Поняття про норму стоку. 1 страница

Но́рма сто́ку — пересічне значення величини річкового стоку за багаторічний період. Визначають як середнє арифметичне величин стоку за тривалий період за незмінних ландшафтно-географічних умов, які належать до сучасної геологічної епохи, та з однаковим рівнем господарського освоєння басейну річки. Багаторічний ряд спостережень, за яким визначається норма стоку, повинен включати не менше двох повних циклів коливань водності. Цикли водності складаються з двох фаз — багатоводної та маловодної.

Норма стоку може бути виражена як середньорічна витрата води Q(м³/c), середній річний об'єм стоку W(в м³ або км³), середній річний модуль стоку q(в л/cкм²), середній річний шар стоку Y(в мм), віднесений до площі водозбору F.

Важливість величини норми стоку.

Норма стоку є однією з основних характеристик водних ресурсів річок. Важливість знання норми річного стоку полягає у тому, що вона є базовою та стійкою характеристикою водних ресурсів даного регіону.

12.Типи боліт

Залежно від місць утворення болота бувають верхові та низинні. На вододілах річок формуються верхові болота. Вони існують за рахунок надмірного зволоження. Найбільше таких боліт в субарктичних та помірних широтах там, дена поверхню випадає опадів більше, ніж випаровується з неї вологи. В умовах холодного клімату виникненню боліт сприяє наявний шар багаторічної мерзлоти. Він затримує атмосферні опади на поверхні та перешкоджає їх проникненню глибше. Типовими рослинами верхових боліт є болотні чагарники. Обов’язковим мешканцем даного виду боліт є мох-сфагнум, який у відмерлих клітинах здатний накопичувати ти утримувати воду. В Україні верхові болота утворилися на півночі, на Поліссі. Вони виступають одним з джерел живлення річок.

У зниженнях рельєфу, в річкових долинах, навколо озер виникають низинні болота. Вони живляться ґрунтовими водами і мають більш багату рослинність. Це вологолюбні осика, очерет, хвощ, вільха. В Україні низинні болота часто зустрічаються у річковій системі Дніпра.

13.Кругообіг води в природі.

Безперервний процес обертання води на земній кулі, що відбувається під впливом сонячної радіації і діїсили тяжіння.

Випаровування за рік з поверхні Світового океану 448 тисяч км³, з поверхні суші близько 71 тисяч км³, сума опадів — 519 тис. км³ при постійному вмісті води в атмосфері біля 13 тис. км³.

Постійний обмін в між гідросферою, атмосферою і земною поверхнею, що складається з процесів випаровування, перенесення водяної пари в атмосфері, їїконденсації в атмосфері, випадання опадів і стоку, отримав назву кругообігу води в природі (вологообіг). Атмосферні опади частково випаровуються, частково утворюють тимчасові та постійні водотоки й водойми, частково просочується в землю і утворюють підземні води.

Розрізняють декілька видів кругообігу води в природі.

Великий, або світовий, кругообіг — водяна пара, що утворилася над поверхнею океанів, переноситься вітрами на материки, випадає там у вигляді атмосферних опадів і повертається в океан у вигляді стоку. У процесі кругообігу води змінюється якість води: при випаровуванні солона морська вода перетворюється в прісну, а забруднена — очищається.

Малий, або океанічний, кругообіг — водяна пара, що утворилася над поверхнею океану, сконденсується і випадає у вигляді опадів знову в океан.

Внутрішньоконтинентальний кругообіг — вода, що випарувалась над поверхнею суходолу, знову випадає на суходіл у вигляді атмосферних опадів.

Зрештою, опади в процесі руху знову досягають Світового океану.

14. Коливання стоку річок.

Стік — процес стікання дощових і талих вод у водойми і зниження рельєфу під дією сили тяжіння. У вузькому розумінні — кількість води, що стікає з водозбору за певний період часу. Проходять як по земній поверхні (поверхневий стік), так і в товщі земної кори(підземний стік).

Поверхневий стік — стік води атмосферних опадів з певної території в річки. Поверхневий стік поділяється на схильний стік і русловий (річковий). Процес стоку — складова ланка кругообігу води на Землі.

Підземний стік — рух підземних вод від області живлення до областей витрати під дією гідравлічного напору або сили тяжіння у процесі кругообігу води в природі. Також узагалі кількість підземних вод, що стікає з певної території. Підземний стік характеризується коефіцієнтом, що показує, яка частина атмосферних опадів йде на живлення підземних вод, а також витратою, модулем, об'ємом.

Графічна зміна стоку в часі виражається гідрографом та сумарною кривою стоку. Величина і режим стоку залежать від водного балансу водозборів (опадів,випаровування), характера рельєфу і геологічної будови, ґрунтового покрову і рослинності території. Стік визначає ерозію, природний дренаж і орошення, перенос і відкладення продуктів денудації.

На рівнинах максимум стоку спостерігається переважно в найбільш заволожених лісових зонах на узбережжях материків. В горах величина стоку зростає до певної висоти здебільшого на навітряних схилах хребтів.

Характерною особливістю стоку є його мінливість у просторі і за часом. В річному ході стоку виділяються фази: повені, паводки, межень. Відносно рівномірний протягомроку стік називається зарегульованим.

15. Вплив боліт на стік річок

Вплив боліт на річковий стік може бути як позитивним, так і негативним. Дослідами встановлено, що в районах достатнього зволоження болота не знижують загальної величини річкового стоку, а в зоні надмірного зволоження навіть дещо збільшують її. Тим часом в умовах недостатнього зволоження за рахунок підвищеного випаровування порівняно з випаровуванням з суші болота зменшують річковий стік.
Вплив боліт на максимальний стік весняного водопілля залежить від типу боліт, розташування болотних масивів на водозборі та від ступеню заболочення басейну.

Дослідження показують, що при заболоченні до 35%, модуль максимального стоку водопілля знижується. Це пояснюється головним чином неспівпадінням піків водопілля з заболочених та суходільних частин водозбору.

При заболоченні водозбору більш 35% максимальний модуль стоку водопілля зростає; при заболоченні 80-100% максимальний модуль стоку буває вище, ніж з незаболоченого басейну. При повному заболоченні сніготанення, а отже і стік, відбувається одночасно з усього басейну. Крім того, при повному заповненні ємності активного шару талі води стікають до річки, в той час коли на незаболочених водозборах частина талих вод фільтрується у ґрунт.

16.Поняття про великий кругообіг води.

Вода випаровується, конденсується і випадає у вигляді опадів. Так у двох словах можна пояснити, що таке кругообіг води в природі. Вода циркулює, переходить з одного стану в інший, і майже не змінює свою загальну масу. При цьому з морів випаровується набагато більше води, ніж випадає опадів, на суші все навпаки, з неї випаровується не так багато, як повертається з опадами. Цілих три чверті планети покриті водою, її називають гідросферою, проте солоної води набагато більше, ніж прісною. Опади живлять водойми, рослини і тварин, частково тут же випаровуються назад в атмосферу або проходять в грунтові води. Кругообіг води - це єдине поняття, а їх існує декілька видів. Перший - Великий або світової кругообіг води. З океанів випаровується вода, переноситься повітряними масами до материків, і вже там випадає у вигляді опадів. В океан вода приходить у вигляді стоку. При цьому вода опріснюється, так як випаровується в повітря тільки чиста рідина, абсолютно без домішок. Малий, океанічний кругообіг води відбувається, коли вода випаровується з океану і випадає у вигляді опадів там же. Відповідно повинен існувати і континентальний кругообіг, швидше за все, ви вже зрозуміли, в чому він полягає. Природою створені всі необхідні умови для того, щоб забезпечити життя живим істотам, адже якби не було кругообігу води, посушливі райони були б безплідні, там не розвивалося б життя. Вода - найнеобхідніша для життя речовина, її треба берегти і піклуватися про неї. Випаровування за рік з поверхні Світового океану 448 тисяч км³, з поверхні суші близько 71 тисяч км³, сума опадів — 519 тис. км³ при постійному вмісті води в атмосфері біля 13 тис. км³.

Засновки

Три чверті поверхні земної кулі вкриті водою. Водну оболонку землі називають гідросферою. Більшу її частину становить солона вода морів і океанів, а меншу — прісна вода озер, річок, льодовиків, ґрунтові води та водянапара.

На землі вода існує в трьох агрегатних станах: рідкому, твердому та газоподібному. Без води неможливе існування живих організмів. У будь якому організмі вода є середовищем, у якому відбуваються хімічні реакції, без яких не можуть жити живі організми. Вода є найціннішою та найнеобхіднішою речовиною для життєдіяльностіживих організмів.

Поняття

Постійний обмін вологою між гідросферою, атмосферою і земною поверхнею, що складається з процесів випаровування, перенесення водяної пари в атмосфері, її конденсації в атмосфері, випадання опадів і стоку, отримав назву кругообігу води в природі (вологообіг). Атмосферні опади частково випаровуються, частково утворюють тимчасові та постійні водотоки й водойми, частково просочується в землю і утворюють підземні води.

Розрізняють декілька видів вологообігу в природі.

1. Великий, або світовий, кругообіг — водяна пара, що утворилася над поверхнею океанів, переноситься вітрами на материки, випадає там у вигляді атмосферних опадів і повертається в океан у вигляді стоку. У процесі вологообігу змінюється якість води: при випаровуванні солона морська вода перетворюється в прісну, а забруднена — очищається.

2. Малий, або океанічний, кругообіг — водяна пара, що утворилася над поверхнею океану, сконденсується і випадає у вигляді опадів знову в океан.

3. Внутрішньоконтинентальний кругообіг — вода, що випарувалась над поверхнею суходолу, знову випадає на суходіл у вигляді атмосферних опадів.

Зрештою, опади в процесі руху знову досягають Світового океану.

17.Вплив фізико - географічних чинників на стік

Серед багатьох невирішених (до кінця або частково) проблем гідрології є одна, рішення якої суттєво просунуло б вперед гідрологічні розрахунки і прогнози. Це вплив фізико - географічних умов річкового басейну на стік.

Вся поверхня суші складається з річкових басейнів; немає такої ділянки суші, з якого стік дощових або талих вод не потрапляв би в якій-небудь водотік. Природно, що режим річок залежить від фізико- географічних умов басейну - клімату, рельєфу, ґрунтів, рослинності.

Візьмемо для прикладу вплив рельєфу на стік. Рівнинні і гірські річки різко відрізняються один від одного. Рівнинні ріки течуть повільно по складеним піском і мулом руслах, описують часті плавні закруту в широкій заплаві (частина дна долини, затоплюваної під час паводків), підйом рівня у них після випадання опадів і спад порівняно повільні. Гірські річки - їх повна протилежність: швидкість течії в них внаслідок значного ухилу велика, вони стиснуті тісними долинами і не можуть утворити великих закрутів, заплава тому у них зазвичай відсутня, дно і береги складені валунами і галькою, рівні на гірських річках піднімаються швидко і різко внаслідок крутизни схилів, по яких стікають до руслу дощі та зливи, і так само різко і швидко падають внаслідок великого ухилу русла.

По-різному впливає на стік лісова і степова рослинність. У лісі дощові і талі води більше вбираються в гун, повільніше тане сніг, тому і повінь в лісових басейнах більш розтягнуто, ніж у степових.

Якщо досконально вивчити вплив комплексу всіх фізико- географічних чинників на стік, то можна було б значно підвищити точність гідрологічних розрахунків і прогнозів. Вимальовується навіть спокуслива ідея користуватися для гідрологічних розрахунків на невивчених річках, тобто на річках, для яких немає гідрологічних даних, тільки фізико - географічними відомостями. Можливо, така ідея з часом і здійсниться, коли вплив всіх факторів буде достатньо вивчено, але, на жаль, до цього ще далеко. Тут є велика трудність, і полягає вона в тому, що всі річкові басейни не схожі один на інший, вони неповторні, в кожному річковому басейні свої і тільки свої поєднання кліматичних особливостей, характеристик рельєфу, ґрунтів, рослинності, розмірів і форми басейну...

Кажуть, що багато чого можна пізнати шляхом порівняння, але в даному випадку виходить, що і порівнювати нічого, всі великі річкові басейни майже непорівнянні один з одним.

Гідрологи намагалися вдатися до методу порівняння малих, близько розташованих один до одного басейнів, взятих попарно, причому в кожній парі басейнів були майже однакові основні характеристики, але різко різний та ознака, вплив якого на стік вивчалося. Наприклад, вивчаючи вплив лісу на стік, підбирали два басейни, мало розрізняються по клімату, розмірами, формою, рельєфу, ґрунтів, але різних за рослинності. Один басейн був степовою або луговий, польовий, а інший - покритий лісом. В обох басейнах протягом ряду років проводили паралельні спостереження за стоком, опадами, а потім результати порівнювали. Відмінності в ході стоку, його величиною і т. п. пояснювали впливом лісу на стік.

При всій принадності цієї ідеї слід зазначити, що навіть у порівняно малих, обраних для експерименту басейнів (площею всього кілька десятків квадратних кілометрів) відмінності в основних фізико - географічних ознаках, які повинні бути однаковими, все ж настільки значні, що можуть затушувати вплив досліджуваного фактора, який в обох басейнах повинен різко відрізнятися.

Вплив фізико - географічних чинників на стік вже протягом декількох десятків років продовжує залишатися однією з найактуальніших проблем гідрології.

19. Поняття про малий (внутріматериковий) кругообіг води.

Кругообіг води — це процес обігу води в географічній оболонці, який об'єднує води в єдину взаємозв'язану систему і є найважливішою складовою обміну речовини в природі. Основними факторами, які зумовлюють цей процес, є сонячна радіація і сила ваги. Найголовнішими складовими кругообігу є випаровування води, перенесення водяної пари на віддаль, конденсація (згущення) водяної пари, випадання опадів, інфільтрація (просочування) води в ґрунт і стік.

Суть кругообігу полягає втому, що під впливом сонячної радіації з поверхні Землі (океанів, суші) вода випаровується і у вигляді водяної пари потрапляє в повітря. Повітряні течії переносять її на великі віддалі. У повітрі водяна пара конденсується і переходить у краплиннорідку воду, яка повертається у вигляді опадів назад, на поверхню Землі.

Залежно від особливостей і масштабів є великий, або загальний, і малий кругообіги.

Малий кругообіг — це кругообіг над окремими океанами, материками або їхніми частинами. Над океанами він відбувається за схемою: океан — атмосфера — океан. Вода з океану у вигляді водяної пари надходить в атмосферу, там конденсується і випадає на поверхню океану

Малим є також і місцевий, або внутріматериковий, вологообіг, який відбувається тільки в межах суші. Схема його руху: суша — повітря — суша. Вода випаровується із суші (зрізних водних об'єктів, грунтів, рослинності тощо), потрапляє в повітря, конденсується і знову у вигляді опадів повертається насушу.

Ще недавно вважали, що внаслідок місцевого вологообігу (кількаразового обігу води, яка надходить з океанів на материки з повітрям) набагато збільшується кількість опалів. Звідси виникла ідея підсилити місцевий вологообіг, щоб збільшити кількість опадів у посушливих районах. Ця ідея актуальна й досі. Але останнім часом доведено, що від місцевого вологообігу кількість опалів збільшується не набагато. Водяну пару, яка потрапляє в повітря з поверхні суші, повітряні течії швидко виносять за межі материків. Опади внаслідок місцевого вологообігу не перевищують 1/3 всіх опадів. Проте й вони мають велике значення для формування ландшафтів.

21. Підземні води, їх види

Підземні води – це води, які знаходяться в товщі земної кори, за-повнюючи різноманітні пустоти гірських порід (пори, тріщини, каверни тощо). Підземні води є складовою частиною гідросфери, вони перебува-ють у тісному зв’язку з атмосферними опадами, водами річок, озер, мо-рів, різних штучних водойм та водотоків. Підземні води України відіграють велику роль у водопостачанні країни. Вони забезпечують понад 50% господарсько-питного водопоста-чання. Загальна прогнозні ресурси прісних підземних вод України ста-новлять 22516,9 млн м3. Запаси підземних вод дуже нерівномірно роз-поділені по території України: 65% ресурсів зосереджено в Дніпровсько-Донецькому та Волино-Подільському артезіанських басейнах. Причор-номорський артезіанський басейн та інші гідрогеологічні райони мають менш сприятливі умови формування підземних вод.

1. За характером знаходження в гірських породах підземні води поділяються на: порові, що заповнюють піски, гравій та інші сипкі породи; пластові, що залягають в шарах осадових гірських порід; трі-щині, або жильні – у скельних породах; карстові – в розчинних гірських породах (вапняках, гіпсах, доломітах). 2. За гідравлічними умовами підземні води поділяють на на- пірні (артезіанські та глибинні) і безнапірні (ґрунтові). 3. За температурою підземні води поділяють на винятково холо-дні (нижче 0° С), дуже холодні (4-20° С), теплі (20-37° С), гарячі (37-42° С), дуже гарячі (42-100° С), винятково гарячі (понад 100° С). До терма-льних вод відносять води з температурою більше 20° С. Такі води зу-стрічаються, наприклад, на Кавказі і на Камчатці. 4. За мінералізацією підземні води поділяють на прісні (до 1 %о), солонуваті (1-25 %о), солоні (25-50 %о) і розсоли (більше 50 %о). Склад прісних підземних вод часто близький до складу пов’язаних із ними по-верхневих вод (переважають іони НСО3-, Са2+; НСО3-,SO42-, Са2+; рідко SO42-, НСО3-, Са2+). Солонуваті підземні води частіше можна віднести до гідрокарбонатного або сульфатного класу, переважають катіони Са2+,Na+, Mg2+. Солоні підземні води і розсоли можуть бути пов’язані із сучасними або стародавніми морськими басейнами, а також утворюва-тись під час вилуговування легкорозчинних солей NaCl, KCl, CaCl2 та ін. Переважають іони Cl-, Na+, Ca2+.

Підземні води, що чинять бальнеологічний вплив на організм лю-дини, називають мінеральними. Вони поділяються на вуглекислі (бор-жомі, нарзан), сульфідні, або сірководневі (води Мацести), залізисті і миш’яковисті (мінеральні води Кавказу, Закарпаття та ін.), радонові во-ди (Цхалтубо, П’ятигорська) та ін. 5. За характером залягання підземні води на Землі можна поді-лити на дві великі групи: підземні води суші і підземні води під океана-ми і морями. Останні вивченні не достатньо. Підземні води суші можна поділити на підземні води зони аерації та зони насичення. Зона аерації охоплює верхні, не насичені водою шари ґрунтів, включаючи ґрунт від денної поверхні до рівня ґрунтових вод. Через цю зону здійснюється зв’язок підземних вод з атмосферою. Зона насичення характеризується тим, що пори і пустоти в її межах повністю заповнені рідкою водою. Зверху ця зона обмежена зоною аерації або зо-ною багаторічномерзлих ґрунтів, знизу – глибиною критичних темпера-тур, при яких існування рідкої води неможливе. У зоні насичення на ко-нтинентах знаходяться підземні води трьох типів – безнапірні ґрунтові, напірні артезіанські і глибинні. Під океанами і морями зона аерації відсутня, а в зоні насичення присутні напірні води, що або гідравлічно зв’язані з підземними водами континентів, або не зв’язані з ними.

23.Водний режим річок. Фази водного режиму.

Режи́м річо́к — закономірна зміна стану річок з часом, яка залежить в першу чергу від кліматичних умов. Виявляється у вигляді коливань рівнів і витрат води.

Кількість води в річках змінюється за сезонами.

Найвищий рівень води в річці буває щороку в певний час, його називають повінню. Вона настає після танення льоду та снігу в горах влітку чи внаслідок танення льоду (снігу) під час відлиг.

Найнижчий рівень води в річці — межень. Вона буває посушливої погоди.

Паводки — раптові підйоми рівня води в будь-який час року.

На річках, що протікають по території, де відбувається зміна пір року, взимку спостерігається льодостав — період нерухомого льоду на річках, а на весні льодохід.

Річний цикл водного режиму річок можна поділити на декілька характерних періодів, які називаються фазами водного режиму. В основному виділяють 4 фази: весняна повінь, літня межень, дощові паводки і зимова межень. У деяких річок відсутні літня межень або осінні паводки.

Повінь – фаза водного режиму, яка щорічно повторюється і характеризується підвищенням водності річки та підйомом рівнів води.

Дощові паводки – відносно короткочасні і швидкі підйоми рівнів та збільшення витрат води в річці під впливом випадіння в басейні дощів.

Межень – фаза водного режиму, яка характеризується малою водністю відносно періоду повені або дощів. Причиною малої водності є зменшення надходження води з водозбірної площі (басейну) річки. Розрізняють літню і зимову межень. Межень може бути стійкою або переривчастою дощовими паводками (літня) чи відлигами (зимова).

Виділяють річки з простим і складним водним режимом. Складний режим спостерігається у великих річок, басейни яких розташовані в декількох географічних зонах (Амур, Єнісей, Об, Дунай). Малі і середні річки, як правило, мають простий водний режим.

За характером водного режиму, Б.Д. Зайковим була розроб лена класифікація річок СНД. Всі річки поділяються на три групи:

- річки з весняною повінню;

- річки з повінню у теплу пору року (літній час);

- річки з паводковим режимом.

Основною характеристикою водності річки є витрата води (Q,м3/с)– це кількість води, яка протікає в будь-якому живому перерізі річки за одиницю часу (1сек) і визначається за формулою:

Де w – площа живого перерізу, м2;

V – середня швидкість течії для всього живого перерізу, м/с.

Для кількісної оцінки стоку річок також використовуються такі характеристики, як об’єм стоку, модуль стоку, шар стоку, коефіцієнт стоку.

Об’єм стоку (W) – це кількість води, яка протікає в даному створі русла річки за якийсь час і виражається в м3 або км3. Якщо відома середня витрата води (Q, м3/с) за якийсь період (Т, діб),то об’єм стоку становитиме:

Модулем стоку (М) називається кількість води, яка надходить до русла з одиниці площі водозбору (1 км2) за одиницю часу (1 с) і виражається в літрах за секунду з 1 км2 (л/с•км2). Розрахункова формула має вигляд:

Де Q – витрата води, м3/с;

F – площа водозбору, км2.

Шар стоку характеризує висоту шару води в міліметрах, яку можна отримати, якщо об’єм стоку за певний час розподілити по всій площі водозбору річки. Шар стоку визначається за формулою:Коефіцієнт стоку – це відношення величини шару стоку (у) з площі басейну за деякий проміжок часу до величини шару атмосферних опадів (х), які випали на площу басейну за той же час.

24.Водні властивості гірських порід.

Водопроникність гірських порід – здатність порід пропускати через себе воду (через пустоти – пори, тріщини і т.і.) під дією гравітаційної сил, напору або капілярного підняття.

Кількісно водопроникність/водотривкість оцінюється об'ємом води, що проходить через одиницю поверхні за одиницю часу при градієнті тиску (коеф. проникності), що дорівнює одиниці, або швидкістю переміщення води в породах (коеф. фільтрації) Кф (м/год). Розрізняють породи водотривкі (Кф<0,1 м/добу; наприклад, глини), слабкопроникні (0,1<Кф<10 м/добу; леси, суглинки), гірські породи середньої проникності (10<Кф<500 м/добу; пористі вапняки, пісковики) і легкопроникні (Кф >1000 м/добу; крупні піски, галька, тріщинуваті масиви скельних порід). Водотривкість впливає на вибір технології ведення гірничих робіт, методів і схем осушення родовищ, методів боротьби з раптовими викидами, а також використовується для визначення кількості і потужності насосів для водозниження тощо.

25.Річка і річкова сітка

Рі́чка — природний водний потік, який витікає з джерел чи з озера, болота (рідше), має сформоване річище і тече під дією сили тяжіння; живиться поверхневими й підземними водами, з атмосферних опадів свого басейну. Розрізняють ріки сталі й сезонні, гірські та рівнинні.Річка характеризується довжиною, шириною, площею басейну, глибиною, падінням, похилом, витратами води і наносів, хімічним складом. Річками називають природні водотоки, які мають довжину понад 10 км, а коротші — струмками. Річки завдовжки до 100 км, вважають малими, до 500 км — середніми, а понад 500 км — великими. У кожній річці розрізняють місце її зародження — витік і місце (ділянка) впадання в море, озеро або злиття з іншою річкою — гирло. Естуарій — це вид гирла річки, де річка не утворює дельту, не відкладає формуючого матеріалу. Губи — це один із видів естуарію. Річки, що безпосередньо впадають в океани, моря, озера або втрачаються в пісках і болотах, називаються головними; ті, що впадають у головні річки — притоками.

Головна річка зі всіма її притоками утворює річкову систему. Густота річкової мережі - це протяжність (км) усіх річок, поділена на площу (км2) басейну цих річок. Рівнинні річки часто утворюють Меандри - петлі річок, звивини річки.

Поверхня суші, з якої річкова система збирає свої води, називається водозбором або водозбірною площею. Водозбірна площа разом з верхніми шарами земної кори, що включає дану річкову систему і відокремлена від інших річкових систем вододілами, називається річковим басейном.

Річки зазвичай течуть у витягнутих знижених формах рельєфу — долинах, найбільш знижена частина яких, зайнята водним потоком постійно, називається руслом, а частина дна долини, що заливається високими річковими водами під час повеней — заплавою або заплавною терасою. Вище заплави розташовані тераси, що колись були заплавами. Це сліди діяльності вод річок в час, коли річкова долина була мілкішою. Тераси — частини річкової долини, які ніколи не заливаються водою.

У річищах чергуються глибші місця — плеса і мілководі ділянки — перекати. Лінія найбільших глибин русла утворює фарватер, а лінія найбільших швидкостей течії називається стрижнем.

У місцях виходів твердих гірських порід, які перетинають шлях річки, утворюються пороги. Особливо багато порогів на гірських річках, де річище складене твердими породами, а швидкість течії велика. Падіння води з високого виступу в руслі річки називається водоспадом. Найвищий водоспад на Землі — Анхель (979 м) на річці Чарон (притока Оріноко в Південній Америці).

Різниця висот між витоком і гирлом річки називається падінням річки; відношення падіння річки (або окремих її ділянок) до їхньої довжини називається похилом річки (ділянки) і подається у відсотках (%) або в промілле (‰). Кольдера — це западина в місті витоку, в суходолі.

Довжина́ рі́чки — відстань річки від витоку до гирла.

27. Фільтраційні властивості води та рух підземної води

Залежно від розмірів пустот рух підземних вод буває ламінарним або турбулентним. Ламінарний рух води відбувається при фільтрації підземних вод у дрібнозернистих породах, турбулентний при русі води у великих пустотах і в тріщинах.

28. Басейн річки.Водозбір.

29.Поняття про водні об’єкти та їх категорії.

У поняття «водні ресурси» входять і самі водні об'єкти — ріки, озера, моря, оскільки для деяких цілей (судноплавство, гідроенергетика, рибне господарство, відпочинок і туризм) вони використовуються без вилучення з них води.

До водних об’єктів, розташованих у міській рисі, відносяться водотоки, водойми, моря, підземні води. Водостоки підрозділяються на ріки, канали, струмки; водойми — на озера, водоймища, ставки. Моря підрозділяються на відкриті і внутрішні. Гирлова частина ріки, що впадає в море безрукавним руслом, називається естуарієм, або лиманом.

Підземні води підрозділяються на водоносні обрії і комплекси, утворені в просторі басейни і родовища. Підземні води, що виливаються на поверхню, називаються джерелами.

Водостоки. Ріки підрозділяються на малі, середні і великі. Зразкові класифікаційні ознаки рік приведені в таблиці.

Таблиця Класифікація міських рік за розміром
Категорія ріки	Загальна площа водозбору, км^2	Витрата води, м^3/з	Швидкість плину, м/с	Коливання рівню, м
Мала	до 2000	до 5	до 0,2	до 1
Середня	2000 – 50 000	5 – 100	0,2 – 1	1 – 2
Велика	понад 50 000	понад 100	понад 1	понад 2

Моря України класифікуються в такий спосіб: Чорне море відноситься до відкритого типу, Азовське — до внутрішнього.

Дата добавления: 2015-04-30