Прийняття християнства уможливило

Вою.

Ською моделлю християнства.

2. Прилучення до багатств світової культури було

обмежене. На противагу країнам Західної Європи, а та-

.кож слов'янським державам Польщі та Чехії, де утвер­

дився західний католицький варіант християнства і мо­

вою богослужіння та церковної літератури була латина,

на Русі церковна служба правилася слов'янською мо­

3. Цивілізуючий вплив Візантії на Русь був затухаю­

чим. З часу прийняття Руссю християнства до падіння

Візантії в XV ст. під натиском турків ця імперія не вихо­

дила із стану перманентної кризи. Криза політична зав­

ж ди зумовлює кризу духовну

Отже, запровадження християнства на Русі, безу­

мовно, було явище м прогресивним. Воно сприяло фор­

муванн ю та зміцненн ю феодальних відносин, розвит­

ку державності, зростанн ю міжнародного авторитету,

розвитку культури. Однак візантійська модель хрис­

тиянства згодом стала підґрунтя м не тільки позитив­

них, а й низки негативних зрушень, процесів та тенденцій.

10.СтадіяроздробленностіКиївськоїРусітазменшенняїїдипломатичноївагивсвіті

Після стрімкого злету й блискучого розквіту Київська держава зазнала занепаду й розвалу у наступний період феодальної роздробленості. Ярослав Мудрий розділив свою могутню державу між синами на шість частин (передав Святославу у володіння Чернігів, Всеволоду – Переяславль, Ігорю – Володимир, В’ячеславу – Смоленськ, а в Києві лишив княжити Ізяслава.), а у XII столітті вона вже становила собою дванадцять формально об'єднаних у одній державі, але фактично окремих, незалежних держав, які навіть у відносинах між собою дотримувалися принципів міжнародної політики. Князівські усобиці посилюються, роз'єднувальні моменти стають дедалі глибшими.

Феодальну роздрібненість спричинила низка чинників:

1. Великі простори держави та етнічна неоднорідність

населення. Русь простягалася на значну територію, що, за­

лежно від обставин, могло бути або свідченням державної

могутності, або ж джерелом слабкості.

2. Зростання великого феодального землеволодіння.

Розвиток продуктивних сил, утвердження феодальних відносин

сприяли появі та зміцненню великого землеволо­

діння.

3. Відсутність чіткого незмінного механізму спадко­

ємності князівської влади. Тривалий час (майже до

30-х років X X ст.) серед істориків панувала думка, що

основною причиною роздрібненості є порушення принци­

пів престолонаслідування.

4. Зміна торговельної кон'юнктури, частковий за­

непад Києва як торгового центру, поява поліцентрії в

зовнішній торгівлі. Наприкінці XI ст. половецькі кочо­

вищ а перерізали торговельні шляхи до Чорного та Кас­

пійського морів.

Внутрішніми чварами вміло користувалися зовнішні вороги. Вони висувають непомірні територіальні претензії, грабують беззахисних людей. На південних кордонах на зміну розгромленим Ярославом Мудрим печенігам приходять не менш страшні половці, або комани.

У цей період плететься і складна інтрига міжнародних відносин. Ось яким був її початок. 1068 року половці розгромили трьох старших Ярославичів поблизу ріки Альти і страшенно спустошили Переяславську землю. Це призвело до повстання 1068 року в Києві, внаслідок якого з міста було вигнано великого князя Ізяслава, що втік до Польщі. Завдяки допомозі польського короля Болеслава Сміливого Ізяславу вдалося повернути собі київський престол. Але Болеслав за цю послугу відібрав Перемишль. Навесні 1073 року Ярославичі посварилися за полоцький уділ і Святослав зі Всеволодом удруге вигнали Ізяслава з Києва. Великим князем на три роки став Святослав.

А коли 1169 року володимиро-суздальський князь Андрій Боголюбський на чолі об'єднаних сил одинадцяти князівств взяв його приступом і нещадно пограбував, то Київ зовсім занепав.

Зайняті внутрішніми справами, київські князі брали посильну участь і в зовнішніх акціях. Ізяслав та його брати продовжували підтримувати традиційні дружні стосунки з греками, даючи їм військо, завдяки якому імператори залишалися на тронах, адже у Візантії на той час також було неспокійно.

Домовившись між собою, руські князі 1097 року зустрілися в Любечі під Києвом. Це була перша спроба досягти широкої внутрішньої угоди на міжнародних принципах після початку феодальної роздробленості. Не без тертя угода була схвалена всіма учасниками зустрічі. Ось яким чином було поділено колись могутню державу: Святополк одержав Київську землю; за Мономахом залишився батьківський уділ — Переяслав, Смоленськ, Ростов, Суздаль, Білоозеро; Олег, Давид і Ярослав Святославичі посіли відповідно — Чернігів, Рязань, Муром; Давид Ігоревич утримав Володимир-Волинський; Володар і Василько Ростиславичі закріпили за собою Перемишль і Теребовлю.

11. Галицько-Волинське князівство та його дипломатія

Виникненню та піднесенню Галицько-Волинської держави сприяла низка чинників:

1) вдале географічне положення (віддаленість від Києва послаблювала вплив центральної влади, природні умови робили ці землі важкодоступними для степових кочівників, крім того, князівство розташовувалося на перехресті стратегічно важливих торгових шляхів);

2) необхідність спільної боротьби двох князівств проти агресії з боку Польщі та Угорщини, а згодом проти монгольського нашестя та іга;

3) енергійна об'єднавча політика князів Романа Мстиславича (1199—1205) та Данила Романовича Галицького (1238—1264);

4) існування на території князівства багатих родовищ солі, що сприяло економічному зростанню та інтенсифікації торгівлі.

Об'єднання Галичини проходило за князя Володимирка (1124—1153 рр.), а розквіту Галицьке князівство сягнуло за його сина Ярослава Осмомисла (1153—1187 рр.). Тоді будуються нові міста, фортеці. Успішними були походи Ярослава проти зовнішніх ворогів. Так, у 1183 р. він взяв у полон 12 половецьких ханів. Після смерті Ярослава Осмомисла (1187 р.) галицький стіл посів його позашлюбний син Олег. Проте галичани повстали проти нього на користь законного правителя — старшого сина Ярослава — Володимира. Бояри, невдоволені його правлінням, намагалися запросити на князівство волинського князя Романа Мстиславича. Проте Володимир Ярославич, спираючись на підтримку німецького князя Фридріха Барбаросси і польського короля Казимира, повернув собі князівський стіл.

Після смерті останнього Ростиславича — Володимира (1199 р.) Роман Мстиславич, спираючись на дружинників, міщан і частину боярства, об'єднав галицькі та волинські землі в єдине князівство, яке поступово стає спадкоємцем Києва.

Формуючи централізовану державу, Роман Мстиславич рішуче виступив проти опозиційного йому галицького боярства. Здійснивши успішні походи проти Литви, Польщі, Угорщини, половців, Роман Мстиславич підніс міжнародний авторитет держави. У 1202— 1203 рр. він поширює свою владу на Київщину та Переяславщину. В 1205 р. під час війни з Польщею Роман Мстиславич потрапив у засідку і загинув. Після цього потужне державне утворення фактично розпадається.Зі смертю Романа розпочинається майже 30-річний період боротьби за галицький стіл.

Почався період міжусобних воєн та іноземного втручання. Лише у 1238 р. Данило зміг оволодіти Галичем, перемігши об'єднані сили тамтешнього боярствав 1245 р., угорських і польських феодалів. Волинські землі отримав Василько, хоч обидва князівства існували як єдине ціле.

Проте діяльність Данила Галицького була перервана татаро-монгольською навалою. Активну підтримку в антитатарській політиці Данилові Галицькому надавав папа римський Інокентій IV. У 1253 р. в м. Дорогожині Данило був коронований папським легатом.

Але головним спільником Данила Романовича у 1251 р. став володимиро-суздальський князь Андрій Ярославич. Ординці вирішили розбити русичів поодинці та наслали на Андрія величезне військо. А у 1258 р. ординці на чолі з Бурундаєм змусили Данила Галицького зруйнувати власні великі фортеці — Львів, Володимир, Лучеськ.

1264—1323 рр. — стабільність та піднесення.

Після смерті Данила Галицького князівство знову втрачає свою єдність: його землі поділено між трьома нащадками князя — Левом, Мстиславом і Шварно. Прагнучи стабільності, Шварно укладає союз Галицького князівства з Литвою, але це об'єднання не було тривалим.

На зламі XIII—XIV ст. відновилася єдність Галицько-Волинської держави під владою наступника Лева — князя Юрія І (1301 —1315).За період правління Юрія І стабілізувався суспільний розвиток, розквітли міста, піднеслася торгівля, зріс економічний добробут.

Наступниками Юрія І стали його сини — Андрій та Лев II (1315"—1323)

1323—1340 рр.— поступовий занепад. Загибель Андрія та Лева II, які не мали дітей, увірвала пряму лінію династії Романовичів, що призвело до посилення політичного впливу галицького боярства, зростання чвар та усобиць у феодальній верхівці, втручання іноземних державу внутрішні справи галицько-волинських земель.

12. Різновекторна дипломатія Данила Галицького

Близько 1219р. Данило розпочав збирати Волинські землі. Спочатку він відібрав від

польського князя Лешка Берестейщину та за-бузькі землі (пізнішу Холмщину).

1230 р. Да-нило повів боротьбу за Галичину, яка тривала протягом 15 років.

у 1235 р. ворожі Данилові бояри таки оголосили галицьким князем Ми-хайла. На його боці знову виступив угорський король та Конрад Мазовецький.

У 1237р. Данило опанував Галичем. Ростислав утік до Угорщини.

1238р. Данило переміг під Дорогочином загін тевтонських лицарів Добржинського ордену, що захопили цей значний торговельний пункт над Бугом

Наступного року він зайняв Київ і послав свого намісника для захисту міста від татар. І тільки 1245 року, через сорок літ після смерті батька, Данилові вдається заволодіти галицьким столом.

Почався період міжусобних воєн та іноземного втручання. Лише у 1238 р. Данило зміг оволодіти Галичем, перемігши об'єднані сили тамтешнього боярства, угорських і польських феодалів.

Проте діяльність Данила Галицького була перервана татаро-монгольською навалою. Активну підтримку в антитатарській політиці Данилові Галицькому надавав папа римський Інокентій IV. У 1253 р. в м. Дорогожині Данило був коронований папським легатом.

Але головним спільником Данила Романовича у 1251 р. став володимиро-суздальський князь Андрій Ярославич. Ординці вирішили розбити русичів поодинці та наслали на Андрія величезне військо. А у 1258 р. ординці на чолі з Бурундаєм змусили Данила Галицького зруйнувати власні великі фортеці — Львів, Володимир, Лучеськ.

Невдачі боротьби з монголо-татарами не призвели до послаблення того значного впливу, що його мав Данило Галицький на своїх західних сусідів.

Активніше за будь-якого іншого галицького правителя Данило вів справи у Центральній Європі. Вдало використовуючи династичні шлюби, він одружив свого сина Романа з наступницею Бабенберзького престолу Гертрудою і зробив навіть спробу, хоча й невдалу, посадити сина на австрійський герцогський престол.

Помер Данило в 1264 році. Він вважається одним з найславетніших серед усіх правителів західних князівств.

Завдяки вміло організованій зовнішній політиці він домігся високого соціально-економічного й культурного рівня розвитку своїх володінь, можливо, одного з найвищих у Східній Європі. Хоча Данилові Галицькому не вдалося утримати Київ і скинути остогидле ярмо, він зумів звести натиск монголо-татар до мінімуму.

13.династичні зв’язки України – Руси з суміжними дежравами і країнами Західної Європи

розгортання широкої мережі "шлюбної дип-ломатії" київських великих князів. Династичні

шлюби стали дієвим способом цілеспрямованої

дипломатичної діяльности. Після смерти своєї

візантійської дружини Анни (1011 р.) князь

Володимир невдовзі одружився з онукою

германського імператора Отгона.

Князь Володимир одружив своїх дітей із

дітьми західноєвропейських володарів: старший

Дата добавления: 2015-05-23