Прибутько

Соціальна держава

^Соціальна держава - це тип організації державного та громадського життя, заснованого на пріоритеті соціальних цінностей, насамперед права людини на "гідне життя".

В основі концепції соціальної держави є положення про зростаючу відповідальність держави за добробут, розвиток і безпеку її громадян. Соціальна держава забезпечує:

- рух до соціальної справедливості;

- зменшення соціальної нерівності;

- надання кожній людині роботи або іншого джерела існування;

- мир і злагоду в суспільстві тощо.

Теорія і практика соціальної держави набули значного поширення в 60-90-х pp. XX ст. у розвинутих країнах Західної Європи (ФРН, Австрія, Франція, Норвегія, Великобританія).

Функціями соціальної держави є:

1) спрямувати дію ринкових сил так, щоб захистити громадян від стихійної випадковості, забезпечити економічну стабільність;

2) перерозподіл доходів між різними соціальними верствами суспільства через встановлення прийнятної системи оподаткування, державного бюджету, фінансування соціальних програм, заохочення підприємницької діяльності, вплив на процеси ціноутворення.

Рух до утверджен- І ня в суспільстві

соціальної справедливості,

Послаблення соціальної нерівності

j Надання кожній і людині роботи або іншого дже­рела існування j

ІЗбереження миру: і злагоди в! суспільстві

1 f "Формуванні.....]

сприятливого для людини життєвого.„сеаедовища.. J

ЗАБЕЗПЕЧУЄ

Соціальна держава

і На демократизмі: політичної | системи

ГРУНТУЄТЬСЯ

На достатньо | |На розвиткові сис- На компромісі ос-

високому різні | І геми соціального |! ноаних політичних і

економічного І ] партнерства та і j сил відносно цілей

розвитку І; захисту громадян;; ішляхів розвитку j

На широкому місцевому са­моврядуванні

Сучасна держава в процесі своєї еволюції набула трьох важли­вих характеристик: демократизму, соціального захисту та правової сутності, що відображаються в Конституціях та інших законо­давчих актах.

Демократична держава - це держава з демократичним типом політичної культури, в якій народ є джерелом влади, а державні демократичні соціально-політичні інститути забезпечують органічне поєднання участі народу у вирішенні загальнодержав­них справ із широкими громадянськими правами та свободами.

У демократичній державі забезпечуються:

- реальна рівність перед законом усіх громадян;

- верховенство закону для всіх органів управління;

- побудова громадянського суспільства, розподіл владних повноважень між трьома її гілками - законодавчою, виконав­чою та судовою;

- існування ефективних механізмів стримування конфлікт­них ситуацій.

На сучасному етапі про демократизм держави свідчить:

- забезпечення ефективності її функціонування;

- існування конкуренції у сфері державотворчої діяльності;

- встановлення рівноваги в суспільстві та гармонійних від­носин між державою і громадянами;

- високий ступінь довіри населення до інститутів держави. Особливого значення за сучасних умов набуває, так звана, соціальна держава.

Соціальна держава — це держава, що прагне до забез­печення кожного громадянина гідними умовами існування, соціальної захищеності, участі в управлінні виробництвом, а в ідеалі — приблизно однакових суспільних життєвих можли­востей для самореалізації особистості.

Термін "соціальна держава" запровадив ще в 1850 р. німець­кий учеиий-юрист Л. фон Штайн, але його активна теоретична розробка та практичне втілення розпочалися в другій поло­вині XX ст.

Досвід розвинених країн переконливо свідчить, що за­родження та формування соціальної держави відбувається не спонтанно, а на основі цілеспрямованої державної політики. Перехід до держави зазначеного типу можливий лише а умови здійснення системної стратегії реформ, яка пов'язує цілісний комплексний рух до соціально-ринкового господарства, громадянського суспільства, правової держави з цілеспрямо­ваним формуванням інститутів соціальної держави.

До найважливіших принципів підтримання гармоній­них відносин між громадянами та державою, що сприяють наповненню функціонування державного механізму соціальним змістом, належать принципи солідарності й субсидіарності.

Принцип солідарності передбачає єдність та цілеспрямоване об'єднання різних груп і верств суспільства навколо основних, визначених державою цілей та цінностей, як тимчасових, так і зорієнтованих на перспективу. Ідея солідарності ґрунтується на допомозі багатих бідним, на взаємній підтримці громадянами один одного та на виконанні обов'язків громадян перед держа­вою, держави перед громадянами та громадян одне перед одним.

Принцип субсидіарності отримав розгорнуте обґрунтування в соціальному вченні католицької церкви та набув соціально-державного змісту в практиці державного будівництва у ФРН та в інших країнах Заходу. Згідно з цим принципом, вищі ешелони управління виконують лише ті завдання, котрі не до снаги ниж­чим органам і покликані допомагати останнім у підтриманні їхньої самостійності та власної відповідальності за стан справ. Ініційована державою субсидарність сприяє подоланню споживацької психології в громадян та їхніх об'єднань, фун­кціонального перевантаження держави, неконтрольованого розростання бюрократії, а також стимулює групову й особисту ініціативу громадян країни.

Слід зважати й на те, що соціальна держава у кожній країні формується виходячи зі специфіки національних, історичних, соціально-політичних, географічних умов і традицій співісну­вання в межах конкретного суспільства. Згідно з цим, створю­ється модель, яка дає змогу знайти власний, оптимальний шлях до соціальної держави.

Теорія правової держави бере свій початок з античності. Давньогрецький філософ Платон писав, що державність мож­лива тільки там, де панують справедливі закони, "де закон -володар над правителями, а вони його раби".

Починаючи з Нового часу, теорія правової держави була до­повнена завдяки безпосередньому зверненню до ідей природних прав людини. Найвідоміші мислителі епохи становлення капіталізму (ХУІІ-ХУШ століттях) сформулювали принцип розпо­ділу влади, покладений в основу теорії розбудови правової держави. Так, німецький філософ Іммануїл Кант, із іменем якого пов'язу­ють створення цієї теорії, вважав, що держава забезпечує керу­вання права й підпорядковується його вимогам. Громадянський правовий стан, на його думку, ґрунтується на таких апріорних (вроджених, додосвідних) принципах, як: свобода кожного члена суспільства як людини, рівність між усіма як підданими держави та самостійність кожного члена суспільства як громадянина.

Німецький філософ Макс Вебер сформулював принципи правової держави: застосування права у сфері державного управління, керівництво держави — це не еліта суспільства, ба­гаті чи його вожді, а посадові особи з обмеженою владою (бю­рократія); державна адміністрація цілком підкоряється праву, а не певним особам, які керують державою; громадяни підпо­рядковуються не начальству, а тільки праву, котре реалізовує чи допомагає реалізувати посадовець.

Правова держава — це такий тип держави, основними ознаками якої є верховенство закону, розподіл влади, правовий захист особистості, юридична рівність громадянина й держави.

Правову державу характеризують:

- верховенство закону та його панування в суспільстві;

- рівність перед законом власне держави, всіх її органів, громадських організацій, службових осіб і громадян;

- верховенство представницьких органів влади, їх від­критість і публічність, відсутність будь-якої диктатури;

- розподіл влади на законодавчу, виконавчу та судову, що створює систему взаємостримування й взаємопротиваг гілок влади;

- гарантія прав і свобод особи в межах законності, взаємна відповідальність держави, об'єднань громадян та індивідів;

- високий рівень функціонування громадських структур, можливість громадських об'єднань і особи брати участь в управ­лінні суспільством;

- дотримання принципів загального, прямого, рівного ви­борчого права;

- контроль за роботою державної влади з боку суспільства, громадських організацій та окремих громадян;

- відповідальність держави перед світовим співтовариством правових держав за дотримання міжнародних норм права;

- органічний зв'язок прав і свобод громадян з їхніми обо­в'язками, відповідальністю, законослухняністю, з високим рівнем правової та загальної культури.

Окрім суворого дотримання законів, суспільство правової держави передбачає ще одну принципову вимогу - дотримання норм моралі. Право та мораль завжди були, є і будуть чинниками людського буття й гуманізму.

Дата добавления: 2015-04-25