Розвиток самосвідомості у ранньому юнацькому віці. Психологічна допомога у подоланні проблем розвитку самосвідомості старшокласників

Ранній юнацький вік як етап генезису самосвідомості має особливу значущість для розвитку особистості, оскільки саме на цій стадії вона піднімається на якісно новий ступінь, що знаменує початок її зрілості. Основні новоутворення даного вікового періоду у більшості стосуються самосвідомості і^ виявляються у розвитку рефлексії, усвідомленні власної індивідуальності, формуванні „Я-концепції”, самовизначенні.

Самосвідомість особистості у ранньому юнацькому віці вирізняється суттєвими, яскраво вираженими змінами. Основними факторами, що впливають на виникнення новоутворень у самосвідомості юнака, є, насамперед, соціальні умови його життя, що висувають нові вимоги до його поведінки й діяльності у навчанні, в системі відносин з однолітками і дорослими.

На попередніх стадіях онтогенезу розвиток самосвідомості здійснювався здебільше стихійно, детермінуючись головним чином зовнішніми об’єктивними факторами, переважно без включення суб’єкта до цього процесу. У ранньому юнацькому віці з’являється ще один, не менш суттєвий фактор, який полягає у активній діяльності самого суб’єкта. Вперше у розвитку особистості окремі прояви самосвідомості - самоспостереження, самопізнання, ставлення до себе, саморегулювання діяльності та поведінки, - стають необхідними потребами особистості. Вони стимулюються прагненням до самовиховання; до цілеспрямованої зміни себе у зв’язку з усвідомленням невідповідності власних психологічних особливостей вимогам, ідеалам, моральним взірцям. Актуалізація потреби у процесах самовдосконалення відбувається шід впливом сильних емоційних переживань, життєвих колізій, пов’язаних з усвідомленням небажаного ставлення до себе оточуючих, особливо тих, хто має для старшокласника високу значущість.

Результати самоспостереження й самоаналізу, до яких старшокласник вдається досить частр, фіксуються в його самооцінці■ Розвиток самооцінки особистості раннього юнацького віку - складний і суперечливий процес. Він здійснюється на тлі високої емоційності й пов’язаний з різноманітними переживаннями. З накопиченням та інтеграцією пізнавального й афективного досвіду щодо себе в процесі навчальної діяльності, спілкування з дорослими й однолітками самооцінка старшокласника тісніше співвідноситься із соціальними цінностями, з вимогами найближчого соціального оточення, пов’язується із спрямованістю у майбутнє, стає диференційованою, більш зваженою (такою, що насамперед спирається на результати самопізнання) і більш адекватною, Самооцінка старшокласника стає суттєвим фактором внутрішньої регуляції поведінки, діяльності, спілкування.

Виключно важливою характеристикою самосвідомості, яка закладається у ранній юності, є самоповага, тобто узагальнена самооцінка, ступінь прийняття або неприйняття себе. Рівень самоповаги, на відміну від часткових самооцінок, є відносно стійким утворенням. Зафіксовано, що у юнацькому віці часто трапляється низька самоповага; юнаки і дівчата з таким рівнем самоповаги відчувають труднощі у спілкуванні, прагнуть „закритись” від оточуючих, хворобливо реагують на критику, зауваження і страждають від самотності.

Рання юність - період становлення якісно нового утворення самосвідомості — „Я-концепції”. У юнаків уявлення про себе і ставлення до власної особистості стабілізуються, усвідомлюються. Але юнацьке „Я”, ще невизначене, розпливчасте; воно нерідко переживається як стурбованість або відчуття внутрішньої спустошеності, яку необхідно чимось заповнити.

Основними механізмами формування „Я-концепції” виступають: аналіз власного внутрішнього світу, власних вчинків; порівняння себе з іншими; приписування собі бажаних якостей, привласнення думки інших про себе. Усвідомлення своєї індивідуальності, несхожості з іншими може викликати характерне для цього віку відчуття або страх самотності (І.С.Кон).

В період юнацтва між „Я-ідеальним” та „Я-реальним існує істотна різниця: якщо у старшокласника високий рівень домагань і недостатньо усвідомлені можливості, то це призводить до невпевненості у собі, що зовні може виражатися у в агресії, роздратованості. Формування несприятливої „Я- концепції” може викликати подальші порушення поведінки. Негативна „Я- концепція” юнака характеризується заниженою самооцінкою, невпевненістю, низьким самоконтролем, підвищеною тривожністю, емоційною нестабільністю, замкнутістю.

Інтегральним новоутворенням раннього юнацького віку є самовизначення. Воно означає чітку орієнтацію та визначення свого місця у світі, серед інших людей (Л.С.Виготський). Поняття „самовизначення”, яке використовується у вітчизняній психології, аналогічне поняттю „ідентичність”, обґрунтоване Е.Еріксоном. Ідентичність - це психосоціальна тотожність самому собі, яка дозволяє особистості усвідомлювати себе у всьому багатстві своїх ставлень до навколишнього світу та визначає її систему цінностей, ідеалів, життєвих планів, соціальних ролей з відповідними формами поведінки. Ідентичність - умова психічного здоров’я, і якщо вона не сформована (.дифузна”), то людина не знаходить себе, свого місця у суспільстві, почувається неадекватно. Дифузна ідентичність пов’язана з інфантильним бажанням якомога довше не вступати у доросле життя, із стійким станом тривоги та спустошення. Вона може виявлятися у відкритому неприйнятті „дорослих” соціальних ролей, негативізмі, неповазі до інших, у прагненні стати „ніким”

Взаємодія генезису самосвідомості й загального психічного розвитку у ранньому юнацькому віці здійснюється таким чином, що самосвідомість не тільки відображає особливості формування особистості, а й сама значною мірою впливає на весь процес її подальшого становлення. Тому цей період вважається виключно важливим для становлення самосвідомості, і повинен бути об’єктом постійного контролю практичного психолога.

Труднощі у становленні Я-концепції та її складових дозволяють виявити методики дослідження самооцінки С.Будассі, самозвіти, опитувальники самосвідомості (Див. „Діагностика самосвідомості”), проективні методики (Див. „Проективна техніка у психодіагностиці”). Результати обстеження є основою індивідуальних консультацій, які проводить психолог, і подальшого здійснення самовиховання, у якому старшокласнику також потрібна допомога дорослого (педагога, психолога). Основна стратегія роботи практичного психолога - забезпечивши психологічну підтримку клієнту-старшокласнику, він поступово зводить свою роль до мінімуму, виступаючи консультантом тільки у разі потреби.

Активна форма надання психологічної допомоги — корекція ставлення до себе, здатності до об’єктивної самооцінки, - здійснюється засобами аутогенного тренування, в індивідуальній та груповій тренінговій роботі.

Дата добавления: 2015-03-29