Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Політичні погляди Нікколо Макіавеллі (1469-1527)




Становлення і розвиток західноєвропейської політичної думки. Макіавеллі як засновник світської політичної науки.

Він першим почав розглядати політику як особливу сферу наукового дослідження, предметом якої є держава і влада.

Праці “Державець”, “Роздуми про першу декаду Тіта Лівія” та “Історія Флоренції”. Н.Макіавеллі в історію політичної думки увійшов, передусім, як автор теорії про мораль у політиці та прихильник єдиної централізованої держави. Політична концепція Н.Макіавеллі була повною протилежністю релігійно-християнському вченню про право і державу. Він виводив політику з волі, сили, хитрощів, а не з теологічних постулатів.

У творах Н.Макіавеллі політика не тільки відривалась від моралі, а й протиставлялась загальноприйнятим уявленням про належне і неналежне, почесне і ганебне.

Для Н.Макіавеллі держава – все, і єдиним критерієм її діяльності виступає зміцнення влади і розширення її кордонів. Задля цього політики можуть йти на будь-які, в тому числі й великі злодіяння. Заради цього вони можуть використовувати всі засоби, аморальні в тому числі (вбивство, отруєння тощо). Звідси й рекомендації Н.Макіавеллі володарю: бути жорстоким, віроломним, використовувати будь-які засоби для досягнення мети. Отже, як бачимо, він звільняє політику від принципів моралі. У цьому і полягає суть відомого явища, яке отримало назву “макіавеллізм”. У “макіавеллізмі” як політичній течії виділяють наступні ідеї: 1) положення про недосконалість людської природи та її егоїстичність, яка визначальним чином впливає на характер і динаміку політичного життя (ідея про “всезагальну корупцію”); 2) постулат, за яким держава з її інтересами є самоціллю; 3) твердження про вирішальну роль в політиці фактору сили; 4) положення про роздвоєність політики і моралі (“мета виправдовує будь-які засоби її досягнення”).

Н.Макіавеллі справедливо вважається одним із визнаних авторів військово-стратегічних теорій. Трактат “Державець” по суті є керівництвом по створенню сильної централізованої держави, здатної протистояти внутрішнім і зовнішнім ворогам. Н.Макіавеллі виступає провісником розширення територій: “…Запровадити в одному чи двох місцях колонії, які зв’язують нові землі з державою завойовника. Окрім цієї, є лише одна інша можливість – розмістити в країні значну кількість кінноти і піхоти. Колонії не потребують значних затрат і утримування їх майже нічого не коштує державцю; розорюють вони лише тих жителів, чиї поля і господарства відходять до нових поселенців… Через те, з якого боку не поглянеш, утримання війська – не на користь, а от запровадження колоній – добре”.

На глибоке переконання Н.Макіавеллі, “потяг до завоювання – справа звичайна, і з тими, хто враховує при цьому свої можливості, всі погодяться або ж ніхто їх не осудить…лихо тому, хто сприяє чужій могутності, бо вона дістається або вмінням, або силою, а разом ці риси не викликають довіри в того, кому могутність дістається”.

Характеристика державця у Н.Макіавеллі вже стала хрестоматійною: “Але нехай із усіх звірів державець уподібниться двом: леву і лисиці. Лев боїться капканів, а лисиця – вовків; отже потрібно бути подібному до лисиці, щоб уміти обійти капкани, й до лева, щоб залякати вовків. Той, хто завжди подібний леву, може прогледіти пастку. Із цього видно, що розумний керівник не може і не повинен залишатися вірним своїм обіцянкам, якщо це заважає його інтересам і якщо відомі причини, які примусили його дати обіцянку. Таке рішення було б не схвальне, якби всі люди чесно дотримувались свого слова; але ж люди, будучи нерозумними, слова не дотримуються, і через це й ти повинен чинити з ними так само. А порушити обіцяне причина завжди знайдеться. Прикладів цього багато: скільки мирних договорів, скільки угод не вступили в дію або ж пішли прахом тільки через те, що державці порушували своє слово, і завжди їх викривав той, хто мав натуру лисиці. Все одно натуру цю треба ще вміти прикрити, потрібно бути брехуном і лицеміром – люди ж такі простодушні і так приголомшені своїми проблемами, що брехун завжди знайде того, хто дасть себе обманути…”.

Державець, на думку Н.Макіавеллі, нічого не вдіє, не маючи сильного війська. Воно потрібно як для внутрішніх цілей, так і зовнішніх. “Державця, - говорить Макіавеллі, - підстерігають дві небезпеки – одна із середини, з боку підданих, друга іззовні – з боку сильних сусідів. Із зовнішньою небезпекою можна справитися при допомозі хорошого війська і вірних союзників; причому той, хто має хороше військо, знайде і вірних союзників. А якщо зовнішню небезпеку буде усунено, то і всередині збережеться мир за умови, що його не порушать таємні змови; але і при нападі іззовні державець не повинен втрачати самовладання. Якщо спосіб його дій буде такий, як я кажу, він вистоїть перед будь-яким ворогом…”.

До військової справи, вважає Н.Макіавеллі, державець повинен відноситися цілком серйозно: “У державця не має бути жодної іншої мети і жодної іншої думки, він не має вправлятися в жодному іншому мистецтві, окрім війни, її правил і вимог”. Він повинен добре знати військову історію, щоб не повторювати зроблених до нього помилок. “Щодо духовної підготовки до війни, - навчає він, - то державець має студіювати історію і при цьому зосереджувати свою увагу на діяннях видатних людей, маючи їх за зразок, має спостерігати, як вони поводились у війні, досліджувати причини перемог і поразок, для того, щоб других уникнути, а перші мати за приклад”.

Н.Макіавеллі проявив себе чудовим дипломатом і в теорії, і на практиці. У випадку війни вважав, що нема сенсу залишатися на нейтральних позиціях, а варто, все ж, вибрати собі союзника: “Державця поважають також, коли він відкрито заявляє про себе ворогом або другом, тобто коли він без вагань виступає за одного проти іншого – це завжди краще, аніж стояти осторонь. Тому що коли двоє сильних правителів вступають в поєдинок, то вони можуть бути такі, що можливий переможець або небезпечний для тебе, або ні. В обох випадках вигідно відкрито і рішуче вступити у війну…І завжди недруг закликає відійти вбік, тоді як друг кличе відкрито вступитись за нього зі зброєю в руках. Нерішучі державці, як правило, обирають нейтралітет, щоб уникнути найближчої небезпеки, і, як правило, це призводить їх до загибелі”. Н.Макіавеллі вважав, що союзи бажано заключати з рівними по силі державцями. “Краще уникати союзу з тими, хто сильніший за тебе, якщо до того не спонукає необхідність…, бо у випадку перемоги сильного союзника ти у нього в руках; державці ж повинні остерігатися потрапити в залежність до інших державців”.

Високу оцінку Н.Макіавеллі дав у своїй книзі російський публіцист Ф.Бурлацький: “Макіавеллі – це співець людської доблесті, хоробрості, сміливості, винахідливості, енергії, глибини і гнучкості розуму…Дрібна політика потребувала і дрібних політиків. І люди, яких Макіавеллі міг споглядати навколо себе в царині державного життя, не могли викликати в ньому інших почуттів, крім презирства і почуття переваги. Сам він був незаурядним як політичний мислитель, талановитий, яскравий, енергійний, самовідданий у своїх діях. Однак діячем він не став і не міг стати в силу властивостей свого розуму і характеру. Чи здатний був він сам творити зло, страчувати соратників, обманювати друзів, пригнічувати народи, робити все, що він так легко рекомендував іншим? Малоймовірно. У всякому випадку, його практична діяльність говорить проти цього!”.

Поняття “макіавеллізм”, що символізувало політику, яка будується на принципі “мета виправдовує засоби”, з’явилося вже після смерті Макіавеллі. Цей принцип сформулювали єзуїти внаслідок досить вільної інтерпретації політичного вчення Макіавеллі. Вони вилучили з його концепції вчення про фортуну, замінивши її вченням про дію в суспільстві скритої Божественної волі, яка визначає реальну практику політичної діяльності володаря, незалежно від власних бажань, уявлень, свідомості. Суспільство, народ є маріонетки провидіння, а тому реальна політика звільнюється від моральних і навіть від існуючих релігійних догматів конкретної людності. Стосовно ставлення політичних діячів до творчості Макіавеллі, то воно було неоднозначним. Наполеону приписують фразу: “Тацит пише романи, Гіббон не більше як людина гучних слів, Макіавеллі – єдиний письменник, якого варто читати”. Однак, згодом Наполеон відмовлявся від своїх слів, і навіть написав “Коментарі Макіавеллі Наполеоном Бонапартом”. Король Фрідріх II написав брошуру “Антимакіавеллі”, в якій протиставив змальований ним портрет державця портрету прогресивного монарха. Відомо, що великим італійським мислителем епохи Відродження захоплювався Беніто Муссоліні. Він з особливою насолодою цитував висловлювання Макіавеллі про те, що “озброєні пророки перемагають, беззбройні гинуть”. Троцький теж шукав у Макіавеллі оправдання насильству, війнам і політичному тероризму. Загальновідомим є й те, що наприкінці XVIII – першій половині XIX ст., коли почалася національно-визвольна боротьба Рісорджіменто, народ та інтелігенція Італії в особі її найкращих представників – Альф’єрі, Фосколо, Мандзіні, Де Санктіса, Кардуччі – визнали в Макіавеллі свого пророка, вчителя і поета.

Одним із перших розпочав боротьбу з макіавеллівською доктриною відомий французький юрист І.Жантіє, чому свідчить назва його політичного трактату “Анти-Макіавеллі” (1575). Одне з найвагоміших достоїнств трактату – розгорнута критика його автором тиранічної форми правління. У своєму творі І.Жантіє формулює десять принципів тиранічної форми правління, доводячи, що саме їх радить застосовувати на практиці Н.Макіавеллі: 1) вбивати тих підлеглих, які здатні очолювати боротьбу з тиранією; 2) знищувати знання та книги; 3) вести безперервні війни, щоб розорити підлеглих; 4) ліквідувати розумних та освічених; 5) спиратися у правлінні на шпигунів; 6) довіряти чужоземцям і не довіряти своїм підлеглим; 7) боротися проти усіляких товариств; 8) проводити принцип “розподіляй і владарюй”; 9) підтримувати одне угрупування аби протиставити його іншому; 10) грабувати населення.

Із попереднього аналізу політичної спадщини Н.Макіавеллі видно, які з цих тез мали відношення до мислителя, а які були йому “приписані”.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-23; Просмотров: 2219; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.011 сек.