Ся 969 р. Святослав досить швидко не

Новленню контролю Константинополя на Балканах, але

Крило шлях на Русь кочовим народам Сходу, насамперед

печенігам.

Успіхи Святослава на Сході не на жарт стурбували

Константинополь, тому імперія вдалася до дипломатич­

ної гри. У 968 р. на запрошення візантійського імперато­

ра Никифора Фоки київський князь на чолі 60-тиеячно-

го війська вирушає в похід проти Болгарії. Підштовхую­

чи русичів до боротьби з болгарами, візантійська дипло­

матія мала на меті зав'язати в кривавий вузол війни двох

своїх сильних противників, що могли протидіяти вста­

розрахунки Візантії не виправдалися.

коли воєнні успіхи київського князя стали досить

значними, він не побажав, незважаючи на тиск і натяки

візантійської дипломатії, залишати Подунав'я. Констан­

тинополь пішов на два рішучі кроки: по-перше, відновив

дружні відносини з Болгарією, по-друге, підштовхнув пе­

ченігів до агресії проти Давньоруської держави.

Звістка про облогу печенізькими ордами Києва (968)

змусила Святослава вирушити на допомогу столиці своєї

держави. Хоча кочівники за короткий час були вигнані з

Подніпров'я, сам факт, що їм вдалося дійти до центру

Київської Русі свідчив про наростання печенізької загро­

зи та про гостру проблему державного управління за від­

сутності постійно воюючого князя. Для зміцнення влади

династії Святослав 969 р. розділив князівства між своїми

синами. Намісником у Києві став старший син Ярополк, Київська Русь

у Древлянській землі — Олег, у Новгороді — Володимир

Така реорганізація управлінської системи на Русі не тіль­

ки поклала початок адміністративній реформі, а й була

важливою ланкою грандіозного стратегічного плану Свя­

тослава, головною метою якого було створення могутньої

Дунайсько-Дніпровської держави.

Другий похід київського князя на Балкани розпочав­

тільки повернув собі втрачені позиції у Болгарії, а й

просунувся вглиб Візантійської імперії. Проте новому ві­

зантійському імператору вдалося зібрати численне вій­

сько і спочатку під Адріанополем зупинити Святослава,

а під Доростолом підписатим мирну угоду (971), відпо­

відно до якої київський князь брав на себе зобов'язання

не воювати з Візантією та відмовлявся від претензій на

Болгарію та Крим.

Русі були: вихід Давньоруської держави на міжнародну

арену; її перші спроби вписатися в геополітичний прос­

тір; постійна рухливість кордонів, розширення терито­

рії країни; зосередження уваги та сил держави не на

внутрішній, а на зовнішній політиці; вияв активності

державної еліти (князь і дружина) головним чином у

військовій сфері, яка давала їй землі, багатства, ринки

збуту, владу; недостатня консолідованість території дер­

жави; слабкість великокнязівської влади, що не була

щ е чітко організованою та централізованою; формування системи васально-ієрархічних відносин.
Слід зазначити, що, незважаючи на певну прямолінійність зовнішньої політики за Святослава, Київська держава дотримувалася послідовної лінії, яка максимально захищала б її інтереси. Не лише за допомогою мечів, а й завдяки послам удалося досягти багато чого. Тут і похід на схід та розгром хазарів, і воєнний тиск на кримські та причорноморські володіння Візантії, оволодіння регіонами Приазов'я й Нижнього Поволжя, відвоювання в Болгарії Нижнього Придунав'я і навіть спроба посадити на імператорський трон руського ставленика Калокіра.

7. Розквіт дипломатичної активності України – Руси за часів Володимира

Загибель Ярополка і прихід до влади Володимира відкрили нову сторінку в історії Київської Русі.

знайшовши порозуміння з хорватськими племенами, які, до речі, були вельми войовничими, і мало з ким взагалі хотіли розумітися інакше як не на зброї, у 981 р. Володимир ходив на поляків і зокрема на Перемишль. Роком пізніше він ініціював похід на в’ятичів, які насмілилися повстати проти князя,а в 983 р. розгромив ятвягів, у 985 р. тривали війни Володимира проти волзьких болгар, які закінчилися вигідним для Русі миром. У 987-988 рр. триває Херсонеська війна, яка закінчилася союзом з Візантією та династичним шлюбом Володимира з візантійською принцесою Анною (963-1011 рр.)
Війну з хорватами Володимир скінчив миром на вигідних для себе умовах. Проте він не міг бути спокійним за південні кордони, які постійно порушували печеніги.

Для захисту півд. земель Володимир здійснив велике переселення новгородців, кривичів, чуді, в'ятичів у міста над Десною, Остром, Трубежем, Сулою, Стугною. А потім він пішов походом проти печенігів і переміг їх, забезпечивши мир своїм південним володінням на кілька років.

Під кінець свого правління Володимир уже не шукав подвигів і жив у мирі із сусідніми країнами — Польщею, Угорщиною, Богемією. Він став у один ряд з найвидатнішими володарями Європи.

Закінчення цієї війни мало ще один величезний наслідок для Русі: Володимир прийшов до рішення запровадити на Русі християнство.

на той час не існувало ще поділу на католицьку церкву і православну, який стався лиш у 1054 р., і тому прийняття християнства давало змогу русичам більшою мірою вписатися до геополітичного простору тогочасної Європи, де релігійний фактор відігравав велику роль, і посли християнської держави у будь-яких обставинах виглядали краще ніж представники іншої релігії.

Зрозуміло, що візантійський імператор ніколи не віддав би свою доньку заміж за варвара, а запровадження християнства Володимиром поклало край не тільки десяткам його дружин та сотням наложниць, на зміну яким прийшла єдина жона, а й започаткувало на наших землях цивілізовані шлюбно-сімейні стосунки.

Володимир Хреститель був першим правителем Русі який збагнув, що власна валюта є запорукою сильної держави, і саме при ньому почалися карбуватися руські срібники.
Найбільшого розвитку досягли зовнішньополітичні відносини давньоруської держави в період її розквіту за Володимира Великого. Володимир сів на київський стіл після короткої усобиці зі своїми братами.

Володимир, продовжуючи активну зовнішню політику своїх попередників на престолі, завершив об'єднання етнографічної території південної гілки східного слов'янства в одній державі.

8. Ярослав Мудрий і його дипломатичні зусилля щодо зміцнення міжнародного становища Київської Русі

Правління Ярослава Володимировича традиційно вважається розквітом могутності Київської Русі. Ярослав поширив володіння Русі до кавказьких гір, повернув руській державі Червенські міста, які у русичів відвоювали поляки, й провадив активну експансію на північ та захід.

1036 р. сталася й славетна подія – військо Ярослава розгромило під Києвом печенігів. Згідно до літописів та легенд, на честь цієї перемоги Ярослав велів збудувати знаменитий Софійський собор.

Протягом 1038-1042 рр. руське військо ходило на ятвягів, Мазовію, прибалтійсько-фінські племена. Натомість похід на Візантію 1043 р. закінчився поразкою та тяжкими втратами для русичів. Піклувався Ярослав, який недарма отримав прізвисько Мудрий, і про оборону кордонів на півдня, свідченням чого стало будівництво фортифікаційних споруд. Ярославу мудрому вдалося розширити кордони і самої столиці Русі – міста Києва – шляхом спорудження відповідних оборонних валів, зміцнити Київську Русь на міжнародній арені та перетворити її у велику та могутню європейську імперію. Ярослав Мудрий не тільки зміцнив фінансову систему Київської Русі у спосіб чеканки срібних монет,а й видав на-гора Руську Правду,яку можна справедливо вважати першим кодифікованим джерелом слов’янського права (у 1072 р. сини Ярослава Мудрого доповнили цей документ і він отримав назву «Правда Ярославичів») та значно зміцнив позиції християнства на Русі та церкви,яку при Ярославі очолив митрополит Іларіон.

Провідне місце у дипломатичній активності двору Ярослава Мудрого посідала шлюбна дипломатія. Вдале використання такого інструменту дозволило оточити Київську Русь своєрідним поясом безпеки,перетворивши деяких потенційних ворогів у більш-менш надійних союзників. В той же час династичні шлюби ярославого двору не обмежувалися найближчим оточенням Русі, адже погляди князя були вельми амбітними.

Свою сестру Марію Ярослав віддав заміж за польського князя Казимира І. Свого часу Ярослав Мудрий надав політичний притулок двом колишнім правителям європейських держав – норвежцю Олафу ІІ та синам англійського короля Едмунда Залізнобокого. Слід зауважити, що сам Ярослав Мудрий був одружений за донькою Олафа ІІ,будучи ще Новгородським князем він взяв собі в жони його доньку, тому приймати такого гостя-вигнанця було для нього особливо приємно, однак у 1030 р. Олаф ІІ залишив гостинного Ярослава щоб спробувати повернути собі трон, одначе склав голову в бою.

Від першої своєї дружини – Анни – Ярослав Володимирович мав сина Іллю, що князював у Новгороді, а одружившись на Інгігерді (яка на християнський лад називалася Іриною) у родині князя народилися ще троє дочок та шестеро синів. Не дивно тому, що Ярослав Мудрий увійшов в історію як «тесть Європи». Старший син Ярослава Мудрого Володимир був одружений з донькою впливового європейського політика графа Леопольда Штаде Одою, хоча деякі історики мають сумніви щодо цього. Натомість немає жодних сумнівів щодо одруження у 1040 р. Ізяслава Ярославовича на доньці польського князя Мешка ІІ Гертруді, Святослава Ярославовича на Оді, онучці німецького Цісаря Генріха ІІ, Всеволода Ярославовича на Марії, доньці візантійського імператора Костянтина Мономаха, та Ігоря з німецькою принцесою Кунігундою, графинею Орламіндською. Молодший син Ярослава Мудрого В’ячеслав скоріш за все вістав від тенденції власних братів та за свій короткий вік не встиг знайти собі дружини серед ясновельможних європейських принцес.

Так, старша донька могутнього правителя Єлизавета стала дружиною норвезького короля Гаральда Суворого, середня донька – Анастасія була видана заміж за угорського короля Андраша І, а молодша донька – Анна– стала жоною короля Франції Генріха І, та ще й після його смерті управляла державою. З германськими правителями Генріхом ІІ, Конрадом ІІ та Гарніром ІІІ Ярославу Мудрому вдалося укласти союзи.
Таким чином, нове державне утворення на сході Європи за дуже короткий історичний час — якихось два століття — пройшло період виникнення й розквіту. На сході Європи сформувалася велика слов'янська держава, котра своїми кордонами сягала від Кавказу до Фінської затоки, від середньої Волги до Карпат і Кракова. Київська держава стала бажаним об'єктом і поважним суб'єктом зовнішньої політики багатьох країн. На її могутність змушені були зважати визнані лідери Європи. Це був закономірно й період розквіту київської дипломатії.

9. Прийняття Руссю християнства та його міжнародне значення

Прийшовш и до влади, Володимир Великий спробував провести релігійну реформу, суть якої полягала в модер­

нізації язичництва, запровадженні на Русі культу єдино­

Дата добавления: 2015-05-23