Охарактеризуйте глобалізацію як чинник впливу на розвиток освіти у світі

Реформи освіти — масштабна діяльність у формі соціального проекту із зміни змісту, структури, методів, форм освіти; зазвичай ця діяльність носить державний, останнім часом — міждержавний характер. Реформи освіти викликаються соціальними потребами, можуть носити як еволюційний, так і революційний характер, можуть ініціюватися вченими, правителями, урядом окремих країн, спільним рішенням урядів.

Реформи освіти можуть здійснюватися у межах окремого навчального закладу, підсистеми таких закладів, у масштабах усієї країни, континенту. Реформи освіти свідчать про посилення значення освіти як соціальної цінності.

Стан освіти та перспективи її розвитку значною мірою залежать від державної та суспільної політики у цій сфері. Мета, пріоритети, методи та результати освітньої політики визначаються сполученням глобальних тенденцій, національної та регіональної специфіки:

- у промислово розвинених країнах з ринковою економікою та схожими рисами соціально-політичного устрою становлення високотехнологічного суспільства та різноманітні наслідки цього процесу обумовили нові аспекти освітньої політики, яка стає усе більш важливою складовою соціальної стратегії;

- у країнах, що розвиваються, після завоювання ними політичної незалежності важливим завданням стала розробка законодавчих основ освіти. В соціальних програмах багатьох держав, що розвиваються, підкреслюється необхідність наблизитися у розвитку освіти до кращих світових стандартів.

Одним з важливих принципів соціальної політики більшості держав світу проголошується демократизація освіти.

Новітні закони про освіту й офіційна педагогічна документація передбачають:

- встановлення суворої наступності різних ступенів освіти;

- ліквідацію тупикових напрямів навчання;

- першорядну важливість підвищення якості навчання в усіх типах навчальних закладів;

- зміцнення зв'язку змісту освіти з життям;

- виховання учнів у дусі високих громадянських, моральних та естетичних ідеалів.

Реальним вираженням освітньої політики значною мірою є масштаби фінансування цієї сфери. Національні та регіональні відмінності тут дуже значні:

- у розвинених країнах витрати на освіту складають приблизно 5-7% вартості валового національного продукту;

- системи освіти більшості країн, що розвиваються, майже у 25 разів менше, ніж у розвинених країнах.

Тим не менш, навіть у розвинених країнах системи освіти відчувають ту чи іншу міру фінансового дефіциту. Левова частка фінансування зазвичай відводиться на заробітню платню педагогам (понад 70%), а на розвиток шкільної інфраструктури коштів витрачається недостатньо.

Міжнародний досвід доводить, що будь-які капіталовкладення в освіту залишаться даремними, якщо вони не пов’язані з глибокими реформами організаційного та змістового характеру.

Дата добавления: 2015-03-31