Галицько-Волинська держава. Внутрішня та зовнішня політика Данила Галицького

Варіант 6

Проголошення Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР), її діяльність та історичне значення.

18 жовтня 1918 – обрання у Львові політичного керівництва українського національно-визвольного руху.

19 жовтня 1918- постанова Національної Ради про утворення на українських землях Австро-Угорщини єдиної Української держави.

1 листопада 1918- захоплення українськими військами на чолі з Д.Вітовським найважливіших об'єктів та урядових установ у Львові та інших містах Східної Галичини.

9 листопада 1918- створення першого українського уряду- Державного Секретаріату на чолі з К. Левицьким.

13 листопада 1918 – проголошення самостійної ЗУНР, президентом якої згодом став Є.Петрушевич.

Внутрішня та зовнішня політика ЗУНР:

· створення дієвих органів законодавчої й виконавчої влади в центрі та на місцях шляхом проведення демократичних виборів.

· закон про громадянство, проголошення української мови державною.

· земельна реформа, за якою земля відчужувалася від великих власників і передавалася земельним комітетам, термін наділення селян землею не встановлювався; за самочинне захоплення земель передбачалося покарання.

· закон про 8-ми годинний робочий день.

· установлення національної валюти- гривні та карбованця.

· закон про основи шкільництва: дозвіл на заснування приватних шкіл, право національних меншин на школи з рідною мовою викладання.

· закон про національні меншини, що гарантував їм 30 % місць у майбутньому парламенті.

· створення УГА.

· 22 січня 919- проголошення у Києві Акту злуки ЗУНР та УНР (не реалізований,але мав велике значення для збереження ідеї соборності в Україні).

· Укріплення міжнародних позицій (відкриття посольств та дипломатичних представництв у низці країн).

· Україно-Польська війна.

Причини та наслідки падіння ЗУНР:

· непослідовність та поміркованість внутрішньої політики ЗУНР.

· війна з Польщею.

байдужість до долі української республіки з боку великих європейських держав, поглинення території ЗУНР різними країнами.

3.

Битва русичів з монголо-татарами на р. Калка відбулася:?

1223

4.

Вкажіть, який із документів був програмою Південного товариства декабристів:?

“Руська правда"

5.

Розставте події у хронологічній послідовності: А. Перша літописна згадка назви "Україна"; Б. Захоплення і зруйнування Києва військами князя Андрія Боголюбського; В. Спустошення ордами Батия Волині та Галичини; Г. Князівський зїзд у Любечі; Д. Укладення Нестором Літописцем "Повісті временних літ".

Г, Д, Б, А, В

Галицькі і Волинські землі до об'єднання Галицькі і Волинські землі увійшли до складу Київської держави за часів Володимира Великого, коли у 980 — 990 рр. були відвойовані у поляків. На Волині було засновано місто Володимир, що згодом стало столицею цих земель.

У Галичині політичним центром став Галич. Київським князям удалося закріпити ці землі за своїми наступниками.

Особливістю політичного життя Галицького князівства був значний вплив на управління князівством місцевих бояр. На відміну від бояр інших земель, де вони здебільшого походили з княжої дружини, галицьке боярство розвинулося насамперед з місцевої родоплемінної знаті. Свої маєтки вони дістали не від київського князя, а шляхом загарбання общинних земель. Прийшовши сюди, перші Рюриковичі зустріли опір місцевої знаті, що бачила в них чужинців і будь-якими засобами відстоювала свої інтереси, часто спираючись на Польщу та Угорщину.
Перші Ростиславичі приборкали непокірне боярство. 1099 р. під Перемишлем розгромили угорські війська, за допомогою половців завдали відчутних ударів Польщі й укріпили південно-східні кордони краю.

Спираючись на успіхи попередників, син Володаря Володимирко (1124—1153) 1142 р. об'єднав галицькі землі в одне князівство з центром у Галичі. Він обстоював незалежність країни на три боки — проти Києва, Угорщини та Польщі, застосовуючи при цьому не стільки воєнні, скільки дипломатичні заходи. Володимирко придушував будь-який опір його владі.
Свого розквіту Галицьке князівство досягло за правління сина Володимирка Ярослава Осмомисла (1153—1187).

Подібна до Галицької була й історія Волинського князівства. Відділившись від. Києва приблизно в середині XII ст., Волинь розпалася на дрібні князівства, що постійно ворогували між собою. Але життя вимагало об'єднання ворогуючих уділів. Ставши у 1154 р. волинським князем, правнук Володимира Мономаха Мстислав Ізяславич підкорив своїй владі місцевих бояр і успішно втрутився в боротьбу претендентів на великокнязівський престол, посадивши в Києві спочатку свого дядька, смоленського князя Ростислава Мстиславича, а після його смерті сам став князем.

Дещо інакше діяв його син Роман Мстиславич (1170—1205). Він спирався не на високородних бояр, а на міщан і служилих дворян, за допомогою яких розправився з супротивниками централізованої влади, створивши на Волині сильне державне утворення. Завдяки цьому він став претендувати на приєднання до свого князівства ослаблених міжусобною боротьбою Галицьких земель.

Скориставшись смертю у 1199 р. останнього представника династії Ростиславичів (Володимира Ярославича), Роман Мстиславич, спираючись на підтримку дружинників, частково боярства й міщанства, які були невдоволені могутністю великих бояр, з другої спроби (перша, 1189 р., була невдалою) здобув Галич і таким чином об'єднав під своєю владою Волинське і Галицьке князівства.

Початок правління Данила Романовича Галицького припав на період монголо-татарської навали на Русь. 1241 р. загарбники зруйнували і його володіння. Сам Данило переховувався тоді в Польщі. Повернувшись звідти він почав відбудовувати державу. Відроджувались зруйновані міста і села. Одночасно велася боротьба проти боярської сваволі, яка знов набрала сили. 1245 р. під Ярославом полки Романовичів вщент розгромили сили лідера боярства Ростислава Михайловича, угорських і польських князів. Перемога під Ярославом зміцнила становище Данила і Василька, які в своїй політиці спирались на незадоволених діями бояр служилих бояр та торговий і ремісницький люд. Влада Романовичів знову поширилася на віддалені землі. Галицько-Волинська держава знову відродилася в старих кордонах. Посилення Галицько-Волинської держави непокоїло Золоту Орду. Щоб запобігти цьому, Батий восени 1245 р. наказав Данилу Галицькому з'явитись в Орду і визнати від неї свою залежність. Данило змушений був виконати принизливу вимогу хана, але утримав за собою князівський престол. Це дозволило йому почати підготовку до визволення Русі від загарбників. Для зміцнення міжнародного авторитету держави князь створив галицьку митрополію, призначив її митрополитом свого прибічника «печатника» Кирила. Разом з тим він уклав союз проти Орди із своїм зятем князем володимиро-суздальським, а також польськими, литовськими князями та з угорським королем і зблизився з Папою Римським. Але після розгрому 1252 р. володимиро-суздальського князя Андрія Ярославича ординцями Галицько-Волинська держава залишилася фактично віч-на-віч із Золотою Ордою.

Незважаючи на таке становище, Данило Галицький не зрікся своїх планів. Він укріплював свої володіння, заснував на честь старшого сина Лева м. Львів, а столицю переніс з ненадійного Галича до неприступного Холма. Одночасно відбувалася реорганізація війська. Ударною силою в ньому стала важкоозброєна дружина, а також селянське і міщанське ополчення. Почалося визволення Галичини й Волині від татарських загонів. 1252 р. галичани і волиняни спільними зусиллями вигнали татарську орду хана Куремси за Дністер. Протягом 1254—1255 рр. дружини Данила і Василька Романовичів та Лева Даниловича звільнили землі уздовж Бугу, Случа і Тетерева. Але 1259 р. на кордонах Волині з'явилося об'єднане татарське військо, послане ханом, щоб покарати повсталих. Щоб зберегти державу від розгрому, Данило мусив виконати вимоги хана про знищення міських укріплень і прикордонних фортець, знову визнати свою залежність від Орди. Його спроби створити новий антитатарський союз зазнали невдачі. 1264 р. Данило Романович Галицький помер.

Дата добавления: 2015-05-23