Люблiнська унiя. Загарбання шляхетською Польщею украi'нських земель

Столiття. Городельський привiлеЙ.

Зростання феодального землеволодiння у ХУ - перший половинi ХУН

Городе́льська унія 1413 — угода між Польським королем Владиславом ІІ Ягайлом та Великим князем Литовським, Руським та Жемантійським Вітовтом, укладена 2 жовтня 1413 року у місті Городло, що на річці Західний Буг. Рішення угоди, заперечуючи положення Кревської унії 1385 р., підтверджували існування Великого князівства Литовського, Руського та Жемайтійського як окремої незалежної держави. Городельська унія передбачала проведення ряду заходів, спрямованих на уніфікацію систем органів державного управління обох країн, а також унормування Привілеїв шляхетських та зрівняння прав шляхти католицького віровизнання Королівства Польського та Великого князівства Литовського. Угода підтвердила чинність інкорпораційних умов Кревської унії 1385 року, задекларувала повторне об'єднання Корони Польської і Великого князівства Литовського в одну державу «на вічні часи» перед лицем воєн та загрози з боку нім. хрестоносців та «інших будь-яких неприятелів». За ВКЛ визнавалося право на автономію: зберігалась інституція велико-князівської влади у Литві, а за Вітовтом закріплювався (щоправда, не спадково, а лише пожиттєво й під сюзеренітетом польського короля) титул Великого князя литовського. Було визначено також принцип обрання монархів у Польському королівстві та ВКЛ за спільною згодою й ухвалою прелатів (вищі духовні особи в католицькій церкві), магнатів і шляхти обох країн. Литовсько-білорусько-українське боярство зрівнювалося у станово-правовому відношенні з польськими магнатами та шляхтою, підтвердженням чого стало передання низці найвливовішим литовсько-українським родам польських шляхетських гербів і заміна старого терміна «бояри» новим — «барони і нобілі». Результатом Городельської унії було послаблення союзу Литви та Польщі у війнах із Тевтонським орденом. Деякий час Тевтонський орден виступав на стороні Литовсько-руської держави проти Польщі та католицької шляхти Литви.

Після Люблінської унії українські землі Польського королівства («Корони») входили до семи воєводств: Руське (Галичина), Белзьке, Волинське, Подільське, Брацлавське, Київське, Чернігівське. На території України (за винятком Галичини) мали чинність литовські статути 1566 та 1588 років. Більшість українських міст керувалася положеннями магдебурзького права. Таким чином, Польща без «єдиного пострілу» приєднала Україну, встановила в ній свій адміністративний лад, перетворила у свою провінцію і розгорнула колонізацію.

Після унії на Україну посунув величезний потік польських феодалів, провідну роль в якому відігравало магнатство. Вони займали пустуючі землі, витісняли місцевих землевласників. Жолкевські, Замойські, Калиновські, Конецьпольські, Потоцькі, Синявські, Язловецькі та багато інших родів захопили величезні простори — сотні сіл, десятки містечок і замків. Вони були необмеженими володарями своїх областей, бо тримали в руках і найвищі посади в адміністрації воєводств та повітів. Дрібні землевласники були беззахисні перед їхньою сваволею і або підкорялися і віддавали свої землі, або, рятуючи життя, втікали. Скарги чи спроби судових процесів не давали позитивних результатів, бо вся судова система була в руках польських феодалів. Три чверті усіх селянських господарств на Волині в 1629 р. зосереджувалися в руках 37 волинських магнатів. їхні права на придбані, а часто й загарбані землі затверджувалися королівськими грамотами.

На Лівобережжі своїми розмірами виділялися маєтності Вишневецьких з центром в Лубнах. Черкаський староста князь О.Вишневецький наприкінці XVI ст. захопив більшу частину Лівобережжя і випросив у короля підтвердження на землі від кордонів з Московським князівством до Дніпра. Він збудував тут міста Лубни, Ромни, Пирятин, Прилуки, осадив сотні сіл. А наприкінці 30-х років XVII ст. Вишневецькі були власниками майже сорока тисяч селянських дворів.

Таким чином, багато польських, а за ними й українських магнатів дістали великі земельні наділи, які зразу ж треба було заселити, упорядкувати, щоб отримувати прибутки. Магнати по-варварськи експлуатували природні багатства України, вирубуючи ліси понад річками Південної України для землеробства та видобування з деревини поташу. Винищувалися ліси і в інших регіонах України.

Разом з магнатами в Україну посунула дрібна шляхта, сподіваючись і собі маєтків та багатств. Найчастіше вони ставали управителями, економами панських маєтків, командували загонами дворової охорони і разом зі своїми покровителями визискували місцеве населення. Орендаторами, економами, посередниками в торгівлі були й євреї, яких магнати привозили з собою. їх кількість швидко зростала.

Селянство на захоплених землях перебувало під необмеженою владою феодалів. Не лише селянське майно, а й сам селянин належав феодалові. Це забезпечувало необхідні робочі руки для поміщицького господарства.

Дата добавления: 2015-05-23