Три поділи Польщі і нове політичне розчленування українських земель

Політика Литви в українських землях

Причини швидкого підпорядкування Литвою Руських земель

Захоплення українських земель Литовським князівством. Особливості литовської «оксамитової» експансії.

Варіант 20

Руські землі були ослаблені золотоординським ігом, що поклало початок про суванню литовців на Русь і сприяло їх успіху. Населення руських земель віддавало перевагу Литві перед Ордою, у протистоянні між цими державами виступало на боці Литви. У більшості випадків місцеві князі і бояри добровільно визнавали владу Литви. (добровільно визнав владу льгерда і київський князь Федір у 1362 р.). Історики кваліфікують просування Литви в руські землі не як завоювання, а як “мирне приєднання”, “тиху експансію”.

Успішним діям Литви сприяло ослаблення Орди і її розкол на ворогуючі частини внаслідок феодальних усобиць 1360-1370-х рр.

Однак,Золота Орда на той час залишалася ще досить сильною, і без досягнення політичного компромісу з нею Литва навряд чи змогла б закріпитися на землях Південної Русі.

Литовські князі, щоб забезпечити управління величезними завойованими територіями, маже не втручалися у життя українських земель. “Старого не змінюємо, а нового не впроваджуємо” – таким був принцип їх правління.

Литва не змінила адмінісративно-територіального устрою українських земель. На чолі удільних князівств замість Рюриковичів були поставлені переважно представники литовської династії Гедиміновичів (сини і племінники Ольгерда)

У невеликих князівствах влада належала місцевим українським князям. Удільні князі перебували у васальній залежності від великого литовського князя, несли військову службу, сплачували данину. Повноваження удільних князів на місцях були досить широкими, удільні князівства являли собою справжні автономні утворення.

Великим був культурний та правовий вплив українських земель на Литву. Уряд Великого князівства Литовського не перешкоджав місцевому управлінню у збереженні і розвитку національних особливостей. Тому багато істориків називають Велике князівство Литовське литовсько-руським (Єфіменко, Брайчевський)

5 червня 1772 року повноважні представники Пруссії, Австрії та Росії підписали в Петербурзі договір, за яким відбирали на свою користь так звані санітарні смуги, тобто території по периметру Речі Посполитої. Згідно з цією угодою:

§ Пруссія забрала Помор’я, Куяви та частину Великопольщі — загальною площею 36 тис. км² з населенням 580 тис. чол

§ Австрія — Малопольщу і Галичину (Відтоді почався австрійський період історії Львова та краю, тривав він до 1 листопада 1918року) з Руським, Белзьким і західними околицями Волинського та Подільського воєводств обшаром 83 тис. км² з 2.650 тис. мешканців.

§ Росія — східнобілоруські землі з Полоцьком, Вітебськом та Мстиславом, а, окрім цього — частину Ліфляндії [Латвії], тобто загалом 92 тис. км² площі з 1.300 тис. населення.

Щоб надати законності своїм анексіям, союзники вимагали затвердження поділу польським сеймом. Король безуспішно намагався здобути підтримку в європейських монархів, але мусив поступитися. 30 вересня 1773 року сейм ратифікував угоду про поділ земельРечі Посполитої. Протягом 1773—1792 років польський король і прибічники реформ ще марно намагалися врятувати залишки Речі Посполитої та зміцнити державу. Чотирирічний сейм (1788—1792) за ініціативою групи патріотичних реформаторів, очолюваних Гуго Коллонтаєм, ухвалив 3 травня 1791 року Конституцію, яка запроваджувала:

1. Конституційну монархію;

2. Особисті свободи та рівні права всім громадянам.

У відповідь на це консервативні шляхетські кола утворили в 1792 році в містечку Торговиці (на тодішньому російському кордоні)конфедерацію і закликали на допомогу царську армію.

Дата добавления: 2015-05-23