Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Психолого-педагогічні засади статевого виховання дітей та підлітків




СНІД та його збудник, шляхи розповсюдження, групи ризику, клінічні ознаки хвороби, медична допомога хворим на СНІД, загальна профілактика. Правовий та психосоціальний захист хворих та ВІЛ-інфікованих. Медична допомога хворим. Протиепідемічні заходи.

Хвороби, що передаються статевим шляхом: сифіліс, гонорея, урогенітальний хламідіоз, трихомоніаз, урогенітальний мікоплазмоз, статевий герпес, вірусний гепатит В. Особливості їх розповсюдження, збудники, профілактичні заходи.

Гігієна дітей і підлітків як наука. Основні завдання шкільної гігієни.

Гігієна дітей та підлітків як наука і практика

- вивчає вплив природних факторів на організм дітей [35]

- вивчає вплив соціальних факторів на організм дітей [35]

- створює гігієнічні умови життя та виховання дітей [0]

- обгрунтовує та контролює оздоровчі заходи [35]

- вивчає вплив природних факторів на організм дітей, вивчає вплив соціальних факторів на організм дітей, обгрунтовує та контролює оздоровчі заходи

Шкільна гігієна — наука, що вивчає особливості взаємодії організму дитини із навколишнім середовищем для розробки гігієнічних нормативів, вимог, стандартів, спрямованих на охорону і зміцнення здоров’я дітей і підлітків.

На основі знань із шкільної гігієни розробляються рекомендації щодо харчування, режиму дня і відпочинку учнів, організації навчально-виховного процесу. Основні положення шкільної гігієни використовуються при виробництві шкільних меблів та при плануванні навчальних закладів (особливостей освітлення, водозабезпечення, опалення, каналізації тощо).

Венеричні захворювання

Венеричні захворювання – це особлива група інфекційних хвороб, які передаються переважно статевим шляхом; на них хворіють однаковою мірою як чоловіки, так і жінки. На відміну від звичайних інфекційних захворювань венеричні хвороби не залишають після себе імунітету, і при повторному зараженні хвороба розвивається знову. При венеричних хворобах видужання не настає само по собі: без медичної допомоги людина не може позбутися такої хвороби і хворіє на неї все життя.

Кожне венеричне захворювання спричиняється певним видом мікроорганізму: сифіліс – блідою спірохетою, гонорея (трипер) – гонококом; відомі й інші венеричні захворювання.

Для венеричних хвороб характерне зараження тільки за умов такого тісного контакту, яким є статевий, а також контакту побутового (спільне використання одними й тими самими предметами вжитку: рушник, посуд, мило, зубна щітка тощо). Отож, заразиться людина венеричною хворобою чи ні – прямо залежить від її поведінки, а за умови правильної поведінки ймовірність захворювання дорівнює нулеві. Велику роль відіграє в боротьбі з цими хворобами виховання: щоб не заразитися треба знати як і чому ці хвороби виникають і поширюються.

Венеричні хвороби називають іноді “хворобами поведінки”, бо їх поширенню сприяють моральна розбещеність, випадкові статеві зв’язки та ін. Саме неправильна поведінка певної частини людей – причина існування венеричних хвороб у наш час.

Кожне венеричне захворювання спричиняється певним видом мікроорганізму: сифіліс – блідою спірохетою, гонорея (трипер) – гонококом; відомі й інші венеричні захворювання.

В нашій країні створено всі необхідні умови для успішної боротьби з венеричними захворюваннями. Проводяться заходи, що запобігають поширенню цих хвороб; хворим подається безплатна медична допомога. усіх хворих обов’язково ставлять на облік у спеціальні медичні заклади – шкірно-венерологічні диспансери, а тих, хто ухиляється, карають у кримінальному порядку.

Працівники шкірно-венерологічних диспансерів лікують хворих і обов’язково знаходять джерело зараження, незалежно від того, звертається цей носій хвороби в диспансер чи ні. Обстежують також усіх, хто був у контакті з хворим. З профілактичною метою регулярно обстежують працівників сфери обслуговування, харчових підприємств, дитячих закладів – дитячих садків, ясел, шкіл-інтернатів та ін., оскільки їх захворювання може завдати навколишнім особливо великої шкоди.

Лікують хворих на венеричні захворювання як в умовах диспансеру, так і в стаціонарі. У стаціонар направляють хворих в заразному періоді сифілісу, а також хворих з будь-яким венеричним захворюванням, якщо вони лікуються нерегулярно, порушують строки відвідування лікаря для контролю за лікуванням, що проводиться в диспансері.

Фактори, що ускладнюють боротьбу з венеричними захворюваннями. Державна система боротьби з венеричними захворюваннями працює ефективно, медичні працівники мають сучасні методи і засоби діагностики й лікування венеричних захворювань. Проте хворі часом намагаються ввести в оману медичних працівників. Вони приховують захворювання, перекручують відомості про джерело та обставини захворювання, багато чого замовчують. Це ускладнює боротьбу з венеричними хворобами.

Поведінка людей, які знають про своє захворювання, але приховують його і заражають інших людей, розцінюється як суспільно небезпечна. Статті Кримінального Кодексу України передбачають кримінальну відповідальність за таку поведінку.

Щодо венеричних захворювань існує немало передсудів, які сприяють їх поширенню. Наприклад, деякі люди вважають, що заразитись венеричними хворобами можна тільки після певного віку. Але зараження може статись у будь-якому віці. Заразитись можна від людини іншої статі й нестатевим шляхом – якщо користуватися чужою губною помадою, посудом хворого, докурювати чужу сигарету, а також на громадських пляжах. Сприйнятливість до зараження венеричними захворюванням підвищується у стані сп’яніння.

Поняття та профілактика СНІДу

Термін СНІД застосовують до найпізніших стадій ВІЛ-інфекції. Офіційні критерії СНІДу розроблені Центром боротьби та попередження захворювань в Атланті (штат Джорджія), де проводяться спостереження за поширенням інфекції у Сполучених Штатах.

СНІД - одне з найважливіших і трагічних проблем, що виникли перед людством у кінці 20 століття. Збудник СНІДу - вірус імунодефіциту людини (ВІЛ) - відноситься до ретровірусам. Своєю назвою ретровіруси зобов'язані незвичайному ферменту - зворотної транскриптазі (ревертазі), що закодована в їх геномі і дозволяє синтезувати ДНК на РНК-матриці. Таким чином, ВІЛ здатний продукувати у клітках-господарях, таких як "хелперні" Т-4 - лімфоцити людини, ДНК-копії свого геному. Вірусна ДНК включається в геном лімфоцитів, де її перебування створює умови для розвитку хронічної інфекції. До цих пір невідомі навіть теоритичні підходи до рішення такої задачі, як очищення генетичного апарата кліток людини від чужорідної (зокрема, вірусної) інформації. Без рішення цієї проблеми не буде повної перемоги над СНІДом.

Хоча вже зрозуміло, що причиною синдрому набутого імунодефіциту (СНІД) і зв'язаний з ним захворювань є вірус імунодефіциту людини (мал.), походження цього вірусу залишається загадкою. Є переконливі серологічні дані на користь того, що на західному і східному узбережжях Сполучених Штатів інфекція з'явилась у середині 70-х років. При цьому випадки асоційованих зі СНІДом захворювань, відомих у центральній Африці, указують на те, що там інфекція, можливо з'явилася ще раніше (50-70 років). Як би те не було, поки не вдається задовільно пояснити, відкіля взялася ця інфекція. За допомогою сучасних методів культивування кліток було виявлено трохи ретровірусів людини і мавп. Як і інші віруси, що містять РНК, вони потенційно мінливі; тому в них цілком ймовірні такі зміни в спектрі хазяїв і вірулентності, що могли б пояснити появу нового патогенна (існує кілька гіпотез:

вплив на раніше існуючий вірус несприятливих факторів екологічних факторів;

бактеріологічна зброя;

мутація вірусу в наслідку радіаційного впливу уранових покладів на передбачуваній батьківщині інфекційного патогенна - Замбії і Заїрі).

Почати розмову про синдром надбаного імунодефіциту має зміст із короткого опису тієї системи організму, що він виводить з ладу, тобто системи імунітету. Вона забезпечує в нашому тілі сталість складу білків і здійснює боротьбу з інфекцією і злоякісними клітками організму, що перероджуються.

Як і будь-яка інша система, система імунітету має свої органи і клітки. Її органи - це тимус (вилочкова залоза), кістковий мозок, селезінка, лімфатичні вузли, скупчення кліток тонкому кишечнику, прямій кишці. Клітками імунної системи є тканинні макрофаги, моноцити і лімфоцити. Останні у свою чергу, поділяються на Т-лімфоцити (дозрівання їх відбувається в тимусі, відкіля і їхня назва) і В-лімфоцити (клітки, що дозрівають у кістковому мозку).

Макрофаги мають різноманітні функції, вони, наприклад, поглинають бактерії, віруси і зруйновані клітки. В-лімфоцити виробляють імуноглобуліни - специфічні антитіла проти бактеріальних вірусних і будь-яких інших антигенів - чужорідних високомолекулярних з'єднаннях. Макрофаги і В-лімфоцити забезпечують гуморальний (від лат. humor - рідина) імунітет.

Так називані клітинний імунітет забезпечують Т-лімфоцити. Їхній різновид - Т-кілера (від англ. - "убивця") здатні руйнувати клітки, проти яких вироблялися антитіла, або убивати чужорідні клітки.

Складні і різноманітні реакції імунітету регулюються за рахунок ще двох різновидів Т-лімфоцитів: Т-хелперів, що позначаються також Т4, і Т-супресорів (гнобителів), інакше позначаються як Т8. Перші стимулюють реакції клітинного імунітету, другі гнітять їх. У підсумку забезпечується нейтралізація і видалення чужорідних білків антитілами, разрцшение бактерій, що проникнули в організм, і вірусів, а також злоякісних перенароджених кліток організму, інакше кажучи, відбувається гармонійний розвиток імунітету.

Особливістю вірусу імунодефіциту людини є проникнення його в лімфоцити, моноцити, макрофаги й інші клітки, що мають спеціальні рецептори для вірусів, і їхніх руйнувань, що приводить до руйнування всієї імунної системи. У результаті цього організм втрачає свої захисні засоби і не в змозі протистояти збудникам різних інфекцій і убивати пухлинні клітки. Середня тривалість життя інфікованої людини складає 7-10 років.

Оскільки вакцини проти СНІДу не існує, єдиним способом запобігти інфекції є уникнення ситуацій, що несуть ризик зараження, таких як спільне використання голок та шприців або практикування неубезпечених статевих зносин.

Багато людей, інфікованих вірусом імунодефіциту, не має симптомів захворювання. Отже, неможливо знати напевно, що статевий партнер ВІЛ-неінфікований, якщо немає повторних негативних результатів його перевірки на інфікованість. Це, звичайно, за умови, що за час, який минув з моменту останнього обстеження, він не вступав у потенційно небезпечний статевий контакт.

Варто або зовсім не вступати у статеві зносини, або користуватися презервативами з латексу, які забезпечують лише частковий захист під час орального, анального чи вагінального статевого акту. Слід використовувати лише латексні презервативи, для змащування яких застосовуються змазки на основі води.

Хоча деякі лабораторні дослідження і свідчать про те, що сперматоцидні засоби можуть знищувати вірус імунодефіциту, не встановлено, що ці препарати здатні запобігати зараженню.

Ризик передачі інфекції від матері до майбутньої дитини значно зменшується, якщо вона під час вагітності та пологів приймає АZТ, а її дитина отримує цей препарат протягом перших шести тижнів життя.

Міри профілактики. Основна умова - Ваше поводження!

Полові контакти - найбільш розповсюджений шлях передачі вірусу. Тому надійний спосіб запобігти зараження - уникати випадкових статевих контактів, використання презерватива.

Внутрівенно вживання наркотиків не тільки шкідливо для здоров'я, але і значно підвищує можливість зараження вірусом. Як правило, ті хто вводять внутрішньовенні наркотики, використовують загальні голки і шприци без їхньої стерилізації.

Використання будь-якого інструментарію (шприци, системи для переливання крові) як у медичних установах, так і в побуті при різний маніпуляціях (манікюр, педикюр, татуювання, гоління і т.п.) де може міститися кров людини, зараженого ВІЛ, потрібно їхня стерилізація. Вірус СНІДу не стійкий, гине при кип'ятінні миттєво, при 56С градусах у плині 10 хвилин. Можуть бути використані і спеціальні дезрозчини. Спирт не убиває ВІЛ.

Перевірка донорської крові обов'язкова.

Сорок два мільйони чоловіків, жінок і дітей інфіковані в даний час вірусом імунодефіциту людини, що викликає СНІД. Щодня заражається ще більш 6 тисяч чоловік і якщо не вживати термінових заходів, до кінця десятиріччя число інфікованих досягне 110 мільйонів.

Ефективність статевого виховання залежить від обліку пов'язаних зі статтю особливостей розвитку дитини на всіх вікових етапах, починаючи з самих ранніх. У перші роки життя особливе значення має диференційоване ставлення до дитини батьків, тобто поводження з ним саме як з хлопчиком або дівчинкою.

Психологічними спостереженнями встановлено, що одні й ті ж особливості зовнішності і поведінки немовляти в залежності від його статі викликають у дорослих діаметрально протилежні реакції. Батьки дівчаток вважають фемінінних (жіночними) багато виявляються ними у дочок риси поведінки, а хлопчиків - ті ж риси мускулінності (мужніми). З новонародженими дівчатками матері більше розмовляють, а на частку хлопчиків припадає більше фізичних вправ; батьки більше розмовляють з новонародженим сином, ніж з дочкою. Ці відмінності, особливо яскраві в поведінці батьків з первістком, показують, що практично з початку життя дитина і батьки обумовлюють поведінку один одного: стать виявляється і формується не тільки як розвиваються риси, але і як система відносин.

Чоловік і жінка біологічно і психологічно розрізняються за своїм місцем і ролі в складній природосообразной системі продовження людського роду. Психофізіологічна конституція чоловіків зумовлює їх більш високу готовність до екстремальних, ризикованим ситуацій, потреба в ризику, зміни себе і інших, досягненні різних цілей. Ситуації, в яких потрібна повна мобілізація, з дефіцитом часу на прийняття рішення, з декількома динамічними об'єктами для уваги саме вони дозволяють чоловікові мобілізуватися, проявити потенційну енергію. Жінка, володіючи більш слабким типом нервової системи, схильна радше уникати, ніж прагнути до подібних умов і ситуацій життєдіяльності. Але зате вона більш пристосована до тонкої, копіткої і монотонної роботи, що вимагає зосередження всієї уваги на одному об'єкті (наприклад, на немовля). Такі відмінності об'єктивно зумовили появу історично чоловічих і жіночих ролей і професій.

Диференційоване, індивідуальне виховання хлопчиків і дівчаток у відповідності з ідеалами мужності і жіночності грунтується на поділі сімейних ролей між матір'ю і батьком. Основа статевого виховання - особистий приклад батьків, спостережувані дитиною день у день їх вчинки та висловлювання. Якщо ідеал мужності і жіночності формулюється тільки на словах (а саме цим найчастіше доводиться обмежуватися шкільним педагогам), а на ділі ні мати, ні батько не наближаються до еталонів мужності і жіночності, дитина в більшості випадків практично не засвоює необхідні зразки.

Правильне статеве виховання грунтується на підкресленні позитивних і компенсації негативних рис чоловічої або жіночої психофізіологічної конституції, природного темпераменту. При цьому абсолютно неприпустимо протиставлення підлог, випинання здаються переваг.

Формування статевих стереотипів обумовлено не тільки впливом дорослих; в цьому сенсі діти рано стають "вчителями" один для одного. У дитячому саду найбільшу кількість реакцій відкидання з боку однолітків заслуговують ті діти, чия поведінка не відповідає статевої ролі.

Статеве виховання дошкільника повинно включати ознайомлення з елементарними відомостями про статеві відмінності і народження дітей. Але ще більш важливим є досвід "нестатевої" любові до батьків і однолітків - запорука моральності в зрілому віці.

Усвідомлення дитиною своєї статевої приналежності починається з того, що він навчаються розрізняти стать інших людей.

Знання власної статевої приналежності розвивається повною мірою до трьох років, у міру того як дитина усвідомлює своє "Я" (ти - хлопчик, я - дівчинка).

У 2 - 4 роки у дитини особливо активно виявляється "статевий цікавість", тобто прагнення до розглядування і обмацуванню своїх статевих органів. Справа в тому, що усвідомлення свого власного "Я" обов'язково включає в нормі та усвідомлення власної статевої приналежності. А статева приналежність є найважливішим стрижнем формування особистості, а значить, формування у дітей еталонів справжнього чоловіка і жінки. І в кожному певному віці у дитини має бути відповідне його рівня розуміння уявлення про сутність статевих відмінностей. Дитина повинна свідомо розуміти значення своєї статі і поважати підлогу протилежний. Так вже в маленького хлопчика необхідно розвивати повагу до жінки, а дівчинку потрібно навчити вести себе відповідно до статевої приналежністю.

Надходження до школи знаменує початок нового відповідального етапу статевого виховання. Взаємини з однолітками протилежної статі стають більш інтенсивними. Особливу роль набуває вчитель як авторитетний носій знань і зразків поведінки. У сучасній школі більшість педагогів складають жінки, що багато в чому визначає специфіку шкільних вимог, практично орієнтованих на фемінінний стиль поведінки. Дівчатка тому виявляються в більш виграшному становищі. Вони приходять в школу кілька більш зрілими емоційно, з краще розвинутими тонких рухів пальців рук, більше схильними орієнтуватися на думку і ставлення до них дорослих, більш акуратними і тихими, менш критичними і агресивними, ніж хлопчики. Таким чином вони набагато більше хлопчиків відповідають вимогам до ідеального учня. Крім того, їх стиль поведінки ближче і зрозуміліше вчительці. У результаті при негласному підрозділі класу на сильних і слабких учнів, останні як правило виявляються представлені майже виключно хлопчиками, що може бути і не пов'язане з їх розумовими здібностями. Таке положення не на користь і дівчаткам, з перших кроків засвоюють почуття нічим не виправданого переваги над хлопчиками.

Роль статевого виховання підвищується після досягнення дитиною підліткового віку, центральним моментом якого є статеве дозрівання. У завдання статевого виховання на цьому етапі входить правильне реагування на особливості поведінки, пов'язані зі статтю, підготовка хлопчиків до полюціях, а дівчаток - до менструацій. Період статевого дозрівання пов'язаний з формуванням еротичних почуттів, сексуальної потреби, статевої самооцінки. Для підлітка характерна розбіжність закоханості і еротичних відчуттів, страхи з приводу своєї статевої неповноцінності. Статеве виховання в цей період вирішує завдання загального розвитку особистості та підготовки до життя у власній родині, передбачає статевий просвітництво. Замовчування проблем статі по суті підриває ідею гармонійного виховання, якій далека проповідь аскетизму. Підліток, безумовно, повинен бути захищений від проявів аморалізму в сфері статевих відносин (зокрема, всіх видів порнографії), але не стільки за допомогою заборон і покарань, скільки доведенням до його почуття і свідомості, що погана не сама сексуальність, а її низведення до фізіологічних відправлень та їх смакування. Гарантією проти ранніх і випадкових статевих зв'язків виступає не заборона, а формування соціальної відповідальності, яка передбачає передбачення людиною наслідків своїх вчинків і сприйняття взаємин статей перш за все як особистісних.

Важливим аспектом статевого виховання є сексуальна освіта. Досвід країн, де воно широко практикується, показує, що тактовне і своєчасне інформування про проблеми взаємини статей не тягне в принципі негативних змін статевої поведінки підлітків та юнаків. Цим фактом спростовуються існуючі побоювання, що інформованість в питаннях сексу призводить до розбещеності. Сексуальна просвіта, розпочате на ранніх етапах становлення особистості, передує виникає у дітей природний інтерес до даних проблем, позбавляє їх від багатьох помилок і травм. Воно сприяє запобіганню різних відхилень у психосексуальном розвитку, що можуть призвести подальшими сексуальними порушеннями і дисгармонією сімейних відносин.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-04-30; Просмотров: 1184; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.037 сек.