Види фінансового контролю

I. Залежно від суб'єктів контролю:

1. Державний фінансо­вий контроль здійснюють органи державної влади, насамперед законодавчої й виконавчої; він спрямований на об'єкти, що під­лягають контролю незалежно від їх відомчого підпорядкування.

- загальнодержавний:

- парламентський (ВРУ ст. 85 КУ, БК);

- інституційний (здійснення зовнішнього фінансового контролю РП);

- президентський;

- адміністративний (КМУ, міністерство фінансів та інші державні органи, які наділені контрольними повноваженнями та безпосередньо контр органами ДФС – раніше ДПС, Фін інспек тощо).

Державний фінансовий аудит є різновидом державного фінансового контролю і полягає у перевірці й аналізі фактично­го стану справ щодо законного та ефективного використання державних чи комунальних коштів і майна, інших активів дер­жави, правильності ведення бухгалтерського обліку і достовір­ності фінансової звітності, функціонування системи внутріш­нього контролю. Результати державного фінансового аудиту та їх оцінку викладають у звіті. Компетенцією проводити держав­ний фінансовий аудит наділено органи Контрольно-ревізійної служби та Рахункову палату.

2. Відомчий фінансовий контроль здійснюють конкретні контрольно-ревізійні управління (відділи, групи) міністерств, відомств, державних комітетів та інших органів державного управління. Він спрямований на забезпечення законності та фі­нансової дисципліни як підпорядкованими підприємствами, установами, організаціями, так і всередині відомства. Робота кон­трольно-ревізійних підрозділів перебуває під наглядом Міні­стерства фінансів України. Не рідше ніж раз на рік міністерства й відомства інформують уряд держави про стан контрольно-ре­візійної роботи. Основними завданнями відомчого фінансового контролю є контроль за виконанням державних завдань, еконо­мним витрачанням матеріальних і фінансових ресурсів, збере­женням державної власності, правильністю ведення бухгалтер­ського обліку, станом контрольно-ревізійної роботи, боротьба з приписуванням, безгосподарністю, марнотратством і надмір­ностями.

3. Внутрішньогосподарський фінансовий контроль прово­дять економічні служби підприємств, установ, бухгалтерії, фінансові відділи, служби фінансового менеджменту та внутрішнього аудиту, відділи планування тощо). Він супро­воджує повсякденну фінансово-господарську діяльність. По­садовою особою, яка безпосередньо відповідає за дотримання фінансової дисципліни й організовує проведення внутрішньогос­подарського контролю, є головний бухгалтер. Разом із керівни­ком підприємства він у встановлених законодавством випадках несе відповідальність за порушення фінансового законодавства, за правильність і повноту фінансових документів. Головний (старший) бухгалтер має право другого підпису на фінансових документах, що створює правові підстави для перерахування або зарахування коштів на відповідні рахунки або відпускання чи витрачання товарно-матеріальних цінностей

4. Муніципальний фінансовий контроль — вид недержавного фінансового контролю, який полягає в організації та здійсненні контролю за формуванням, розподілом і використанням коштів місцевого бюджету і комунального майна. Об'єктами контролю є підприємства, установи, організації, які сплачують платежі до місцевого бюджету, отримують і використовують його кошти, управляють комунальним майном, або якщо майно перебуває у них у повному господарському віданні. Суб'єктами є місцеві ра­ди, їх виконавчі органи, створювані органами місцевого само­врядування контрольні комісії.

5. Недержавний фінансовий контроль – вид фінансового контролю, спрямований як на забезпечення інтересів суб’єктів господарювання так і держави.

а) аудиторський – є незалежним, професійним, здій­снюють незалежні аудитори або аудиторські фірми, уповнова­жені суб'єктами господарювання на це;

б) громадський – здійснюється наглядовими радами, громадськими організаціями, проф. спілками на добровільній та безоплатній основі.

II. Залежно від характеру взаємовідносин і суб’єкта:

1. Внутрішній - суб'єкт і об'єкт належать до однієї системи, Внутрішній фінансовий контроль — це самоконтроль організацій, підприємств, установ як за власною фінансовою діяльністю, так і за фінансовою ді­яльністю підрозділів, що входять до їх складу. Він є елементом управління організацією і тому проводиться на її розсуд на осно­ві рішень даної організації. Зокрема, внутрішнім контролем мож­на назвати внутрішній аудит.

2. Зовнішній - суб'єктом контролю є орган, що на­лежить до іншої системи, ніж об'єкт. Відповідно, зовнішній контроль здійснює сторонній орган, уповноважений на компетентні дії у сфері перевірки стану дотри­мання фінансової дисципліни окремими учасниками фінансо­вих відносин. У його проведенні беруть участь як органи загаль­ної компетенції, так і спеціальної у сфері фінансових відносин.

III. За часом проведення (критерій розмежування цих форм полягає у зіставленні часу контрольних дій із процесами формування й використання фондів фінансових ресурсів. Вод­ночас вони тісно взаємопов'язані, відображаючи безперервний характер контролю):

1. Попередній. Його здій­снюють на етапі розгляду і прийняття рішень із фінансових пи­тань, у тому числі на стадії розробки й прийняття законів та ак­тів органів місцевої влади і місцевого самоврядування у сфері фінансової діяльності, насамперед — бюджетів на поточні роки. Попередній контроль проводять на основі глибокого аналізу й розрахунків фінансових результатів, що сприяє об'єктивності оцінки доцільності прийняття або неприйняття певних рішень у сфері фінансової діяльності, дотриманню фінансової дисциплі­ни тощо. Як приклад попереднього фінансового контролю можна назвати парламентські слухання з питань бюджетної політики на наступний бюджетний період, що їх проводять у Верховній Раді України за представленим Кабінетом Міністрів України проектом Основних напрямів бюджетної політики (Бюджетною резолюцією).

У межах своїх повноважень Рахункова палата України здій­снює експертизу проектів Державного бюджету України, а та­кож проектів законів та інших нормативних актів, міжнародних договорів України, загальнодержавних програм та інших доку­ментів, що стосуються питань державного бюджету і фінансів України. Також фахівці Рахункової палати аналізують і дослі­джують порушення і відхилення бюджетного процесу, готують і вносять до Верховної Ради України пропозиції щодо їх усунен­ня, а також удосконалення бюджетного законодавства загалом.

2. Поточний. Його здійснюють під час фінансо­во-господарських операцій, тому він охоплює короткі проміжки часу. Спираючись на дані первинних документів оперативного і бухгалтерського обліку й інвентаризацій, поточний контроль дає змогу регулювати фінансові ситуації, що швидко змінюють­ся, запобігати збиткам і втратам. Він має систематичний характер.

3. Наступний. Характеризується поглиб­леним вивченням фінансової діяльності за попередній період, дає змогу виявити вади попереднього й поточного контролю. Ретроспективний фінансовий контроль здійснюють після вико­нання фінансових операцій за певні проміжки часу шляхом ви­вчення даних обліку та звітності, планової нормативної докумен­тації. Контролю підлягають фактичні справи, дійсна наявність коштів і матеріальних цінностей. Цей вид фінансового контро­лю допомагає масштабно оцінити позитивні та негативні аспек­ти фінансової діяльності підприємств, установ, певних галузей та економіки загалом. Він дає змогу всебічно проаналізувати на­громаджений досвід, об'єктивно відображати причини порушень і недоліків, розробляти заходи щодо їх усунення. Основними напрямами є: аналіз виконання планів і бюджетів; перевірка кошторисів, звітів і балансів; виявлення випадків незбереження майна тощо.

IV. За формами проведення:

1. Ініціативний фінансовий кон­троль здійснюють на підставі рішень суб'єктів господарювання як власними силами, так і за участю сторонніх органів, перед­усім аудиторських організацій. Його метою є перевірка дотри­мання суб'єктом господарювання фінансової дисципліни й оптимізація руху фінансових потоків, економія ресурсів та, як правило, мінімізація оподаткування.

2. Обов'язковий фінансовий контроль проводять переважно за участю органів державної або місцевої влади, хоча в деяких випадках він може передбачати участь і недержавних фінансо­вих контролерів (особливо у сфері діяльності фінансово-кредит­них установ). Контроль здійснюють на підставі встановлених чинним законодавством вимог та компетенції уповноважених органів (наприклад, органів ДФС або ДФІ України, для яких, зокрема, пе­редбачено терміни проведення перевірок та ревізій залежно від обсягів господарської діяльності підконтрольних суб'єктів). Під­ставою проведення обов'язкового контролю можуть бути і рі­шення компетентних державних органів (суду, прокуратури, ін­ших органів держави) з метою з'ясувати дотримання законності, встановити істину під час судового слідства тощо.

V. За сферою фінансової діяльності фінансовий контроль бу­ває бюджетний, податковий, валютний, кредитний, страховий, інвестиційний тощо.

VI. Від джерела інформації:

1) фактичний – полягає у дослідженні реального стану об’єкта, що перевіряється, його огляді, вимірюванні в натурі, встановленні наявності грошових і матеріальних ресурсів, аналізі отриманої інформації і документів на предмет їх відповідності.

2) документальний – перевірка й аналіз первинних документів, що містять відомості про рух коштів (бухгалтерських і статистичних звітів, кошторисів тощо).

VII. Залежно від місця здійснення фінансового контролю:

1) виїзний контроль (контрольні органи виконують контрольні дії безпосередню на підконтрольному об'єкті).

2 ) дистанційний (невиїзний кон­троль (суб'єкт контролює віддалений від нього об'єкт за допо­могою інформації, яка передається засобами зв'язку).

3. Рахункова палата України як орган зовнішнього незалежного фінансового контролю (З.У. «Про Рахункову палату», ст. 110 БК)

Єдиним постійно діючим органом фінансового контролю, правовий статус якого закріплено статтею 98 Конституції України є Рахункова палата. У Основному Законі зазначається, що Рахункова палата здійснює контроль за використанням коштів Державного бюджету України від імені Верховної Ради України. Цей державний орган утворюється Верховною Радою України, підпорядкований і підзвітний їй, здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від будь-яких інших органів держави. У статті 161 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» від 10.02.2010 р. № 1861-VІ відмічається, що контроль за виконанням Державного бюджету України здійснює Верховна Рада як безпосередньо, так і через Рахункову палату. У цьому нормативно-правовому акті не уточнюється, що розуміється під словосполученням «контроль за виконанням Державного бюджету України», мабуть йдеться про контрольні повноваження Рахункової палати на третій стадії бюджетного процесу, зокрема щодо використання коштів Державного бюджету України. Оскільки від правильності трактування певних понять залежить здійснення контрольних функцій Рахунковою палатою, то вважаємо, що в інших нормативно-правових актах, в тому числі і в Регламенті, необхідно використовувати термінологію, яка міститься у Конституції України.

Правові основи діяльності Рахункової палати, її статус, функції, повноваження та порядок їх здійснення деталізуються у Законі України «Про Рахункову палату» від 11.07.1996 р. № 315/96-ВР. Незважаючи на те, що у 2004 році було змінено норму статті 98 Конституції України і розширено контрольні повноваження Рахункової палати, доповнень до Закону України «Про Рахункову палату», Стандарту Рахункової палати «Порядок підготовки і проведення перевірок та оформлення їх результатів», затверджений постановою Колегії Рахункової палати від 27.12.2004 р. №28-6, в яких не чітко визначено повноваження цієї інституції щодо здійснення контролю за надходженням коштів до Державного бюджету України, не вносилося. Це унеможливлювало належне здійснення фінансового контролю Рахунковою палатою, в тому числі й у бюджетному процесі, під час формування доходної частини Державного бюджету.

Для виконання покладених на Рахункову палату завдань створено територіальні представництва як структурні підрозділи її апарату у регіонах. Основною функцією, яка реалізується територіальними представництвами є контрольна. З метою забезпечення виконання вимог статті 11 Указу Президента України «Про заходи щодо підвищення ефективності контролю за використанням бюджетних коштів» від 19.09.2000 р. №1074, Кабінет Міністрів України у 2004 році прийняв постанову «Питання створення територіальних представництв Рахункової палати» від 18.11.2004 р. № 1577, в якій йдеться про утворення територіальних представництв Рахункової палати у: Донецькій та Луганській областях (м. Донецьк); Дніпропетровській та Запорізькій областях (м. Дніпропетровськ); Харківській, Сумській та Полтавській областях (м. Харків); Одеській, Миколаївській та Херсонській областях (м. Одеса); Автономній Республіці Крим (м. Сімферополь); Черкаській, Чернігівській та Кіровоградській областях (м. Черкаси); Вінницькій, Житомирській та Хмельницькій областях (м. Вінниця); Львівській, Волинській, Рівненській та Тернопільській областях (м. Львів); Івано-Франківській, Закарпатській та Чернівецькій областях (м. Івано-Франківськ); м. Києві та Київській області (м. Київ). Наказом Голови Рахункової палати від 28.07.2004р. №78 затверджено Положення про територіальне управління Рахункової палати, в якому відмічається, що територіальне управління Рахункової палати (далі – Управління) в межах завдань, функцій та повноважень, визначених Законом України «Про Рахункову палату», здійснює контроль за використанням коштів Державного бюджету України, цільових бюджетних та позабюджетних фондів установами, організаціями, підприємствами, розташованими на території Автономної Республіки Крим, областей, у містах Києві та Севастополі, місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування цих територій. Із наведеного зрозуміло, що структурні підрозділи Рахункової палати називаються в Указі Президента України «Про заходи щодо підвищення ефективності контролю за використанням бюджетних коштів» та постанові Кабінету Міністрів України «Питання створення територіальних представництв Рахункової палати» – представництвами, а у Положенні про територіальне управління Рахункової палати – управліннями. Вважаємо, що більш вдалим є використання терміну «Управління».

Участь Рахункової палати у здійсненні контролю у бюджетному процесі, полягає у проведенні контрольних заходів за надходженням та використанням коштів Державного бюджету України. Даний напрямок діяльності відображений у завданнях цього державного органу. Аналіз статті 6 Закону України «Про Рахункову палату» дозволяє констатувати, що контрольні функції Рахункова палата здійснює на підставі власних рішень, за дорученням Верховної Ради України та її комітетів. Так, наприклад, самостійно Рахунковою палатою приймається рішення про проведення контролю: за фінансуванням загальнодержавних програм у частині, що стосується використання коштів Державного бюджету України, законністю й ефективністю використання фінансових ресурсів, що виділяються з Державного бюджету України на виконання загальнодержавних програм; за виконанням рішень Верховної Ради України про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам, міжнародним організаціям, передбачених у Державному бюджеті України, за касовим виконанням Державного бюджету України Національним банком України та уповноваженими банками та інше. За дорученням Верховної Ради України здійснює контроль за виконанням Державного бюджету України за поквартальним розподілом доходів і видатків відповідно до показників цього бюджету, в тому числі видатків по обслуговуванню внутрішнього і зовнішнього боргу України, витрачанням коштів цільових фондів тощо. За дорученням Верховної Ради України та її комітетів здійснює контрольні функції щодо фінансування загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального і національно-культурного розвитку, охорони довкілля та інших програм, що затверджуються Верховною Радою України та інше.

У Законі України «Про внесення змін до Закону України «Про комітети Верховної Ради України» від 22.12.2005 р. № 3277-IV є положення про те, що контрольна функція комітетів полягає у взаємодії з Рахунковою палатою (стаття 14) та окремою статтею (стаття 31) визначено особливості такої взаємодії. Але нажаль, у вказаній статті та інших нормах цього Закону, який фактично визначає правовий статус комітетів Верховної Ради України, їх функції та організаційні основи діяльності, не йдеться про особливості надання таких доручень Рахунковій палаті. Такого положення не містить і Закон України «Про Рахункову палату», хоча у ньому вказується, що контроль організовується і проводиться Рахунковою палатою на основі річних та поточних планів до яких включаються і конкретні доручення Верховної Ради України, її комітетів, а також виконання звернень не менш як однієї третини конституційного складу Верховної Ради України, поданих у порядку, встановленому Регламентом Верховної Ради України.

Основним об’єктом контрольних повноважень Рахункової палати є Державний бюджет України. Рахункова палата у ході виконання Державного бюджету України відповідно до законодавства контролює повноту і своєчасність грошових надходжень до вказаного фонду коштів. У даному випадку дещо переплітаються повноваження Рахункової палати і органів державної податкової служби. Чинне законодавство чітко не вказує яким чином Рахункова палата здійснюватиме контрольну функцію у вказаній сфері і не визначає межі її взаємодії з органами державної податкової служби.

До основних завдань Рахункової палати віднесено здійснення контролю за своєчасним виконанням видаткової частини Державного бюджету, витрачанням бюджетних коштів. Крім Рахункової палати такий контроль проводиться Кабінетом Міністрів України, Міністерством фінансів України, контрольно-ревізійною службою, які перевіряють законність, раціональність і ефективність використання бюджетних коштів. Рахункова палата, встановлюючи відхилення від показників Державного бюджету України, в свою чергу, ще має право аналізувати їх та готувати пропозиції про їх усунення, а також про удосконалення бюджетного процесу в цілому.

При проведенні контролю за використанням коштів Державного бюджету України Рахункова палата використовує такі методи фінансового контролю як перевірка, ревізія. Крім цього вона наділена повноваженнями проводити аудит ефективності використання бюджетних коштів, фінансовий аудит. Метою такого контролю є встановлення стану справ щодо використання коштів Державного бюджету України, загальнодержавних цільових фондів, валютних та кредитно-фінансових ресурсів, трансфертів, що надаються з Державного бюджету місцевим бюджетам, інших державних коштів, пов’язаних з Державним бюджетом України, та його оцінка з точки зору законності, ефективності і доцільності, а також надання пропозицій щодо усунення порушень чинного законодавства України. Перевірки, ревізії можуть бути залежно від: місця проведення камеральними та виїзними; повноти охоплення предмета перевірки суцільними або вибірковими; поставлених перед завдань комплексними або тематичними, у тому числі в порядку контролю; способу призначення (планування) плановими та позаплановими. У Стандарті Рахункової палати «Порядок підготовки і проведення перевірок та оформлення їх результатів», затвердженому постановою Колегії Рахункової палати України від 27.12.2004 р. № 28-6 (пункт 1.4.) визначено предмет таких перевірок, ревізій: порядок використання коштів Державного бюджету України, загальнодержавних цільових фондів, валютних та кредитно-фінансових ресурсів, інших державних коштів, пов’язаних з Державним бюджетом України, рух вказаних коштів, нормативно-правові акти, розпорядчі та інші документи, пов’язані з діяльністю учасників бюджетного процесу в цій сфері.

Контролю з боку Рахункової палати підлягають всі органи й організації, установи у тій частині їх діяльності, яка стосується використання коштів Державного бюджету України. Так, повноваження Рахункової палати України передбачені чинним законодавством поширюються на Верховну Раду України, органи виконавчої влади, в тому числі їх апарати, Національний банк України, Антимонопольний комітет України, Фонд державного майна України та інші державні органи і установи, створені згідно з законодавством України. Рахункова палата має право контролювати і місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, банки, кредитні установи, господарські товариства, страхові компанії, інші фінансові установи і їх спілки, асоціації та інші об'єднання незалежно від форм власності, об'єднання громадян, недержавні фонди та інші недержавні некомерційні громадські організації у тій частині їх діяльності, яка стосується використання коштів Державного бюджету України (стаття 16 Закону України «Про Рахункову палату»). У пункті 1.5 Стандарту Рахункової палати «Порядок підготовки і проведення перевірок та оформлення їх результатів» більш деталізовано об'єкти перевірки, ревізії Рахункової палати: Апарат Верховної Ради України, Секретаріат Президента України, Державне управління справами, Секретаріат Кабінету Міністрів України, апарат Ради національної безпеки і оборони України, Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Національний банк України, уповноважені банки та інші фінансові установи, що здійснюють обслуговування коштів Державного бюджету України, апарати Конституційного, Верховного та Вищого господарського судів України, інші судові органи, центральні органи виконавчої влади, апарат Генеральної прокуратури України, інші правоохоронні та контрольні органи України, Вища рада юстиції, Центральна виборча комісія, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування в частині використання ними коштів Державного бюджету України, а також інші юридичні особи, незалежно від форм власності, в разі отримання ними коштів Державного бюджету України, кредитів під гарантію держави; громадські організації, а також загальнодержавні цільові фонди, інші об’єкти в тій частині їх діяльності, яка стосується використання коштів Державного бюджету України.

В ході перевірок та ревізій на основі документального підтвердження їх результатів, достовірності бухгалтерського обліку і фінансової звітності визначаються своєчасність і достатність взаємних розрахунків підконтрольного суб’єкта і Державного бюджету України. Основними критеріями контролю використання коштів Державного бюджету України є: законність використання коштів (визначається відповідність фінансової роботи підприємства, установи, організації, державного органу чинним нормативно-правовим актам); відповідність видатків встановленим нормативам (під час проведення контролю Рахункова палата здійснює порівняння показників затверджених Законом про Державний бюджет України з проведеними фактичними витратами за відповідний період, виявляє відхилення та порушення, проводить їх аналіз); доцільність (визначається потреба, необхідність у використанні коштів); цільове використання коштів (кошти повинні використовуватися відповідно до мети, на досягнення якої вони виділялися); ефективність (визначається такими критеріями як продуктивність – співвідношення між випуском продукції, наданням послуг та іншими результатами діяльності розпорядника або одержувача коштів Державного бюджету України та використаними на їх виробництво матеріальними, фінансовими та трудовими ресурсами; результативність – ступінь відповідності фактичних результатів діяльності розпорядника або одержувача бюджетних коштів запланованим результатам; економність – досягнення розпорядником або одержувачем запланованих результатів за рахунок використання найменшого обсягу бюджетних коштів або досягнення найкращого результату за рахунок використання заданого обсягу бюджетних коштів). За результатами проведення перевірки використання за призначенням органами виконавчої влади коштів загальнодержавних цільових фондів та коштів позабюджетних фондів, що здійснювалася за дорученням комітетів Верховної Ради України, Рахункова палата подає Верховній Раді України висновки щодо можливостей скорочення видатків по кожному фонду окремо та доцільності спрямування вилучених коштів на фінансування інших видатків Державного бюджету України.

До компетенції Рахункової палати належить проведення перевірок (ревізій) щодо дотримання розпорядниками державних коштів вимог законодавства у сфері державних закупівель. Ці заходи проводяться на всіх стадіях державних закупівель шляхом запиту та отримання від розпорядника державних коштів необхідних документів (оригіналів або належним чином завірених копій) щодо закупівель товарів, робіт і послуг та їх розгляду й аналізу або шляхом виїзних перевірок (ревізій), які проводяться безпосередньо за місцезнаходженням розпорядника державних коштів. Такий контроль здійснюється з метою досягнення оптимального і раціонального використання коштів Державного бюджету України.

Наступною формою контролю Рахункової палати є проведення аудиту ефективності використання бюджетних коштів. Основні правила, процедури, вимоги і рекомендації щодо організації та проведення аудиту ефективності використання державних коштів визначають Загальні рекомендації з проведення аудиту ефективності використання державних коштів, які затверджені постановою Колегії Рахункової палати України від 12.07.2006 р. №18-4. Як відмічається у вказаних рекомендаціях завданнями аудиту ефективності є визначення продуктивності, результативності та економності використання державних коштів. Відповідно оцінка ефективності використання бюджетних коштів може бути зроблена на підставі оцінки як усіх указаних елементів у комплексі, так і кожного окремо або лише одного з них. Аудит ефективності може проводитися щодо таких підконтрольних суб’єктів як міністерства, відомства, підприємства, установи й організації, які одержують кошти з Державного бюджету України, оцінюються різні аспекти результатів використання ними державних коштів. Отже предметом аудиту є діяльність державних органів та розпорядників бюджетних коштів з приводу використання коштів Державного бюджету України, отриманих для виконання покладених на них завдань та функцій чи реалізації програм.

Загальними рекомендаціями з проведення аудиту ефективності використання державних коштів визначено процес проведення аудиту ефективності, який складається з таких етапів:

1) планування (вибір об’єкта аудиту та напрямку витрачання бюджетних коштів, попереднє його вивчення, визначення цілей, масштабу аудиту, вибір критеріїв та визначення підходів до його проведення, підготовка програми аудиту);

2) проведення аудиту (збір інформації і фактичних даних для отримання аудиторських доказів, розробка таких доказів, оформлення та систематизація документів аудиту, підготовка попередніх висновків та рекомендацій за результатами проведення аудиту);

3) складання звітності (визначено у Рекомендаціях щодо складання та оформлення Звіту за результатами контрольних заходів, що затверджені наказом Голови Рахункової палати № 89від 12.07.2005р.);

4) здійснення контролю за виконанням рекомендацій (звертається увага на те як підконтрольний суб’єкт усунув виявлені недоліки).

Важливе значення має фінансовий аудит, який проводиться Рахунковою палатою щодо використання коштів Державного бюджету України. Він відрізняється від аудиту ефективності постановкою завдань, предметами і методами проведення контрольних заходів тощо. Так, завданнями фінансового аудиту у даному випадку є визначення правильності ведення, повноти обліку і звітності витрат у межах виконання Державного бюджету України, а також законності і цільового використання бюджетних коштів, а його предметом – фінансові документи і звітність підконтрольного суб’єкта, що характеризують правомірність використання державних коштів.

Контроль за виконанням Державного бюджету України, фінансуванням загальнодержавних програм в частині, що стосується використання коштів Державного бюджету України в регіонах; за повнотою та своєчасністю руху коштів Державного бюджету України, цільових бюджетних та державних позабюджетних фондів в органах Державного казначейства України, уповноважених банках та в інших фінансово-кредитних установах і організаціях; за використанням коштів Державного бюджету України в регіонах, передбачених на виконання загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку, охорони довкілля та інших програм, затверджених Верховною Радою України, здійснюють територіальні управління Рахункової палати.

До завдань Рахункової палати Законом України «Про Рахункову палату» віднесено здійснення контролю за утворенням і погашенням внутрішнього і зовнішнього боргу України, визначення ефективності та доцільності видатків державних коштів, валютних та кредитно-фінансових ресурсів. Порядок утворення і погашення такого боргу встановлюється виключно законами України (стаття 92 Конституції України). Механізм утворення внутрішнього державного боргу визначено Законом України «Про державний внутрішній борг України» (від 16.09.1992 р. № 2604-XII). Але норми цього нормативно-правового акту не приведено у відповідність до Бюджетного кодексу України, що не сприяє їх належному застосуванню та ускладнює здійснення контролю Рахунковою палатою. Окремі питання щодо порядку здійснення державних запозичень та їх використання визначаються щорічно у законах України про Державний бюджет України, а також у нормативно-правових актах Кабінету Міністрів України та Міністерства фінансів України.

У статті 6 Закону України «Про Рахункову палату» перераховано функції Рахункової палати, серед яких здійснення за дорученням Верховної Ради України контролю за виконанням Державного бюджету України за поквартальним розподілом видатків по обслуговуванню внутрішнього і зовнішнього боргу України.

Окремою статтею 24 Закону України «Про Рахункову палату» визначено особливості контролю цією інституцією використання кредитних ресурсів: контролює законність договорів, раціональне використання кредитів і позик, які отримує Україна від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій; перевіряє ефективність розміщення централізованих валютних та фінансово-кредитних ресурсів, які надаються на поворотній основі з обов'язковим інформуванням Верховної Ради України про результати перевірки. Крім цього Рахункова палата України аналізує: стан державного боргу України, витрати на його погашення та обслуговування, зокрема, дотримання показників, схеми розрахунків; видатки на управління та інші зобов’язання по державному боргу.

Основними критеріями контролю за утворенням, обслуговуванням і погашенням державного боргу України є: своєчасність, доцільність отримання кредитів та позик; законність, ефективність їх використання; використання за цільовим призначенням.

Відповідно до чинного законодавства Рахункова палата здійснює:

1) перевірку планування державних запозичень (відповідність змін планових обсягів запозичень розмірам дефіциту державного бюджету, а також витратам з погашення державного боргу);

2) аналіз структури запозичень щодо відповідності цілям та завданням політики обмеження боргової залежності держави, зокрема зовнішньої, визначених Стратегією економічного та соціального розвитку України «Шляхом європейської інтеграції» на 2004-2015 роки (Указ Президента України від 28.04.2004р. № 493, тощо);

3) перевірку стану виконання закону про Державний бюджет України на відповідний рік щодо державних запозичень (тобто проводить аналіз: доцільності змін обсягів державних запозичень; відповідності фактичних показників державних запозичень та витрат з погашення державного боргу показникам встановленим законом про Державний бюджет України на відповідний рік; дотримання чинного законодавства при здійсненні заміщення одних джерел фінансування запозичень іншими, тощо);

4) перевірку руху коштів від державних запозичень та напрямів їх використання (проводить перевірку надходження коштів від державних внутрішніх запозичень, зовнішніх запозичень, що поступають як до загального так і до спеціального фонду державного бюджету і відповідно порядок витрачання цих коштів, тощо).

Повноваження Рахункової палати поширюються на тих суб’єктів, які відповідно до чинного законодавства беруть участь в утворенні, обслуговуванні і погашенні державного боргу України. Так, до підконтрольних суб’єктів у даній сфері щодо яких проводяться Рахунковою палатою контрольні заходи належить Кабінет Міністрів України, який бере участь в утворенні державного боргу України, обслуговуванні його. У даному випадку перевіряється:

1) доцільність, законність прийняття рішення Кабінетом Міністрів України про випуск державних внутрішніх та зовнішніх позик, державних грошово-речових лотерей;

2) правильність визначення урядом умов здійснення державних запозичень, у тому числі щодо виду, валюти, строків та відсоткової ставки державного запозичення;

3) законність надання державних гарантій для забезпечення повного або часткового виконання боргових зобов’язань суб’єктів господарювання - резидентів України виключно у межах, визначених законом про Державний бюджет України;

4) правильність визначення розміру та виду майнового забезпечення у разі прийняття цим державним органом рішення про надання кредитів (позик), залучених державою або під державні гарантії, суб’єктам господарювання, у розпорядженні яких є майно державної або комунальної власності.

Обслуговування державного боргу здійснює Державне казначейство України, отже воно також є підконтрольним суб’єктом. Проводячи контроль щодо Державного казначейства України Рахункова палата перевіряє законність, своєчасність погашення та обслуговування державного боргу в національній та іноземній валюті. Щодо такого підконтрольного суб’єкта як Міністерство фінансів України Рахункова палата проводить перевірку законності: здійснення правочинів з державним боргом, включаючи обмін, випуск, купівлю, викуп та продаж державних боргових зобов’язань за умови дотримання граничного обсягу державного боргу на кінець бюджетного періоду; здійснення на відкритих аукціонах продажу права вимоги погашення простроченої більше трьох років заборгованості перед державою за кредитами (позиками), залученими державою або під державні гарантії, а також за кредитами з бюджету в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України тощо.

Враховуючи особливий правовий статус Рахункової палати, вона здійснює оцінку впливу державних запозичень на економіку та державний бюджет України, тобто аналізує вплив державних запозичень на економічний розвиток, на виконання Державного бюджету України, на стан державного боргу та робить відповідні висновки. А у випадку наявності позики міжнародних фінансових організацій, Рахункова палата аналізує стан використання коштів цих позик для реалізації проектів та стан розрахунків за такими позиками. Крім цього вона оцінює виконання Стратегій допомоги Україні Міжнародним банком реконструкції та розвитку й Європейським банком реконструкції та розвитку, використання позик та виконання проектів, що передбачає проведення перевірки використання позик Міжнародного банку реконструкції та розвитку на реалізацію системних, інвестиційних проектів.

Дата добавления: 2015-03-31