Випробування сталі на ударну в’язкість

Ударна в’язкість згідно ГОСТ 9454-78 визначається як відношення роботи удару до початкової площі поперечного перерізу зразка в місці концентратора. Ударну в’язкість визначають на маятниковомукопрі (рис. 1.4). Він складається зі станини 5 і маятника 3, закріпленого наосі 2. Вісь 2 закріплена на масивній підставі 6. У верхній частині станини є шкала 4, градуювання якої дає можливість відраховувати значення роботи з точністю не менше 0,5% максимальної енергії копра. У нижній частині станини копра знаходиться шаблон-кондуктор, за допомогою якого зразок 1 встановлюють надрізом всередину прольоту. Швидкість ножа маятника в момент удару складає 4-7 м/с, що відповідає підйому ударного ніжу маятника 0,8-2,5 м. Перед проведенням випробування маятник перевіряють у вільному польоті. Зразки (мал. 1.6) для випробування мають форму бруска квадратного перерізу з надрізом в середині. Випробуваний зразок вкладають щільно на опори копра так, щоб надріз був розташований симетрично опорам і навпроти удару.

По ступеню відхилення маятника після удару або по шкалі визначають роботу А_н, витрачену на руйнацію зразка по формулі, Дж

(1.6)

де F - вага маятника;

l - довжина маятника - відстань від осі до центру ваги;

a і b - кути відхилення маятника відповідно до і після зламу зразка, град.

Ударну в’язкість a _н обчисляють по формулі, Дж/м²

(1.7)

де S - площа поперечного перерізу зразка в місці концентратора до випробування.

а)

в)

б)

Рисунок 1.4 - Випробування на ударну в’язкість:

а – схема маятникового копра; б – випробувальний зразок;
в – типи концентраторів

Дата добавления: 2015-04-30