Права на самовизначення

Та Польща. Особливо активною була Угорщина, яка

домагалася відокремлення чехословацької території, заселеної

угорцями, і надання словакам і західним українцям

Маючи власні інтереси у цьому регіоні, атакож боячись посилення держав, так би мовити, своєї

вагової категорії, проти польських та угорських планів

щодо Закарпаття виступили Румунія та Югославія.

З проголошенням автономії Карпатської України Гіт-

лер майстерно використовує українське питання я к засіб

тиску і шантажу у відносинах не т і л ь к и з противниками,

а й із потенціальними союзниками.

про нацистські плани щодо України більше й

охочіше говорили на Заході, н іж у самій Німеччині, ніби

вказуючи напрямок основного удару. 2 листопада 1938 р. за рішенням

німецько-італійського арбітражу у Відні Карпатська

Україна мусила віддати Угорщині 1856 к м 2 своєї

території з населенням 180 тис. жителів, куди входили

два найбільші міста: столиця Ужгород і Мукачів. Це рішення

було своєрідним авансом Угорщині, яку Німеччина

намагалася перетворити на свого сателіта. Водночас,

зберігши Карпатську Україну, Гітлер залишив у своєму

активі серйозні засоби тиску не т і л ь к и на Угорщину, яка

не отримала всього, чого бажала, а й на Польщу та СРСР

Активізуються дипломатичні відносини — у Хусті,

куди було перенесено столицю, засновується німецьке кон-сульство. На Закарпатті було розгорнуто діяльність «Німецької

парти», організовано «Німецько-украшське культурне

товариство».

Отже, через низку обставин «українське питання» напередодні

Другої світової війни посідало одне з центральних

місць у міжнародній політиці. У його вирішенні були

зацікавлені три групи країн: ті, які володіли українськими

землями, які бажали володіти і я к і задовольняли

свої геополітичні інтереси, використовуючи гру на «українській

карті».

71. Мюнхенська угода 1938 р. і Карпато-Українська держава

Закарпатській Україні, цьому відносно маленькому краєві, судилося зіграти несподівано велику роль у міжнародних подіях напередодні Другої світової війни. 30 вересня 1938 року, після укладання Мюнхенської угоди між керівниками Великобританії, Франції, Італії та Німеччини, Чехословаччина змушена була віддати Гітлерові велику частину своєї західної території. Послабленням Чехословаччини скористалися словацькі лідери, які 6 жовтня проголосили автономію Словаччини.

Закарпаття пішло за словацьким прикладом. 8 жовтня на зборах українських лідерів одноголосно вирішили домагатися для Підкарпатської Русі автономного статусу. Чеське керівництво задовольнило їхню вимогу– 11 жовтня 1938 р. було офіційно надано автономію. Але наступні події розвивались не на користь українців. 2 листопада німецько-італійський арбітраж у Відні присудив Угорщині не лише південну частину Словаччини, де проживали мадяри, а й велику частину Підкарпатської Русі (Закарпаття), включаючи найбільші міста Ужгород, Мукачеве, Берегове
Незважаючи на зовнішній політичний тиск, уряд автономної Карпатської України активно проводив розбудову державних структур та забезпечення нормальної життєдіяльності краю:

1. Було українізовано освіту і пресу.

2. Розширено мережу кооперативів.

3. Налагоджено комунікації і зв'язок.

4. Організовано роздачу продовольства.

5. Створено власні збройні сили – Українську національну самооборону, згодом реорганізовану в Карпатську Січ

6. Перемога коаліції українських партій – Українського національного об'єднання (УНО) на виборах до автономного сейму 12 лютого 1939 року тощо.

15 березня на засіданні сейму Карпатської України було прийнято історичної ваги документи (закони), в яких вказувалось:

· Карпатська Україна є незалежна держава;

· Карпатська Україна є республіка з президентом, вибраним сеймом;

· державною мовою Карпатської України є українська мова;

· барви державного прапора синя і жовта.

Схвалено герб і гімн; прийнята Конституція; президентом обрано А. Волошина.

Події у Закарпатті викликали занепокоєння у всіх сусідніх державах, а найбільше – у Польщі та Угорщині. Трагізм зовнішньополітичної ситуації полягав у тому, що Карпатська Україна опинилася у повній міжнародній ізоляції, і єдиним “гарантом” її існування була фашистська Німеччина. Гітлер, зберігши Карпатську Україну, залишав у своєму активі серйозні засоби тиску на Угорщину, Польщу та СРСР, використовуючи у власних геополітичних інтересах ''українську карту''.

Можливість перетворення Карпатської України у зародок самостійної Української держави створювала додаткову напруженість у відносинах між Москвою і Берліном. Радянське керівництво у Москві злякав сам державотворчий приклад українського населення на одній із частин пошматованої України.

Таким чином, Карпатська Україна була першою, яка вчинила збройний опір угорсько-фашистській агресії, відкинувши домагання нацистської Німеччини капітулювати. Вона стала однією з перших жертв агресорів у переддень Другої світової війни. Вона допомогла закарпатцям остаточно усвідомити себе частиною єдиної української нації.

72. Вплив радянсько-німецьких угод 1939 р. на долю українців

23 серпня 1939 року Молотов і Ріббентроп підписали в Москві пакт про ненапад на 10 років і таємний протокол. По суті це була угода про поділ Європи у східній її частині та про мовчазну згоду радянських лідерів на війну Німеччини з Польщею. Не було ніяких гарантій, що Німеччина, попри пакт про ненапад, віроломно не порушить його й не нападе на СРСР.

Тому СРСР вжив заходів щодо захисту своїх кордонів, одночасно використавши карт-бланш, одержаний від Німеччини на зайняття прибалтійських територій і західних земель України й Білорусі. 17 вересня 1939 року польському послові в Москві була вручена нота, в якій пояснювалися мотиви, за якими СРСР визнавав за собою право взяти під свій захист населення Західної України й Західної Білорусі. Провідним серед цих мотивів називався насамперед розпад польської держави.
28 вересня 1939 року було укладено німецько-радянський договір ''Про дружбу і кордони'', який остаточно розмежовував зони німецької і радянської окупації колишньої Польщі. Лінія кордону проходила по так званій ''лінії Керзона'', визначеній країнами Антанти в 1919 році. Щоправда, етнічний принцип не був здійснений повністю. На німецькому боці залишились давні українські землі: Холмщина, Підляшшя, Посяння, Лемківщина.
28—29 жовтня 1939 року Народні Збори у Львові вирішили просити Верховну Раду СРСР прийняти Західну Україну до Радянського Союзу, включивши її до складу УРСР. Це клопотання було задоволене. утворено 6 нових областей: Волинську, Дрогобицьку, Львівську, Ровенську, Станіславську і Тернопільську.

В цілому зміни, що відбувалися в Західній Україні, мали суперечливий характер.

З одного боку:

1. Здійснювалась експропріація маєтків польських землевласників.

2. Проведено земельну реформу (конфісковано землеволодіння поміщиків, монастирів і державних чиновників).
3. Націоналізовано промисловість, торгівлю і банки. Введено 8-годинний робочий день. Зменшено безробіття.

4. Українізовано державні установи і судочинство.

5. Поліпшувалось медичне обслуговування, особливо на селі

Але, на жаль, ці позитивні зміни затьмарились репресивним свавіллям, командно-адміністративними, тоталітарними методами, які ламали віками сформований уклад життя. Зокрема:

1. Відбулась руйнація політичної та культурної інфраструктури, створеної українською інтелігенцією:

2. Насильно націоналізовано навіть дрібні підприємства; знищено розгалужену мережу кооперативів та споживчих товариств.

3. Призначено на керівні посади “перевірених жителів” Східної України або Росії, здебільшого росіян, які слабо орієнтувалися в місцевих умовах і мали недостатню фахову підготовку.

4. Проводились тотальні репресії проти національно свідомих представників західноукраїнського суспільства.

5. Здійснено масові депортації населення

6. Великим злочином стали репресії проти церкви – були закриті духовна академія, семінарія, релігійні школи, монастирі, припинилося видання релігійної літератури тощо.

Захід зустрів звістку про приєднання Західної України до материнської землі вороже. Проти цієї акції виступали офіційні представники урядових кіл, підприємці, фінансисти. Несамовитий галас був піднятий у засобах масової інформації. Великобританія, Франція, США. навіть Ватикан — усі виступали проти цієї в дійсності справедливої акції, коли після довгих віків нарізного існування народ нарешті об'єднався в єдиній державі. Але таке об'єднання не було санкціоноване Заходом — і він розпочав широку кампанію цькування. Однак справа вже була зроблена.

Червоні війська перейшли кордон Румунії й 1 липня 1940 року вийшли на новий кордон СРСР. Внаслідок цього частина Бессарабії приєдналася до Молдови, яка з 1924 року входила до складу УРСР на правах автономії. Фіксуючи цю подію, Верховна Рада СРСР затвердила закон про створення Молдавської РСР і приєднання північної частини Буковини й кількох повітів Бессарабії до України. Нові області — Чернівецька й Ізмаїльська (до 1954 р.) з'явилися на карті УРСР.

Подальші події показали, що крок на приєднання Бессарабії до України був дуже своєчасним. За кілька місяців, у жовтні 1940 року, до Румунії були введені німецькі війська. Фашистські керівники пообіцяли Румунії за допомогу в боротьбі з Радянським Союзом повернути Бессарабію й Північну Буковину. Вони обіцяли й більше. Антонеску пізніше згадував, що Гітлер дозволяв Румунії на випадок війни окупувати українську територію аж до Дніпра.

І на приєднання Бессарабії Захід відгукнувся зливою протестів і пророцтв. Ще в ході війни почалася робота щодо повернення Закарпаття Україні. У листопаді 1944 року в Мукачеві відбувся І з'їзд Народних Комітетів Закарпаття, який одноголосно вирішив питання про вихід Закарпатської України зі складу Чехословаччини й возз'єднання з Україною.

Дізнавшись про перебіг подій, уряд Чехословаччини не лише не виступав проти такого вирішення цієї проблеми, а й сам запропонував СРСР почати переговори про передачу Закарпаття Україні. Переговори в Москві завершилися 29 червня 1945 року підписанням радянсько-чехословацького договору про вихід Закарпаття зі складу Чехословаччини і входження його до складу України.

73. Входження Північної Буковини і Бессарабії до складу СРСР – важливий крок на шляху реалізації ідеї українського соборництва

Серйозність намірів радянського керівництва була під­

тверджена 26 червня 1940 р. заявою до уряду Румунії

про необхідність мирного вирішення питання про повер­

нення Радянському Союзу Бессарабії, а також про пере­

дачу йому Північної Буковини, населеної переважно укра­

їнцями. Вимога передачі цієї території СРСР обґрунтову­

валася також тим, що ще в листопаді 1918 р. народне

віче Буковини прийняло рішення щодо возз'єднання з

Радянською Україною.

Дата добавления: 2015-05-23