Розвиток історичних знань в Україні в XVII-XVIII ст.. Козацькі літописи

Образотворче мистецтво

Стилістики українського живопису цього періоду дуже різноманітні й нерівноцінні за рівнем майстерності. Більшість парадних портретів (парсун) козацьких полковників написані у реалістичній манері місцевими майстрами, які вміло передали настрій і характер зображуваних старшин. Відмінною складовою храмового живопису стає у цей час так званий ктиторський портрет. Ктиторами називали засновників, меценатів, опікунів тієї або іншої церкви, а також діючих церковних старост (глав парафіяльних рад). У вівтарній частині Успенської церкви Києво-Печерської лаври було зображено 85 історичних осіб — від князів Київської Русі до Петра І ^[14]. Тут спостерігається перехід від середньовічних традицій до національних форм і кращих закордонних зразків. Процвітають школи іконописців і граверів, найбільшою з яких була школа при Києво-Печерській лаврі. Діяли також малярні при Софійському соборі, Межигірському монастирі, при Троїцько-Іллінському монастирі в Чернігові та ін. Відомі численні зразки монументального живопису в розписах Успенського собору, Троїцької надбрамної церкви у Києво-Печерській лаврі. Великою популярністю серед жанрів світського образотворчого мистецтва користувався портретний живопис. Це зображення в основному представників козацької старшини — Б.Хмельницького, І. Мазепи, учених І. Галятовського, Л. Барановича, Ф. Прокоповича. Продовжувала розповсюджуватися графіка.Школи графічного мистецтва були в Київській академії, Києво-Печерській лаврі, у Чернігові і Львові. Це гравюри-панегірики і тези академічних диспутів, друковані книги з численними мініатюрами, в яких релігійні сюжети тісно переплітаються зі світськими^[15].

Художники майстерно оздоблювали книги. Сторінки прикрашали цікавими й оригінальними мініатюрами та гравюрами. Цілі майстерні по гравіруванню існували при київській, чернігівській та львівській друкарнях. Діяли і малярські школи. У Києві їх було дві - у Лаврі й Академії. Видатними живописцями, послідовниками київської малярської школи сталиАнтін Лосенко, Дмитро Левицький і Володимир Боровиковський, які, у силу умов, жили і працювали в основному поза Україною, у Росії. Левицький і Боровиковський розмалювали чудову Андріївську церкву в Києві, споруджену за проектом італійського архітектора Варфоломія Растреллі у стилі бароко. їм же належать парадні портрети російських аристократів, царів і цариць, української знаті.

На початку XVIII ст з нав'язуванням до літописної традиції автори-інтелектуали з-поміж козацької старшини створили низку Історичних творів, що за тематичним спрямуванням (висвітлення головно Історії Козацької держави), а також обґрунтуванням автономістичної Ідеї були явищами одного порядку ЦІ твори прийнято називати Козацькими літописами Важливим зразком цього жанру був "Літопис Самовидця" Жоден Історик, який вивчав Історію України 1648-1734 рр, не минав цього джерела 3 джерелознавчого погляду літопис вивчали М Максимович, О. Левицький, О. Бодянський, М.Петровський, Д.Багалій, М.Грушевський Ним цікавились І високо оцінювали Т.Шевченко, М Костомаров, І.Франко, Д Яворницький, М Возняк та ін.

До 1846р "Літопис Самовидця" зберігався у рукописних списках У тому році один варіант літопису був опублікований О Бодянським у московських "Чтениях" При підготовці публікації О Бодянський використав чотири рукописні списки П Куліша, доведений до 1668 р, М Костомарова, одержаний від харківського вчителя Третьякова, доведений до 1690 р, список в російському перекладі, що зберігався в бібліотеці московського "Общества истории и древностей российских", список київського урядовця Юзєфовича У цьому виданні літопис закінчувався описом подій 1734р

У 1878 р Орест Левицький видав нову редакцію літопису, для підготовки якої використав ще два нововідкритих списки Іскрицький та Козельський Перший у свій час належав бунчуковому товаришеві Петру Іскрицькому, другий був у списку полкового осавула Якова Козельського, а потім — у родині філософа Я Козельського

Я.Дзира вважає, що найближчим до оригіналу є список Іскрицького Оригінальний список (авторський) не зберігся

О.Левицький вважав, що справжній текст "Літопису Самовидця" описує події з 1648 до 1702 р Події 1703-1734 рр дописані пізнішим переписувачем 3 цією думкою ніби погоджуються всі дослідники

М Петровський, М Грушевськии та Інші дослідники вважали, що автором літопису був козацький старшина Роман Ракушка-Романовський Цей висновок виводиться насамперед Із самого тексту Самовидець бачив "конотопське чудо" 1652 р, був присутній при облозі Смоленська 1654 р, брав участь у поході військ Юрія Хмельницького 1662 р, у Чорній раді 1663 р, спостерігав за боєм військ Брюховсцького з армією С Яблоновського під Білою Церквою 1665 р, 1669 р перебував у Новгород-Сіверському, коли гетьманом вибрали Д Многогрішного тощо Як відомо з Інших джерел, старшина, котрий був свідком згаданих подій — це насамперед Роман Ракушка-Романовський Однак це не є прямим свідченням

"Літопис Самовидця" цінний тим, що описи багатьох подій у ньому зроблені дуже реалістично Автор намагається говорити тільки правду І дуже обережно ставиться до різних слухів Оригінальною є версія Самовидця про те, як Б Хмельницький впоїв переяславського Ілляша Орменчика для того, щоб забрати в нього привілей Владислава IV, переконливо описано хід Корсунської битви, детально сказано про посольство Адама Киселя на Різдво Христове 1649 р, коли Б Хмельницькому посли дали "привилей на волности, и булаву, и бунчук, корогв, бубни, знаки войсковіе от короля хотячи упокоїти ту войну", коли у гетьмана були посли від короля угорського, царя Москви, господаря волоського, мултянського, та ш

Дуже негативне ставлення Самовидця до союзу Б Хмельницького з татарами Він так прокоментував цей союз "Аже нестатечная приязнь вовку з бараном, так християнинові з бусурманином" Автор з сумом описує шкоду, завдавану козацькій державності різноманітним свавіллям Радзивіл розбив Небабу, його Чернігівський і Ніжинський полки через те, що козаки забули про обережність, готовність, а "безпечне болшей бавячися пьянством"

Рішення Переяславської ради, коли козаки "позводилися зоставати под високодержавною его царского величества рукою", було прийнято через те, що не хотіли більше "жадним способом быти подцаними королю полскому и давним паном, ані теж примати к себі татар.

Взагалі, автор постійно висловлював негативне ставлення до орди "Хан зо всіма ордами кримскими, білагородскими незліченними силами витягнул до Хмслницкого на спустошення християнства"

Образно подано походи Б Хмельницького та обрання гетьманом Юрія Хмельницького, домагання Виговського дозволу на час військових походів брати для себе "з рук І двора" Ю Хмельницького булаву та бунчук, тобто символи влади

Реалістично описані в літописі розправи шляхти над населенням, у тому числі над єврейським "І мнопе на той час з жидов, боячися смерти, християнску віру прийняли, але зась знову, час углядівши, до Полши поутікавши, жидами позоставали, аж рідко котрий додержався віри християнской".

До числа страшних наслідків війни належить І опис так званого конотопського чуда, де 1652 р було вбито старосту Сосновського з дружиною І дітьми, "особ четверо, І там же в тім замку конотопском" вкинено всіх у колодязь Це вчинили на Трійцю, а на Воздвижения Чесного Хреста в колодязі, де було 10 сажень, піднялася вода І винесла наверх всі тіла

Описано, як старшина "вистинала чернь" за те, що нападала на купецькі вози з горілкою.

"Літопис" доповнює відомості про соціальні верстви І прошарки тодішнього суспільства В ньому виступають такі категорії, як старостове, бурмистрове І райці, шіяхта, сіуги замковые, жиди й уряди міські, дрягушя, жоїшри, "выбраныи с подданных своих", посполите люде, гултяйство, ксьонзи, а також броварники, винники, могиіни-ки, будники, наймити, пастухи

Звичайно, найпереконливішими видаються сцени, описані Самовидцем саме як очевидцем, наприклад, пожежа в церкві святого Миколая в Ніжині, де відправлялася служба над тілом Івана Золотаренка Внаслідок пожежі "згоріло людей живих чотириста й тридцять" Автор двічі повторив, що був очевидцем поди "Усе місто смерділо от того трупу паленого" І додавав "бо й сам там был и набрался страху немалого"

Очевидною ознакою "Літопису Самовидця" є те, що перед нами — твір повністю світський На відміну від літератури, створеної церковними книжниками церковнослов'янською чи близькою до неї мовою, "Літопис Самовидця" написаний світською українською книжною мовою, близькою до народно розмовної.

Другим за часом написання вважається ' Літопис Григорія Грабянки", козацького старшини, який у 1730 р став гадяцьким полковником Літопис був написаний церковнослов'янською мовою, завершений 1710 р Допускають, що автор переслідував цим мету зробити твір доступним для всього слов'янського світу, щоб завоювати його прихильність до української автономістичної Ідеї в межах Російської держави

Зміст літопису передає його поширений заголовок "Події превеликої, з вини поляків кривавої й небувалої брані Богдана Хмельницькою, гетьмана запорозького з поляками, за найясніших королів польських Владислава, потім І Казиміра, яка в 1648 році почала виправлятися за літ десять по смерті Хмельницького незакінченої. Із різних літописців з діаріуша на тій війні списаного В місті Гадячу, працею Григорія Граб'янки зібрано І стверджено самобутніх старожилів свідченнями Року 1710".

Загалом літопис обіймає час від стародавності до 1709 р, падіння І Мазепи І вибору на гетьманство І Скоропадського Але головна І найбільша частина твору присвячена війні під проводом Б Хмельницького, текст про цю війну займає 123 сторінки (з усіх 157) Наприкінці подається лише реєстр подій без подробиць На початку йде роз'яснення, що козацький народ походить від скіфів-хозарів Далі коротко передано Історію Русі, й завоювання поляками, перетворення з царства в князівство, а останнього — у воєводство Розповідається про Петра Конашевича-Сагайдачного, а з періоду після Б Хмельницького — про Івана Брюховецького, І Самойловича Гетьман Б Хмельницький зображений як національний герой

Ставлення автора до І Виговського неприхильне, таке воно І до Золотаренка, Брюховецького, до Пушкаря, Сомка, Самойловича, Палія — позитивне Гадяцька угода осуджується Ворожою є постава автора до турків І татар Орієнтацію на союз з Росією схвалює, але не без застережень В одному місці московський режим устами Б Хмельницького названо "Ігом московського самодержавства" П Дорошенка автор осуджує як безбожника, винного у сплюндруванні України, І Мазепа для літописця — зло хитрий. Загальне політичне спрямування твору — захист автономії України, виважене обгрунтування й специфічних особливостей, прав, традицій та Інтересів.

Дата добавления: 2015-05-23