Порівняння творів «Візит старої дами» та «Носорог»

«Візит старої дами»Центральними образами твору єКлер, Іль та ґюленська громада. За всієї життєподібності кожний з цихобразів є ще й алегоричним втіленням певної ідеї: Клер уособлює ідеюпомсти, Іль — спокути «застарілих» гріхів, а в образі ґюленців драматурганалізує причини та наслідки морального неблагополуччя сучасногосуспільства. Кожна з цих смислових ліній сюжету у свою чергу порушуєнизку відповідних моральних проблем.Проблема моральної відповідальності, що є головною в образі Іля,ускладнюється його конфліктом з міською громадою. Тут перед глядачемвідкривається простір для міркувань над станом особистості, яка раптомпотрапила у ситуацію відчуження від суспільства, прийняла на себе роль«цапа відбувайла», пройшла через зраду найближчих людей.А досліджуючи зміни у свідомості ґюленців, Дюрренматт акцентує давнєпитання про те, чи можна заради суспільного блага пожертвувати життямоднієї людини. До цього додаються проблеми влади грошей укомерціалізованому суспільстві, виродження гуманістичних ідеалівзахідної цивілізації у штампи суспільної свідомості, якими прикриваютьсяварварські за своєю антигуманною сутністю акції.При цьому ґюленці, за його задумом, - зовсім не «зграя злодіїв». Вони -звичайні люди; в коментарі до п'єси автор навіть робить дещо епатажне«зізнання», що він не певний, чи не вчинив би так само, потрапивши усхожу ситуацію. Хвиля обурення, що здійнялася серед мешканців міста увідповідь на цинічну пропозицію мільярдерки, була, безперечно, щироюреакцією. Отже, внутрішнє переродження ґюленців було спричинене не «злоюприродою», а моральною аморфністю, слабохарактерністю, бездумністю,прагматизмом.Згідно з принципами своєїтеатральної естетики Ф. Дюрренматт доводить у цій п'єсі конфліктнуситуацію до «найгіршого кінця». Влаштований Клер «страшний суд», щоперетворив Ґюлен на бордель для громади й на камеру смертників для Іля,увінчується кровопролиттям. Утім, такий фінал пробуджує у глядача щиреспівчуття до страченого й змушує замислитися над моральним станомсуспільства, яке уможливлює подібні гротескні історії в реальному житті.За зображенням мук совісті Іля та картиною його загибелі лунаєпристрасна проповідь людяності. Сам драматург наголошував: «"Гостинастарої дами" - зла п'єса, відтак трактувати її слід якнайгуманістичніше.І персонажі повинні викликати не гнів, а сум».Проте не слід забувати, що за жанром дана п'єса є трагічною комедією.

Носороги

П'єса «Носороги» відображення людського суспільства, де озвіріння людей - закономірний результат соціального пристрою. Головний герой п'єси - Беранже стає свідком того, як жителі невеликого провінційного містечка перетворюються на носорогів. Беранже втрачає свою улюблену Дези, яка, нарешті, пристала до стада носорогів. Лише невдаха і ідеаліст Беранже до кінця зберігає свою людську подібність і знаходить мужність до кінця залишатися людиною. У «Носорогах» уперше з'являється характер, герой-одинак, який протистоїть силам тоталітаризму. Перші глядачі і критики побачили в «Носорогах» передусім антифашистську п'єсу, і хвороба жителів маленького містечка асоціювалася з нацистською чумою.
З часом Йонеско так пояснював задум свого твору: «Носороги» - без сумніву, антинацистський твір, але передусім це п'єса проти колективних істерій і епідемій, які криються під личиною розуму і ідей, але не стають від цього менш серйозними колективними захворюваннями, які виправдовують різні ідеології«.
Йонеско не заперечує, що авангардний театр - це театр для еліти, оскільки це театр пошуку, театр-лабораторія. Але драматург переконаний, що елітарність такого театру - не причина, щоб перешкоджати його існуванню, оскільки він відображає певну духовну потребу, яка зародилася в суспільстві. З точки зору Йонеско, мистецтво за своєю природою є благородним, оскільки захищає індивідуальність від стадності. Як писав Йонеско, «справжнє благородство є не чим іншим, як прагненням до свободи». Драматург виступав проти заангажованості мистецтва«…
Важливим завданням в мистецтві він рахував відкриття величезних просторів, які знаходяться усередині нас самих.
Зразком театру Йонеско служив футбольний матч з його непередбачуваністю, динамізмом, драматизмом, насолодою від гри як такої. П'єса засвідчила відхід Йонеско від сатиричної спрямованості і відносної конкретності зображення. «Носороги» - якнайповніше втілення песимістичних ідей драматурга, знайомих читачеві і глядачеві по його ранніми творам. У п'єсі драматург створив картину тотального знищення і повторив традиційний для театру абсурду мотив неминучості смерті. У 1970 р. Йонеско був обраний членом Французької академії. У 1972 р. поставлена його нова п'єса «Макбет».
Окрім п'єс, Йонеско написав також роман і декілька серій дитячих книжок. Помер драматург в Парижі 28 березня 1994 р. Йонеско - визнаний метр французької літератури, один із засновників «драми абсурду», класик, в якому, за виразом французького критика С. Дубровского, французи бачать «їдкого спостерігача, безжального колекціонера людської дурості і зразкового знавця дурнів».

Дата добавления: 2015-03-29