Братські школи,академії

Наприкінці ХVІ – на початку ХVІІ століття освіта в Україні стає одним із найважливіших засобів у боротьбі проти полонізації та окатоличення, за збереження етнічної цілісності.

Братства – загальнонаціональні організації, що створювалися навколо церков і сприяли культурно-національному відродженню. Вони відстоювали релігійні, політичні, національні, культурні, станові права українців.

Найвпливовішим було Львівське Успенське братство, розквіт діяльності якого припадає на 80-ті роки ХVІ ст. Його покровителями були князі Вишневецькі, Ружинські, Потоцькі, а також заможні купці та ремісники, зокрема Костянтин Корн, який заповів братству 4 тисячі золотих. Усього у скарбниці цього братства налічувалося близько 50 тисяч золотих. У 1585 році при Львівському братстві було засновано школу, а також викуплено в Івана Федорова друкарню, щоб забезпечити її навчальними підручниками. Львівська братська школа стала першим навчальним закладом в Україні, що утримувався на громадські кошти і навчалися діти різних станів. Тут початкове навчання поєднувалося з елементами вищого.

Слідом за Львівською братською школою зявляються навчальні заклади і в інших містах. Так Луцьке братство створило школу вищого типу, що стала культурним осередком усієї Волині. Існували також школи у Галичі, Рогатині, Комарному, Перемишлі, Ярославі, Межибожі, Холмі.

Сприятливі умови для розвитку української освіти були у Києві. Київська братська школа, заснована близько 1615–1615 рр., була створена разом з Київським Богоявленським братством. Школа перебувала під постійною опікою видатних політичних і культурних діячів Петра Сагайдачного, Петра Могили, Івана Борецького, Мелетія Смотрицького, Касіяна Саковича. Спочатку школу перетворили на Києво-Могилянський колегіум (1632*, що за програмою нагадував західноєвропейські університети., а пізніше – на академію (1701* за сприяння гетьмана Івана Мазепи.

Вона стає одним із провідних навчальних закладів Європи.

За зразком Київської академії було засновано школу в Новгород-Сіверську, яка була переведена до Чернігова і 1700 року одержала статус колегії. 1727 року Білгородський єпископ заклав колегію у Харкові, 1738 р. Переяславський єпископ – у Переяславі, а 1779 р. у Полтаві було відкрито Слов’янську семінарію.

У Київській академії одночасно навчалися більше 1000 «спудеїв». Серед її випускників – Ю. Хмельницький, Г. Сковорода, М. Бантиш-Каменський, Г. Полетика, Г. Граб’янка. Тут розвивалась українська літературна мова, народні традиції, створювався професійний театр. Часто випускники академії удосконалювали свої знання за кордоном. Так, Варлаам Ясинський здобув диплом доктора філософії та богослов’я у Римській академії, Стефан Яворський вивчав курс філософії та богослов’я у Познанській та Віденській академіях, Феофан Прокопович слухав лекції у Римській католицькій академії Святого Афанасія. Як ректор Києво-Могилянської академії у 1711–1716 роках він пропагував погляди Декарта, Локка, Беккона, розповідав про вчення Коперніка та Галілея. Академія стає центром культури і науки. Тут розвиваються такі науки як логіка, історія, філософія, психологія, етика.

Петро І, прагнучи «прорубати вікно в Європу», призначав вихованців і професорів Київської академії на вищі духовні, урядові й освітні посади. 14 ректорів першого в Росії вищого навчального закладу – Слов’яно-греко-латинської академії були вихованцями Києво-Могилянської академії, починаючи з Симона Полоцького і Стефана Яворського. Тут також навчалися юнаки з інших слов’янських держав. Вихованці Києво-Могилянської академії були організаторами багатьох духовних училищ у Росії – Москві, Архангельську, В’ятці, Рязані, Костромі, Суздалі. У другій половині ХVІІ ст. – на початку ХVІІІ ст. відчувається значний вплив української культури на російську.

Видатний гетьман І. Мазепа уславився як меценат, будівничий і поет. Відомо, що за правління І. Мазепи було побудовано 18 церков і відреставровані близько 20 церков, зокрема, Софійський та Михайлівський золотоверхий собори, церкви Києво-Печерської лаври. Фасади були оштукатурені та декоровані, нової форми набули куполи.

Крім того, І.Мазепу можна вважати талановитим поетом. До нашого часу дійшли пісні, створені ним: «Ой горе тій чайці…», що стала народною, а також «Думка» («Всі покою щиро прагнуть, та не в єден гуж всі тягнуть…»*. Про високий культурний рівень гетьмана свідчить наявність у нього в Батурині була великої, цінної бібліотеки. Книжки тут були на різних мовах. Мазепа відомий як поліглот. Крім української, він добре знав польську, латинську, італійську, німецьку, більш-менш французькою, та «досить міцно» татарською. Про гетьмана говорили, що він міг говорити з кожним співрозмовником на його мові.

Збереглися також ніжні і проникливі листи Мазепи до Мотрі Кочубеївни.

Мазепа дарує храму Гроба Господнього у Єрусалимі срібний хрест.

Мазепа дбав про матеріальне забезпечення Києво-Могилянської академії. Він збагатив її бібліотекою, рідкісними рукописами, збудував для неї новий будинок. Сам гетьман часто відвідував академію, бував на диспутах і виставах.

Дата добавления: 2015-05-23