Сучасний стан здоров’я населення України, негативні та позитивні тенденції

Статистичні дані щодо рівня здоров'я народу України свідчать про те, що він бажає бути кращим – зростає рівень смертності, особливо серед працездатних, збільшується інвалідизація, скорочується народжуваність.

На сьогодні неінфекційні захворювання є причиною 86 % випадків смерті та 77 % хвороб в Європейському регіоні. З них серцево-судинні захворювання становлять більшість. Беручи до уваги зростаючі обсяги витрат та масштаб проблем, пов'язаних з хронічними захворюваннями, всі країни, в тому числі й наша, розробляють комплексний план боротьби з цією проблемою. Оскільки більшість хронічних захворювань залежить від стилю життя, то усунення поведінкових факторів ризику, згідно з проведеними оцінками, дало б можливість уникнути 80 % випадків хвороб серця, інсульту, цукрового діабету 2-го типу та 40 % онкологічних захворювань. Без розширення спектра дій галузі охорони здоров'я та участі в профілактиці серцево-судинних захворювань різних секторів суспільства, самого населення, смертність від хвороб щорічно зростатиме, а середня тривалість життя зменшуватиметься [1].

За останні роки в Україні зросла увага до популяризації здорового способу життя. Про це свідчить усвідомлення керівництвом держави проблем профілактики неінфекційних захворювань, що ставить збереження здоров'я населення на один щабель із збереженням суверенітету країни, підвищенням добробуту, іншими національними інтересами держави. Здоров'я, за визначенням ВООЗ, – це не лише відсутність хвороб та фізичних вад, а й стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя. На жаль, більшість українців сьогодні не можуть похвалитися добрим здоров'ям, як, власне, і довгим життям.

Починаючи з 1991 р., показник природного приросту в Україні є від'ємним: у 2001 та 2003 рр. він становив – -7,5 ‰, у 2002 – -7,6 ‰, у 2004 – -7,0 ‰, у 2005 р. – -7,6 ‰.

За останні 5 років скорочення чисельності населення становило 2287,3 тис. осіб (4,3 %), у тому числі за 2005 р. – 351,3 тис. осіб, з них міське населення зменшилося на 131,8 тис. осіб (0,4 %), сільське – на 219,5 тис. осіб (1,4 %). Зменшення населення, як міського, так і сільського, за ці роки відбулося в усіх регіонах України, причому більш ніж половина цього зменшення припадає на найбільш індустріально розвинені регіони: Донбас, Придніпров'я, Крим, Харківську область [1].

Смертність в Україні залишається на високому рівні і має тенденцію до зростання (з 12,19 у 1990 р. до 16,07 у 2003 р.). Таке ж становище зберігається у Російській Федерації (16,44 у 2003 р.), тоді як у Нідерландах – 8,75, Франції – 9,01, у Польщі – 9,40.

Оцінка стану здоров'я населення України свідчить про скорочення очікуваної середньої тривалості життя в середньому понад 10 років порівняно з країнами Євросоюзу.

Сучасна реальність України прикметна і різким підвищенням смертності населення. У 2001 р. вона становила 15,2 ‰, у 2005 р. – 16,6 ‰, причому серед сільського – 20,5 ‰, міського – 14,8 ‰. Порівняно з 2001 р. вона зросла на 9,2 %, у селі – на 10,2 %, у місті – на 7,2 %.

За оціночною шкалою ООН загальний коефіцієнт смертності в Україні розцінюється як дуже високий. У країнах Європи цей показник становить: у Австрії – 9,1 ‰, Фінляндії – 9,1 ‰, Норвегії – 9,3 ‰, Чеській Республіці – 10,5‰, Люксембурзі – 7,8 ‰, Нідерландах – 8,4 ‰, Швеції – 10,7 ‰, Великій Британії – 10,3 ‰. У цілому по Європі – 11,3 ‰ (дані за 2003– 2004 рр.) [1].

Структура і рівень смертності населення в працездатному віці мали свої особливості. Так, перше місце традиційно багато років поспіль посідав клас "Нещасні випадки, отруєння та травми", "Хвороби системи кровообігу" – друге, "Злоякісні новоутворення" – третє. Але починаючи з 2004 р., структура смертності у працездатному віці зазнала змін, а саме: перше місце посідає клас "Хвороби системи кровообігу", оскільки маємо зростання смертності з цієї причини за останні п'ять років на 22,8 %, друге – "Зовнішні причини смерті", третє – "Злоякісні новоутворення" (відповідно 28,9; 26,7 і 13,9 %).

Початок XXI ст. ознаменувався тим, що основною причиною смерті та інвалідності у розвинених країнах визнано серцево-судинні захворювання. Згідно з даними Європейського товариства кардіологів (2005) за останні роки вони залишаються основною причиною смерті в більшості країн Європи. Зокрема в країнах Центральної і Східної Європи цей показник становить від 5 на 1000 населення (Польща) до 9 на 1000 населення (Болгарія, Україна) [3].

Хвороби системи кровообігу (ХСК), посідаючи перше рангове місце в структурі поширеності, зумовлюють більше половини випадків смерті та третину причин інвалідності. Медико-соціальний тягар ХСК полягає ще і в тому, що вони суттєво впливають на тривалість і якість життя населення, на показники втрат економічного потенціалу країни. Саме тому боротьба з ХСК на сучасному етапі є першочерговою проблемою. Поточний прогностичний аналіз і математичне моделювання на більш віддалений (довгостроковий) період, які ґрунтуються на показниках довкілля, якості харчування, питної води, демографічних даних і тенденціях сучасного розвитку, а також на соціально-економічному становищі в країні, не дозволяють сподіватися на краще, якщо не вживати науково обґрунтованих заходів, не забезпечувати їх відповідним фінансуванням і не надавати належної державної підтримки на законодавчому рівні.

Разом з тим, у всіх вікових групах втрати України від ХСК є значно більшими, ніж у країнах європейського регіону, за винятком Російської Федерації, Білорусі, Туркменістану та Казахстану. Наприклад, рівень смертності від ішемічної хвороби серця (ІХС) у населення працездатного віку в 10 разів перевищує аналогічний показник у Франції, від цереброваскулярних хвороб – у 7,7 разу [1, 3, 4].

Існують відмінності у структурі захворюваності осіб похилого віку (60 років і більше), частка яких невпинно зростає і за прогнозом до 2025 р. збільшиться у 5 разів. Перше місце традиційно посідають ХСК, на другому – хвороби нервової системи і органів чуття, на третьому – органів дихання. Найбільший дискомфорт в осіб похилого віку викликають порушення функції руху (44 %), сну і відпочинку (35,9 %), травлення (33,7%), кровообігу (32,4 %), дихання (30,6 %). Показник поширеності усіх хвороб серед населення працездатного віку в Україні за рік не змінився і у 2006 р. на 100 000 становив 141 767,3 (від 103126,5 в АР Крим до 180676,1 у Вінницькій області). Захворюваність за аналогічний період зменшилася на 1,7 %, відхилення показників захворюваності від середнього по Україні (62 131,8 на 100 000 населення) відзначають в АР Крим (44 202,0), у Вінницькій області (77 705,2) та м. Києві (78 279,5). У регіонах спостерігають значні зміни показника первинного виходу на інвалідність від 74,1 на 10000 населення в Донецькій області до 37,5 у м. Севастополі та 42,4 у м. Києві при середньому по Україні 57,5.

Особливо цікаво проаналізувати захворюваність на гіпертонічну хворобу у зв'язку з виконанням Національної програми боротьби із артеріальною гіпертензією, якій приділено за останні 5 років надзвичайно багато уваги на державному рівні. Артеріальна гіпертензія (АГ) є одним із головних факторів ризику розвитку атеросклерозу і його клінічних форм: ІХС, інфаркту міокарда, цереброваскулярної патології і мозкових інсультів. Її виявляють більш ніж у третини працездатного населення.

Значне зниження кількості випадків серцево-судинних захворювань залежить від способу життя і варіабельних факторів ризику атеросклерозу. Вплив на модифіковані фактори ризику (куріння, гіпертензія, атеросклероз, дисліпідемія) приводить до зниження смертності і захворюваності.

Таким чином, оцінка медико-соціальної ситуації в Україні щодо АГ свідчить про необхідність активізації роботи первинної ланки охорони здоров'я (дільничні терапевти, сімейні лікарі) щодо своєчасного виявлення хворих з чинниками ризику і початковими факторами гіпертонічної хвороби, вдосконалення підходів до лікування і експертизи тимчасової і постійної втрат працездатності.

Дата добавления: 2015-04-30