Катерина — картина Тараса Григоровича Шевченка виконана ним на тему однойменної поеми влітку 1842 року вСанкт-Петербурзі

Про створення цієї картини Т. Г. Шевченко повідомляє в листі від 25 січня 1843 року до Г. С. Тарновського:

«...Я намалював Катерину в той час, як вона попрощалася з своїм москаликом і вертається в село, у царині під куренем дідусь сидить, ложечки собі струже і сумно дивиться на Катерину, а вона, сердешна, тіль не плаче..., а москаль дере собі, тільки курява ляга; собачка ще поганенька доганя його та нібито гавкає. По однім боці могила, на могилі вітряк, а там тільки степ мріє. Отака моя картина.»

Праворуч знизу чорною фарбою дата і підпис автора: 1842. Т. Шевченко. Під ними червоною фарбою другий авторський підпис: 1842. Т. Шевченко.

Картина зберігається в Національному музеї Тараса Шевченка (інв. № ж — 100). Попередні місця збереження: збіркаГ. С. Тарновського, Музей української старовини В. В. Тарновського в Чернігові (№ 427), Чернігівський обласний історичний музей, Галерея картин Т. Г. Шевченка, (Харків), Центральний музей Т. Г. Шевченка, (Київ).

1939 року картина експонувалася на Республіканській ювілейній шевченківській виставці в Києві; 1951 року — на виставці образотворчого мистецтва Української РСР у Москві.

Свя́то-Успе́нська Поча́ївська ла́вра — православний чоловічий монастир у Почаєві, Тернопільська область, Української православної церкви (Московського патріархату) зі статусом лаври. Найбільша православна святиня Волині, друга, після Києво-Печерської лаври, України.

В Успенському Соборі за невеликою латунною огорожею біля першої колони знаходиться слід правої Стопи Пресвятої Богородиці. Над Стопою, подібно древньому вівтарю, ковчег з шовковим платом. На платі — зображення Стопи Богородиці, за ним на стіні відлите з бронзи, прикрашене золотом, сріблом барельєфне зображення явлення Богоматері. Під ковчегом — на камені знаходиться слід Стопи, з якого б'є джерело.

В Успенському Храмі, над Царськими вратами, в зіркоподібному, сяючому різнокольоровими каменями кіоті — чудотворна Почаївська Ікона Богородиці — друга Лаврська святиня, подарував 1559 року грецький митрополит Неофіт місцевій поміщиці Ганні Гойській.

Ікона писана візантійським стилем на невеликій липовій дошці. Богородиця прихилила свій лик до Сина, якого тримає на правій руці, в лівій — плат, їм Вона прикриває ноги Богонемовляти. Десниця Ісуса піднята для благословення всіх, для кого Він — «шлях, істина і життя». На голові у Богоматері і Спасителя прикрашені корони. З обох сторін і внизу на іконі є невеликі зображення святих: праворуч — пророка Іллі, мученика Мини, ліворуч — первомученика Стефана, преподобного Авраамія, внизу — великомучениці Катерини, праворуч від неї — святої Параскеви, ліворуч — святої Ірини.

Дізнавшись чудодійну силу Почаївської Ікони Божої Матері після зцілення свого сліпонародженого брата Пилипа, Ганна Гойська 1597 року передала святиню Почаївському монастирю.

«Українська ніч» — картина українського художника Архипа Куїнджі (1841/1842 — 1910), написана 1876 року. Картина зберігається в Третьяковській галереї. Розмір картини — 79 × 162 см[1][2]. Картина «Українська ніч» уперше була показана 1876 року на 5-й виставці Товариства пересувних художніх виставок («передвижників») і мала там великий успіх[3][4]. Вона також експонувалася у відділі російського мистецтва на Всесвітній виставці 1878 року в Парижі[5].

Ця картина вважається переломною в творчості художника. Починаючи з неї, Куїнджі відійшов від академічного романтизму своїх ранніх робіт, а відмінною рисою його творчості стала екзотичність зображення[6]. Велика частина картини «Українська ніч» написана оксамитовими синьо-чорними тонами, і лише світлі стіни сільських хат-мазанок у правій частині картини яскраво сяють в місячному світлі.

Іван Миколайчук (1941, село Чортория, Чернівецької обл. – 1987 * – український кіноактор, сценарист, режисер. Заслужений артист України.

Навчався у Чернівецькому музучилищі за спеціальністю “Хормейстер художньої самодіяльності”, у 1961 році закінчив театральну студію при драмтеатрі, у 1961–1965 році у Київському театральному інституті імені І. Карпенка-Карого. Знявся у таких ролях: Тараса Шевченка (“Сон”*, Івана (“Тіні забутих предків”*, Петра (“Білий птах з чорною ознакою”*, Василя (“Пропала грамота”*. Поставив фільми “Під сузір’ям близнят”, “Вавилон ХХ”, “Камінна душа”, “На поклони”, “Бірюк”, “Така пізня, така тепла осінь” (у співавторстві з В. Коротичем*. Ю. Іллєнко сказав про І. Миколайчука: “Нехай не має Іван мозолів на долонях, але він має мозолі на серці”.

У селі Чорториї відкрито меморіальний музей І. Миколайчука, нагороджено орденом Дружби народів (1951*, Державною премією імені Т. Шевченка (1988, посмертно*. У 1991 році було проведено Республіканський кінофестиваль імені І. Миколайчука (проходив у Києві та Чернівцях*.

Дата добавления: 2015-05-23