Міграційні процеси в Україні: поняття, сутність, перспективи розвитку

ЛЕКЦІЯ

Начать последовательно изучать и осваивать материалы занятий по порядку и до степени освоения хотя бы процентов на 50. Когда разговор идет о психотехниках, нельзя говорить о их освоении на 50 или 100. Существует только грань- между воспринятым и невоспринятым. Результаты будут тогда, когда они и должны быть. Научитесь постепенно отходить от стереотипов мира физического. Определяющим здесь, по существу, является процесс как таковой, – если он идет непрерывно и с осознанием, будут результаты. Результаты будут в любом случае.

Поставить себе задачу – не торопиться (как голый …) Этим можно только все испортить. Допустим, отвести себе на занятия условно но неделе на каждое занятие – как минимум. Основная опасность новичка, особенно того, который побывал в астрале уже несколько раз - неудачный выход. Астрал, это мир, непосредственно связанный с нашим сознанием. Это как операция на сердце скальпелем. Все явления астрала и все что на него завязано человек воспринимает близко к сердцу. Любая неудача очень больно сказывается на сознании. Почти как измена любимого. Что-то типа. Поэтому единственный правильный выход – относиться к процессу, уверенно со знанием дела. Лучше перебдить, чем ….

Зная любопытство человека, лучше всего скачать сразу все материалы занятий и приложения и бегло пробежать их, не вникая и не останавливаясь на них

Вообще, практический совет.

4. постарайтесь постоянно осознавать свою реальную действительность и уровень отношения и взаимодействия с ней. Результаты будут в любом случае, вы в этом убедитесь сами. Дайте себе месяц. В конце концов, что такое месяц –по сравнению с тем сколько вам дано, сколько профукано, сколько…., сколько….. Можно позволить себе такой «эксперимент».

Приложений как таковых и литературы в этом занятии не даю. Считаю это лишним. Только мозги себе запудрите. То, что считаю нужным вам знать – я сказал. На следующих занятиях пойдем дальше.

Тема 1: Поняття, загальна характеристика та правове регулювання міграційних процесів

Підготував: професор кафедри Казанчук І.Д.

Одеса – 2013

Тема №1. Поняття, загальна характеристика та правове регулювання міграційних процесів

Всього 12 годин, у т.ч. лекцій 2 години, семінарські заняття 2 години, практичні заняття 4 години, самостійна робота 4 години.

Основні питання:

§1. Міграційні процеси в Україні: поняття, сутність, перспективи розвитку.

§2. Співвідношення понять «міграція», «імміграція» та «еміграція».

§3. Класифікація міграційних процесів. Нелегальна міграція та її види.

§4. Правові основи регулювання міграційних процесів.

§5. Свобода пересування та вибір місця проживання за законодавством України.

Нормативні акти та література

1. Про громадянство України: Закон України № 13 від 14.03.2001 р.// Відомості Верховної Ради. – 2001. – Ст.65.

2. Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні: Закон України №1382-IV від 11.12.2003р. // Відомості Верховної Ради. – 2004. –№15. – ст.232.

3. Положення про Комісію при Президентові України з питань громадянства: Указ Президента України №215 від 27 березня 2001 року.

4. Положення про Державний департамент у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб: Постанова Кабінету Міністрів України №844 від 14.06.2002 р.

5. Про створення Єдиної державної автоматизованої паспортної системи: Постанова Кабінету Міністрів України №898 від 02.08.1996 р. (із змінами)

6. Про затвердження положень про паспорт громадянина України та свідоцтво про народження: Постанова Верховної Ради України №2503-ХІІ від 26.06.1992 р. // Відомості Верховної Ради. – 1992. – № 37.- Ст. 545(із змінами)

7. Правила в'їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію: Постанова Кабінету Міністрів України №1074 від 29 грудня 1995 року // Офіційний вісник України. – 2000. – №23. – Ст.954.

8. Про затвердження Примірного регламенту з оформлення документів та контролю з питань реєстрації і зняття з реєстрації місця проживання (перебування) фізичних осіб в Україні: Наказ МВС України №96 від 03.02.2005.

9. Типове положення про пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні: Постанова Кабінету Міністрів України № 1110 від 17.07.2003 р. // К.: Центр компьютерных технологий - Компьютерное законодательство Украины, октябрь 2004.

10. Про затвердження Порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України: наказ МВС України №600 від 15.06.2006.

11. Адміністративна діяльність міліції / За заг. ред. академіка АПрНУ, проф. О.М. Бандурки: Підручник. - Харків: НУВС, 2004.- 448с.

Міграція населення - це досить давній процес. Ще на початку існування людства відбувалось переселення народів. Причиною цього явища ставали військові загарбання, виснаження у певному регіоні природних ресурсів тощо. Історичне поняття міграції ввібрало в себе різні види масових переселень людей: колонізацію, работоргівлю, пошук роботи. Поряд з природним рухом на кількість населення впливає територіальна мобільність, або механічний рух населення. Останній пов’язаний з міграційними процесами. У зв’язку із об’єктивним існуванням міграційного процесу як невід’ємної та постійної складової історії людства необхідним є впорядкування його проведення, забезпечення реалізації прав і свобод осіб-учасників цього процесу, а також - сприяння розвиткові нових суспільних відносин, які виникають з приводу стимулювання або скорочення міграційного процесу і зменшення кількості мігрантів.

Наприклад, свого часу, розвиткові економіки США сприяла політика щодо стимулювання припливу мігрантів. Так, протягом 1980-х років до США прибуло 1,5 млн. чоловік з вищою освітою. Держава від цього тільки виграла, оскільки використання одного інженера дало прибуток у 253 тисячі доларів, а лікаря – 646 тисяч доларів. Майже 11 млн. іммігрантів, які нині проживають у країні, заробляють 240 млрд. доларів, сплачуючи при цьому податки на загальну суму 90 млрд. доларів, та податки у державну казну в розмірі 5 млрд. доларів. Такі надходження до національного доходу країни у 5 – 8 разів перевищують витрати на утримання мігрантів.

Вибір того, чи слід стимулювати або стримувати розвиток міграційного процесу безпосередньо залежить від політичних і економічних умов життя суспільства. Міграційний процес як об’єктивний процес опосередковується волею осіб-учасників міграційного процесу і має вольову сторону, яка реалізується у поведінці цих осіб і здатна реагувати на правовий вплив. Завдяки активному впливу права міграційний процес набуває впорядкованого, врегульованого характеру, який проявляється у правовідносинах. При цьому межі правового регулювання міграційного процесу обмежені існуючими політичними та економічними умовами розвитку суспільства. Разом з тим, право не може повністю охопити відносини, які складаються у сфері міграційного процесу тому, що певні сторони цього процесу врегульовані нормами моралі. Отже, якщо правове регулювання міграційного процесу суперечить об’єктивним законам розвитку суспільства, воно не буде ефективним.

З проголошенням незалежної Української держави, стрімким розвитком міжнародного співробітництва різко зростає кількість мігрантів, інтенсивність міграційних процесів. З демократизацією суспільного життя та прийнятих державою, згідно Конституції України, зобов’язань щодо дотримання прав людини були усунені характерні для тоталітарного суспільства обмеження щодо реалізації права людини на вільне пересування і вибір місця проживання.

У науковій літературі існує різноманітна класифікація чинників, під впливом яких формуються напрямки та масштаби міграційних процесів. Переміщення у просторі відбувається внаслідок дії економічних, соціальних, демог­рафічних, політичних, етнічних, освітніх, морально-психологіч­них, військових, екологічних та інших факторів, але ці чинники діють одночасно, вони певною мірою взаємозалежні, тож виявити окремі компоненти міграційного процесу, сформовані під впли­вом одного чи двох факторів, як правило, складно.

Будь-який міграційний акт відбувається під дією комплексу мотивів. Вони залежать від суб’єктивних та об’єктивних причин: міграції відбуваються за особистим бажанням — кожен громадянин має право і можливість вибирати для себе місце проживання та праці (задовольнити свої різноманітні потреби матеріального, професійно-кваліфікаційного і духовного характеру).

Поділяють також фактори міграції на некеровані і керовані суспільством, іншими словами — умови (природні умови різних ре­гіонів і поселень, ступінь їх розвитку, обжитості і благоустрою, географічне положення) і фактори-регулятори (демографічні — інтенсивність природного зростання населення, його склад за віком і статтю, співвідношення корінного населення та приїжджого, старо­жилів і новоселів, етнічні відмінності між групами в мові, духовній культурі, побуті, національних обрядах, звичаях; соціально-психологічні – інтенсивність спілкування людей, со­ціально-психологічний клімат, соціальні умови життя людей).

Виділяють також чинники міграції за сферою їх прояву: народногосподарські, територіальні, галузеві та внутрівиробничі, а також постійні, тимчасові і змінні залежно від їх використання в регулюванні міграційних процесів. Мігра­ція як чинник розвитку ринку виконує прискорювальну, розподіль­чу та селективну функції.

Чинне адміністративне законодавство не передбачає використання такої дефініції як “міграційний процес”, “мігрант”. Тому дискусія щодо формулювання поняття “міграційний процес” до цих пір має теоретичне значення.

Якщо складовими міграційного процесу є транзитний проїзд, в’їзд і виїзд на (з) території держави, просторові переміщення іноземних громадян, осіб без громадянства через територію держави. Тому, у вузькому розумінні міграційний процес - це процес підготовки до переміщення (за виключенням випадку, коли особа готувалась до переміщення, згодом, відмовилась від нього), а також самого переміщення його учасників – емігрантів, іммігрантів через державний кордон, через адміністративно-територіальні кордони у межах окремої країни у порядку транзитного проїзду, а також внутрішніх мігрантів в процесі просторового перемі-щення через адміністративно-територіальний кордон у межах окремої країни.

Основні риси міграційного процесу:

- міграційний процес - об’єктивно зумовлений суспільним розвитком процес просторового переміщення його учасників;

- міграційний процес – явище соціальне тому, що його учасниками є громадяни, особи без громадянства, іноземні громадяни, біженці;

- міграційний процес має соціальний характер тому, що на процес його здійснення безпосередньо впливають політичні, економічні та культурні інтереси держави і суспільства в цілому;

- міграційний процес - це сукупна вольова діяльність людей, спрямована на досягнення певних цілей;

- міграційний процес як і будь-яка інша сфера людської діяльності є керованим процесом, у якому головним суб’єктом виступає держава у особі уповноважених органів, які складають єдину систему;

- діяльність уповноважених державних органів та їх посадових осіб у сфері управління міграційним процесом має бути спрямована на забезпечення реалізації прав і свобод учасників міграційного процесу, їхню безпеку, і законних інтересів;

- основним принципом здійснення міграційного процесу є законність.

Таким чином, міграційний процес – це, насамперед, керована діяльність, яка має соціальний характер і тому має бути врегульована, насамперед, нормами адміністративного права. Міграційний процес визначається як соціальне явище, як дія певної соціальної спільноти – реально існуючої, емпірично зафіксованої сукупності індивідів, яка відрізняється відносною цілісністю і виступає самостійним суб’єктом соціальної дії, поведінки. Внаслідок правового регулювання міграційного процесу нормами, насамперед, адміністративного права, він набуває певного порядку.

Щодо сучасного стану міграційних процесів в Україні відзначимо, що населення різних регіонів неоднаковою мірою залучена в міграційні процеси. Радикальні економічні й політичні реформи, що відбуваються нині в нашій країні, не могли не вплинути на розвиток міграції. Регіони, де в найбільшій мірі відбуваються міграції населення, зокрема працездатного віку є такі: Південно-Східний-Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська, Миколаївська, Харківська і Херсонська області. У цих регіонах інтенсивність міграційних процесів вища загальнодержавного рівня, причому має місце зближення міграційної ситуації в місті та селі. Питома вага осіб, які хоча б раз у житті змінювали місце проживання в чисельності сільського населення цих областей більша або майже дорівнює відповідним показникам міського населення, а інтенсивність міграційного обороту у селах значно вища, ніж у містах. За підсумками багаторічних міграційних процесів у кінці ХХ-на початку ХХІ ст. усі регіони України можна об'єднати у 7 географічно цілісних міграційних районів. Кримський - АР Крим і Севастопольська міськрада. Специфіка міграційної ситуації у Криму зумовлена, по-перше, процесом повернення депортованих народів, по-друге, особливостями етнічної структури населення, зокрема високою часткою етнічних росіян. Згідно з переписом населення 2001 р., Крим займає перше місце в Україні за питомою вагою осіб, які хоча б один раз протягом життя брали участь в міграційних переміщеннях 60,6% в АРК та 59,3% - в Севастополі. Південно-Східний міграційний регіон -Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська. Миколаївська, Харківська і Херсонська області. Середньоукраїнський міграційний регіон - Одеська, Кіровоградська, Полтавська та Сумська області. Галицько-Буковинський міграційний регіон - Івано-Франківська, Львівська, Тернопільська і Чернівецька області. У цих регіонах спостерігається надзвичайно низька інтенсивність міграцій сільського населення і невисока - міського. Такі характерні риси міграційної ситуації обумовлені історичними особливостями розвитку регіону. Це саме та частина території Україні, яка ніколи не входила до складу Російської імперії і була приєднана до СРСР лише в ході Другої Світової війни (слід зазначити, що Волинська і Рівненська області ввійшли до складу УРСР одночасно з Галичиною, однак для них окреме від основної частини України існування було нетривалим). У результаті населення цих областей і в першу чергу його більш "консервативна" частина - сільське населення за своїм менталітетом помітно відрізняється від населення інших регіонів України. Закарпатський міграційний регіон охоплює найменшу область приєднану до УРСР майже одночасно з Галичиною та Північною Буковиною. Але Закарпаття було відірване від загальних українських земель набагато довше - ще з часів Давньоруської держави, відповідно до населення регіону сформувався специфічний менталітет, різко відмінний від менталітету як основної частини мешканців України (включаючи галичан) так і будь-яких інших численних географічних спільностей людей. Як результат - притаманні сусіднім областям особливості: міграційної ситуації проявляються в Закарпатті у більш різкій формі. Нині тут спостерігаються дуже низькі, навіть на Галицько-Буковинському тлі, рівні міграційного обороту сільського населення (у 2,5 рази нижче, ніж у цілому по країні) і найнижчі по Україні відповідні показники міського державного рівня). Північно-Західний міграційний регіон Вінницька, Волинська, Житомирська, Київська (без м. Києва), Рівненська, Хмельницька, Черкаська і Чернігівська області. Як видно з переліку, до складу району входить і ряд центральних областей. Назва району пов'язана з тим, що він розташований на північний захід від середньоукраїнського району, міграційна ситуація в якому розглядається як своєрідна база порівняння. У цілому основні індикатори міграційних процесів міського населення областей близькі до зафіксованих в Південно-Східному районі, тоді як показники міграцій сільського населення наближаються до відповідних рівнів Галицько-Буковинського району. Міграційний оборот усього населення району близький до загальнодержавного рівня але в міських поселеннях він звично вищий ніж у сільській місцевості. Низький за вітчизняними мірками ступінь урбанізації, підвищена частка сільського населення, недостатній розвиток мережі міських поселень та нижчий від середнього по Україні рівень економічного розвитку призвели до існування значних диспропорцій між умовами життя в місті і селі. Як наслідок у період масового притоку населення до України особи, які мігрували до цих регіонів віддавали перевагу міським поселенням. Столичний міграційний регіон - Київська Міськрада. Питома вага осіб, які народилися за межами регіону, тут майже так само велика, як і в Криму, причому, на відміну від Криму, більшість некорінних жителів столиці народилася на території України (в основному в Київській та областях, що з нею межують). Такі особливості міграційної ситуації пояснюються, з одного боку, труднощами прописки в столиці, а з іншого високим рівнем закріплення вже прибулих. Починаючи з 1995 р., Київ тривалий час був єдиним регіоном України, де спостерігається стабільно додатне сальдо міграції населення причому з тенденцією до його зростання. Крім столиці, значного і стабільного перевищення чисельності прибулих над кількістю вибулих ніде в Україні не спостерігається. У період переходу до ринкових відносин сформувався значний розрив в умовах життя між Києвом і всіма іншими регіонами України. У результаті рівень привабливості столиці для мігрантів різко підвищився. Все це дає підстави виділити Київ в окремий столичний міграційний район.

На сьогодні характер міграційних процесів в Україні обумовлюється, насамперед, тенденцією щодо побудови відкритого суспільства. Але, поряд із позитивними тенденціями, є негативні – мігрантами стають особи, що вимушені покидати свої країни через збройні конфлікти. Це, перш за все, вихідці з Вірменії, Азербайджану, Грузії, Молдови, Північної Осетії, Таджикистану, Чечні. Із міграцією вихідців з країн ближнього зарубіжжя збігається міграція іноземних громадян, осіб без громадянства, що шукають притулку. До їх складу входять і ті, хто вже тривалий час проживає на території України, і транзитні мігранти.

Існуючий рівень правового статусу мігрантів в Україні далеко не повною мірою відповідає міжнародному досвіду і сучасному змісту міграційних правовідносин, а його недостатня урегульованість сприяла появі та поширенню в нашій країні такого явища як незаконна (нелегальна) міграція, що справляє деструктивний вплив на політичне, соціальне, культурне життя, негативно впливає на стан безпеки у країні. До того ж досі не запроваджено комплексний механізм юридичної відповідальності за дії щодо сприяння незаконній міграції. Територія України активно використовується для незаконного переправлення людей із ряду азіатських та африканських країн до Західної Європи. Масштаби нелегальної міграції в Україні важко визначити. Достовірних та надійних даних стосовно перебігу процесів нелегальної міграції на теренах України, і у світі загалом, не існує в силу неофіційної природи цього явища. Оцінки експертів досить суттєво різняться: від кількох десятків тисяч до 1,6 млн. осіб. За свідченням співробітників органів внутрішніх справ близько третини іноземців, які приїздять в Україну з метою навчання, не з'являється у вузах. Легально за кордоном щороку працевлаштовується близько 50-60 тисяч осіб. За неофіційними даними, цифра сягає сім мільйонів. Більшість з таких мігрантів виїжджає за туристичними чи приватними візами, працює без необхідних документів. Звісно, ще негативно впливає на їхній правовий захист і стає ще однією з причин потрапляння у сферу інтересів торговців людьми. У зв’язку із цим у 2006 р. уряд схвалив Концепцію Державної програми протидії торгівлі людьми, яка розрахована на 2006-2010 рр. Оцінка впливу трудової міграції на розвиток регіональних ринків праці дає підстави зробити висновок, що учасники міграційних поїздок, у випадку відсутності можливості їх здійснення, пропонували б свою робочу силу в регіоні проживання. Тобто розвиток трудової міграції виявляє вплив на зниження пропозиції робочої сили в регіонах виїзду. Основними завданнями щодо регулювання міграції можна визначити: скорочення масштабів нелегальної трудової міграції населення за межі країни, забезпечення соціальної захищеності українських працівників за кордоном; попередження виїзду високоосвічених спеціалістів для заняття за кордоном низько кваліфікованими роботами; протидія нелегальної міграції громадян України та нелегальної еміграції громадян інших країн.

Захист державних інтересів потребує забезпечення системою правових, організаційних та фінансових заходів. На сучасному етапі розвитку державно-управлінських відносин зміст і характер державно-правового впливу на міграційні процеси в Україні залишається недосконалим. Це положення стосується організації системи уповноважених державних органів, правового врегулювання їхнього статусу та діяльності, реалізації принципу законності.

§2. Співвідношення понять «міграція», «імміграція» та «еміграція».

У вузькому значенні поняття “міграція” (лат. Migratio) є особливим процесом територіального переміщення (через кордон) населення, етносів, певної його кількості або окремих представників, який завершується зміною постійного місця проживанняабо поверненням на нього, і в буквальному смислі означає переселення. Як універсальне поняття міграцію можна ототожнити з таким синонімічним рядом як рух, переселення, пересування, переміщення тощо.

За своїм обсягом міграція є надзвичайно широким поняттям, а тому конкретизація його змісту не вичерпується наявністю загальних ознак про переміщення людських та матеріальних ресурсів. Поняття “міграція” є всеохоплюючим, яке включає відповідно і послідовно – поняття “міграційний простір” і “міграційний процес”. Розуміння поняття “міграція” лежить у площині філософії, а “міграційний процес” – у площині дослідження юриспруденції як науки, соціології (окремі аспекти міграційного процесу), економіки (якщо розглядати процеси переміщення матеріальних ресурсів), фінансів (якщо досліджувати рух фінансових потоків: грошей, цінних паперів, інвестицій тощо).

Визначивши зміст поняття міграції необхідно також звернути увагу на поняття "еміграція" та "імміграція" і коротко розглянути їх суть та зміст, оскільки вони є невід'ємною часткою у розумінні міграційних процесів загалом.

Еміграція - це переселення, вимушене чи добро вільне переміщення людей зі своєї вітчизни до іншої країни світу з економічних, політичних або релігійних причин. Еміграція може бути: довготривалою - переїзд на постійне місце проживання; тимчасовою - переїзд до іншої країни з поверненням через деякій час; сезонною - на певну пору року або на періодичні заробітки. Залежно від причин, що зумовлюють переселення, розрізняють еміграцію економічну (соціально-економічні причини) і політичну (опозиційне ставлення до політичного режиму). Інколи еміграція набуває масового характеру. У цих випадках уряди країн, до яких переселяються емігранти, регламентують їхнє переміщення законодавчими актами. Політична еміграція - виїзд окремих осіб чи груп людей, які, не погоджуючись з існуючим режимом своєї країни, свідомо її залишають - здебільшого один із способів уникнути неминучих репресій.

Імміграція - в'їзд до чужої країни на постійне або тривале проживання конкретної особи для навчання, працевлаштування, чи з метою "втечі" від дискримінації, переслідувань тощо. У перекладі з латинської мови імміграція означає вселення або в'їзд саме до тієї іноземної держави, в якій особа шукає для себе притулок. Під імміграцією інколи розуміють загальну сукупність переселенців, які проживають на певній території окремих держав. Іммігрантами є всі ті особи, які оселилися чи оселяються на певній території з метою проживання і працевлаштування.

Поняття імміграція є протилежним щодо терміна "еміграція", який означає виїзд, виселення, втечу від дискримінації, збройних конфліктів, економічних криз і соціально-політичних заворушень. Імміграція - це прибуття до країни майбутнього проживання, що може здійснюватися як законним (легальним), так і незаконним (нелегальним) шляхом. Отже розрізняють контрольовану та неконтрольовану імміграцію. Перша - передбачає проходження прикордонно-митних формальностей на контрольно-пропускних пунктах. Інша - означає можливість в'їзду без проходження прикордонно-митних формальностей, аж до нелегального перетину державного кордону. Згідно з вищезазначеним тлумаченням імміграції особа, яка в'їжджає у країну, називається іммігрантом. Для набуття статусу громадянина країни, до якої він прибув, ця особа має забезпечити собі натуралізацію.

Іммігранти - це сукупність іноземців і осіб без громадянства, які в'їхали до іншої держави, наприклад, іммігранти з Афганістану, Пакистану, Сомалі.

Дата добавления: 2015-04-25