тобто в разі подання до бухгалтерії авансового звіту про витрачені (частково витрачені) кошти та одночасного по­вернення до каси підприємства залишку готівки, виданої під звіт. Підзвітні особи зобов'язані подати до бухгалтерії підприємства ра­зом із невикористаним залишком готівки авансовий звіт про витра­чання одержаних у касі сум у такі строки: а) за відрядженнями —

протягом трьох робочих днів після повернення з відрядження; б) на закупівлю сільськогосподарської продукції, продуктів її переробки та заготівлю вторинної сировини (крім металобрухту), — протягом десяти робочих днів з дня видачі готівки під звіт; в) на всі інші вироб­ничі (господарські) потреби — наступного робочого дня після видачі готівки під звіт.

Якщо з каси підприємства підзвітній особі одночасно видана го­тівка на відрядження та для вирішення у цьому відрядженні вироб­ничих (господарських) питань (у тому числі й для закупівлі у насе­лення сільгосппродукції та заготівлі вторсировини), то підзвітна осо­ба незалежно від строку відрядження протягом трьох робочих днів після повернення з відрядження має подати до бухгалтерії підприєм­ства повний звіт про суми, що були їй видані для вирішення вироб­ничих (господарських) питань і безпосередньо на відрядження. У разі придбання працівником підприємства за власні готівкові кошти то­варів (продукції, послуг) або використання цих коштів у відрядженні для потреб підприємства він звітує за витрачені кошти у вищезазна­ченому порядку.

Уся готівка, що надходить до кас підприємств, має своєчасно та в повній сумі оприбутковуватися в їх касах. Для обліку операцій з готів­кою підприємці використовують книгу обліку доходів і витрат, фор­ма та порядок заповнення якої встановлені Державною податковою адміністрацією України.

За порушення правил ведення касових операцій до посадових осіб застосовуються штрафні санкції, визначені ст. 164² Кодексу Украї­ни про адміністративні правопорушення.

До підприємств (підприємців) застосовуються штрафні санкції згідно з чинним законодавством України за: перевищення встанов­лених лімітів каси; неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне оприбуткування) у касах готівки; перевищення встановлених строків використання виданої під звіт готівки, а також за видачу готівки під звіт без повного звітування щодо раніше виданих коштів; витрачан­ня готівки з виручки на виплати, що пов'язані з оплатою праці, за наявності податкового боргу; використання одержаних в установі банку готівки не за цільовим призначенням; проведення готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів платіжного докумен­та, який підтверджував би сплату покупцем готівки.

Для забезпечення здійснення розрахунків готівкою підприємство повинно мати касу, а його керівники мають обладнати касу та забез­печити надійне зберігання у ній готівки. Якщо з вини керівників не було створено належних умов для забезпечення цілості коштів під час їх зберігання і транспортування, то вони несуть за це відпові­дальність у встановленому чинним законодавством України поряд­ку. Зберігання в касі готівки та інших цінностей, що не належать цьому підприємству, забороняється. Усі надходження і видача готів­ки в національній валюті підприємства враховуються у касовій книзі (типова форма КО-4, затверджена наказом Мінстату).

Операції через касу здійснює касир. Чинне законодавство перед­бачає, що керівник підприємства водночас із зарахуванням на робо­ту касира укладає з ним договір про повну матеріальну відпові­дальність та ознайомлює його з ним під розписку. Згідно з догово­ром касир несе повну матеріальну відповідальність за збереження всіх прийнятих ним цінностей. Касиру забороняється передовіряти виконання дорученої йому роботи іншим особам.

На підприємствах, які мають одного касира, у разі потреби тим­часової його заміни, виконання обов'язків касира покладається на іншого працівника за письмовим наказом керівника. З цим праців­ником укладається договір про повну матеріальну відповідальність на час виконання ним обов'язків касира. У разі відсутності касира (у зв'язку з хворобою тощо) цінності, що перебувають у нього під звітом, перераховуються іншим касиром, якому вони передаються, у присутності керівника та головного бухгалтера або у присутності комісії, призначеної керівником підприємства. Про результати пе­рерахування і передавання цінностей складається акт за підписами зазначених осіб. На підприємствах, де штатним розписом не перед­бачено посаду касира, виконання його обов'язків може покладатися відповідно до письмового розпорядження керівника підприємства на бухгалтера чи іншого працівника, з яким укладається договір про повну матеріальну відповідальність.

У разі виявлення порушень встановленого порядку ведення опе­рацій з готівкою органи Державної податкової служби України за­стосовують до порушників штрафні санкції на підставі подання конт­ролюючих органів згідно з Указом Президента України «Про засто­сування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12 червня 1995 р. № 436 (зі змінами і доповненнями).

Дата добавления: 2015-04-24